Рішення № 62911405, 17.11.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2016Справа № 910/18237/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом приватного підприємства "ЛІКОМ" (далі - Підприємство) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Підприємець) про стягнення 35 699,29 грн.,

за участі представників:

позивача: Войцеха В.І. - директора,

відповідача: не з'явилися,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У жовтні 2016 року Підприємство звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що 17 грудня 2015 року між ним та Підприємцем було укладено договір поставки № 410, на виконання умов якого позивач здійснив поставку товару на загальну суму 58 728,48 грн. Оскільки відповідач взяті на себе за вказаним правочином зобов'язання по оплаті товару виконав не в повному обсязі, заборгувавши Підприємству 20 624,22 грн., останнє, посилаючись на статті 526, 527, 546, 549, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтю 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просило стягнути вищевказану суму боргу, а також 7 921,80 грн. пені, 5 604,12 грн. двадцяти чотирьох процентів річних та інфляційні втрати в розмірі 1 549,15 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 5 жовтня 2016 року порушено провадження у справі № 910/18237/16. Розгляд даної справи призначено судом на 27 жовтня 2016 року.

26 жовтня 2016 року Підприємство через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва подало заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просило стягнути з відповідача 15 634,22 грн. основного боргу, 7 921,80 грн. пені, 5 739,74 грн. двадцяти чотирьох процентів річних та 1 920, 39 грн. інфляційних втрат. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Ухвалою суду від 27 жовтня 2016 року розгляд справи відкладено на 17 листопада 2016 року.

До початку судового засідання 17 листопада 2016 року Підприємство подало через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва заяву, відповідно до якої просило стягнути з відповідача 7 921,80 грн. пені, 5 739,74 грн. двадцяти чотирьох процентів річних та 1 920, 39 грн. інфляційних втрат. У цій заяві позивач також зазначив, що сума основного боргу в розмірі 15 634,22 грн. була повністю сплачена Підприємцем 16 листопада 2016 року. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Під час судового засідання представник позивача просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 17 листопада 2016 року), посилаючись на обставини та факти, викладені в позові.

Відповідач у призначені судові засідання явку свого повноважного представника не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова).

Ухвали суду про порушення провадження у даній справі від 5 жовтня 2016 року та про відкладення розгляду справи від 27 жовтня 2016 року надіслані відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання. Крім того, йому надавалося достатньо часу для подання заяв, клопотань, письмових пояснень та додаткових документів.

За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих позивачем документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17 грудня 2015 року між сторонами було укладено договір поставки № 410, за умовами якого Підприємство зобов'язалось поставити Підприємцю товари народного споживання відповідно до узгодженого сторонами замовлення (письмового або усного), а останній - прийняти та оплатити цей товар.

Даний правочин підписано повноважними представниками сторін та скріплено їх печатками. Строк дії даного договору - до 31 грудня 2016 року (пункт 8.1 цієї угоди).

Відповідно до пункту 1.3 вказаного договору асортимент та кількість товарів визначаються сторонами та узгоджуються в замовленні з урахуванням потреб Підприємця в товарах та можливостей Підприємства. У разі відсутності письмового замовлення відповідні відомості зазначаються у видаткових накладних (рахунках) на поставку.

Пунктами 3.1, 3.2 правочину передбачено, що ціни на товари та загальна сума кожної поставки вказуються у видаткових накладних (рахунках), по яким вони поставляються. Підприємець зобов'язався сплатити Підприємству за поставлені товари грошові кошти протягом 14 банківських днів з дня поставки в розмірі, що зазначений у видатковій накладній (рахунку), на підставі якої поставлявся товар.

Згідно з пунктом 3.3 вказаної угоди в платіжному документі про оплату товару, який був отриманий, в розділі «призначення платежу» Підприємець мав вказати номер та дату договору, видаткової накладної, по якій здійснюється платіж, та торгівельну марку.

Судом встановлено, що Підприємством здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 58 728,48 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних від 17 грудня 2015 року № Лк-0390236 на суму 40 536,30 грн. та від 22 грудня 2015 року № Лк-0394112 на суму 18 192,18 грн.

Водночас Підприємець оплату за отриманий товар здійснив несвоєчасно, а саме сплатив: 24 грудня 2015 року - 3 500,00 грн., 30 червня 2016 року - 2 000,00 грн., 15 вересня 2016 року - 1 000,00 грн., 11 жовтня 2016 року - 4 990,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними копіями банківських виписок з рахунку Підприємства.

Із матеріалів справи також вбачається, що 8 квітня 2016 року сторонами було оформлено накладну № 1/ЛК-0002241 на повернення товару на загальну суму 31 604,26 грн.

Звертаючись із даним позовом до суду, Підприємство, зокрема, просило стягнути з відповідача (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 26 жовтня 2016 року) 15 634,22 грн. основного боргу.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Водночас, як було зазначено вище, у своїй заяві від 17 листопада 2016 року позивач вказав, що після порушення провадження у даній справі відповідач повністю сплатив заявлений до стягнення основний борг у розмірі 15 634,22 грн. Даний факт підтверджується наявною в матеріалах справи копією виписки з банківського рахунку Підприємства.

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 4.4 Постанови.

Оскільки провадження у цій справі порушено 5 жовтня 2016 року, про що винесено відповідну ухвалу суду, у той час як заборгованість по основному боргу в розмірі 15 634,22 грн. була погашена відповідачем 16 листопада 2016 року, провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає припиненню на підставі зазначеної норми.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням Підприємцем взятих на себе договірних зобов'язань зі своєчасної оплати отриманого ним товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 7 921,80 грн. пені, нарахованої на суму заборгованості з урахуванням поступових оплат відповідача за період з 14 січня 2016 року по 13 липня 2016 року (за видатковою накладною від 17 грудня 2015 року) та за період з 20 січня 2016 року по 29 червня 2016 року (за видатковою накладною від 22 грудня 2015 року).

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що за прострочення оплати поставлених товарів Підприємець зобов'язався сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, від несплаченої в строк суми за кожний день прострочення платежу.

Водночас з наявних у матеріалах справи копій банківських виписок з рахунку Підприємства вбачається, що відповідач не зазначав у призначенні платежу номер видаткової накладної, за якою здійснювалась оплата за товар, окрім сплати 2 000,00 грн. 30 червня 2016 року за видатковою накладною від 22 грудня 2015 року № Лк-0394112.

Відповідно до пункту 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 року №22, та роз'яснень Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України, викладених у листі від 29 жовтня 2004 року № 06-10/10-1215, коли платіжні документи містять чітке посилання на призначення платежу, сплачені кошти слід зараховувати як оплату за надані послуги (виконані роботи) у вказаному місяці. У випадку, якщо платіжні документи не містять призначення платежу - сплачені кошти зараховуються кредитором на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з заборгованості, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

З огляду на наведене суд погоджується із порядком зарахованих позивачем платежів Підприємця в рахунок погашення заборгованості за видатковими накладними в їх хронологічному порядку.

Разом із цим судом встановлено, що за накладною повернення товару від 8 квітня 2016 року № 1/ЛК-0002241 на суму 31 604,26 грн. позивачем було помилково зараховано ці кошти в рахунок погашення заборгованості тільки за видатковою накладною від 17 грудня 2015 року № Лк-0390236, оскільки повернення товару «Нескафе Експрессо Колекшн 20*70г» в кількості 70 штук за ціною 50,91 грн. за штуку, загальною сумою 3 563,70 грн., мало бути зараховане за видатковою накладною від 22 грудня 2015 року № Лк-0394112.

З урахуванням вищенаведеного здійснений Підприємцем платіж від 11 жовтня 2016 року на суму 4 990,00 грн. підлягає зарахуванню в погашення заборгованості за видатковою накладною від 17 грудня 2015 року № Лк-0390236.

Відтак, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені за обрахований позивачем період з урахуванням частини 6 статті 232 ГК України, умов договору та хронологічного порядку зарахування платежів відповідача, суд дійшов висновку, що стягненню з останнього підлягає пеня в загальному розмірі 7 627,96 грн.

Крім того, позивач просив також стягнути з Підприємця двадцять чотири проценти річних у розмірі 5 739,74 грн., нарахованих на суму боргу за вказаними видатковими накладними.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 4.3 договору сторони встановили, що за порушення грошового зобов'язання Підприємець на вимогу позивача зобов'язався сплатити двадцять чотири проценти річних.

Суд здійснив перерахунок вказаної вимоги за визначений позивачем період з урахуванням встановленої черговості зарахування платежів відповідача та встановив, що стягненню з відповідача підлягають двадцять чотири проценти річних у межах заявленої позивачем суми в загальному розмірі 5 807,76 грн.

Одночасно, здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат, суд вважає його арифметично вірним, а позовну вимогу про стягнення з відповідача вищевказаної суми такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Таким чином суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача до Підприємця.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (02098, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь приватного підприємства "ЛІКОМ" (03124, місто Київ, провулок Радищева, будинок 3, ідентифікаційний код 30638249) 7 627 (сім тисяч шістсот двадцять сім) грн. 96 коп. пені, 5 739 (п'ять тисяч сімсот тридцять дев'ять) грн. 74 коп. двадцяти чотирьох процентів річних, 1 920 (одну тисячу дев'ятсот двадцять) грн. 39 коп. інфляційних втрат, а також 674 (шістсот сімдесят чотири) грн. 61 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Припинити провадження в справі № 910/18237/16 в частині позовних вимог про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 15 634 (п'ятнадцяти тисяч шістсот тридцяти чотирьох) грн. 22 коп. основного боргу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22 листопада 2016 року

Суддя Є.В. Павленко