Ухвала суду № 62891873, 17.11.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 450/66/11 Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О.

Провадження № 22-ц/783/4956/16 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.

Категорія: 47

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого - судді Мельничук О.Я.,

суддів Крайник Н.П. і Шандра М.М.

при секретарі Куцик І.Б.

з участю представників позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, третя особа: Давидівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,-

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 травня 2016 року позов ОСОБА_6 задоволено.

Зобов"язано ОСОБА_5 усунути перешкоди ОСОБА_6 у користуванні земельною ділянкою площею 0,0958 га, що розташована в АДРЕСА_1, призначена для будівництва та обслуговуванння житлового будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка), кадастровий НОМЕР_1, шляхом звільнення такої земельної ділянки від всього майна, що належить ОСОБА_5.

Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржила відповідач - ОСОБА_5. Вважає рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 травня 2016 року незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Звертає увагу, що рішенням виконавчого комітету Давидівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №61 від 25.05.2001 року їй у постійне користування було передано земельну ділянку розміром 0,10 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку. Вказане рішення було прийняте без узгодження меж з суміжними землекористувачами - позивачем, і нею, чим фактично було зменшено площу її земельної ділянки, якою її сім"я користувалася більше 50 років. В апеляційній скарзі апелянт просить рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_5 до задоволення не підлягає із наступних підстав.

У відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов"язна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України. За змістом ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що обрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_2 від 18.06. 2015 року, у власності позивача ОСОБА_6 перебуває земельна ділянка площею 0,0958 га, що розташована в АДРЕСА_1, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий № НОМЕР_1.

Із повідомлення від 21.03.2016 року № 117 Давидівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області вбачається, що комісія Давидівської сільської ради розглянула заяву гр.ОСОБА_6 та склала акти від 21.12.2015 року та 10.02.2016 року. Встановлено, що на площі 8 кв.м присадибної ділянки гр. ОСОБА_6 в АДРЕСА_1 зберігаються будівельні матеріали та дерев'яні ящики. Власником означених речей є гр. ОСОБА_5 Зазначені обставинами відповідачем та її представником всупереч вимог ст.ст.10,11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України не спростовані. Акт від 17.12. 2008 року, складений земельною комісією Давидівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області не спростовує зазначених вище обставин, оскільки такий стосується закінчення 2008 року та не суперечить вказаному вище повідомленню від 21.02. 2016 року № 117 Давидівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_6 суд виходив з тих обстави, що відповідачем - ОСОБА_5 порушено права позивача - ОСОБА_6, шляхом самовільного розміщення свого майна за земельній ділянці що належить ОСОБА_6, в зв"язку з чим у останньої виникло законне права вимагати у відповідача усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 0,0958 га, що розташована в АДРЕСА_1, призначена для будівництва та обслуговуванння житлового будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка), кадастровий НОМЕР_1, шляхом звільнення такої земельної ділянки від всього майна, що належить ОСОБА_5.

З такими висновками колегія суддів повністю погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.317 та ч.1 ст. 319 ЦК України власнику належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном і він реалізує їх на власний розсуд. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своє волею, незалежно від волі інших осіб -ч. 1 ст. 316 ЦК України.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Як зазначено у статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

В силу вимог п. б ч. 1 ст. 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право самостійно господарювати на землі. Конституцією України (ст. 41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно зі ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Статтею ст.15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. При цьому способи захисту цивільного права та інтересів, зазначені в ст. 16 ЦК України. Згідно із п. п. 1, 3 ч. 2 ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, а також припинення дії, яка порушує право. Зі змісту ч. 3 ст.16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Згідно із ч.ч.2, 3 ст.152 ЗК України землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Свідоцтво про право власності ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,0958 га, що розташована в АДРЕСА_1 є дійсним.

Оскільки на частині земельної ділянка, яка входить до складу земельної ділянки площею 0,0958 га, що розташована в АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_6, ОСОБА_5 самовільно розмістила своє майно, судом підставно ухвалено рішення про задоволення позову ОСОБА_6, оскільки права останньої були порушені відповідачем і саме в такий спосіб, як зобов"язати ОСОБА_5 усунути перешкоди ОСОБА_6 у користуванні земельною ділянкою площею 0,0958 га, що розташована в АДРЕСА_1, призначена для будівництва та обслуговуванння житлового будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка), кадастровий НОМЕР_1, шляхом звільнення такої земельної ділянки від всього майна, що їй належить, є вірним.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому у задоволенні апеляційної скарги апелянту слід відмовити, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 травня 2016 року залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, ст.313, п.1 ч.1 ст.314, ст. ст. 315, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: О.Я. Мельничук

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра