Рішення № 62890143, 21.11.2016, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/3735/16-ц

Провадження № 2/591/1953/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2016 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого - судді Бурда Б.В.

при секретарі - Гребенькової О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України», ПАТ «ОТП Банк», третя особа: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про визнання недійсним договору, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що 18 березня 2011 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю за яким (п. 1015 додатку 1 та п. 3.3) до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшло право вимоги за кредитним договором від 18 грудня 2007 року №ML-C00/385/2007 укладеним з позивачем. Вважає, що вказаний договір не відповідає вимогам закону. Так, відступлення права вимоги відбулось незаконно, оскільки відповідно до пункту 1 розпорядження Держфінпослуг від 03.04.2009 №231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за №373/16389 (вказані положення діяли на момент укладення договору) до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів)1) фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги 2) набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення 3)отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, утому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Таким чином, розпорядженням передбачено, що фінансова послуга з факторингу, зокрема, полягає у набутті відступленого права грошової вимоги до боржників, які є суб'єктами господарювання. А кошти за кредитним договором було надано позивачу, якій є фізичною особою задля задоволення власних споживчих потреб не пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності. Окрім того вважає, що вказаний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків. Просить визнати недійсним договір купівлі-продажу кредитного портфелю від 18.03.2011 року укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в частині передачі права вимоги за кредитним

Представник позивача в судовому засідання позов підтримав.

Представник відповідачів позов заперечив, посилаючись на безпідставність вимог..

3-я особа сповіщена про час та місце розгляду справи, але його представник до суду не з'явився.

Суд, вислухавши пояснення представників позивача та відповідачів, дослідивши подані суду докази, вважає позов необґрунтованим з огляду на таке.

Відповідно до ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 18 грудня 2007 року між позивачем та ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») укладено кредитний договір №ML-C00/385/2007 за яким ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 60600 грн.

Взяті на себе зобов'язання позичальник не виконав та припинив виконання умов договору. Дана обставина сторонами не заперечується, а представник позивача пояснив, що дійсно позичальник припинив внесення коштів на погашення кредиту та сплату відсотків за користування ним.

Згідно з п.1.9.1. кредитного договору банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадках невиконання позичальником та/або поручителем своїх боргових та інших зобов'язань за цим договором та/або умов договору поруки. При цьому виконання боргових зобов'язань повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання ним відповідної вимоги.

18 березня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за яким продавець (ПАТ «ОТП Банк») передав покупцю (ТОВ «ОТП Факторинг України») права вимоги за кредитними договорами, перелік яких міститься в Додатку № 1 до даного договору.

Відповідно до п.3.3 вказаного Договору до ТОВ «ОТП Факторинг України» перейшли усі права вимоги , що є дійсними на дату набрання чинності, включаючи, але не обмежуючись правами вимоги до боржників щодо сплати основного боргу, правами вимоги до боржників щодо сплати процентів, нарахованих на суму основного боргу, а також правами вимоги до боржників щодо сплати штрафних санкцій..

З витягу з Додатку 1 до вказаного договору вбачається, що за вказаним договором купівлі-продажу кредитного портфелю до ТОВ «ОТП Факторинг України» перейшло право вимоги до позивача за кредитним договором від 18 грудня 2007 року №ML-C00/385/2007 із зазначенням суми боргу позичальника в розмірі 51802,69 грн. (а.с. 46)

До загальних засад цивільного законодавства відносять, зокрема, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України).

Частина третя статті 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, проте не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Норму статті 6 ЦК України розкриває стаття 627 цього Кодексу, в якій зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договір цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Разом з тим розділ І книги п'ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні.

Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Судом встановлено, що укладений відповідачами у справі договір купівлі-продажу кредитного портфелю предметом якого був і кредитний договір №ML-C00/385/2007 стосувався тільки передачі покупцю за договором, як новому кредитору права вимоги.

Такі повноваження ПАТ «ОТП Банк», щодо заміни кредитора у зобов'язанні без згоди на те боржника відповідають вимогам ст. 516 ЦК України та ст. 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

За умовами оспорюваного договору ПАТ «ОТП Банк» мав за обов'язок повідомити боржників про укладення договору купівлі-продажу кредитного портфелю протягом 20 робочих днів з дати набрання чинності. В той же час, відповідно до приписів ч. 2 ст. 516 ЦК України ризик настання несприятливих наслідків у цьому випадку несе новий кредитор, а ст. 518 цього ЦК передбачено, що боржник який не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором.

Посилання позивача в обґрунтування своїх вимог на судову практику не може бути в'язка до уваги, оскільки відповідно до вимог частини першої статті 3607 ЦПК України лише рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з цих підстав, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Окрім того, із договору купівлі-продажу кредитного портфелю укладеного між Товариством з обмеженою відповідальностю "ОТП Факторинг Україна" та Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" слідує, що позивач не є стороною вказаного договору.

Згідно пункту 1 ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

За ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Законодавством України врегульовані питання щодо недійсності угод (ст. 215-216 Цивільного кодексу України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу( ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до вимог ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частиною 3 ст.203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно ч.4 ст.203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним( ч.5 ст.203 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216 ЦК України). У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Посилаючись на недійсність укладеного договору між юридичними особами, чим конкретно порушено його права позивач не зазначив та відповідних доказів не подав.

Доводи позивача про недійсність спірного договору з огляду на те, що він не є суб'єктом господарювання та фінансова послуга факторингу до нього як боржника не може бути застосовано не заслуговує на увагу.

Правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг визначено Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ч.5 ст.5 якого встановлює спеціальну норму, що регулює виключно порядок надання послуг з факторингу. Вказаною нормою законодавець закріпив, що фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. На час укладення спірного договору ТОВ «ОТП Факторинг України» мав відповідне свідоцтва про право здійснення таких послуг.

Ні Цивільний кодекс України, ні Закон «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не встановлюють жодних обмежень стосовно складу осіб, по відношенню до яких може здійснюватися відступлення права вимоги. Тобто, законодавець не виключає безпосередньо фізичних осіб з переліку осіб, що беруть участь у фінансовій операції факторингу.

З урахуванням зазначених норм права та встановлених обставин суд вважає що відсутні підстави, на наявність яких послався позивач, для визнання оспорюваного договору недійсним, а відтак у задоволенні позову належить відмовити.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову за необґрунтованістю вимог.

Рішення суду може бути оскаржено сторонами до Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми, шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення суду (для осіб, що не були присутні при проголошення рішення, в той же строк з часу вручення копії рішення) апеляційної скарги. .

суддя