Постанова № 62885397, 22.11.2016, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2016 року Справа № 910/15019/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Євсікова О.О.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Національного банку України

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2016 року

у справі № 910/15019/15

господарського суду міста Києва

за позовом Державної іпотечної установи

до відповідачів 1. Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра"

2. Національного банку України

про визнання договору частково недійсним

за участю представників

позивача - Тодосієнко В.М., ЧаковА.О.

відповідача - 1. Чернюк В.В.

2. Рудалєва Л.В.

ВСТАНОВИВ:

Державна іпотечна установа звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (відповідач 1) та Національного банку України (відповідач 2) про визнання недійсним договору застави майнових прав б/н від 10 серпня 2011 року в частині застави майнових прав Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" за договорами, зазначеними у додатку №1 до Договору застави майнових прав №7/1-З від 15 жовтня 2008 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06 жовтня 2015 року у справі №910/15019/15 (судді Смирнова Ю.М.,Головіна К.І., Стасюк С.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 травня 2016 року рішення господарського суду міста Києва від 06 жовтня 2015 року у справі №910/15019/15 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано недійсним договір застави майнових прав б/н від 10 серпня 2011 року укладений між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Надра" в частині застави майнових прав Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" за договорами, зазначеними у додатку №1 до Договору застави майнових прав №7/1-З від 15 жовтня 2008 року, що укладений між Державною іпотечною установою та Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк "Надра".

Постановою Вищого господарського суду України від 26 липня 2016 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 травня 2016 року скасовано та справу №910/15019/15 передано для нового розгляду апеляційної скарги.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2016 року рішення господарського суду міста Києва від 06 жовтня 2015 року у справі №910/15019/15 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю визнано недійсним договір застави майнових прав б/н від 10 серпня 2011 року, укладений між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Надра" в частині застави майнових прав Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" за договорами, зазначеними у додатку № 1 до Договору застави майнових прав №7/1-З від 15 жовтня 2008 року, що укладений між Державною іпотечною установою та Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк "Надра".

Не погодившись з зазначеною постановою Національний банк України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2016 року та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 06 жовтня 2015 року у справі № 910/15019/15.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 жовтня 2008 року між Державною іпотечною установою, як кредитором, та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра" (після зміни найменування - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра"), як позичальником, був укладений кредитний договір №7/1 (під заставу майнових прав за іпотечними житловими кредитами), за умовами якого кредитор надає позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, використати за цільовим призначенням та повернути кредитору грошові кошти в сумі 700000000,00 грн. (кредит рефінансування) та сплатити відсотки за користування кредитом рефінансування в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 1.3 кредитного договору сторони передбачили необхідність укладення між кредитором та позичальником договору застави майнових прав за іпотечними кредитами, які відповідають вимогам за кредитами на суму, що становить не менше 120 % від суми кредиту рефінансування згідно п.1.1 цього договору.

15 жовтня 2008 року між Державною іпотечною установою, як заставодержателем, та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра", як заставодавцем, був укладений договір застави майнових прав №7/1-З (далі - Договір застави №7/1-З), відповідно до умов якого предметом застави за цим договором є майнові права за кредитними договорами та договорами забезпечення, зазначеними у додатку №1 до цього договору.

В додатку №1 до Договору сторони погодили перелік відповідних кредитних договорів та договорів забезпечення (укладених між відповідачем-1 та фізичними особами), права вимоги за якими передано у заставу за Договором застави № 7/1-З.

Відповідно до п. 1.1 Договору застави №7/1-З майнові права сторони за домовленістю оцінено у еквіваленті 840 000 000,00 грн.

За змістом п.1.3 Договору застави №7/1-З надане у заставу майно забезпечує виконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за кредитом, наданим згідно з кредитним договором № 7/1 від 15 жовтня 2008 року, та будь-якими додатковими договорами до нього, укладеними між сторонами, за умовами якого заставодавець зобов'язаний повернути заставодержателю у повному обсязі кредит рефінансування, а також сплатити відсотки за користування ним та суми штрафів та неустойки в разі їх витребування заставодержателем.

Відповідно до п.1.4 Договору застави №7/1-З за рахунок заставленого майна вимоги заставодержателя задовольняються у повному обсязі.

Пунктом 6.1 Договору застави №7/1-З встановлено, що цей договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за кредитним договором та цим договором.

Позивач зазначив, що з листа відповідача 1 від 19 березня 2015 року вих. №2517/15/2 йому стало відомо, що майнові права відповідача 1 за договорами, визначеними у додатку №1 до Договору застави, передані у заставу Національному банку України (відповідач 2).

Позивачем 27 березня 2015 року було отримано витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №46666606 із запису №8 якого стало відомо, що 10 серпня 2011 року між Національним банком України, як заставодержателем, та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра", як заставодавцем, було укладено договір застави майнових прав.

Відповідно до п.1.1 Договору від 10 серпня 2011 року предметом застави за цим договором є майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і юридичними та фізичними особами (кредитні договори), перелік яких наведений у додатках №1 та №2 до цього Договору, що є його невід'ємними частинами. Станом на 01 квітня 2011 року заборгованість за кредитними договорами становить 20 911 198 159,09 грн. Зобов'язання, що випливають з укладених кредитних договорів, забезпечуються договорами застави, іпотеки, поруки тощо.

Майнові права сторони за домовленістю оцінюють у розмірі 10 455 599 079,55 грн. (п. 1.2 Договору від 10 серпня 2011 року).

У відповідності до п.1.3 Договору від 10 серпня 2011 року боржниками щодо заставодавця є юридичні і фізичні особи, перелік яких наведено у додатках №1 та №2 до цього Договору, що є його невід'ємними частинами.

Згідно з п.6.1 Договору від 10 серпня 2011 року цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що укладений між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" Договір застави майнових прав від 10 серпня 2011 року в частині застави майнових прав Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" за договорами, зазначеними у додатку № 1 до Договору застави майнових прав №7/1-З від 15 жовтня 2008 року, суперечить положенням ст.ст.586, 588 Цивільного кодексу України, ст. 18 Закону України "Про заставу", оскільки такий правочин укладено без згоди позивача як заставодержателя за попереднім договором застави.

У зв'язку з наведеним, позивач просить суд визнати недійсним Договір застави майнових прав від 10 серпня 2011 року в частині застави майнових прав Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" за договорами, зазначеними у додатку № 1 до Договору застави майнових прав № 7/1-З від 15 жовтня 2008 року.

У відповідності до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч.1 ст.574 Цивільного кодексу України застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

За змістом ч. 1 ст. 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Згідно із ст.3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що майнові права Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" за договорами, зазначеними у додатку №1 до Договору застави майнових прав №7/1-З від 15 жовтня 2008 року, виступають також предметом застави за укладеним пізніше Договором застави майнових прав від 10 серпня 2011 року.

Тобто, фактично в даному випадку має місце наступна застава відповідного майна (майнових прав).

У відповідності до ст.588 Цивільного кодексу України наступна застава майна, що вже заставлене, допускається, якщо інше не встановлено попереднім договором застави або законом. Наступна застава майна не припиняє право застави попереднього заставодержателя.

Наступні застави вже заставленого майна допускаються в разі, якщо інше не передбачено законом і попередніми договорами застави. Якщо предметом застави стає майно, яке вже є заставним забезпеченням іншого зобов'язання (боргу), заставне право попереднього заставодержателя (попередніх заставодержателів) зберігає силу (ст.18 Закону України "Про заставу").

Враховуючи приписи зазначених правових норм, наступна застава вже заставленого майна допускається, зокрема, якщо інше не встановлено попереднім договором застави.

Згідно із п.3.4.3 Договору застави №7/1-З заставодавець зобов'язаний не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов'язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя.

Сторонами не заперечується, що згода на передачу майнових прав, які є предметом застави за Договором застави №7/1-З в наступну заставу Державною іпотечною установою (як заставодержателем відповідних майнових прав) не надавалась.

Таким чином, відповідач 1 не мав права без згоди позивача передавати у заставу відповідачу 2 відповідні майнові права.

Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань регулюється положеннями Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

За змістом ст.ст. 11, 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом. Взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відповідно до ч.2 ст.10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі передачі рухомого майна в забезпечення боржником, який не мав на це права, таке забезпечення є чинним, якщо в Державному реєстрі немає відомостей про попереднє обтяження відповідного рухомого майна.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що з витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №47803444 від 08 вересня 2015 року, наданого Державним підприємством "Національні інформаційні системи" на запит суду, вбачається, що реєстрація обтяження, яке виникло на підставі укладеного між позивачем та відповідачем 1 Договору застави №7/1-З від 15 жовтня 2008 року, було здійснено 16 лютого 2015 року за №15083831, тобто після укладення між відповідачами спірного Договору застави майнових прав від 10 серпня 2011 року.

Наданий позивачем витяг № 214478284 (а.с. 15 том 2) судом першої інстанції не прийнято до уваги, оскільки зазначений витяг сформовано 28 жовтня 2008 року, а згідно витягу з Державного реєстру, який було надано на запит суду першої інстанції, запис про реєстрацію обтяження на підставі Договору застави №7/1-З від 15 жовтня 2008 року раніше, ніж 16 лютого 2015 року, відсутній.

Суд апеляційної інстанції не погодившись з висновком суду першої інстанції зазначив, що станом на 10 серпня 2011 року запис №8121604 був чинним та існував у державному реєстрі, що також підтверджується листом Державного підприємства "Національні інформаційні системи" від 27 січня 2016 року № 257/01-04 направленого Голові правління Державної іпотечної установи на лист № 10/15/1-1 від 21 січня 2016 року. Аналогічна відповідь була направлена 01 березня 2016 року вих. № 844/01-07 до Київського апеляційного господарського суду на ухвалу суду №910/15019/15 від 03 лютого 2016 року.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Порядок внесення до Державного реєстру обтяжень рухомого майна відомостей про виникнення, зміни та припинення обтяжень регламентується Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18 листопада 2003 року № 1255-ІУ, Порядком ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2004 року № 830 та Інструкцією про порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна та заповнення заяв, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 29 липня 2004 року № 73/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29 липня 2004 року за № 942/9541.

Відповідно до ст.43 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" реєстрація обтяжень здійснюється на підставі заяви обтяжувача.

28 жовтня 2008 року Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, яке на той час було реєстратором Державного реєстру, на підставі заяви про реєстрацію обтяження рухомого майна, поданої обтяжувачем - Державною іпотечною установою у м. Києві, до Державного реєстру було внесено відомості щодо реєстрації обтяження рухомого майна на підставі договору застави майнових прав №7/1-3 від 15 жовтня 2008 року, яке належить Відкритому акціонерному товариству комерційному банку "Надра".

Згідно із ч.2 ст.44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" записи зберігаються у Державному реєстрі протягом п'яти років з моменту їх внесення. Обтяжувач має право у будь - який час подати заяву про припинення обтяження і подальше виключення запису або про продовження строку дії реєстрації на не більш, як п'ятирічний строк.

У разі, якщо протягом всього терміну дії обтяження, обтяжувачем не було подано заяву про внесення змін в частині подовження строку дії на наступні п'ять років, то від дня закінчення терміну дії стан реєстрації автоматично змінюється на "запис вилучено за завершенням п'ятирічного терміну зберігання".

Згідно даних Державного реєстру запис №8121604 був автоматично вилучений з Державного реєстру 29 жовтня 2013 року за завершенням п'ятирічного терміну зберігання відповідно до вимог законодавства.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов вірно висновку, що станом на 10 серпня 2011 року запис №8121604 був чинним та існував у державному реєстрі.

У відповідності до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів відповідно до ст.16 Цивільного Кодексу України можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним. Цією нормою також передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.3.4.3 Договору застави №7/1-З заставодавець зобов'язаний не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов'язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя.

Відповідачем 1 не надано доказів згоди позивача (як заставодержателем відповідних майнових прав) на передачу майнових прав, які є предметом застави за Договором застави №7/1-З в наступну заставу Державною іпотечною установою.

З огляду на викладене колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позовні вимоги про визнання недійсним Договору застави майнових прав б/н від 10 серпня 2011 року укладеного між відповідачами в частині застави майнових прав Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" за договорами, зазначеними у додатку №1 до Договору застави майнових прав №7/1-З від 15 жовтня 2008 року підлягають задоволенню, оскільки останній суперечить положенням ст.ст.586, 588 Цивільного кодексу України та ст.18 Закону України "Про заставу".

Крім того, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" під час розгляду справи судом першої інстанції звернулась з заявою про застосування строку позовної давності з посиланням на ст.267 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч.ч.3, 4 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" скориставшись своїм правом подала до суду першої інстанції заяву про застосування якої заявлено стороною у спорі (а.с.4-6 т.2).

У відповідності до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 24 лютого 2015 року та 19 березня 2015 року відповідачем 1 на адресу позивача було направлено листи №13-4-2862 та №13-5-5681 з яких вбачається, що майнові права банку передані у заставу відповідачу 2.

З метою уточнення інформації, наведеної у зазначених листах, позивачем 27 березня 2015 року було отримано витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №46666606.

З огляду на викладене колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що перебіг строку позовної давності почався з 24 лютого 2015 року, оскільки саме з даної дати довідався про порушення свого права та в червні 2015 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом .

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що станом на день звернення позивача до суду першої інстанції з даним позовом, останнім не було пропущено строк позовної давності.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованих судових рішень колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2016 року у справі № 910/15019/15 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді О. О. Євсіков

С. С. Самусенко