Рішення № 6288133, 17.03.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.09 Справа№ 33/18

подарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи :

за позовом:Прокурора міста Трускавця в інтересах держави в особі уповноваженого державного органу Трускавецької міської ради (м. Трускавець)

до відповідача:Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (м. Борислав)

про :стягнення 2 164 (дві тисячі сто шістдесят чотири) грн. 95 коп.

Суддя: Цікало А.І.

При секретарі: Герасименко В.С.

Представники:

Прокуратури:Яворський Я.Т. прокурор (посвідчення № 127 від 31.10.2007 р.)

Позивача:Савченко О.Г. представник (довіреність № 18-3/1 від 16.01.2009 р.)

Відповідача:не з'явився Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, розяснено їх права та обовязки відповідно до ст. 22 ГПК України, зокрема право заявляти відводи.

Представники учасників процесу, присутні в судовому засіданні, звернулись до суду з клопотанням про нездійснення технічної фіксації судового процесу.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява від Прокурора міста Трускавця в інтересах держави в особі уповноваженого державного органу Трускавецької міської ради (м. Трускавець) до Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (м. Борислав) про стягнення 2 164 (дві тисячі сто шістдесят чотири) грн. 95 коп.

Ухвалою суду від 23.02.2009 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 17.03.2009 р.

Прокурор вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 23.02.2009 р. виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

Позивач вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 23.02.2009 р. виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

В судовому засіданні 17.03.2009 р. представник позивача подав до суду витребувані документи, в тому числі акт звірки підписаний сторонами, згідно котрого заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.02.2009 р. становить 2 164 (дві тисячі сто шістдесят чотири) грн. 95 коп. та пояснення відповідача на імя міського голови позивача, згідно яких відповідач суму заборгованості не заперечив.

Представники позивача та прокурора позов підтримали повністю, просили суд задоволити позовні вимоги з підстав наведених у заяві та поясненнях.

Відповідач вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 23.02.2009 р. не виконав, відзив на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був належно, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Як вбачається, з поданих до суду пояснень відповідача та Акту звірки розрахунків, останній заборгованість визнав.

Позов розглянуто у відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши документи і матеріали, подані до суду, заслухавши пояснення осіб присутніх в судових засіданнях, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Рішенням сесії Трускавецької міської ради № 515 від 05.07.2005 року надано в оренду терміном на 3 роки земельну ділянку відповідно до проекту землеустрою на вул. Сагайдачного, 7а, загальною площею 491 кв. м. без визначення меж часток в натурі - для обслуговування магазину-кафе за рахунок земель міської ради не наданих в користування, які раніше числились за ПКМП «Смерічка», в т.ч.:

-підприємцю ОСОБА_4 - 2/3 ідеальних частини земельної ділянки (327, 3 кв. м);

-підприємцю ОСОБА_5 - 1/3 ідеальної частини земельної ділянки (163, 7 кв.м.).

Відповідно до даного рішення сесії Трускавецької міської ради 04 серпня 2005 року між підприємцями ОСОБА_4, ОСОБА_1 (орендарі) та Трускавецькою міською радою (орендодавець) було укладено договір оренди даної земельної ділянки, за яким земельна ділянка передана в оренду. 04.08.2005 року підприємці прийняли земельну ділянку у строкове платне користування за Актом передачі-приймання земельної ділянки.

Згідно п. 9 Договору оренди орендна плата вносить орендарями у грошовій формі у розмірі 1% нормативної грошової оцінки землі на поточний рахунок власника землі.

Відповідно до п.п. 7, 8 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», Законів України «Про оренду землі»та «Про плату за землю», Рішення Трускавецької міської ради № 274 від 16.01.2008 року «Про встановлення розміру орендної плати за землю в м. Трускавець на 2008 рік», річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній чи комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плану за землю».

Враховуючи зміни, які відбулися в законодавстві України 21 квітня 2008 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали Додаткову угоду до договору оренди землі від 04.08.2005 року, зареєстровану в книзі реєстрації договорів земельних ділянок за № 040544600076, згідно п. 2.2. якої орендна плата вносить орендарем у грошовій формі за земельні ділянки державної або комунальної власності та встановлено з 01 січня 2008 року у трикратному розмірі земельного податку, що становить 14759, 61 грн. в рік і сплачується кожним орендарем відповідно до часток в п. 2 основного договору.

За договором оренди орендар зобов'язаний своєчасно вносити орендну плату за землю щомісячно протягом 30 календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця на поточний рахунок власника землі.

Відповідач в порушення своїх зобовязань згідно Договору оренди щодо своєчасного внесення орендної плати, допускає заборгованість з її сплати.

Станом на лютий місяць 2009 року за ОСОБА_1 рахується заборгованість зі сплати орендної плати за землю в сумі 2 164 грн. 95 коп.

Станом на день звернення з позовом до суду та день розгляду справи відповідач доказів сплати заборгованості не надав, відзиву на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно ч. 4 ст. 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст. 760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Згідно ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Відповідно до ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ст. 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 765 ЦК України, наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Згідно ст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У відповідності до ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобовязань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно ст. 284 ГК України, істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно ч. 3 ст. 285 ГК України, орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об'єкта оренди. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно ст. 287 ГК України, орендодавцями щодо державного та комунального майна є:

1) Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом;

2) органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управляти майном, - відповідно щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності;

3) державні (комунальні) підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна, а з дозволу орендодавців, зазначених у пункті 2 цієї статті, - також щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна.

Відповідно до с. 1 Закону України «Про оренду землі»№ 161-XIV від 06.10.1998 р. (із наступними змінами та доповненнями), оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст. 3 Закону України «Про оренду землі»№ 161-XIV від 06.10.1998 р. (із наступними змінами та доповненнями), об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Земельна ділянка може передаватися в оренду разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про оренду землі»№ 161-XIV від 06.10.1998 р. (із наступними змінами та доповненнями), орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у спільній власності територіальних громад, є районні, обласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Згідно ст. 5 Закону України «Про оренду землі»№ 161-XIV від 06.10.1998 р. (із наступними змінами та доповненнями), орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Орендарями земельних ділянок можуть бути:

а) районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом;

б) сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом;

в) громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання та організації, а також іноземні держави.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про оренду землі»№ 161-XIV від 06.10.1998 р. (із наступними змінами та доповненнями), орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно ст. 21 Закону України «Про оренду землі»№ 161-XIV від 06.10.1998 р. (із наступними змінами та доповненнями), орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно доЗакону України "Про плату за землю").

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою:

для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю";

для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю".

Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оренду землі»№ 161-XIV від 06.10.1998 р. (із наступними змінами та доповненнями), орендодавець має право вимагати від орендаря:

використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди;

дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів;

дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються;

своєчасного внесення орендної плати.

Орендодавець зобов'язаний:

передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди;

при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки;

не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою;

відшкодувати орендарю капітальні витрати, пов'язані з поліпшенням стану об'єкта оренди, яке проводилося орендарем за згодою орендодавця;

попередити орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об'єкта оренди.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого надавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Згідно ст. 25 Закону України «Про оренду землі»№ 161-XIV від 06.10.1998 р. (із наступними змінами та доповненнями), орендар земельної ділянки має право:

самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі;

за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження;

отримувати продукцію і доходи;

здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.

Орендар земельної ділянки зобов'язаний:

приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку;

виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі;

дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу державної податкової служби.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про оренду землі»№ 161-XIV від 06.10.1998 р. (із наступними змінами та доповненнями), спори, пов'язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про плату за землю»№ 2535-ХІІ від 03.07.1992 р. (із наступними змінами та доповненнями), використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Згідно ст. 5 Закону України «Про плату за землю»№ 2535-ХІІ від 03.07.1992 р. (із наступними змінами та доповненнями), об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Згідно з пунктом 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках визначених законом.

За рішенням Конституційного Суду України № З-рп/99 від 08.04.1999 року під поняттям “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах” потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. В контексті пункту 2 статті 121 Конституції України приписи пункту 3 частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до господарського суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ та організацій незалежно від їх підпорядкування та форм власності.

Згідно з Указом Президента України від 15.12.1999 року №1752/99 „Про систему центральних органів виконавчої влади” та Законом України „Про джерела фінансування органів державної влади” до системи органів виконавчої влади належать Кабінет Міністрів України, міністерства, комітети, агентства, служби, адміністрації, департаменти, комісії, управління, палати, фонди, інспекції, бюро та інші центральні органи виконавчої влади і місцеві державні адміністрації.

Оскільки „інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, і ця заява, за статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в господарському суді.

Враховуючи викладене, суд вважає, що прокурор правомірно звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі уповноваженого органу Трускавецької міської ради, оскільки „інтереси держави” є оціночним поняттям і прокурор чи його заступник у кожному випадку самостійно визначає в чому ж саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, а також те, що орендна плата за користування такою земельною ділянкою справляється до місцевого бюджету.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо належних, обєктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позов не заперечив, доказів погашення заборгованості не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені сторонами докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно розяснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 “Про судові рішення”, суд прийшов до висновку, що позовна заява Прокурора міста Трускавця в інтересах держави в особі уповноваженого державного органу Трускавецької міської ради (м. Трускавець) до Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (м. Борислав) про стягнути 2 164 (дві тисячі сто шістдесят чотири) грн. 95 коп. є обґрунтованою і підлягає до задоволення.

Відповідно до п. а) ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” (із змінами і доповненнями), ставка державного мита із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлюється в розмірі 1 % від ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 102 грн.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 34, 43, 44, 49,75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов Прокурора міста Трускавця в інтересах держави в особі уповноваженого державного органу Трускавецької міської ради (м. Трускавець) до Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (м. Борислав) про стягнути 2 164 (дві тисячі сто шістдесят чотири) грн. 95 коп. задоволити повністю.

2.Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Трускавецької міської ради (вул. Бориславська, 2, м. Трускавець, Львівська область, 82200; код ЄДРПОУ 26230588) 2 164 (дві тисячі сто шістдесят чотири) грн. 95 коп. заборгованості.

3.Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Державного бюджету (р/р 31119095700006 в УДК у Львівській області, МФО 825014; отримувач: ВДК Личаківського району м. Львова, код ЄДРПОУ 22389406, код платежу 22090200, символ звітності банку 092) 102 (сто дві) грн. 00 коп. державного мита.

4.Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Державного бюджету (р/р 31212259700006 в ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014; отримувач: УДК у Личаківському районі м. Львова, код ЄДРПОУ 22389406, код платежу 22050000) 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.Накази видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч. 3 ст. 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Суддя Цікало А.І.