Постанова № 62879471, 16.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2016 р. Справа№ 910/8070/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Яценко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного підприємства «Артемсіль»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 14.07.2016

у справі №910/8070/16 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Державного підприємства «Артемсіль»,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія «Енерготранс»,

про стягнення 31 290 756,90 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: Якушев Ю.В.- представник (довіреність від 10.10.2016 №27/10-01-95);

від відповідача: 1) Костюк С.В. - представник (довіреність від 26.09.2016 №21);

2) Логачова Ю.А. - представник (довіреність від 26.09.2016 №22),

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Артемсіль» (надалі - ДП «Артемсіль», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиційна компанія «Енерготранс» про стягнення 31 290 756,90 грн, з яких 22 326 646,11 грн боргу та 8 964 110,79 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 провадження у справі в частині стягнення 2 2326 646,11 грн боргу припинено, у задоволенні позову в частині стягнення 8 964 110,79 грн нарахованих відсотків за користування чужими грошовими коштами відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, Державне підприємство "Артемсіль" звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2016 колегією суддів у складі: головуючий суддя Федорчук Р.В., судді Лобань О.І., Власов Ю.Л. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 21.09.2016.

У зв'язку з припиненням повноважень головуючого судді ОСОБА_6., на підставі розпорядження керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 №09-52/4991/16 призначено повторний автоматичний розподіл справи, за яким справа №910/8070/16 передана для розгляду судовій колегії у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Дикунська С.Я., Жук Г.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження визначеною судовою колегією та призначено до розгляду на 12.10.2016.

У судовому засіданні 12.10.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 16.11.2016.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечили, вважають їх безпідставними, а судове рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін.

16.11.2016 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін по суті спору, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість апеляційної скарги та наявність підстав для її задоволення частково.

Відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 101 Господарського процесуального кодексу України).

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 15.04.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиційна компанія «Енерготранс» (в тексті договору - експедитор) та Державним підприємством об'єднанням «Артемсіль» (в тексті договору - клієнт) був укладений договір №Е-15/04/19 (надалі - договір), відповідно до умов якого за плату та за рахунок клієнта експедитор зобов'язується організувати у відповідності до затвердженого плану перевірок вантажів клієнта виконання експедиторських послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, як у вагонах парка УЗ, так і у власному рухомому складі, які включають в себе:

- здійснення розрахунків з залізницями за перевезення вантажів клієнта (оплата залізничного тарифу, плата за користування вагонами, збір за подачу та прибирання вагонів, додаткові збори за інші послуги, які надаються залізницею та погоджені з клієнтом);

- організацію за заявкою клієнта подачі під завантаження вагонів парку УЗ, власних вагонів;

- оплата збору за видачу довідок та телеграм за кодом експедитора (пункт 1. договору).

Відповідно до пункту 3.1. договору клієнт для організації перевезень вантажів здійснює авансові платежі. Авансові платежі здійснюються клієнтом не пізніше ніж за 3 банківських дні до початку перевезень платежів на суму вартості перевезень вантажів та інших транспортних послуг. Вартість перевезень та інших транспортних послуг визначається не вище тарифів, встановлених Міністерством транспорту України.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що за організацію перевезень вантажів, передбачених цим договором, клієнт виплачує експедитору винагороду в розмірі 2 % від вартості перевезень та інших транспортних послуг протягом 1-го банківського дня після здійснення перевезень на підставі рахунку експедитора. Якщо при здійсненні платежу клієнт не виділяє суму винагороди та не сплачує окремим платіжним дорученням, то експедитор залишає за собою право утримувати суму винагороди експедитора самостійно з авансових платежів клієнта та закривати виставлені рахунки в хронологічному порядку.

Згідно з пунктом 3.6. договору сторони не пізніше 10-го числа кожного місяця, наступного за місяцем надання послуг, проводять звірку розрахунків. У випадку наявності заперечень з боку клієнта з приводу документів, наданих експедитором, які потребують підписання або погодження клієнта (рахунки, акти звірок, звіти експедитора та ін.), клієнт протягом 5 робочих днів з моменту їх отримання повинен повідомити експедитора про свої вмотивовані заперечення в письмовій формі. Якщо протягом вказаного строку письмових заперечень з боку клієнта не надійшло, документи вважаються прийнятими сторонами.

Договір набирає сили з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2009. У випадку відсутності заяв однієї із сторін про припинення чи зміну договору протягом одного місяця до закінчення строку його дії, договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих самих умовах (пункт 6.1. договору).

З матеріалів справи вбачається, що сторонами неодноразово вносились зміни до договору №Є-15/04/19 шляхом укладення додаткових угод до договору, зокрема, в частині вартості послуг експедитора, порядку внесення передплати та строку дії договору.

Додатковою угодою від 01.06.2010 №139/3 до договору сторонами встановлено строк його дії до 31.12.2020.

Згідно з додатковою угодою від 23.10.2013 №11/31 сторони погодили, що клієнт здійснює авансові платежі на суму вартості перевезень вантажів та інших послуг та витрати експедитора, які плануються на кожний наступний місяць надання послуг, виходячи з 25-ти добової вартості послуг.

За своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором транспортного експедирування, за умовами якого відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно зі статтею 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору з урахуванням додаткових угод до нього позивач перерахував відповідачеві суми попередніх оплат, розмір яких за вирахуванням наданих відповідачем послуг складає 22 326 646,11 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами надання експедиторських послуг, підписаними уповноваженими представниками обох сторін та скріпленими їх печатками, а також платіжними дорученнями, на підставі яких ДП «Артемсіль» здійснювало перерахування авансу.

Як зазначає позивач, починаючи з 01.04.2014, в порушення пунктів 2.1.4.- 2.1.5. договору, відповідач не погоджував додаткові плани перевезень продукції позивача, а з 02.04.2014, в порушення пункту 2.1.1. договору, відповідач заблокував коди платника тарифу по території України в програмному забезпеченні залізниці на оформлення перевізних документів, що присвоєні ДП «УТЛЦ» ТОВ «ТЕК «Енерготранс» та вносяться ДП «Артемсіль» в перевізні документи на завантажені вагони ДП «УТЛЦ» згідно інструкції експедитора, в результаті чого, позивач не мав можливості проводити завантаження і відправлення продукції споживачам у вагонах ДП «УТЛЦ».

Враховуючи викладене, у зв'язку з фактичною відмовою ТОВ «ТЕК «Енерготранс» від виконання зобов'язань за договором, позивач змушений був звернутися до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення збитків в розмірі 9 551,40 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2014 у справі №910/11446/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 25.03.2015, позов ДП «Артемсіль» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕК «Енерготранс» про стягнення 9 551,40 грн збитків задоволено.

Вказаним судовим рішенням було встановлено факт неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕК «Енерготранс» своїх зобов'язань за договором від 15.04.2009 №Є-15/04/19.

З матеріалів справи вбачається, що у 2015 році ДП «Артемсіль» зверталось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиційна компанія «Енерготранс» про визнання договору від 15.04.2009 № Е-15/04/19 розірваним та стягнення 22 340 178,31 грн, що набуті та утримуються відповідачем без достатньої правової підстави відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2015 у справі №910/25369/15 Державному підприємству «Артемсіль» було відмовлено у задоволенні позовних вимог про розірвання договору від 15.04.2009 №Е-15/04/09-45 та стягнення 22 326 646,11 грн з тих підстав, що вказаний правочин фактично був розірваний з 28.07.2015, тобто до моменту звернення позивача до суду з позовом про його розірвання, а тому грошові кошти були перераховані останнім у якості оплати послуг, обумовлених вищевказаним договором, тобто за наявності відповідної правової підстави і не можуть бути кваліфіковані як безпідставне збагачення, а тому, норми статті 1212 Цивільного кодексу України у даному випадку не підлягають застосуванню.

У зв'язку з вказаними обставинами 29.04.2016 ДП «Артемсіль» звернулось з даним позовом до суду та просило стягнути з ТОВ «ТЕК «Енерготранс» 22 326 646,11 грн сплаченого авансу за договором від 15.04.2009 №Е-15/04/19 та 8 964 110,79 грн процентів, нарахованих за користування чужими грошовими коштами у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за вказаним договором.

Припиняючи провадження у справі в частині стягнення 22 326 646,11 грн основного боргу, місцевий господарський суд виходив з того, що вимоги у справі №910/25369/15 та вимоги у даній справі про повернення грошових коштів заявлені з одних і тих же підстав. Зокрема, матеріально-правовою вимогою у справі № 910/25369/15, як і у справі №910/8070/16 є стягнення 22 326 646,11 грн.

Суд першої інстанції зазначив, що у обох справах вимогу про стягнення 22 326 646,11 грн позивач обґрунтовує однаковими фактичними обставинами - знаходженням у відповідача сплаченої під час дії договору попередньої оплати (авансу) у розмірі 22 326 646,11 грн, відносно якої позивачем заявлено вимогу про повернення. Крім того, сторонами у справі №910/25369/15 є ті ж особи, що приймають участь у даній справі.

Таким чином, місцевий суд дійшов висновку про наявність підстав для припинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. В решті вимог суд першої інстанції відмовив у зв'язку з тим, що правовідносини, які склалися між сторонами та правовідносини, що випливають із договору позики не є подібними за своїм змістом, відтак відсутні підстави для застосування частини 1 статті 8 та статті 1048 ЦК України.

Судова колегія висновок місцевого господарського суду в частині припинення провадження у справі находить помилковим з огляду на наступне.

Згідно абзацу 4 пункту 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.11.2011 №18 під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

З матеріалів справи вбачається, що у справі №910/25369/15 ДП «Артемсіль» зверталось до ТОВ «ТЕК «Енерготранс» з вимогою про стягнення заборгованості на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, визначаючи правову природу даного боргу як майна, яке набуте без достатньої правової підстави, тобто підставою позову було позадоговірне зобов'язання.

Разом з тим, звертаючись з позовом у даній справі, позивач визначив іншу матеріально-правову підставу - повернення грошових коштів, сплачених у якості авансу за договором.

Таким чином, враховуючи зміну ДП «Артемсіль» матеріально-правової підстави позову у даній справі, висновок місцевого господарського суду про припинення провадження є безпідставним.

Оцінюючи подані сторонами докази, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача 22 326 646,11 грн заборгованості підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 570 ЦК України якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Пунктом 3.1. договору сторони визначили, що попередньо сплачена позивачем сума є авансом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач фактично відмовився від виконання зобов'язань в односторонньому порядку. Чинним законодавством України та договором не передбачено заборони щодо повернення авансу у разі невиконання іншою стороною зобов'язання за договором.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з претензією від 03.04.2014 вих. №27/11-01-21 щодо повернення передоплати за договором від 15.04.2009 №Є-15/04/19, яка отримана відповідачем 08.04.2014, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Листом від 15.07.2015 вих. №27/05-20 позивач заявив про свою відмову від договору та направив відповідачу додаткову угоду про розірвання договору та акт звірки розрахунків, а також повторно заявив вимогу про повернення йому суми передоплати. Вказаний лист був отриманий відповідачем 28.07.2015, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач зобов'язання щодо повернення попередньої оплати на даний час не виконав, у матеріалах справи відсутні докази протилежного.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що у позивача наявні правові підстави для повернення суми оплаченого ним авансу.

Наявність заборгованості у розмірі 22 326 646,11 грн підтверджується актом звірки взаємних розрахунків сторін станом на березень 2015 року ( т.2, а.с.28) та розгорнутим актом звірки розрахунків станом 21.06.2016 (т.2, а.с.227-246), підписаними представниками сторін та скріпленими їх печатками.

Зі сторони ТОВ «ТЕК «Енерготранс» вказаний акт звірки від 21.06.2016 підписаний головним бухгалтером.

Проти даного акту, як належного та допустимого доказу у справі представники відповідача заперечили, посилаючись на те, що у матеріалах справи відсутні дані про наявність повноважень у ОСОБА_5 на підписання такого документу та доказів того, що названа особа на час підписання акту обіймала посаду головного бухгалтера ТОВ «ТЕК «Енерготранс».

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Згідно статті 8 вищезгаданого Закону головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій, забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Таким чином, акт звірки взаємних розрахунків, на який посилається позивач у справі, складений та підписаний уповноваженими на це посадовими особами, скріплений печатками товариств, а тому є належним доказом наявності заборгованості у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас доводи відповідача про те, що акт не може використовуватись як форма визнання боргу є помилковим, оскільки підписання такого акту є дією, що свідчить про визнання відповідачем свого боргу. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24.04.2007 у справі №26/271.

Крім того, приймаючи спірний акт в якості належного доказу, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що підпис особи, яка його підписала, засвідчений печаткою ТОВ «ТЕК «Енерготранс», з чого можливо зробити висновок, що печатка на ньому є свідченням скріплення не тільки підпису особи, яка його підписала, але й самого документа, тобто даних, відображених в ньому.

Разом з тим, колегія наголошує на тому, що копія даного акту була надана до матеріалів справи безпосередньо відповідачем та належно засвідчена підписом уповноваженого представника та печаткою ТОВ «ТЕК «Енерготранс».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовна вимога про повернення 22 326 646,11 грн сплаченого авансу згідно договору є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі, а рішення Господарського суду міста Києва скасуванню в цій частині.

Також позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 8 964 110,79 грн процентів за користування чужими грошовими коштами суду на підставі статей 536, 1048 Цивільного кодексу України.

Проценти за користування чужими грошовими коштами, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі, безпідставно одержаними, збереженими грішми.

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Колегією суддів враховано правову позицію пленуму Вищого господарського суду України, викладену у підпункті 6.2. пункту 6. постанови «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, відповідно до якої, підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге, встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України).

Як вбачається зі змісту договору, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами сторонами не погоджувався.

Визначення розміру процентів позивачем було здійснено, виходячи з розміру облікової ставки НБУ, яка ним застосована на підставі аналогії закону та частини 1 статті 1048 ЦК України, що встановлює проценти за договором позики.

Водночас, правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договору позики та правовідносин, які склалися між сторонами, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 8 Цивільного кодексу України.

Оскільки розмір процентів не встановлено договором, законом або іншим актом цивільного законодавства, вимога про стягнення 8 964 110,79 грн процентів за користування чужими грошовими коштами задоволенню не підлягає, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині має бути залишеним без змін, як таке, що постановлене у відповідності до норм матеріального права.

Згідно статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду у відповідності до статті 104 ГПК України є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Артемсіль» судова колегія визнає обґрунтованою та такою, що підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 у справі №910/8070/16 - частковому скасуванню.

Відповідно до частини 6 статті 49 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 227 370,00 грн у зв'язку з її частковим задоволенням на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Артемсіль» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 у справі №910/8070/16 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 у справі №910/8070/16 скасувати частково.

3. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиційна компанія «Енерготранс» (01133, м. Київ, вул. Кутузова, буд. 18/7, код ЄДРПОУ 32382179) на користь Державного підприємства «Артемсіль» (84545, Донецька обл., м. Бахмут, м. Соледар, вул. Чкалова, буд. 1-а, код ЄДРПОУ 00379790) 22 326 646 (двадцять два мільйони триста двадцять шість тисяч шістсот сорок шість) грн 11 коп. основного боргу та 309 718 (триста дев'ять тисяч сімсот вісімнадцять) грн 52 коп. судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій.

В задоволенні решти позову відмовити».

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

5. Матеріали справи №910/8070/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська