Постанова № 62879442, 16.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2016 р. Справа№ 910/14909/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Яценко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2016

у справі №910/14909/16 (суддя Дупляк О.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «КИЇВЕНЕРГО»

до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

про визнання недійсним одностороннього правочину,

за участю представників сторін:

від позивача: Кравчик С.М. - представник (довіреність №91/2016/10/18-2 від 18.12.2015);

від відповідача: Чеботарьова І.Г. - представник (довіреність №14-124 від 13.05.2014),

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (надалі - ПАТ «Київенерго», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі - ПАТ «НАК «Нафтогаз України», відповідач) про визнання недійсним одностороннього правочину.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2016 у справі №910/14909/16 позов задоволено повністю. Визнано недійсним односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог, що проведений листом від 01.08.2016 № 26-5035/1.8-16 про припинення зобов'язань Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» перед Публічним акціонерним товариством «Київенерго» за договорами від 25.01.2016 №4439/16-БО-41 в сумі 143 976 517,74 грн, №4440/16-БО-41 в сумі 40 266 323,23 грн, а всього на суму 184 242 840,97 грн та про припинення зобов'язання шляхом часткового зарахування зустрічних зобов'язань Публічного акціонерного товариства «Київенерго» перед Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за договорами від 09.12.2013 №1245/14-БО-41 у сумі 10 656 827,23 грн та №1246/14-БО-41 у сумі 173 586 013,74 грн, а всього на суму 184 242 840,97 грн. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» витрати зі сплати судового збору в сумі 1 378,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2016 колегією суддів у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Дикунська С.Я. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 09.11.2016.

У судовому засіданні 09.11.2016 було оголошено перерву до 16.11.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

В судовому засіданні представник скаржника доводи, викладені в апеляційній скарзі підтримав повністю, оскаржуване рішення просив скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

16.11.2016 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ПАТ «Київенерго» листом від 19.07.2016 №42АУ/6336/7824 повідомило ПАТ «НАК «Нафтогаз України» про необхідність зарахування надмірно сплачених коштів за договорами постачання природного газу від 25.01.2016 №4439/16-БО-41 в сумі 143 976 517,74 грн, №4440/16-БО-41 в сумі 40 266 323,23 грн, №4443/16-РО-41 в сумі 562 849,45 грн, а всього 184 805 690,42 грн як оплату за договором від 25.01.2016 №4436/16-ТЕ-41. Вказаний лист відповідач отримав 22.07.2016, про що свідчить вхідний номер №4171/18-16 (т.1,а.с.16).

В свою чергу ПАТ «НАК «Нафтогаз України» направило позивачеві заяву від 01.08.2016 №26-5035/1.8-16 про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій зазначив про повне припинення зобов'язань у розмірі 184 242 840,97 грн, а саме, за договором від 25.01.2016 №4439/16-БО-41 у сумі 143 976 517,74 грн та за договором від 25.01.2016 №4440/16-БО-41 у сумі 40 266 323,23 грн шляхом часткового зарахування зустрічних зобов'язань позивача перед відповідачем на суму 184 242 840,97 грн, а саме, за договором від 09.12.2013 № 1245/14-БО-41 у сумі 10 656 827,23 грн та за договором від 09.12.2013 №1246/14-БО-41 у сумі 173 586 013,74 грн.

ПАТ «Київенерго» із заявою про зарахування зустрічних вимог не погоджується, вважає її такою, що суперечить вимогам чинного законодавства, а тому наявні підстави для визнання її недійсною на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання оспорюваного одностороннього правочину недійсним, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Приписами статті 601 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Згідно з частиною 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей); строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами 4-5 статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом (лист Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Враховуючи вказане, заява однієї з сторін зобов'язання про зарахування зустрічних вимог повинна відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбаченим статтею 203 ЦК України.

Крім того, відповідно частини 3 статті 202 ЦК України односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Колегія суддів відзначає, що наявність заперечень однієї сторони не є перешкодою для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, але лише за умови, що така заборгованість є безспірною.

Отже, вирішуючи даний спір, необхідним є встановлення відповідності вимог, які можуть підлягати зарахуванню умовам, визначеним статтею 601 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, апелянт зазначає, що згідно з заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог позивач є боржником перед відповідачем як кредитором на суму 209 789 431,30 грн за договорами №1245/14-БО-41 №1246/14-БО-41, в той час, як відповідач є боржником, а позивач відповідно кредитором на суму 184 242 840,97 грн за договорами №4439/16-БО-41, №4440/16-БО-41, що підтверджує однорідність та зустрічність таких вимог.

Проте, враховуючи умови укладених між сторонами договорів, а саме, договорів постачання природного газу від 25.01.2016 №4439/16-БО-41, №4440/16-БО-41 та №4443/16-РО-41, за якими позивачем була сплачена сума в розмірі 184 242 840,97 грн, та договорів купівлі-продажу від 09.12.2013 №1245/14-Бо-41 та №1246/14-БО-41, за якими відповідачем було проведено зарахування зустрічних вимог, колегією суддів встановлено, що ПАТ «НАК «Нафтогаз України» не є боржником за жодним із них, оскільки відповідно до умов вказаних договорів відповідач зобов'язаний передати у власність позивача природний газ, а позивач зобов'язаний прийняти та оплатити його.

Водночас колегія суддів відзначає, що визначальною умовою в розумінні статті 601 ЦК України для зарахування однорідних зустрічних вимог є те, що строк виконання зобов'язання за останніми має настати, не встановлений або є таким, що визначений моментом пред'явлення вимоги.

Заперечуючи дійсність заяви про зарахування зустрічних вимог, позивач зазначав, що строк за зобов'язанням на суму 184 805 690,42 грн є таким, що визначений моментом пред'явлення вимоги, яка в порядку статті 530 Цивільного кодексу України відповідачеві не направлялася.

Натомість ПАТ «НАК «Нафтогаз України» вказувало, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог була оформлена у відповідь на лист позивача від 19.07.2016 №42АУ/6336/7824 про повернення коштів, який, на думку відповідача, і був вимогою у розумінні статті 530 ЦК України, а відтак, строк виконання за вказаним зобов'язанням настав.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Надаючи оцінку листу ПАТ «Київенерго» від 19.07.2016, на який посилається відповідач як на вимогу в розумінні частини 2 статті 530 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку, що останній є листом про зарахування надмірно сплачених позивачем коштів у рахунок погашення боргу за договором від 25.01.2016 №4436/16-ТЕ-41 та не містить жодної вимоги про повернення таких коштів позивачеві.

Будь-якої іншої вимоги про повернення надмірно сплачених коштів в семиденний строк або про негайне виконання такого зобов'язання позивачем на адресу відповідача не направлялося, у матеріалах справи відсутні докази протилежного.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказав, що в силу положень постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки» від 18.06.2014 №217 ПАТ «НАК «Нафтогаз України» не могло здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог за договором від 25.01.2016 №4436/16-ТЕ-41, оскільки кошти, що були переплачені ПАТ «Київенерго» за договорами від 25.01.2016 №4439/16-БО-41 та від 25.01.2016 №4440/16-БО-41, могли бути враховані у зменшенні заборгованості лише за договорами тієї ж категорії споживачів (бюджетні організації), а тому відповідач правомірно здійснив зарахування за договорами від 09.12.2013 №1245/14-БО-41 та від 09.12.2013 №1246/14-БО-41.

Дослідивши положення вказаної постанови Кабінету Міністрів України, колегія суддів не вбачає в ній заборон на здійснення зустрічних зарахувань коштів однієї категорії споживачів за іншу категорію. Відсутні відповідні обмеження також в положеннях статей 601, 602 ЦК України.

Крім того, підпунктом 6 пункту 7.4. договорів постачання природного газу від 25.01.2016 №4439/16-БО-41, №4440/16-БО-41 та №4443/16-РО-41 передбачено обов'язок постачальника забезпечити споживачу вибір способу оплати відповідно до вимог чинного законодавства України, а проведення ПАТ «НАК «Нафтогаз України» в односторонньому порядку зарахування зустрічних однорідних вимог за договорами від 09.12.2013 №1245/14-БО-41 та від 09.12.2013 №1246/14-БО-41 є порушенням такого права позивача на вибір способу оплати природного газу.

Відповідно до пунктів 12. договорів постачання природного газу від 25.01.2016 №4439/16-БО-41, №4440/16-БО-41 та №4443/16-РО-41 строк їх дії в частині реалізації газу встановлений до 31.03.2016 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Враховуючи вказані умови договорів, колегія суддів дійшла висновку, що кошти, які були сплачені ПАТ «Київенерго» на їх виконання є надмірно сплаченими коштами за природний газ, який позивачем не був та не буде отриманий, так як строк дії договорів закінчився, а отже дані кошти є власністю останнього та виключно позивач має право розпоряджатися ними.

Місцевим судом було також встановлено, що між сторонами існує спір, щодо суми заборгованості відповідача перед позивачем. Так, за розрахунком ПАТ «НАК «Нафтогаз України» його заборгованість перед позивачем складає 184 242 840, 97 грн, як про це зазначив відповідач у заяві про зарахування від 01.08.2016 № 26-5035/1.8-16, а за розрахунком ПАТ «Київенерго» надмірно перерахованими коштами була сума у розмірі 184 805 690,42 грн.

Таким чином, за наявності заперечень позивача щодо дійсності зобов'язання, його змісту та умов виконання, зазначена у заяві про зарахування вимога в сумі 184 242 840,97 грн є спірною та такою, що унеможливлює проведення зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі статті 601 Цивільного кодексу України.

За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Принцип належності та допустимості доказів, встановлений статтею 34 ГПК України і полягає в тому, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для визнання заяви від 01.08.2016 № 26-5035/1.8-16 Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про зарахування зустрічних однорідних вимог недійсною у зв'язку з недотримання у момент її вчинення вимог частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2016 у справі №910/14909/16 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 96, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2016 у справі №910/14909/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2016 у справі №910/14909/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/14909/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Г.А. Жук