Рішення № 62878982, 14.11.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2016Справа №910/15540/16

За позовом: публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" в особі філії "ЦЕНТР ТРАНСПОРТНОГО СЕРВІСУ "ЛІСКИ" публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ"

до: товариства з обмеженою відповідальністю "СМАЧНОГО БОН АПЕТИТ"

про: стягнення 1.657.752,93 грн.

Суддя Балац С.В.

Представники:

позивача: Гросман О.М. - за довіреністю від 21.10.2016 № 1344;

відповідача: Біла Я.Г. - за довіреністю від 07.10.2016 № б/н.

С У Т Ь С П О Р У:

Публічне акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" в особі філії "ЦЕНТР ТРАНСПОРТНОГО СЕРВІСУ "ЛІСКИ" публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "СМАЧНОГО БОН АПЕТИТ" про стягнення заборгованості в сумі 1.786.249,38 грн., розірвання договору та повернення орендованого майна.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором оренди майна від 16.08.2001 № 464-0, що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості за вказаним договором в сумі 1.786.249,38 грн., з яких: основна заборгованість становить 1.469.538,45 грн., пеня в сумі 256.727,97 грн., інфляційні втрати в сумі 59.982,96 грн.

Крім того, у зв'язку з істотним порушенням відповідачем умов договору позивачем заявлені вимоги про розірвання договору оренди майна від 16.08.2001 № 464-0, та повернення об'єктів оренди за вказаним договором, які були передані по акту прийому-передачі від 16.08.2001.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 30.08.2016 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 910/15540/16. Розгляд справи призначений на 19.09.2016.

В судовому засіданні 19.09.2016 оголошено перерву до 10.10.2016.

Судове засідання, призначене на 10.10.2016 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Балац С.В. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 13.10.2016 розгляд справи призначено на 31.10.2016.

Відповідач, скориставшись своїм правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відзив, яким позов відхилив повністю, з огляду на те, що при вирішенні питання про правонаступництво суттєве значення мають фактично здійснені організаційно-економічні перетворення, з якими закон пов'язує перехід майнових прав та обов'язків, зокрема, підписання передавального (в разі злиття) або розподільчого акту чи балансу. Однак позивачем не подано до суду оригіналу передавального акту, в якому б чітко було визначено про перехід прав та обов'язків сторони - державного підприємства "УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЦЕНТР ТРАНСПОРТНОГО СЕРВІСУ "ЛІСКИ" за договором оренди № 464-0 до позивача. Також відповідач вказує, що з приписів статті 104 Цивільного кодексу України вбачається, що до внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи її цивільна правоздатність не припиняється. Згідно витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців державне підприємство "УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЦЕНТР ТРАНСПОРТНОГО СЕРВІСУ "ЛІСКИ" знаходиться в стані припинення з 06.08.2014.

До господарського суду надійшла заява позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, що знаходяться на його рахунках в банківських установах, а також інших кредитно-фінансових установах в межах розміру позовних вимог.

Вказана заява позивача судом відхилена з мотивів, викладених в ухвалі господарського суду від 31.10.2016. Також ухвалою суду від 31.10.2016 продовжено строк розгляду спору, оголошено перерву до 07.11.2016 та задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів у позивача, а саме: оригіналу (для огляду) та належним чином засвідчену копію для долучення до матеріалів справи - підписаного та затвердженого у встановленому порядку передавального акту, в якому міститься положення про перехід прав та обов'язків ДП "УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЦЕНТР ТРАНСПОРТНОГО СЕРВІСУ "ЛІСКИ" за укладеним між сторонами спору договором оренди майна від 16.08.2001 № 464-0 до позивача.

В судових засіданнях 07.11.2016 та 09.11.2016 оголошено перерви до 09.11.2016 та 14.11.2016 відповідно.

До господарського суду надійшла заява представника позивача про зменшення позовних вимог. Згідно вказаної заяви позивача, останній зменшив свої вимоги до 1.657.752,93 грн., з яких: основна заборгованість складає - 1.341.042,00 грн., пеня в сумі 256.727,97 грн., інфляційні втрати в сумі 59.982,96 грн.

Вказана заява представника позивача прийнята судом, тому спір розглядається з урахуванням зменшення позовних вимог.

Представник відповідача звернувся до суду із клопотанням про призначення у справі судової економічної експертизи з метою правильного визначення документальної обґрунтованості обліку контейнерів (об'єктів оренди) на балансі позивача.

Подане представником відповідача клопотання про призначення судової економічної експертизи судом відхилене, оскільки питання визначення документальної обґрунтованості обліку контейнерів (об'єктів оренди) на балансі позивача не входить до предмету доказування в межах даної справи з урахуванням факту передачі позивачем відповідачу об'єктів оренди за укладеним між сторонами спору договором оренди майна від 16.08.2001 № 464-0 відповідно до акту прийому-передачі від 16.08.2001.

Представником відповідача подані до суду додаткові письмові пояснення, в яких останній вказує на те, що додаткова угода про продовження строку дії договору не підписана, відтак договір вважається припиненим з 16.08.2015. Також відповідач вказує на відсутність підстав для нарахування заборгованості позивачем, оскільки нарахування заборгованості здійснюється з дати, коли договір був припинений.

В судовому засіданні 14.11.2016 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши доводи повноважних представників сторін по суті даного спору та дослідивши наявні докази у матеріалах даної справи, господарський суд міста Києва,

В С Т А Н О В И В :

Між Українським державним центром транспортного сервісу "ЛІСКИ", як орендодавцем, (правонаступником якого є: публічне акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" в особі філії "ЦЕНТР ТРАНСПОРТНОГО СЕРВІСУ "ЛІСКИ" публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ") (далі - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "СМАЧНОГО БОН АПЕТИТ", як орендарем, (далі - відповідач) укладено договір оренди майна від 16.08.2001 № 464-0 (далі - Договір), відповідно до предмету якого позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне володіння та користування окреме індивідуально визначене майно: виключені з інвентарного парку контейнери в кількості - 160 шт. (п. 1.1 Договору).

Пунктом 3.1.2 визначено, що відповідач зобов'язується своєчасно і в повному обсязі вносити позивачу орендну плату до моменту фактичної передачі позивачу майна по акту прийому-передачі згідно умов п. 2.

Згідно п. 2.3 Договору відповідач зобов'язується повернути позивачу майно, передане йому згідно Договору у триденний строк з дати закінчення строк його дії, з дня припинення дії Договору за згодою сторін, або розірвання на вимогу однієї із сторін на підставі діючого законодавства, за адресою: м. Київ, вул. Довбуша, 22.

Майно вважається поверненим позивачу з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі (п. 2.4 Договору).

Пунктом 4.1 Договору (з урахуванням укладеної між сторонами спору додаткової угоди від 02.04.2012 № 7 до Договору) визначено, що розмір орендної плати за орендоване майно встановлюється за згодою сторін на підставі протоколу узгодження орендної плати, та становить за місяць 75.380,00 грн. з урахуванням ПДВ, і є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 4.2 Договору відповідач перераховує позивачу орендну плату щомісячно, не пізніше 15 числа звітного місяця, згідно виставленого рахунку з урахуванням щомісячної індексації щодо орендної плати, визначеної на перший місяць оренди згідно п. 4.1 Договору.

У відповідності до п. 4.4 Договору відповідач сплачує позивачу орендну плату у подвійному розмірі у разі продовження користування майном після закінчення строку дії Договору або його розірвання і не повернення його відповідно до умов п. 2.3 Договору.

Положеннями п. 5.2 Договору визначено, що відповідач несе відповідальність за несвоєчасне або не в повному обсязі перераховані платежі по Договору та зобов'язаний сплатити пеню у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення (включаючи день оплати), але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до п. 6.6 Договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.

Так, сторонами спору підписаний та скріплений відбитками їх печаток Акт прийому-передачі виключених з інвентарного парку 20-ти тонних контейнерів від 16.08.2001, який підписаний сторонами, скріплений відбитками їх печаток та наявний в матеріалах справи у вигляді засвідченої копії.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором найму (оренди), тому, права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями глави 58 Цивільного кодексу України та параграфу 5 Господарського кодексу України.

У відповідності до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні положення викладені в ч. 1 ст. 283 ГК України.

Так позивачем виставлені відповідачу рахунки за оренду контейнерів на суму 1.341.042,00 грн., а саме:

- від 12.10.2015 № CF-062178 на суму 135.500,35 грн.;

- від 11.11.2015 № CF-063134 на суму 129.075,36 грн.;

- від 21.12.2015 № CF-064433 на суму 136.030,06 грн.;

- від 18.01.2016 CF-064812 на суму 135.281,89 грн.;

- від 09.02.2016 CF-065455 на суму 133.414,09 грн.;

- від 15.03.2016 CF-066501 на суму 134.347,99 грн.;

- від 14.04.2016 CF-068048 на суму 134.347,99 грн.;

- від 13.05.2016 CF-068324 на суму 134.347,99 грн.;

- від 08.06.2016 CF-68907 на суму 134.347,99 грн.;

- від 11.07.2016 CF-69598 на суму 134.347,99 грн.

Вказані рахунки та акти виконаних робіт (від 31.10.2015 № ОУ-0007271 на суму 135.500,35 грн., від 30.11.2015 № ОУ-0008056 на суму 129.075,36 грн., від 31.12.2015 № ОУ-0009429 на суму 136.030,06 грн., від 31.01.2016 № ОУ-0000278 на суму 135.281,89 грн., від 29.02.2016 № ОУ-0000831 на суму 133.414,09 грн., від 31.03.2016 № ОУ-0001777 на суму 134.347,99 грн., від 30.04.2016 № ОУ-0003162 на суму 134.347,99 грн., від 31.05.2016 № ОУ-0003429 на суму 134.347,99 грн., від 30.06.2016 № ОУ-004048 на суму 134.347,99 грн., від 31.07.2016 № ОУ-004576 на суму 134.347,99 грн.) були направлені на адресу місцезнаходження відповідача, (що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення відповідачу, які наявні в матеріалах справи у вигляді засвідчених копій) але станом на 25.07.2016 відповідачем на користь позивача не сплачені.

Спір між сторонами судового процесу виник в результаті порушення відповідачем обов'язку за Договором, яке полягає у здійсненні останнім на користь позивача орендної плати за користування контейнерами. Вказані вище рахунки за оренду контейнерів відповідачем не сплачені, що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача 1.341.042,00 грн.

Враховуючи те, що у правовідносинах сторін даного спору має місце допущене з боку відповідача порушення грошового зобов'язання за Договором, позивачем заявлені вимоги про застосування до відповідача господарської санкції у вигляді пені в розмірі 256.727,97 грн., а також відповідальності на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України шляхом стягнення інфляційних втрат в сумі 59.982,96 грн.

Крім того, у зв'язку з істотним порушенням відповідачем умов договору позивачем заявлені вимоги про розірвання Договору та повернення об'єктів оренди за вказаним договором, які були передані по акту прийому-передачі від 16.08.2001.

За результатами оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, та виходячи з викладених вище фактичних обставин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, з урахуванням такого.

Згідно статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

За приписами норм вказаної статті для розірвання договору за рішенням суду однією із необхідних умов є істотне порушення цього договору, для підтвердження якого необхідно довести, що внаслідок такого порушення другій стороні договору було завдано шкоду та внаслідок цієї шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до підписаної сторонами спору додаткової угоди від 15.08.2014 № 11, сторонами погоджено, що договір діє з 16.08.2001 до 16.08.2015.

Умовами п. 6.6 Договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору після закінчення строк його чинності протягом одного місяця, договір вважається пролонгованим на той самий термін і на тих самих умовах, які були ним передбачені.

На виконання умов п. 6.6 Договору позивачем направлено на адресу відповідача для підписання проект додаткової угоди № 12 на продовження договору. В свою чергу, відповідачем, керуючись п. 6.6 Договору направлено на адресу позивача інший варіант додаткової угоди № 12 (із змінами розміру орендної плати). У зв'язку з тим, що протягом строку, визначеного п. 6.6 Договору відповідачем (однією із сторін договору) направлено другій стороні заява про зміну умов Договору (істотної умови - ціни), яка залишена позивачем без реагування, Договір не може бути автоматично пролонгований.

Таким чином Договір є припиненим з 16.08.2015.

Враховуючи те, що судом встановлено припинення дії укладеного між сторонами спору Договору з 16.08.2015 предмет спору в частині вимог про розірвання Договору відсутній.

Відтак, провадження у справі в частині позовної вимоги про розірвання Договору підлягає припиненню в порядку, передбаченому п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, тобто з підстав відсутності предмету спору в цій частині.

Положенням частини 3 ст. 285 Господарського кодексу України встановлено, що орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Аналогічне правило закріплено в ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. 5 ст. 762 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, умовами Договору (п. 4.4) передбачений обов'язок відповідача по сплаті орендної плати також після закінчення строку дії Договору.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1.341.042,00 грн. підлягає задоволенню повністю, з тих підстав, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином останнім доведено, документально підтверджено, і в той же час відповідачем жодними доказами не спростовано.

Заперечення представника про відсутність підстав для нарахування заборгованості позивачем, оскільки нарахування заборгованості здійснюється з дати, коли договір був припинений судом відхилені, оскільки припинення Договору не звільняє відповідача від обов'язку здійснення оплати за користування орендованим майном.

Приписами ст. 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Положеннями п. 4.4 Договору визначено, що відповідач сплачує позивачу орендну плату у подвійному розмірі у разі продовження користування майном після закінчення строку дії Договору або його розірвання і не повернення його відповідно до умов п. 2.3 Договору.

В свою чергу, враховуючи факт припинення дії Договору 16.08.2015, вимоги про стягнення з відповідача орендної плати у подвійному розмірі позивачем заявлені не були. Крім того, відповідач станом на момент вирішення спору по суті продовжує використовувати об'єкти оренди за укладеним між сторонами спору Договором.

Судом встановлено, що на момент припинення Договору 16.08.2015, а також на момент вирішення спору по суті, орендоване майно за Договором відповідачем позивачу не повернуто.

Таким чином, враховуючи приписи статті 785 Цивільного кодексу України та положення п. 2.3 Договору, вимога позивача про повернення об'єктів оренди за вказаним договором, які були передані по акту прийому-передачі від 16.08.2001 підлягає задоволенню повністю.

Відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

А тому, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат є законними та обґрунтованими.

Надані позивачем розрахунки інфляційних втрат є арифметично вірними, а тому вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 59.982,96 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вимога позивача про стягнення з відповідача штрафної санкції у вигляді пені в сумі - 256.727,97 грн. задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України визначено якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Таким чином, в силу наведених положень законодавства штрафні санкції за прострочення сплати грошових коштів можуть бути стягнуті саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

Оскільки сторонами спору після припинення дії Договору (16.08.2015) не укладено додаткових угод про його продовження, а нарахування позивачем штрафної санкції у вигляді пені здійснене за несвоєчасну оплату послуг з оренди, які були надані відповідачу після припинення дії Договору суд дійшов висновку, що між сторонами спору відповідальність за порушення умов Договору в частині прострочення сплати грошових коштів за надані послуги у вигляді пені в письмовому вигляді, а саме у Договорі сторонами спору не передбачена.

Заперечення відповідача викладені в запереченнях на позов в частині правонаступництва судом відхилені з огляду на наступне.

Публічне акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" утворено постановою КМУ від 25.06.2014 № 200, Додатком 1 до якої затверджено перелік підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворено позивача, яким, зокрема, є державне підприємство "УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЦЕНТР ТРАНСПОРТНОГО СЕРВІСУ "ЛІСКИ".

Згідно ст.. 2 статуту публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ", товариство утворене як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовано шляхом злиття, згідно з додатком № 1 до постанови КМУ від 25.06.2014 № 200.

Приписами частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Із зазначеної норми вбачається, що правовий інститут реорганізації регулює відносини, одночасно пов'язані із припиненням тих юридичних осіб, що існують та створенням нових господарських організацій - правонаступників.

Положеннями статті 107 Цивільного кодексу України, визначений порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення.

В частині 3 статті 107 Цивільного кодексу України, містяться однакові вимоги щодо форми передавального акту та розподільчого балансу: вони повинні бути затверджені учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про припинення, крім випадків, встановлених законом.

Абзацом 2 частини 3 статті 107 Цивільного кодексу України в редакції, яка діяла до внесення змін до Цивільного кодексу Законом "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб - підприємців" та інших законодавчих актів щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 26.11.2015, було встановлено, що підписані головою і членами комісії з припинення юридичної особи та затверджені учасниками юридичної особи або, органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи, примірники передавального акту та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, за місцем її державної реєстрації, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи - правонаступника, за місцем її державної реєстрації.

Згідно ч. 4 ст. 107 Цивільного кодексу України порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

В матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія витягу з передавального акту від 01.1.2015, затвердженого міністром інфраструктури України, з якого вбачається, що головами та членами комісії з утворення публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" та головами комісій з реорганізації підприємств залізничного транспорту, в тому числі головою комісії з реорганізації державного підприємства "УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЦЕНТР ТРАНСПОРТНОГО СЕРВІСУ "ЛІСКИ", керуючись статтею 107 Цивільного кодексу України складено акт та підтверджено вартість і склад активів та зобов'язань.

Відповідно до витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (який наявний в матеріалах справи у вигляді засвідченої копії) публічне акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" зареєстровано в державному реєстрі 21.10.2015 та є правонаступником, зокрема, державного підприємства "УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЦЕНТР ТРАНСПОРТНОГО СЕРВІСУ "ЛІСКИ". Доказів скасування або оспорювання даного запису матеріали справи не містять.

З огляду на юридичний факт створення публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ", як правонаступника всіх прав та обов'язків державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, підтверджений записом в єдиному державному реєстрі, відсутність в цьому реєстрі запису про припинення державного підприємства "УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЦЕНТР ТРАНСПОРТНОГО СЕРВІСУ "ЛІСКИ" не має юридичного значення для визначення моменту універсального правонаступництва.

Більш того враховуючи, що у разі злиття, поділу, приєднання підприємств перехід майна та відповідних прав і обов'язків до нових підприємств здійснюється на підставі передавального або розподільного акта чи балансу, який може не співпадати у часі з моментом включення запису про припинення юридичної особи до державного реєстру, а приписи зазначених вище нормативних актів не визначають іншого моменту для набуття юридичною особою право/дієздатності, реалізація суб'єктом господарювання прав, фактично набутих у визначений законом спосіб, є безумовною підставою, зокрема, і для їх судового захисту.

Вказана правова позиція викладена в постанові вищого господарського суду України від 25.10.2016 у справі № 904/19/16.

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і відповідача, який повинен був довести належними засобами доказування факт відсутності порушення зобов'язання.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, то у відповідності до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49 та ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В :

1. Провадження у справі № 910/15540/16 в частині позовних вимог про розірвання договору оренди майна від 16.08.2001 № 464-0 - припинити.

2. Решту позовних вимог задовольнити частково.

3. Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю "СМАЧНОГО БОН АПЕТИТ" (03061, м. Київ, вул. Новопольова, буд. 99-А; ідентифікаційний код 20049385) повернути публічному акціонерному товариству "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі філії "ЦЕНТР ТРАНСПОРТНОГО СЕРВІСУ "ЛІСКИ" публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" об'єкти оренди за договором оренди майна від 16.08.2001 № 464-0, передані по акту прийому передачі виключених з інвентарного парку 20-ти тонних контейнерів від 16.08.2001.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "СМАЧНОГО БОН АПЕТИТ" (03061, м. Київ, вул. Новопольова, буд. 99-А; ідентифікаційний код 20049385) на користь публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі філії "ЦЕНТР ТРАНСПОРТНОГО СЕРВІСУ "ЛІСКИ" публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" основну заборгованість в сумі 1.341.042 (один мільйон триста сорок одна тисяча сорок дві) грн. 00 коп.; інфляційні втрати в сумі 59.982 (п'ятдесят дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят дві) грн. 96 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 22.393 (двадцять дві тисячі триста дев'яносто три) грн. 37 коп.

5. В іншій частині позову відмовити повністю.

6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22 листопада 2016 року

Суддя С.В. Балац