Постанова № 62866963, 17.11.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2016 року № 813/1731/16

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Хоми О.П.,

з участю секретаря судового засідання Павлішевського М.В.,

з участю позивача ОСОБА_1,

представників: позивача ОСОБА_2, відповідача Бабія І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулась до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - ГТУЮ у Львівській області, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Львівській області №999/К від 29.04.2016 «Про звільнення ОСОБА_1.»; поновити її на посаді провідного спеціаліста сектору організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області з 05.05.2016 року, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позовних вимог зазначає що, при звільненні її з роботи наказом ГТУЮ у Львівській області №999/К від 29.04.2016 за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, роботодавцем не було вжито всіх необхідних заходів щодо дотримання вимог законодавства, передбачених при звільненні. Всупереч вимог частини 1 статті 49-2 КЗпП України її не було попереджено про звільнення за два місяці та не запропоновано іншої рівнозначної посади.

Позивач та представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві. Просили позов задовольнити повністю.

Представник відповідача Бабій І.В. в судовому засіданні позову не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов, суть полягає у законності оскаржуваного наказу та звільненні ОСОБА_1 Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 99 від 11 лютого 2016 року «Про реформування територіальних органів Міністерства юстиції та розвиток системи надання безоплатної правової допомоги» вказано ліквідувати, як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком. До даного переліку входить і Самбірське міськрайонне управління юстиції Львівської області. З посиланням на пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України вказує, що у випадку ліквідації підприємства, установи, організації трудовий договір з працівником може бути розірваний з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Самбірське міськрайонне управління юстиції Львівської області ліквідоване, що унеможливлює поновлення працівника у цей орган. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.

04 березня 2016 року ОСОБА_1, перебуваючи на посаді спеціаліста першої категорії відділу організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області, отримала письмове попередження про наступне вивільнення із вказаної у зв'язку із ліквідацією Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області (а.с. 13).

На вказаному попередженні ОСОБА_1 власноручно написала вимогу про надання їй переліку вакантних посад по ГТУЮ у Львівській області, відділах ДРАЦС, ДВС Львівської області, вказавши при цьому про те, що на її утриманні перебуває двоє малолітніх дітей, чоловік не працює та надавши згоду на переведення, переміщення у межах Львівської області.

Наказом ГТУЮ у Львівській області від 10.03.2016 № 477/К ОСОБА_1 цього числа призначено на посаду провідного спеціаліста сектору організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області (а.с. 7).

Наказом ГТУЮ у Львівській області від 29.04.2016 № 999/К «Про звільнення ОСОБА_1.» позивача 04.05.2016 року звільнено з посади провідного спеціаліста сектору організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України (а.с.8).

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Трудові відносини регулюються Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу регулюється статтею 40 КЗпП України, пунктом 1 частини першої якої передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 1 липня 2015 року у справі № 6-491цс15, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівнику не була надана на тому або на іншому підприємстві (установі, організації) інша робота, або запропонована робота, від якої він відмовився з поважних причин.

У пункті 19 цієї ж постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Аналіз пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України дозволяє дійти висновку, що підставою для розірвання трудового договору за ініціативи власника або уповноваженого ним органу є зміни в організації виробництва і праці, які у свою чергу можуть мати місце у випадках ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 99 від 11 лютого 2016 року «Про реформування територіальних органів Міністерства юстиції та розвиток системи надання безоплатної правової допомоги» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції, в тому числі і Самбірське міськрайонне управління юстиції Львівської області.

Цією ж постановою включено відділи державної виконавчої служби та відділи державної реєстрації актів цивільного стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних управлінь юстиції до структури відповідних головних територіальних управлінь юстиції та утворення бюро правової допомоги в структурі місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги та покладено виконання функцій з державної реєстрації громадських об'єднань, їх відокремлених підрозділів, громадських об'єднань, що не мають статусу юридичної особи, місцевих та первинних професійних спілок, їх організацій та об'єднань, структурних утворень політичних партій, регіональних (місцевих) творчих спілок, територіальних осередків всеукраїнських творчих спілок, місцевих організацій роботодавців та їх об'єднань, з підтвердження всеукраїнського статусу громадського об'єднання на відповідні головні територіальні управління юстиції.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України № 99 від 11 лютого 2016 року в структуру ГТУЮ у Львівській області включено Самбірський міськрайонний відділ державної виконавчої служби з чисельністю працівників - 10 та Самбірський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану з чисельністю працівників - 3, а саме Самбірське міськрайонне управління юстиції Львівської області ліквідовано.

Таким чином, фактично мала місце реорганізація територіальних органів Міністерства юстиції, складовою частиною якої було ліквідація Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області.

З оскаржуваного наказу видно, що підставою звільнення ОСОБА_1 вказано штатний розпис районних, міських, міськрайонних управлінь юстиції у Львівській області станом на 10.03.2016 та попередження про вивільнення від 04.03.2016.

Суд звертає увагу на те, що 04.03.2016 ОСОБА_1 попереджено про вивільнення як особу, яка перебувала на посаді спеціаліста першої категорії відділу організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області.

10.03.2016 ОСОБА_1 призначено на посаду провідного спеціаліста сектору організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області, з якої її було звільнено наказом від 29.04.2016 № 999/К на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Судом встановлено, що відповідач не попереджав ОСОБА_1 про вивільнення з посади провідного спеціаліста сектору організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області, на яку її було призначено у день затвердження штатного розпису та через декілька днів після попередження про вивільнення з попередньої посади.

Вказане свідчить про те, що відповідачем не дотримано вимог частини першої та третьої статті 49-2 КЗпП України про персональне попередження працівників про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці.

Відповідно до Положення «Про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні управління юстиції», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 № 1707/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 2011 р. за № 760/19498 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні управління юстиції (далі - управління юстиції) є територіальними органами Міністерства юстиції України (далі - Мін'юст).

Управління юстиції підпорядковуються Мін'юсту та безпосередньо Головним територіальним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні територіальні управління юстиції).

Відповідно до вказаного Положення саме на ГТУЮ у Львівській області покладено обов'язок при змінах в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, за наявності згоди працівника перевести на його іншу роботу.

За загальним правилом, таке переведення повинно забезпечуватися на іншу посаду за цією ж трудовою функцією (спеціальність, кваліфікація, виконувані обов'язки).

Як встановлено судом, відповідач, попереджаючи позивача про вивільнення 04.03.2016, не запропонував при цьому жодної посади та залишив поза увагою вимогу ОСОБА_1 надати їй перелік наявних вакантних посад та її згоду на переведення, переміщення у межах Львівської області.

В подальшому, аж до моменту прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача, жодних пропозицій від відповідача не надходило.

Вказане свідчить про порушення ГТУЮ у Львівській області при звільненні ОСОБА_1 вимог частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо пропозиції позивачу іншої роботи одночасно із попередженням про її звільнення.

Зважаючи на викладене, при звільненні позивача на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, відповідач не вжив жодних заходів з метою працевлаштування позивача, що свідчить про порушення встановленого порядку його звільнення.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 01.04.2015 року у справі №6-40цс15, та із висновком Вищого адміністративного суду України, який міститься в ухвалі від 20.11.2014 року у справі №К/800/23885/13.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 27.04.2016 по 06.05.2016 перебувала на денному стаціонарі Самбірської міської дитячої лікарні Львівської області, що підтверджується листком непрацездатності серія АГС № 41842, копія якого долучена до матеріалів справи (а.с. 151).

Відповідно до частини 3 статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Доводи відповідача про повну ліквідацію Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області є безпідставними, оскільки така ліквідація відбувалася у межах реорганізації територіальних органів Міністерства юстиції.

За таких обставин у відповідача не було правових підстав для звільнення ОСОБА_1 в період її тимчасової непрацездатності.

Відповідно до вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не подано належних доказів правомірності прийняття оскаржуваного наказу про звільнення ОСОБА_1

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Даючи оцінку оскаржуваному наказу Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 29.04.2016 №999/К «Про звільнення ОСОБА_1.», суд дійшов переконання, що він не відповідає критеріям, встановленим частиною третьою статті 2 КАС України та вимогам трудового законодавства, тому його слід визнати протиправним і скасувати, задовольнивши позов в цій частині.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Щодо позовної вимоги про поновлення позивача на роботі, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Оскільки суд дійшов висновку про протиправність наказу Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 29.04.2016 №999/К «Про звільнення ОСОБА_1.» та його скасування, позивач підлягає поновленню на посаді провідного спеціаліста сектору організаційного забезпечення Самбірського міського районного управління юстиції Львівської області з 05.05.2016.

Щодо позовної вимоги про стягнення в користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка є похідною від перших двох позовних вимог, суд бере до уваги наступне.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, який відповідно до підпункту «з» пункту 1 застосовується у випадку обчислення такої за вимушений прогул (далі - Порядок).

Відповідно до положень пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за переднім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою № 442, виданої ГТУЮ у Львівській області 20.07.2016 року, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 складає 2636,79грн, а середньоденна заробітна плата - 122,64 грн.

Тривалість вимушеного прогулу з 05.05.2016 по 17.11.2016становить 135 робочих днів.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 16 679,04 грн (135 робочих днів х 122,64грн= 16 679,04грн).

Ураховуючи викладене та оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, тому позов підлягає до задоволення в повному обсязі.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 256 КАС України постанови суду про присудження виплати заробітної плати у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць виконуються негайно.

Відповідно до положень пункту 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору за звернення до суду, такий фактично не сплачувався, доказів на підтвердження інших судових витрат не надано, тому немає підстав для вирішення питання про судові витрати відповідно до положень статті 94 КАС України.

Керуючись ст.ст.7-14,69-71,86,87,94,159,160-163,167,256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 29.04.2016 №999/К «Про звільнення ОСОБА_1».

Поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста сектору організаційного забезпечення Самбірського міського районного управління юстиції Львівської області з 05 травня 2016 року.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 05 травня 2016 року по 17 листопада 2016 року в сумі 16 679 (шістнадцять тисяч шістсот сімдесят дев'ять) грн 04 к.

Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення на її користь заробітної плати за один місяць в розмірі 2636 (дві тисячі шістсот тридцять шість) грн 79 к. звернути до негайного виконання.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Хома О.П.