Постанова № 62863695, 08.09.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2016 року м.Київ810/2454/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Переяслав-Хмельницького відділення Броварської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Суть спору: ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Переяслав-Хмельницького відділення Броварської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №17497-17 від 29.06.2016.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що спірним податковим повідомленням-рішенням ОСОБА_1 була безпідставно нарахована до сплати сума транспортного податку за 2016 рік у розмірі 25000,00 грн. на підставі ст. 267 Податкового кодексу України та рішення Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області №04-74-VI від 28.05.2015, оскільки вказане рішення з 01.01.2016 втратило чинність в силу набрання чинності Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році, яким було внесено зміни до ст. 267 Податкового кодексу України.

Крім того, позивач зауважив про те, що нарахування податковим органом транспортного податку на підставі ст.267 Податкового кодексу України в редакції Закону України №909-VІІІ у 2016 році також не є можливим, оскільки зміни до транспортного податку на підставі вказаного нормативно-правового акта внесені пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду.

На думку позивача, застосування ст.267 Податкового кодексу України в редакції Закону України №909-VІІІ можливо лише з 01.01.2017.

Також позивач зазначив про те, що податкове повідомлення-рішення №17497-17 від 29.06.2016 було направлено на адресу ОСОБА_1 28.07.2016, у той час як відповідно до пп.267.6.2 п.267.2 ст.267 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення про нарахування транспортного податку надсилається на адресу платника податків контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня базового податкового (звітного) періоду (року), що також свідчить про протиправність прийняття відповідачем оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

08.09.2016 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання б/н від 08.08.2016 (вх.№1280/16 від 08.09.2016) про перенесення судового засідання, у звязку з необхідністю додаткового часу для підготовки заперечень проти адміністративного позову та матеріалів справи.

Проте, суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання представника відповідача та перенесення судового засідання по справі, оскільки відповідач, згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, отримав повістку про виклик до суду 2.08.2016, тобто мав достатньо часу для підготовки правової позиції по справі, а наявні в матеріалах справи документи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін.

У судовому засіданні представник позивача заявив клопотання про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.

Вказане клопотання представника позивача було задоволено судом, про що було постановлено усну ухвалу із занесенням до журналу судового засідання. У звязку з цим, подальший розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження.

Так, згідно з ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.

Вищий адміністративний суд України в пункті 11 Листа від 30.11.2009 р. №1619/10/13-09 зазначив, що під час вирішення справи у порядку письмового провадження його фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, оскільки в такому разі не проводиться судове засідання і, відповідно, справа розглядається без участі секретаря.

На підставі цього, справа розглядається без проведення судового засідання.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є власником автомобіля марки Toyota модель Land Cruiser, 2012 року випуску, з об`ємом двигуна 4461 куб. см., реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрації транспортного засобу серії СХХ 104407 від 18.07.2014.

Як вбачається з матеріалів справи, Переяслав-Хмельницьким відділенням Броварської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДСФ у Київській області було прийнято податкове повідомлення-рішення №17497-17 від 29.06.2016, яким позивачу нараховано податкове зобовязання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік у сумі 25 000,00 грн.

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування, з приводу чого суд зазначає наступне.

01.01.2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положення пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.

У свою чергу, 24.12.2015 Верховною Радою України був прийнятий Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році №909-VІІІ, яким було внесено зміни до ст.267 Податкового кодексу України. Вказаний нормативно-правовий акт набрав чинності з 01.01.2016.

Так, зокрема, відповідно до пп. 267.2 п.267 Податкового кодексу України (в редакції Закону №909-VІІІ) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Таким чином, об'єктом оподаткування з 01.01.2016 стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1033500 грн. (750 розмірів мінімальної заробітної плати) та з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно).

Отже, зміни, які передбачені Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році від 24.12.2015 року №909-VIII, в частині транспортного податку слід вважати зміною елемента транспортного податку, а саме - об'єкта оподаткування. При цьому, такі зміни об'єкта оподаткування не є формальними, позаяк об'єкти оподаткування транспортним податком за нормами Податкового кодексу України в редакції Закону від 28.12.2014 №71-VIII і Закону від 24.12.2015 №909-VIII не є тотожними та істотно відрізняються - за першим до множини таких об'єктів зараховуються транспортні засоби виходячи з об'єму циліндрів їх двигуна (тобто це можуть бути й маловартісні транспортні засоби, проте з великим об'ємом двигуна), а за другим, виходячи з їх середньоринкової вартості (тобто це можуть бути й малолітражні транспортні засоби, проте значної вартості).

Надаючи правову оцінку щодо законності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу). Поміж тим, відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, згідно з п.п.12.1.2 п.12.1 ст. 12 Податкового кодексу України Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення) до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно до п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Відповідно до п. 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Відповідно до пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

При цьому, підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України серед принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство України, закріплений принцип стабільності, який передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Таким чином, будь-які зміни до елементів податків та зборів не можуть запроваджуватися раніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням сесії 6 скликання Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області Про встановлення ставок місцевих податків №04-74-VI від 28.05.2015 встановлено місцеві податки згідно додатку, зокрема, податок на майно.

Відповідно до п.2 вказаного рішення дане рішення набуває чинності з 01.01.2016 року.

Згідно з Положенням про податок на майно (Додаток до рішення Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області міської ради №04-74-VI від 28.05.2015) податок на майно складається, зокрема, з транспортного податку.

Платниками транспортного податку, згідно з п.п.1.1 Розділу ІІ Положення, є фізичні та юридичні особи, у тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 цього розділу є обєктами оподаткування.

Обєктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають обєм циліндрів двигуна понад 3 000 куб. см. (п.2.1 Розділу ІІ Положення).

Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є обєктом оподаткування відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 цього розділу (п.4.1 Розділу ІІ Положення).

Отже, вищевказаним рішенням органу місцевого самоврядування встановлений місцевий податок на майно транспортний податок, який введений в дію з 01.01.2016, що повністю відповідає закріпленому в статті 4 ПК України принципу стабільності.

Мотивуючи свої вимоги, позивач зазначив про те, що транспортний податок не може нараховуватися у 2016 році на підставі рішення Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області №04-74-VI від 28.05.2015, оскільки воно 01.01.2016 втратило чинність, у звязку з набранням чинності Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році №909-VІІІ від 24.12.2015.

Крім того, позивач зауважив про те, що нарахування податковим органом транспортного податку на підставі ст.267 Податкового кодексу України в редакції Закону України №909-VІІІ у 2016 році також не є можливим, оскільки зміни до транспортного податку на підставі вказаного нормативно-правового акта внесені пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду.

На думку позивача транспортний податок має нараховуватись з 01.01.2017, з приводу чого суд зазначає наступне.

Так, пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році №909-VІІІ від 24.12.2015 встановлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

При цьому, пунктом 7 зазначено Розділу органам місцевого самоврядування рекомендовано у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.

Таким чином, органам місцевого самоврядування було лише рекомендовано привести свої рішення у відповідність зі змінами у Податковому кодексі України, причому закріплені в пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 ПК України правила щодо оприлюднення таких рішень та їх застосування лише з бюджетного періоду, наступного за запланованим, в 2016 році не діють внаслідок введеного мораторію.

Однак, суд зазначає, що прийняття Верховною Радою України Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році №909-VІІІ від 24.12.2015 не призвело до скасування рішень органів місцевого самоврядування, прийнятих раніше, як про це зазначає позивач.

Так, згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 5 цієї статті визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Конституційний Суд України в рішенні від 16.04.2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Конституційний Суд України зазначив, що аналіз повноважень ради в галузі планування та в бюджетно-фінансовій сфері, закріплених у частині першій статті 26 Закону, а саме: встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом (пункт 24), прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах (пункт 28), встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету (пункт 29), затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад (пункт 35), та повноважень, визначених частиною другою статті 18 Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори", згідно з якою органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків та зборів, дає підстави стверджувати, що рада має право скасовувати місцеві податки та змінювати їх розміри, а відтак - скасовувати чи змінювати свої раніше прийняті рішення.

Зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

На підставі викладеного, Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР (з наступними змінами) стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, рішення органу місцевого самоврядування нормативного характеру, зокрема, про встановлення місцевих податків, є діючим та обовязковим на відповідній території до моменту його скасування (внесення змін до нього) відповідною радою або до моменту визнання його незаконним у судовому порядку.

Таким чином, внесення змін до Податкового кодексу України Законом України №909-VІІІ від 24.12.2015 не призвело до скасування рішення Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області №04-74-VI від 28.05.2015 про встановлення місцевого податку, яке було введено в дію з 01.01.2016, є обовязковим для виконання, а тому позивач, як власник транспортного засобу, який є обєктом оподаткування транспортним податком, є платником цього податку в 2016 році відповідно до вищевказаного рішення.

Суд зазначає, що у даному випадку зміни до елементів транспортного податку, зокрема, обєкту оподаткування, внесені Законом України №909-VІІІ від 24.12.2015, з урахуванням закріпленого в підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України принципу стабільності, можуть бути застосовані лише з наступного бюджетного періоду, тобто з 01.01.2017 та за умови прийняття Переяслав-Хмельницькою міською радою Київської області відповідного рішення.

При цьому, суд звертає увагу на положення п.п. 12.3.5 п. 1.2.3 ст. 12 Податкового кодексу України, якими визначено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Отже, у разі неприйняття впродовж 2016 року органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевого податку (транспортного податку) з урахуванням змінених елементів податку, у звязку з прийняттям Закону України №909-VІІІ від 24.12.2015, транспортний податок має справлятися з 01.01.2017 виходячи з норм ПК України із застосуванням мінімальної ставки цього податку (25000 грн.).

Таким чином, суд погоджується з позицією позивача щодо відсутності підстав для нарахування йому у 2016 році транспортного податку відповідно до ст.267 Податкового кодексу України в редакції Закону №909-VІІІ.

Однак, наведені твердження не є підставою для скасування спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки неможливість застосування ст.267 Податкового кодексу України в редакції Закону №909-VІІІ не свідчить про те, що у платників транспортного податку відсутній обовязок по сплаті вказаного місцевого податку у 2016 році, який у законодавчо передбаченому порядку був встановлений рішенням органу місцевого самоврядування.

Щодо посилань позивача на те, що податкове повідомлення-рішення №17497-17 від 29.06.2016 було направлено на його адресу з порушенням строків, які закріплені в пп.267.6.2 п.267.2 ст.267 Податкового кодексу України, зокрема, до 1 липня базового податкового (звітного) періоду (року), суд зазначає, що вказані дії відповідача не є підставою для визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення-рішення, а вимоги про визнання протиправними дій відповідача по несвоєчасному направленню рішення у даній справі заявлені не були.

Отже, з огляду на вищезазначене суд дійшов висновку про наявність у позивача обовязку по сплаті транспортного податку у 2016 році, та, відповідно, відсутність правових підстав для задоволення позову.

Судові витрати у порядку статті 94 КАС України суд залишає за позивачем.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Дудін С.О.