Рішення № 62855055, 22.11.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Григоренко М.П., Шеремет А.М.

секретар судового засідання: Демчук Ю.Ю.

за участі: представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду від 18 серпня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2015 року до суду звернулося Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк" або банк) з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 82 615, 63 доларів США кредитної заборгованості, з яких: 67 291, 45 доларів США становить заборгованість за тілом кредиту і 15 324, 18 доларів США - заборгованість за нарахованими, але не сплаченими, відсотками.

Рішенням Здолбунівського районного суду від 18 серпня 2016 року позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором № ML-P00/006/2008 від 28.01.2008 року на загальну суму 82 615, 63 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 23 липня 2015 року становить 1 818 370, 01 гривень, в т.ч. за тілом кредиту 67 291, 45 доларів США, за відсотками 15 324, 18 доларів США та 3 654 гривень судового збору.

У поданій на рішення апеляційній скарзі відповідач покликався на його незаконність та необґрунтованість через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

На її обґрунтування зазначав про суперечність висновків суду вимогам ст.ст. 10, 60 ЦПК України щодо обов'язковості доказування у справі, адже позивач не надав жодного доказу на підтвердження своїх позовних вимог. Також не в повному обсязі виконано ухвалу суду від 22 червня 2016 року про витребування доказів, надавши лише розрахунок позовних вимог та таблицю ставки FIDR. Однак суд повторно не зобов'язав надати докази, продовжив розгляд, чим допустив неповноту розгляду справи, порушивши вимог ст. 213 ЦПК України.

Вважав, що позивач не надав додатків до кредитного договору, відповідно до яких змінювалася відсоткова ставка. Однак ці докази мають істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки їх відсутність стала підставою для скасування заочного рішення. Також йому надавались "кредитні канікули".

Переконаний, що наданий розрахунок не відповідає графіку платежів, умовам кредитного договору та додатків до нього. Розрахунок здійснено виходячи з класичної схеми кредитування. Відсотки за користування кредитом розраховані на залишок заборгованості за кредитом, що помножені на кількість днів між платежами. В той же час кредит надано за схемою кредитування "ануїтет", тобто фіксована сума відсотків в місяць, яка не залежить від дати оплати. В розрахунку не зазначено, яка ставка FIDR діяла в різні періоди.

На його думку, строк виконання за кредитним договором є визначеним, а тому права на дострокове стягнення всієї суми боргу у банку не набув.

Усупереч вимогам ч.10 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" йому не було направлено вимогу про дострокове повернення кредиту, а твердження позивача, що він направляв відповідачам претензії про дострокове погашення всієї суми кредиту, не підтверджено жодним доказом. Тому позивач не мав права звертатися до суду з даним позовом. Наполягав на застосуванні до спірних відносин положень цивільного закону щодо пропуску позивачем позовної давності. При цьому покликався на норми ст.ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України та правову позицію, висловлену Верховним Судом України в постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-616цс13. Банк міг пред'явити вимогу про стягнення заборгованості до 25 грудня 2011 року. Вважав, що строк позовної давності за кредитом та відсотками пропущено на 1 рік 5 місяців, а щодо штрафу та пені - 5 років 6 місяців. Він не міг заявити про застосування судом позовної давності відповідно до ст. 267 ЦК України, оскільки всупереч вимог ст. 74 ЦПК України не був своєчасно повідомлений про розгляд справи.

Доводив, що суд неправомірно стягнув з нього судовий збір, оскільки відповідно до п. 10 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" він звільнений від його сплати. Також зазначав про недодержання судом вимогам ст. 8, п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 20, ст. 213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості оскаржуваного рішення та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

З цих міркувань просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити за необґрунтованістю позовних вимог та пропуском позовної давності.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи і доводи відповідача, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позову, оскільки боржник порушив кредитні зобов'язання перед банком, а тому кредитор має суб'єктивне цивільне право на стягнення заборгованості з ОСОБА_1

В зв'язку з цим суд стягнув кредитну заборгованість в іноземній валюті, в якій надавався кредит, одночасно перевівши її в еквівалент до національної валюти відповідно до офіційного курсу Національного банку України, який діяв на день виникнення заборгованості.

Проте з такими висновками частково погодитися не можна.

З матеріалів справи вбачається, і ці обставини сторонами не заперечуються, що на підставі договору № МL-Р00/006/2008 (з наступними змінами і доповненнями згідно з укладеними між ними додатковими угодами) 28 січня 2016 року ОСОБА_1 одержав у Закритого акціонерного товариства "ОТП Банк" (після зміни назви - ПАТ "ОТП Банк") 70 000 доларів США кредиту строком з плаваючою процентною ставкою за користування наданими коштами (фіксований відсоток - 4, 49 та FIDR) до 25 січня 2024 року. Мета кредитування - придбання нерухомого майна (а.с. 4-8; 79-150).

Законність видачі кредиту в іноземній валюті сторонами також не оспорюється.

Спірні правовідносини виникли з приводу невиконання позичальником своїх кредитних зобов'язань перед ПАТ "ОТП Банк", внаслідок чого виникла заборгованість, яка складається із 67 291, 45 доларів США тіла кредиту і 15 324, 18 доларів США нарахованих, але не сплачених, відсотків, що разом становить 82 615, 63 доларів США.

Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин підлягають до застосування норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов і стягнув заборгованість з відповідача на користь банку.

Відповідно до ст.ст. 1054, 1050, 526, 527, 530 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Водночас, колегією суддів встановлено, що при розгляді справи місцевий суд вийшов за межі позовних вимог, порушивши принцип диспозитивності цивільного судочинства, оскільки ПАТ "ОТП Банк" не вимагав визначити еквівалент заборгованості у національній валюті - гривні.

Так, згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З роз'яснень, даних пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 12 своєї постанови від 30.03.2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", вбачається, що у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.

Разом з тим як за пред'явленням позову, так при його вирішенні судом, ціна якого визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується позивачем або стягується судом у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.

Дане порушення норм процесуального права відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України є спонуканням для виходу апеляційного суду за межі доводів апеляційної скарги, адже передбачає зміну оскаржуваного рішення через виключення вказівки про переведення кредитної заборгованості з іноземної валюти в гривню, тобто з 82 615, 63 долари США в 1 818 370, 01 гривень.

Згідно з ч. 3 ст. 309 ЦПК України норми процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність позовних вимог ПАТ "ОТП Банк", то вони є необґрунтованими, виходячи з такого.

Правовою позицією, що висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 листопада 2012 року у справі №6-122цс12, встановлено, що за змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Наявність вини позичальника, який одержав кредитні кошти за договором та не довів, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язань за цим договором згідно зі ст. 614 ЦК України, є підставою для покладення на нього цивільно-правової відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань.

Відповідно до абз. другого ч. 1 ст. 360 (7) ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Оскільки за клопотанням відповідача усі необхідні докази судами першої та апеляційної інстанцій відповідно до ч. 4 ст. 10, ст.ст. 133, 137 ЦПК України було витребувано у банку, а здобуті в зв'язку з цим фактичні дані не спростовують вимог позивача, тому заперечення ОСОБА_1 не ґрунтуються на обставинах справи і вимогах закону.

З тих самих міркувань не можна погодитися і з покликаннями автора скарги на неналежність наданого ПАТ "ОТП Банк" розрахунку заборгованості, адже альтернативного, належним чином обґрунтованого, розрахунку заборгованості, який спростовував би вимоги позивача, надано не було.

Є необґрунтованими і доводи апеляційної скарги про інші недодержання судом норм процесуального права при вирішенні спірних правовідносин, оскільки будь-яких доказів про процесуально-правові порушення, що потягли би хибне вирішення цивільно-правового спору, відповідачем надано не було, а судом їх не було здобуто.

Не заслуговують на увагу і доводи ОСОБА_1 про те, що право вимоги банку на стягнення заборгованості ще не виникло.

Так, частина друга ст. 1050 ЦК України передбачає право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням) і ним допущено прострочення повернення чергової частини.

Такі ж самі права кредитодавця встановлені і в "Застереженні до розділу 2 частини 2 кредитного договору №ML-Р00\006\2008" (а.с. 7).

Доводи апеляційної скарги про унеможливлення заявлення клопотання про застосування позовної давності у суді першої інстанції через відсутність відповідача, а тому й необхідність задоволення апеляційним судом такого клопотання, спростовуються тим, що у засіданні районного суду був присутній представник ОСОБА_1 - адвокат Ярмольчук В.С. Представник відповідача відповідно до укладеного між ними договору від 2 лютого 2016 року наділений всіма правами, передбаченими Цивільним процесуальним кодексом України, які має сторона (а.с. 46).

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Щодо посилань ОСОБА_1 про наявність підстав для відводу судді з урахуванням положень ст. 20 ЦПК України щодо заінтересованості у результаті розгляду справи та наявністю інших обставин, які викликають сумнів в його об'єктивності і неупередженості, то місцевий суд правильно не погодився з таким клопотанням. Колегія суддів також вважає його заяву про відвід необґрунтованою, а тому не вбачається й мотивів для скасування рішення згідно з п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.

Так, відповідно до цієї вимоги процесуального закону підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є, зокрема, участь в ухваленні рішення судді, якому заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою.

Водночас, до задоволення підлягають доводи про звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору згідно із п. 10 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" як учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії (а.с. 72).

Підставою для зміни оскаржуваного рішення відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України є порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до частково помилкового вирішення справи через недодержання вимог диспозитивності цивільного судочинства, а також неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 3, 11, 303, 304, 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Здолбунівського районного суду від 18 серпня 2016 року змінити, виключивши вказівки про переведення кредитної заборгованості в національну валюту України - 1 818 370 (один мільйон вісімсот вісімнадцять тисяч триста сімдесят) гривень 1 копійку та про стягнення 3 654 гривень судового збору.

В решті рішення суду першої інстанції (про стягнення 82 615, 63 доларів США загальної заборгованості, з яких: 67 291, 45 долар США складають заборгованість за тілом кредиту, 15 324, 18 долари США - нараховані, але не сплачені, відсотки) залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: