Ухвала суду № 62848893, 17.11.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2016 р.м.ОдесаСправа № 814/138/16

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді - доповідача Косцової І.П. суддів Турецької І.О. Стас Л.В.за участю: секретаряРазінкіної Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2016 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївпромбудмонтаж" до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень -,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївпромбудмонтаж" звернулось до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області від 25.09.2015 року № 0007152202 та № 0007162202, якими йому збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 24 304 грн. та з податку на додану вартість в сумі 285 573 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що висновки податкового органу про не підтвердження задекларованих витрат у господарській діяльності та відсутність реальності операцій між позивачем та його контрагентами, зазначеними в акті перевірки, не грунтуются на законі та суперечать фактичним обставинам справи, оскільки ці операції підтверджені належним чином складеними первинними документами, придбані товари та послуги використано для здійснення оподатковуваних господарських операцій, тому відповідачем протиправно збільшено податок на прибуток, нараховано зобовязання з податку на додану вартість згідно оспорюваних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку із чим вони підлягають скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2015 року вказані вимоги задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначив, що суд першої інстанції при вирішенні спору не дав належної правової оцінки доводам податкового органу щодо не підтвердження позивачем реальності господарських операцій, відображених ним у податковій звітності у періоді, що перевірявся.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що підставою для прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження, став акт Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області від 18.09.2015 р. № 378/14-03-22-02/33132371 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ "Миколаївпромбудмонтаж" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014".

Зазначеною перевіркою, зокрема, встановлено порушення п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 р. на суму 19 443 грн.;

п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за 2012-2014 роки на загальну суму 228 458 грн.

Суть порушень, на думку податкового органу, полягала у тому, що Товариство безпідставно віднесло до складу податкового кредиту суми ПДВ, а до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування - витрати, обчислені з вартості товарів, робіт та послуг, що призвело до заниження податку на прибуток та податку на додану вартість, за господарськими операціями з ТОВ "Схід Відбудова", ПП "Теплотехкомплект", ТОВ "Вега Строй Центр", ПП "Львівопттрейд", ТОВ "Домус.Арт", МПП "Тетіс-ІІ", ТОВ "Секвойя-СК", ТОВ "Автобуд-Нікма", ТОВ "Профінструмент-Україна", ТОВ "Агат-1", ТОВ "Соборное-1", ТОВ "Енерготех-Ком", ТОВ "Маріон", ТОВ "Центр Газ", ПП "Київбудтранс-Сервіс".

Такого висновку відповідач дійшов з урахуванням інформації податкового органу та актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, якими не підтверджено господарські відносини платника податків за відповідний період, зокрема, у зв'язку із відсутністю підприємств за податковою адресою, відсутністю необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, неможливістю підтвердити реальність господарських операцій між контрагентами позивача та підприємствами, з якими контрагенти мали відносини. Зазначені обставини, на думку податкового органу, свідчать про те, що укладені між позивачем та його контрагентами угоди не мають реального характеру, укладені формально, тобто без фактичного здійснення господарських операцій.

Крім цього в акті перевірки зазначено, що Товариство до перевірки не надало товарно-транспортні накладні, а відтак, не підтвердило фактичне перевезення товару від продавців до покупця, чим спростовується факт постачання товару.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.09.2015 року № 0007162202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 24 304 грн. та № 0007152202 , яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 285 573 грн.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що витрати позивача та суми ПДВ, сплачені у ціні товарів та послуг за операціями з вказаними в акті перевірки контрагентами підтверджуються первинними документами, з яких вбачається фактичне здійснення господарських операцій з придбання цих товарів та послуг та подальшого їх використання у власній господарській діяльності, висновки акту перевірки про не підтвердження господарських операцій не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, тому заниження позивачу цих витрат та збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість за цими операціями є неправомірним, а податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Колегія судів висновки суду першої інстанції вважає правильними з огляду на наступне.

За правилами п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що ураховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із п.п. 138.8.1. п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України (чинного на час здійснення операцій) до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (чинного на час здійснення операцій) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового Кодексу України.

Податковою базою для цілей цього розділу визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу (п. 149.1 ст. 149 Податкового кодексу України (чинного на час здійснення операцій).

Відповідно до п.198.1,п.198.2, п.198.3, п.198.6 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами.

Аналізуючи зазначені норми Податкового кодексу України, чинного на час здійснення операцій, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку таких витрат. До складу витрат не включається витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у періоді, що перевірявся, позивач мав взаємовідносини з ТОВ "Схід Відбудова", ПП "Теплотехкомплект", ТОВ "Вега Строй Центр", ПП "Львівопттрейд", ТОВ "Домус.Арт", МПП "Тетіс-ІІ", ТОВ "Секвойя-СК", ТОВ "Автобуд-Нікма", ТОВ "Профінструмент-Україна", ТОВ "Агат-1", ТОВ "Соборное-1", ТОВ "Енерготех-Ком", ТОВ "Маріон", ТОВ "Центр Газ", ПП "Київбудтранс-Сервіс".

При цьому ТОВ "Схід Відбудова", ПП "Теплотехкомплект", ТОВ "Вега Строй Центр", ТОВ "Домус.Арт", ТОВ "Профінструмент-Україна" та ТОВ "Агат-1" поставляли на адресу позивача різноманітні товари та матеріали, а решта контрагентів виконували певні роботи за договорами субпідряду.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, зокрема, копіями договорів, податковими накладними, видатковими накладними, актами здачі-приймання виконаних робіт, банківськими виписками, які свідчать, що зобов'язання за договорами між позивачем та його контрагентами виконувались сторонами у повному обсязі.

Судом першої інстанції досліджено відповідні документи та встановлено, що вони не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення.

Таким чином, первинними документами бухгалтерського обліку у повному обсязі підтверджується належне виконання сторонами умов договорів з зазначеними вище контрагентами, а також формування позивачем податкового кредиту та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Отримані товари та роботи були оплачені позивачем, а на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Крім того, за результатами перевірки не встановлено порушення заповнення первинних бухгалтерських документів та порядку їх обліку в бухгалтерському та в податковому обліку, а наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Доводи відповідача про фіктивність договорів, укладених між позивачем та зазначеними в акті перевірки контрагентами, у зв'язку з визнанням податковим органом договорів за ланцюгами постачання нікчемними, обґрунтовано не були прийняті до уваги судом першої інстанції, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях. Самого по собі факту наявності актів перевірок ДПІ та податкової інформації, якими встановлено порушення контрагентами за ланцюгом постачання вимог податкового законодавства при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність такої операцій з придбання товару та наявність у платника податків умислу на укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з акту перевірки, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій позивача з вказаними в цьому акті контрагентами ґрунтуються лише на актах інших ДПІ «Про неможливість проведення зустрічної звірки» контрагентів позивача, втім судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги ці доводи відповідача, оскільки чинне законодавство не ставить в залежність право на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Як вірно зазначив суд першої інстанції, акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача не є належним доказом в підтвердження доводів податкового органу про нереальність виконання господарських операцій, адже актом про неможливість проведення зустрічної звірки фіксується лише факт наявності перешкод для здійснення податкового контролю органом ДПС щодо платника, а реальність господарських операції такого платника не є предметом такої перевірки.

Відсутність контрагента позивача за юридичною адресою станом на момент звірки не є доказом правомірності висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства по операціям за угодами із вказаним контрагентом у момент їх укладення та виконання.

Згідно із вимогами законодавства належним доказом відсутності підприємства за місцезнаходженням є наявність запису в Єдиному державному реєстрі фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб. Відповідного витягу з реєстру з наявністю такого запису податковим органом не надано.

На жодну зі сторін цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності установчих документів контрагента та дотримання ним вимог податкового і іншого законодавства, у тому числі щодо фактичного перебування за юридичною адресою.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит та валові витрати з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою та в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів або виконуються роботи постачальником. Посилання ДПІ на відсутність у постачальника позивача об'єктивної можливості для виконання поставок товарів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу також не можна розцінювати як доказ фіктивності спірних операцій. Укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки, а відсутність у власності нерухомого та рухомого майна не є єдиним доказом виникнення у цього витрат, пов'язаних зі збереженням або перевезенням товару від постачальника до покупця.

Що стосується доводів відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних, колегія суддів зазначає, що вказані документи не відносяться до переліку первинних бухгалтерських документів, на підставі яких платник податків зобов'язаний підтвердити правомірність формування податкового кредиту та витрат. До того ж, як встановлено колегією суддів та не заперечувалось сторонами в ході розгляду апеляційної скарги, зазначені товари придбавались позивачем здебільшого через торгівельні центри контрагентів, перевозились власним транспортом, адже за своїми габаритами та кількістю не потребували залучення спеціальних транспортних засобів.

Колегією суддів також не може бути прийнято до уваги посилання податкового органу на вирок Київського районного суду м. Харкова від 13.05.2016 року у справі №640/11397/15-к, оскільки, по-перше, на момент проведення перевірки та винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, податковий орган не володів такою інформацією, та, відповідно, вона не могла вплинути на прийняття рішення за результатами перевірки. По- друге, зі змісту вказаного вироку не вбачається, що під час розслідування кримінальної справи досліджувались господарські операції позивача. Більш того, з вказаного вироку вбачається, що висновки щодо фіктивності ТОВ "Секвойя-СК" стосуються періоду березень-травень 2014 року, в той час як господарські операції позивача з цим контрагентом мали місце у серпні 2013 року.

Отже, подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Таким чином, суд першої інстанції зробив вірний висновок про правомірність формування позивачем за спірними операціями податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, а тому у податкового органу не було підстав для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству та доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2016 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївпромбудмонтаж" до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя-доповідач: І.П. Косцова

Судді: Л.В.Стас

І.О.Турецька