ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
і м е н е м У к р а ї н и
10 листопада 2016 рокусправа № 0870/8011/12
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Богданенка І.Ю.,
суддів: Уханенка С.А. Дадим Ю.М. ,
за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,
за участю представників:
позивача: - Ємельянової О.О. (довіреність від 05 квітня 2016 року),
відповідача: - Морозової Я.В. (довіреність від 06 січня 2016 року),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Граніт»
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08 липня 2016 року
у справі №0870/8011/12
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Граніт»
до Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Граніт» звернулося у Запорізький окружний адміністративний суд з позовом до Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17 серпня 2012 року №0000461504, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3543949,00 грн., №0000471504, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 3126002,51 грн.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2014 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 червня 2015 року, позовні вимоги задоволено.
Постановою Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року заяву Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області задоволено частково. Скасовано постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2014 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 09 червня 2015 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 08 липня 2016 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Граніт» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.
У судовому засіданні представник товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Граніт» вимоги апеляційної скарги підтримує в повному обсязі.
Представник Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області у судовому засіданні заперечує проти вимог апеляційної скарги та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вільнянською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Запорізькій області, на підставі наказу від 23 липня 2012 року №287 та відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Граніт» щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з будівельно-виробничим підприємством «Строитель-плюс», товариством з обмеженою відповідальністю «Бренд Строй» за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2012 року, за результатами якої складено акт від 02 серпня 2012 року №316/22/30567739.
Перевіркою встановлено порушення частини 1 статті 203, статей 215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, а саме вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, здійснених по ланцюгу постачання від будівельно-виробничого підприємства «Строитель плюс» та товариства з обмеженою відповідальністю «Бренд Строй»; підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.2 статті 200, пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, а саме занижено податок на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету за перевіряємий період на суму 2188441,81 грн.; підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, а саме занижено податок на прибуток за перевіряємий період на суму 2188441,81 грн.
На підставі акту перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 17 серпня 2012 року №0000461504, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3543949,00 грн., в тому числі 2471857,00 грн. за основним платежем та 1072092,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000471504, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 3126002,51 грн., в тому числі 2188442,00 грн. за основним платежем та 937560,51 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив обґрунтованості оскаржуваних повідомлень-рішень.
Суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно з статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснення господарської операції.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактично здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх оформлених реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Відсутність доказів реального вчинення господарських операцій виключає правомірність визначення платником податкового кредиту за такими операціями, незважаючи на наявність у нього податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податку на додану вартість.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про податок на прибуток» до складу валових витрат відноситься виплата винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Аналогічні норми містить і Податковий кодекс України, зокрема підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 якого передбачено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Положеннями підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
При цьому, пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно із підпунктом «а» пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 201.2 статті 201 Податкового кодексу України).
На виконання вказаної норми Податкового кодексу України Міністерство фінансів України наказом від 01 листопада 2011 року №1379 затвердило форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної (був чинним на час заповнення податкових накладних у спірних відносинах).
Так, відповідно до пункту 1 Порядку заповнення податкової накладної, податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.
Пунктом 16 Порядку заповнення податкової накладної, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.
Доводи позивача про встановлення судово-економічною експертизою правомірності донарахування позивачу грошових зобов'язань лише за умови доведення досудовим слідством нікчемності укладених правочинів з контрагентами є безпідставними, оскільки ґрунтуються на суб'єктивному та помилковому тлумаченні висновку експертизи №102/12 від 09 жовтня 2012 року та покладені в обґрунтування недоведеності наявності саме злочину у діях посадових осіб товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Граніт».
Щодо висновку судово-економічної експертизи Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 25 січня 2013 року, суд апеляційної інстанції зазначає, що фактично висновок експерта про непідтвердження виявлених перевіркою порушень позивачем податкової дисципліни обґрунтовується лише належним оформленням первинних документів, без дослідження обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій та спричинення реальної зміни майнового стану позивача, як платника податків.
Посилання позивача на постанову Київського районного суду м. Сімферополя від 11 червня 2014 року у справі №1-26/2014 не приймаються до уваги, оскільки в силу положень статті 3, частин 2, 3 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є недійсною і не створює правових наслідків.
Крім того, посилання позивача на ухвалу Апеляційного суду Автономної республіки Крим від 09 липня 2013 року є безпідставними, оскільки правовідносини товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Граніт» з товариством з обмеженою відповідальністю «Бренд Строй» або будівельно-виробничим підприємством «Строитель плюс» не були предметом розгляду провадження.
У матеріалах справи містяться відомості, що ОСОБА_3, яка є засновником і директором товариства з обмеженою відповідальністю «Бренд Строй», заперечує свою участь у створенні та діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів.
Також судом установлено, що засновника та директора будівельно-виробничого підприємства «Строитель плюс» ОСОБА_4, вироком Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 квітня 2013 року визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), оскільки вона використовувала реквізити, банківські рахунки та печатки створених та придбаних підприємств, у тому числі будівельно-виробничого підприємства «Строитель плюс», з метою прикриття незаконної діяльності та пособництва посадовим особам ряду підприємств.
Враховуючи, що в матеріалах справи наявний вирок суду щодо одного з учасників господарських операцій, то посилання позивача на те, що вирок, винесений у відношенні ОСОБА_4, як засновника та директора будівельно-виробничого підприємства «Строитель плюс», не може мати преюдиціального значення, є помилковим.
У постанові Верховного Суду України від 05 березня 2012 року (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.
Таким чином, формування податкових зобов'язань товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Граніт» з урахуванням податкових накладних будівельно-виробничого підприємства «Строитель плюс» та товариства з обмеженою відповідальністю «Бренд Строй», які використовувалися з метою прикриття незаконної діяльності, є безпідставним.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не доведений факт реальності операцій з придбання у будівельно-виробничого підприємства «Строитель-плюс» та товариства з обмеженою відповідальністю «Бренд Строй» продукції і послуг, тому податкові повідомлення-рішення від 17 серпня 2012 року №0000461504, №0000471504, винесені Вільнянською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Запорізькій області правомірно, обґрунтовано та в межах чинного законодавства.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо відмови у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Граніт».
Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи та надана правильна юридична оцінка, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 206, 212 Кодексу адміністративного судочинства України,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Граніт» - залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08 липня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя І.Ю. Богданенко
суддя С.А. Уханенко
суддя Ю.М. Дадим
Судове рішення № 62847599, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд було прийнято 10.11.2016. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 0870/8011/12(сн/808/22/16). Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: