Рішення № 62846387, 15.11.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.11.2016 Справа № 904/4451/16

За позовом Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко", м. Червонозаводське, Лохвицький район, Полтавська область

до Приватного підприємства "Обрій", м. Дніпро

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 підприємство "ОСОБА_2 № 77" Державного агентства резерву України, смт. Іванівка, Одеська область

про стягнення збитків у сумі 4 766 785,80 грн.

Головуючий суддя Колісник І.І.

Суддя Манько Г.В.

Суддя Назаренко Н.Г.

Представники:

від позивача: ОСОБА_3 довіреність № 86 від 26.04.2016, представник;

ОСОБА_4, довіреність № 85 від 26.04.2016 року, представник;

від відповідача: ОСОБА_5, довіреність № б/н від 18.10.2016 року, представник;

від третьої особи: не з'явився;

за участю: ОСОБА_6, паспорт серії АН № 397269.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Райз-Максимко" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Обрій" збитків у сумі 4 766 785,80 грн. Судовий збір у сумі 71 501,80 грн. позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 31.07.2012 між сторонами було укладено договір зберігання, за яким відповідач прийняв від позивача на зберігання 445494 кг насіння соняшника, на підтвердження чого позивач надав складений між ними за участю Державного підприємства "ОСОБА_2 база № 77" Державного агентства резерву України акт приймання-передачі від 31.07.2012.

На письмову вимогу позивача від 10.11.2015 повернути прийняте на зберігання насіння соняшника відповідач не відреагував.

Посилаючись на статті 949, 950 Цивільного кодексу України, а також статті 224, 225 Господарського кодексу України, позивач розрахував заявлені до стягнення збитки, виходячи із вартості однієї тонни насіння соняшника на день подання позову до суду, яку визначив у сумі 10 700,00 грн. за тонну, а всього 4 766 785,80 грн. (10700,00 х 445,494 = 4766785,80).

04 липня 2016 року позивач звернувся до господарського суду із заявою від 03.07.2016 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми позовних вимог. Разом з тим просить також накласти арешт на майно відповідача (а.с. 31 - 33 том 1).

Необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач вмотивовує ухиленням відповідача протягом тривалого часу від виконання зобов'язань з повернення переданого йому на зберігання насіння соняшника, а також припущенням стосовно його продажу відповідачем. При цьому, вказуючи на значну суму збитків, позивач допускає можливість відчуження відповідачем свого майна на користь третіх осіб з метою уникнення виконання рішення суду.

У відзиві на позов, поданому до господарського суду 05.07.2016, відповідач позов не визнає. Зазначає, що між сторонами велися перемовини щодо придбання відповідачем насіння соняшника у кількості 445,494 тонн, у процесі яких останнім від позивача воно було прийнято, однак через відсутність домовленості стосовно істотних умов договору купівлі-продажу вказане насіння соняшника було повернуто позивачеві за актом від 12.09.2012 (а.с. 48 том 1).

На підтвердження викладеному відповідач надав господарському суду копію нотаріально посвідченого акту приймання-передачі від 12.09.2012 (а.с. 49 том 1).

У відзиві на позов, поданому до господарського суду 15.08.2016, відповідач, заперечуючи проти позову, вказує на те, що посилання позивача на укладення між ними договору зберігання насіння соняшника в кількості 445,494 тонн не відповідає дійсності, оскільки відповідач не здійснює такого виду діяльності і не має власних або орендованих складських приміщень, пристосованих для зберігання впродовж майже чотирьох років такої кількості насіння соняшника.

При цьому відповідач підтвердив раніше надані письмові пояснення щодо перемовин між сторонами про укладення договору купівлі-продажу, на додаток до чого зазначив, що відповідачем було отримано від позивача проект договору № 16-07-2012 від 16.07.2012, але запропонована позивачем ціна продажу у сумі 3550,00 грн. за одну тонну насіння соняшника була для нього занадто високою і тому його не влаштовувала (а.с. 118 - 120 том 1).

На підтвердження викладеному відповідач надав суду ксерокопії: договору поставки сільськогосподарської продукції № 16-07-2012 від 16.07.2012, підписаного лише з боку позивача; додаткової угоди № 1 до договору № 16 -07-2012 від 16.07.2012, підписаної лише з боку позивача; доручення генерального директора Ukrlandfarming PLC № 665 від 24.07.2012 на укладення ПрАТ «Райз-Максимко» з ПП «Обрій» договору з метою реалізації насіння соняшника в кількості 450 тонн, що зберігається на ДП «ОСОБА_2 база № 77», за ціною 3550 грн/тн, з покладенням контролю за виконанням даного доручення на директора Дніпропетровського представництва «Райз-трейдінг» ОСОБА_6; акту приймання-передачі насіння соняшника від 31.07.2012; видаткової накладної № КIЕ07-000004 від 01.08.2012 про передачу позивачем відповідачеві (місце зберігання : ОСОБА_2 база № 77 ДП) 445322 кг соняшнику (не у виробника) за ціною 3.55000 без ПДВ на загальну суму 1580893,10 грн.; податкової накладної позивача № 1 від 01.08.2012 за результатом продажу соняшника (не у виробника) у кількості 445322 кг за ціною 3.55000 грн/тн на загальну суму 1580893,10 грн. за договором поставки № 16-07-2012 від 16.07.2012; претензії позивача від 09.08.2012 на адресу відповідача з вимогою щодо сплати до 23.08.2012 вартості отриманого соняшнику у сумі 1 580 893,10 грн. або його повернення.

Також, акцентуючи увагу суду на визначену позивачем дату повернення насіння соняшника 23.08.2012, відповідач заявляє про застосування строку позовної давності, оскільки на його думку перебіг строку позовної давності почався 24.08.2012 і закінчився 24.08.2015, у той час як до суду позивач звернувся у 2016 році (а.с. 121 129 том 1).

У черговому відзиві на позов, поданому до суду 26.09.2016, відповідач наполягає на відсутності між сторонами належного договору зберігання. Наданий позивачем акт приймання-передачі насіння соняшника від 31.07.2012 відповідач вважає неналежним доказом. На доповнення до своєї раніше висловленої позиції щодо ведення перемовин про укладення договору поставки насіння соняшника зазначив, що 30.07.2012 позивач виставив рахунок № КIЕ1407-0012 за соняшник у кількості 445322,00 кг на загальну суму 1 580 893,10 грн., який було частково оплачено відповідно до платіжного доручення № 1892 від 07.09.2012 на суму 80893,10 грн. та платіжного доручення № 1111 від 12.09.2012 на суму 50000,00 грн.

Відповідач вважає, що вчинені сторонами дії, а саме: передача продавцем покупцеві за актом приймання-передачі товару, прийняття його покупцем, здійснення ним часткової оплати свідчать про виникнення і існування між ними правовідносин з поставки.

Посилаючись на статтю 692 Цивільного кодексу України щодо оплати товару після прийняття товару або товаророзпорядчих документів на нього, відповідач стверджує, що за отриманий 31.07.2012 соняшник він мав сплатити грошові кошти не пізніше 01.08.2012, а тому строк позовної давності починає свій перебіг з 02.08.2012 і закінчується 02.08.2015.

З огляду на те, що позивач звернувся з позовом до суду в 2016 році, відповідач вдруге заявив про застосування строку позовної давності (а.с. 204 207 том 1).

В обґрунтування викладеному відповідач надав суду ксерокопії: рахунку-фактури №КІЕ1407-0012 від 30.07.2012; платіжних доручень № 1892 від 07.09.2012 на суму 80893,10 грн., № 1111 від 12.09.2012 на суму 50000,00 грн.; акта звірки розрахунків за 01.01.2012 17.06.2015 за підписом лише з боку позивача (а.с. 208 211 том 1).

З метою доведення своєї правової позиції стосовно ведення між сторонами перемовин з укладення договору поставки насіння соняшника відповідач подав до суду 26.09.2016 та 10.10.2016 клопотання про виклик для дачі пояснень директора Дніпропетровського представництва «Рай-трейдінг» ОСОБА_6 (а.с. 203, 233 том 1).

26 вересня 2016 року, тобто у день подання відповідачем клопотання про виклик у судове засідання ОСОБА_6 для отримання від неї пояснень , останньою було подано до суду письмове пояснення, яке за змістом є аналогічним поясненню відповідача у відзиві на позов, поданому до суду 26.09.2016, в частині щодо ведення між сторонами перемовин з укладення договору поставки насіння соняшника у кількості 445,494 тонн, передачі його відповідачеві за актом від 31.07.2012 за участю ДП «ОСОБА_2 база № 77» та часткової оплати його відповідачем у вересні 2012 року відповідно до рахунку позивача № КІЕ1407-0012 за соняшник у кількості 445322,00 кг на суму 1 580 893,10 грн. (а.с. 193 том 1).

До свого пояснення ОСОБА_6 долучила ксерокопії наступних документів: договору поставки сільськогосподарської продукції № 16-07-2012 від 16.07.2012, підписаного та скріпленого печатками з боку обох сторін; додаткової угоди № 1 до договору № 16-07-2012 від 16.07.2012, підписаної та скріпленої печатками з боку обох сторін; доручення генерального директора Ukrlandfarming PLC № 665 від 24.07.2012 на укладення ПрАТ «Райз-Максимко» з ПП «Обрій» договору з метою реалізації насіння соняшника в кількості 450 тонн, що зберігається на ДП «ОСОБА_2 база № 77», за ціною 3550 грн/тн, з покладенням контролю за виконанням даного доручення на директора Дніпропетровського представництва «Райз-трейдінг» ОСОБА_6; видаткової накладної № КIЕ07-000004 від 01.08.2012 про передачу позивачем відповідачеві (місце зберігання : ОСОБА_2 база № 77 ДП) 445322 кг соняшнику (не у виробника) за ціною 3.55000 без ПДВ на загальну суму 1580893,10 грн.; податкової накладної позивача № 1 від 01.08.2012 за результатом продажу соняшника (не у виробника) у кількості 445322 кг за ціною 3.55000 грн/тн на загальну суму 1580893,10 грн. за договором поставки № 16-07-2012 від 16.07.2012; довіреності № 273 від 31.07.2012, виданої ПП «Обрій» директору ОСОБА_7 на отримання від ПрАТ «Райз-Максимко» соняшнику у кількості 450 тонн (а.с. 194 202 том 1).

У судовому засіданні 15.11.2016 представником відповідача було підтримано клопотання про отримання пояснень від ОСОБА_6 з питань, що стосуються предмета спору, проти чого представники позивача заперечують з огляду на відсутність правових підстав, передбачених статтею 30 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим представники позивача заперечують також і проти доводів відповідача у його відзивах на позов. При цьому зазначають, що надані відповідачем копії документів на підтвердження укладення між сторонами договору поставки спірного соняшника та часткової її оплати не є допустимими доказами у розумінні статей 32, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України та у позивача відсутні. Податкова накладна № 1 від 01.08.2012 за результатом продажу соняшника (не у виробника) у кількості 445322 кг за ціною 3.55000 грн/тн на загальну суму 1 580 893,10 грн. за договором поставки № 16-07-2012 від 16.07.2012 виписана помилково та була анульована. Вимоги суду щодо надання оригіналів цих документів відповідачем не виконані.

Ведення між сторонами перемовин щодо укладення договору поставки насіння соняшника представники позивача не заперечують, передачу відповідачеві і приймання останнім спірного насіння соняшника за актом від 31.07.2012 підтверджують і вважають цей акт належним доказом укладення між сторонами договору зберігання, що мало місце на етапі обговорення істотних умов договору поставки (а.с. 60 62, 110 112, 163-164, 189, 229-230, 240 242 том 1).

ОСОБА_1 підприємство «ОСОБА_2 база № 77» Державного агентства резерву України, яке було залучено до участі у справі за ухвалою господарського суду від 12.07.2016, у своєму листі № 316 від 27.07.2016 вказало на те, що ніяких пояснень по суті спору надати не може, оскільки ніхто з відповідальних осіб, які працювали та мали відношення до оформлення документів, на даний час на підприємстві не працюють (а.с. 102 том 1).

У письмових поясненнях № 384 від 11.10.2016 третя особа вказала на те, що згідно з договором складського зберігання № 17 від 27.07.2012 ПП «Обрій» зберігало в елеваторі соняшник не класне у кількості 445,494 тонн. За його наказами було відвантажено 442,360 тонн. Списано на природні убутки при зберіганні 3,134 тонни. Товарно-транспортні накладні не збереглися у звязку зі спливом трирічного строку зберігання документів (а.с. 247 том 1).

Провадження у справі було порушено ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2016 (cуддя Ярошенко В.І.).

За розпорядженням керівника апарату господарського суду № 608 від 16.08.2016 у звязку з перебуванням cудді Ярошенко В.І. на лікарняному та відповідно до пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду було призначено повторний автоматизований розподіл справи за результатом якого справу № 904/4451/16 було передано для розгляду cудді Коліснику І.І. (а.с. 131-132 том 1).

Ухвалою від 19.08.2016 справу прийнято до свого провадження суддею Колісником І.І. (а.с. 133 том 1).

Відповідно до ухвали господарського суду від 19.10.2016 було призначено колегіальний розгляд справи (а.с. 1 том 2).

За результатом автоматизованого розподілу, проведеного за розпорядженням керівника апарату господарського суду № 851 від 19.10.2016, було визначено наступний склад колегії: головуючий cуддя Колісник І.І., судді: Манько Г.В., Назаренко Н.Г. (а.с. 2-3 том 2).

Ухвалою господарського суду від 21.10.2016 справа була прийнята до свого провадження складом судової колегії з призначенням розгляду справи на 15.11.2016.

У судове засідання 15.11.2016 представник третьої особи не зявився. Про час та місце розгляду справи повідомлявся відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 7 том 2).

За таких обставин неявка представника третьої особи у судове засідання не перешкоджає розгляду справи.

У судовому засіданні 15.11.2016 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до акту прийманняпередачі від 31.07.2012 Приватне підприємство «Обрій» (далі Сторона 1) прийняло від Приватного акціонерного товариства «Райз-Максимко» (далі Сторона 2) на зберігання соняшник (не класне), партія 1, врожай 2011 у кількості 445,494 тонн, а ОСОБА_1 підприємство «ОСОБА_2 база № 77» Державного агентства резерву України (далі Сторона 3) підтвердила надходження на імя Приватного підприємства «Обрій» вказаного обсягу соняшника.

Зазначений акт підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками (а.с. 104 том 1).

За складською квитанцією на зерно № 5162 від 31.07.2012 (АУ № 725770) та на підставі договору складського зберігання № 17 від 27.07.2012 ДП «ОСОБА_2 база № 77» Держрезерву України прийняло на зберігання від ПП «Обрій» строком до 01.06.2013 із зобовязанням видати ПП «Обрій» соняшник (не класне) врожаю 2011 року у кількості 445494 кг, який згідно з приміткою у цій квитанції було переоформлено з Прат «Райз-Максимко» (а.с. 103 том 1).

Згідно з договором складського зберігання зерна № 17 від 27.07.2012, укладеним між ОСОБА_1 підприємством «ОСОБА_2 база № 77» Державного агентства резерву України (далі Зерновий склад) та Приватним підприємством «Обрій» (далі Поклажодавець»), поклажодавець зобовязався передати зерно, а зерновий склад прийняти його на зберігання на умовах, визначених цим договором (пункт 1.1 договору).

Найменування, кількість зерна, що передається на зберігання, його якісні показники та інші характеристики зазначаються у складських документах, що видаються зерновим складом поклажодавцю відповідно до цього договору (пункт 1.2 договору).

Зерно передається на зберігання поклажодавцем і приймається зерновим складом на складі за адресою: Одеська обл., cмт. Іванівка, ДП «Хліібна база № 77» Держрезерву України (пункт 4.1 договору).

Строк зберігання зерна до 01.06.2013 (пункт 8.1 договору) /а.с. 244 246 том 1/.

Видача третьою особою складської квитанції відповідає порядку, встановленому Положенням про обіг складських документів на зерно, затвердженому наказом Міністерства аграрної політики України № 198 від 27.06.2003 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.07.2003 за № 605/7926).

Так, згідно з пунктом 1.1 вказаного Положення складськими документами на зерно є складська квитанція, просте та подвійне складські свідоцтва (далі складські документи).

Підставою для видачі складської квитанції на зерно є угода про зберігання зерна, укладена між зерновим складом і поклажодавцем, та факт прийняття зерна на зберігання пункт 3.2 Положення).

Листом від 10.11.2015 позивач надіслав відповідачеві вимогу про повернення у строк до 18.11.2015 насіння соняшника врожаю 2011 року у кількості 445,494 тонн або відшкодування його вартості у сумі 4 098 544,80 грн. із розрахунку 9200,00 грн. за одну тонну.

При цьому позивач зауважив, що передача соняшника відбулася під час перемовин про укладення договору купівлі-продажу, який у подальшому укладений не був (а.с. 11-12 том 1).

Відповідач на вказану вимогу насіння соняшника, прийняте за актом від 31.07.2012, позивачеві не повернув, вартості його не відшкодував, що і є причиною виникнення спору.

Згідно з частиною першою статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобовязується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За змістом частини першої статті 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу, серед яких укладення договору між юридичними особами.

Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

У разі передання речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання є чинними і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання (частина третя статті 943 Цивільного кодексу України).

Відповідач не заперечує складання і підписання акту приймання-передачі насіння соняшника від 31.07.2012.

Зважаючи на нормативні приписи статті 937, 943 Цивільного кодексу України, саме цей акт і є письмовою формою укладення договору зберігання і передання відповідачем як зберігачем прийнятого на зберігання насіння соняшника іншій особі - третій особі у справі для забезпечення виконання свого зобовязання не звільняє його від відповідальності.

Підписання сторонами інших узгоджених умов, оформлених договором, що складає його зміст, є волевиявленням сторін.

Зазначений висновок збігається з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеній у постанові від 15.05.2008 у справі № 9/586 (а.с. 46-47 том 1).

Частиною другою статті 938 Цивільного кодексу України передбачено, що уразі якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобовязаний зберігати річ до предявлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Зберігач зобовязаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (стаття 953 Цивільного кодексу України).

За частиною першою статті 950 цього Кодексу за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Відповідач не повернув позивачеві спірне насіння соняшника. Із наданих третьою особою письмових пояснень № 344 від 11.08.2016, № 384 від 11.10.2016 та долучених до них документів вбачається, що за наказами ПП «Обрій» воно було відвантажено елеватором за розпорядженням його директора ОСОБА_7 на підставі виданої ним же на своє імя довіреності № 308 від 27.08.2012 у кількості 442,360 тонн, а саме: за наказом № 95 від 22.08.2012 73680 кг, за наказом № 96 від 23.08.2012 177660 кг; за наказом № 97 від 27.08.2012 96620 кг; за наказом № 98 від 28.08.2012 65820 кг; за наказом № 99 від 29.08.2012 28580 кг; за розпорядженнями №3/22/08 від 22.08.2012, № 2/23/08 від 23.08.2012, № 1/27/08 від 27.08.2012, № 1/29/08 від 29.08.2012. На природні убутки при зберіганні із загальної кількості спірного насіння соняшника було списано 3,134 тонни (а.с. 134 136, 247 255 том 1).

Згідно з пунктом 3.4 Положення про обіг складських документів на зерно при витребуванні зерна складська квитанція повертається поклажодавцем зерновому складу в обмін на документ, який посвідчує відвантаження зерна складом. На повернутій складській квитанції та на її другому примірнику, який зберігався на зерновому складі, проставляються відмітки «погашено», про що робиться відповідний запис у Реєстрі складських документів на зерно.

На оригіналі складської квитанції на зерно № 5162 від 31.07.2012 наявна відмітка «погашено», яка датована третьою особою 22.08.2012 (а.с. 103 том 1).

Отже, вказана обставина свідчить про повернення елеватором відповідачеві спірного насіння соняшника.

Разом з тим надана відповідачем копія акту приймання-передачі від 12.09.2012 не може бути належним та допустимим доказом на підтвердження повернення ним позивачеві 445494 кг насіння соняшника.

Так, на неодноразові вимоги відповідач не зміг надати суду змістовні пояснення щодо місця доставки спірного соняшника при його поверненні, а також оригінал цього акту, враховуючи заперечення позивача щодо складання цього акту та повернення йому цього соняшника.

За статтею 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною другою статті 36 цього Кодексу письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Наданий відповідачем двосторонній акт приймання-передачі від 12.09.2012 є нотаріально посвідченою копією.

Однак позивач заперечує вірність підпису на цьому документі з боку його директора ОСОБА_8, на підтвердження чого надав від його імені письмове пояснення (а.с. 72 том 1).

Частиною першою статті 75 Закону України "Про нотаріат" встановлено, що нотаріуси, посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, засвідчують вірність копій документів, виданих підприємствами, установами і організаціями за умови, що ці документи не суперечать законові, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій не заборонено законом.

За змістом пункту 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 (із змін. і доп.) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "ОСОБА_1 уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55, а разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях, установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог.

Якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала. Для перевірки достовірності поданих суду документів може бути призначено судову експертизу.

Крім того, якщо одним з учасників судового процесу подано засвідчені ним копії документів, а інший з цих учасників заперечує відповідність їх оригіналам, то господарський суд зобов'язаний витребувати такі оригінали для огляду у особи, яка їх подала.

На ухвали господарського суду від 12.07.2016, 19.08.2016, 07.09.2016, 26.09.2016, 10.10.2016, 21.10.2016 про надання оригіналу акту від 12.09.2012 відповідач не відреагував, жодних пояснень щодо цього суду не надав (а.с. 76-77, 133, 156-157, 225, 237-238 том 1; 4 том 2).

За таких обставин у суду відсутні правові підстави вважати цей акт належним доказом.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частина друга статті 623 Цивільного кодексу України).

Стосовно збитків та правових підстав для їх стягнення слід враховувати наступне.

За змістом статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За частиною першою статті 225 цього Кодексу до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, серед іншого, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо) понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Системний аналіз вказаних законодавчих норм дозволяє дійти висновку, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

За відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність не настає.

За частиною третьою статті 225 Господарського кодексу України при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобовязання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Поданий позивачем 30.05.2016 до суду позов датований 23.05.2016 (а.с. 3 том 1).

Заявлені ним до стягнення збитки у сумі 4 766 785,80 грн. розраховані виходячи із вартості спірного насіння соняшника 10700,00 грн. за одну тонну станом на 23.05.2016 (10700,00 х 445,494 = 4766785,80), на підтвердження чого позивач надав довідку (а.с. 13 том 1).

Вказана ціна не перевищує вартості насіння соняшника станом на 23.05.2016 у сумі 11000,00 - 11400,00 грн/тн., що зазначена у довідці Дніпропетровської торгово-промислової палати № 1316/07-24 від 02.08.2016, а також не є вищою за середню ціну у травні 2016 9568,70 грн/тн (без ПДВ, накладних витрат по закупівлях, транспортних та експедиційних витрат) відповідно до довідки Головного управління статистики у Дніпропетровській області № 13-24/2217 від 15.09.2016 (а.с. 117, 187 том 1).

За таких обставин надані позивачем докази підтверджують наявність у діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, необхідного і достатнього для стягнення з нього заявлених позивачем збитків, а визначення позивачем розміру збитків не суперечить чинному законодавству.

Заперечення відповідача проти позову спростовуються викладеним.

Крім того, твердження відповідача про наявність між сторонами договору поставки є неприйнятними з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У своїй відповідній частині стаття 179 Господарського кодексу України, окрім іншого, передбачає, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України).

За частинами другою, третьою статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У своїх письмових відзивах відповідач стверджує про відсутність домовленості між сторонами стосовно ціни насіння соняшника, що є істотною умовою договору.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Частинами першою, другою статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

На підтвердження укладення між сторонами договору поставки відповідач надав ксерокопії розрахункових, видаткових та інших документів, які позивачем оспорюються з точки зору їх дійсності.

З огляду на викладене, з урахуванням нормативних вимог щодо належності та допустимості доказів, передбачених статтями 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, а також відповідно до роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених у пункті 2.2 постанови пленуму № 18 від 26.12.2011 (із змін. і доп.) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в частині щодо необхідності подання сторонами належним чином засвідчених копій документів, а у разі їх оспорювання іншою стороною - оригіналів, господарським судом ухвалами від 19.08.2016, 07.09.2016, 26.09.2016, 10.10.2016, 21.10.2016 як за клопотаннями позивача, так і за власною ініціативою витребовувалися від відповідача оригінали наступних документів, надані ним у вигляді ксерокопій: договору поставки сільськогосподарської продукції № 16-07-2012 від 16.07.2012; додаткової угоди № 1 до договору № 16-07-2012 від 16.07.2012; видаткової накладної № КIЕ07-000004 від 01.08.2012; претензії позивача від 09.08.2012 на адресу відповідача; рахунку-фактури № КІЕ1407-0012 від 30.07.2012; платіжних доручень № 1892 від 07.09.2012 на суму 80893,10 грн., № 1111 від 12.09.2012 на суму 50000,00 грн.; акта звірки розрахунків за 01.01.2012 17.06.2015; товарно-транспортних накладних, у тому числі №№ 223268, 223269, 223270 від 22.08.2012 (а.с. 133, 156-157, 225, 237-238 том 1; 4 том 2).

Вимоги суду відповідач не виконав, жодних пояснень щодо цього суду не надав.

Відповідно до пункту 2.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 (із змін. і доп.) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі неподання оригіналів документів на вимогу суду справа розглядається за наявними доказами, оцінка яких здійснюється відповідно до вимог статей 32, 33, 43 ГПК.

За вказаних обставин надані відповідачем докази на підтвердження укладення договору поставки є неналежними та недопустимими, а відтак не доводять укладення між сторонами договору поставки.

Заявляючи про застосування строку позовної давності про стягнення збитків, позивач стверджує, що цей строк сплинув:

24.08.2015, виходячи з вимог позивача щодо його претензії від 09.08.2012 про повернення насіння соняшника чи сплати його вартості до 23.08.2012;

02.08.2015, виходячи з вимог статті 692 Цивільного кодексу України щодо негайної оплати товару за договором поставки, отриманого відповідачем на підставі акту від 31.07.2012.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

За частиною другою статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)

Відповідно до частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Абзацом першим пункту 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 (із змін. і доп.) "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

За обставинами справи, з огляду на відсутність з боку відповідача допустимих доказів на підтвердження отримання від позивача претензії від 09.08.2012 та укладення договору поставки, заяви відповідача про застосування строку позовної давності є безпідставними.

Клопотання відповідача про отримання пояснень від ОСОБА_6 задоволенню не підлягають.

Так, згідно з частиною першою статті 30 Господарського процесуального кодексу України в судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів.

Із долученої до клопотання відповідача ксерокопії трудової книжки ОСОБА_6, оригінал якої був оглянутий у судовому засіданні 15.11.2016, вбачається, що з 01.03.2012 по 31.12.2012 вона працювала на посаді начальника сектору регіону Дніпропетровськ департаменту внутрішньої торгівлі "Райз-трейдінг" ПАТ «Компанія «ОСОБА_3» і була звільнена за угодою сторін 31.12.2012 (а.с. 234-235 том 1).

Тобто, на цей час ОСОБА_6 не є працівником підприємства.

За змістом пункту 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 (із змін. і доп.) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" згідно зі статтею 30 ГПК в судовому процесі, у тому числі в справах про банкрутство, можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних чи інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи.

У частині першій зазначеної статті ГПК йдеться про можливість участі в судовому процесі лише посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, тобто осіб, зв'язаних з відповідними підприємствами (установами, організаціями, органами) трудовими відносинами на основі трудового договору (контракту). Тому якщо певна фізична особа (громадянин) не є посадовою особою чи іншим працівником підприємства (установи, організації, органу), в тому числі в разі, якщо зазначені відносини припинилися до моменту вирішення спору господарським судом, то вона не підпадає під дію відповідної норми ГПК.

З урахуванням викладеного ОСОБА_6 не відповідає вимогам законодавства для отримання від неї пояснень в порядку статті 30 Господарського процесуального кодексу України.

Не підлягає задоволенню також і заява позивача про забезпечення позову.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з пунктом 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 21.12.2011 (із зміню і доп.) "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, зокрема з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову.

Згідно з пунктом 3 зазначеної постанови пленуму Вищого господарського суду України умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Звертаючись до суду, заявник не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Наявність самої заборгованості відповідача ще не свідчить про його ухилення від виконання зобов'язання.

Крім того, обраний заявником вид забезпечення - одночасне накладення арешту на майно та грошові кошти відповідно до частини першої статті 67 Господарського процесуального кодексу України є недопустимим.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 71 501,79 грн. (4766785,80 х 1,5% = 71501,79) покладається на відповідача.

Судовий збір у сумі 0,01 грн, надмірно сплачений позивачем у складі судового збору у сумі 71 501,80 грн. (71501,80 - 71501,79 = 0,01), може бути повернутий позивачеві на підставі відповідного клопотання згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 4, 32-34, 36, 43-44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства "Обрій" (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Каштанова, 4-Б, ідентифікаційний код 31045607) на користь Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" (37240, Полтавська область, Лохвицький район, м. Червонозаводське, вул. Матросова, буд. 10, ідентифікаційний код 30382533) основний борг у сумі 4 766 785,80 грн., судовий збір у сумі 71 501,79 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.11.2016.

Головуючий суддя ОСОБА_9

Суддя Г.В. Манько

Суддя Н.Г. Назаренко