Постанова № 62834378, 14.11.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2016 року справа № 813/1736/16

15 год. 44 хв. зал судових засідань № 6

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

секретар судового засідання Жовковська Ю.В.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Мисак О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - ГУ НП у Львівській області), в якому з врахуванням уточнень до позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП у Львівській області «По особовому складу» від 27.04.2016 №122 о/с в частині звільнення позивача з займаної посади;

- поновити позивача на посаді інспектора батальйону дорожньо-патрульної служби ГУ НП у Львівській області;

- стягнути з відповідача на користь позивача грошове забезпечення з 28.04.2016 за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач ГУ НП у Львівській області протиправно звільнив позивача з займаної посади інспектора батальйону дорожньо-патрульної служби ГУ НП у Львівській області, у зв'язку зі скороченням штатів, без з'ясування можливості подальшого використання позивача на службі. Позивач зазначає, що відповідач не виконав вимог ст.49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в частині повідомлення ОСОБА_3 не менш як за 2 місяці про майбутнє звільнення з посади. З цих підстав, позивач вважає, що відповідач протиправно звільнив його з займаної посади.

Відповідач подав до суду заперечення на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Заперечення обґрунтовані тим, що позивач належним чином повідомлявся про скорочення штату працівників, шляхом направлення йому поштового повідомлення. Крім того, йому пропонувалось прибути в управління кадрового забезпечення ГУ НП у Львівській області для вирішення питання щодо подальшого проходження служби в ГУ НП у Львівській області. На вказане запрошення позивач не з'явився, у зв'язку з чим його правомірно звільнено з посади.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві та уточненнях до неї. Просив позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила з підстав, наведених у письмових запереченнях. Просила суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що позов необхідно задовольнити повністю, виходячи з наступних підстав.

Позивач - ОСОБА_3 перебував на службі в органах внутрішніх справ з 16.08.2004 (а.с.120). На момент звільнення позивач перебував на посаді інспектора батальйону дорожньо-патрульної служби ГУ НП у Львівській області.

Наказом ГУ НП у Львівській області «По особовому складу» від 27.04.2016 №122 о/с позивача звільнено з посади інспектора батальйону дорожньо-патрульної служби ГУ НП у Львівській області на підставі п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку з скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Спір між сторонами виник щодо правомірності звільнення позивача з посади інспектора батальйону дорожньо-патрульної служби ГУ НП у Львівській області.

Суд, вирішуючи спір по суті, виходить з наступного.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 15 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Пунктом 4 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон України № 580-VIII ) передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду трудових спорів" (з подальшими змінами) при розгляді трудових спорів, пов'язаних із звільненням за п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності штату працівників, чи додержані власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють звільнення працівника, які є докази зміни в організації виробництва і праці, того, що працівник від переведення на іншу роботу або власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне звільнення.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 01.07.2015 у справі N6-491цс15, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівнику не була надана на тому або на іншому підприємстві (установі, організації) інша робота, або запропонована робота, від якої він відмовився з поважних причин.

Аналіз норми п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України дає підстави для висновку, що підставою для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу є зміни в організації виробництва і праці, які, у свою чергу, можуть мати місце у випадках ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Тому, під змінами в організації виробництва і праці, які можуть бути підставою для розірвання трудового договору слід розуміти, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників, що призводить до скорочення займаної працівником посади та зумовлює його звільнення у випадку неможливості переведення працівника на іншу посаду.

Суд встановив, що на підставі наказів Національної поліції України №53 від 22.01.2016 та №60 від 25.01.2016 «Про організаційно-штатні зміни в ГУ НП у Львівській області» видано накази ГУ НП у Львівській області №10 від 30.01.2016 «Про організаційно-штатні зміни» та №16 від 18.02.2016 «Про організаційно-штатні зміни», якими, зокрема, скорочено штат працівників ГУ НП у Львівській області.

Відповідно до ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.68 Закон України № 580-VIII у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої вказаної статті.

Позивача звільнено з посади інспектора батальйону дорожньо-патрульної служби ГУ НП у Львівській області з 27.04.2016 на підставі наказу ГУ НП у Львівській області «По особовому складу» від 27.04.2016 №122 о/с.

Суд становив, що 18.03.2016 позивача попереджено про наступне вивільнення з займаної посади згідно з п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку з скороченням штатів або проведенням організаційних заходів). Вказаний факт підтверджується розпискою позивача від 18.03.2016 (а.с.39). Проте, у вказаному попередженні про вивільнення, отриманому позивачем 18.03.2016, відсутня пропозиція ОСОБА_3 іншої роботи в ГУ НП у Львівській області.

У матеріалах справи наявний лист ГУ НП у Львівській області від 19.02.2016 №287/13/01.2016, яким позивача проінформовано про скорочення посади, на якій він перебуває, та необхідність прибути до управління кадрового забезпечення ГУ НП у Львівській області для вирішення питання щодо подальшого проходження служби. Вказане повідомлення вручене позивачу 27.02.2016, що підтверджується його підписом на поштовому повідомленні про вручення (а.с.32). Проте, вказаним листом відповідач лише повідомив позивача про скорочення посади та про необхідність прибуття до ГУ НП у Львівській області, і не попередив про його майбутнє вивільнення. Тому, такий лист не може вважатись доказом належного попередження позивача про майбутнє вивільнення у зв'язку із скороченням штатів у відповідності до вимог ст. 68 Закону України № 580-VIII.

З огляду на наведене, суд вважає, що позивача під розписку попереджено про наступне звільнення із займаної посади з порушенням строків, передбачених ч.1 ст.68 Закону України № 580-VIII.

19.02.2016 та 03.03.2016 в ГУ НП у Львівській області проводились оперативні наради, на яких працівникам ГУ НП у Львівській області повідомляли про майбутнє скорочення штату на підставі наказу ГУ НП у Львівській області №16 від 18.02.2016 та оголошувались посади для їх подальшого працевлаштування, що підтверджується протоколом оперативної наради від 19.02.2016 (а.с.39-40).

Згідно з актами про повідомлення осіб з приводу скорочення посад та доведення до таких вакантних рівнозначних посад з метою подальшого працевлаштування від 19.02.2016 та від 03.03.2016 ОСОБА_3 від запропонованих посад відмовився, а також відмовився підписувати розписку чи писати рапорт з приводу відмови від запропонованих посад (а.с.43, 46).

Допитані в судових засіданнях 06.10.2016, 24.10.2016 та 14.11.2016 свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 повідомили, що були присутні на оперативних нарадах 19.02.2016 та 03.03.2016 в ГУ НП у Львівській області, проте, не пам'ятають, чи був присутній позивач.

Інші свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10 повідомили, що ОСОБА_3 був присутнім на вказаних оперативних нарадах.

Згідно з листком звільнення від службових обов'язків з тимчасовою непрацездатністю від 23.02.2016 №47, ОСОБА_3 звільнений від виконання службових обов'язків з 13.02.2016 по 18.03.2016 (а.с.86).

Відповідачем не подано суду доказів щодо реєстрації позивача в участі в оперативних нарадах 19.02.2016 та 03.03.2016 чи інших доказів, які б підтверджували факт присутності позивача на вказаних нарадах, попередження його про майбутнє вивільнення та пропонування йому іншої посади.

Оцінюючи вказані факти та суперечності в показах свідків, суд вважає, що відповідач не може достовірними та належними доказами підтвердити факт присутності позивача при проведенні оперативних нарад 19.02.2016 та 03.03.2016, а факт перебування позивача в стані тимчасової непрацездатності на момент проведення оперативних нарад 19.02.2016 та 03.03.2016, виключає юридичні наслідки можливого перебування позивача при проведенні вказаних оперативних нарад.

Таким чином, суд дійшов до висновку про відсутність належних доказів пропонування відповідачем вакантної посади позивачу для подальшого працевлаштування, у зв'язку з його звільненням через скорочення штатів та проведення організаційних заходів на підставі п.4 ч.1 ст.77 Закону України № 580-VIII.

З огляду на наведене, суд вважає, що відповідач порушив встановлену Законом України № 580-VIII процедуру звільнення позивача з посади інспектора батальйону дорожньо-патрульної служби ГУ НП у Львівській області, тому наказ ГУ НП у Львівській області «По особовому складу» від 27.04.2016 №122 о/с в частині звільнення позивача є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до положень ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що позивач підлягає поновленню на посаді інспектора батальйону дорожньо-патрульної служби ГУ НП у Львівській області з 28.04.2016, так як день звільнення 27.04.2016 вважається останнім робочим днем.

При цьому, постанова суду в частині поновлення позивача на посаді підлягає негайному виконанню відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України

Щодо розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, яке підлягає виплаті позивачу, суд зазначає таке.

Згідно з ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати». Вказаною постановою визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 8 розділу 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з ч. 2 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Суд звертає увагу на те, що день звільнення позивача 27.04.2014 є останнім робочим днем. Тому, тривалість вимушеного прогулу позивача, який утворився внаслідок винесення протиправного наказу відповідача №122 о/с від 27.04.2016 «По особовому складу», слід обраховувати з 28.04.2016 по 14.11.2016, що становить 136 робочих днів.

Як вбачається з довідки ГУ НП у Львівській області про доходи №273/75 від 02.07.2016 (а.с.47) середньомісячне грошове забезпечення позивача за лютий-березень 2016 року становило 5000грн. Відповідно, середньоденне грошове забезпечення позивача становило 116,28грн.

З огляду на наведене, грошове забезпечення позивача за час вимушеного прогулу становить 15814,08грн. (116,28грн. х 136дні) з врахуванням обов'язкових податків і зборів.

У відповідності до п.2 ч.1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду в частині виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню. Тому, постанова суду в частині стягнення на користь ОСОБА_3 грошового забезпечення за один місяць в розмірі 5000грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

У відповідності до норм ст. 94 КАС судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області «По особовому складу» від 27.04.2016 №122 о/с в частині звільнення ОСОБА_3 з посади.

Поновити ОСОБА_3 на посаді інспектора батальйону дорожньо-патрульної служби Головного управління Національної поліції у Львівській області з 28.04.2016. Постанову суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_3 допустити до негайного виконання.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_3 грошове забезпечення за період з 28.04.2016 по 14.11.2016 в розмірі 15814 (п'ятнадцять тисяч вісімсот чотирнадцять) грн. 08 коп. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства. Постанову суду в частині стягнення на користь ОСОБА_3 грошового забезпечення за один місяць в розмірі 5000 (п'ять тисяч)грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства допустити до негайного виконання.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови суду складений і підписаний 21 листопада 2016 року.

Суддя А.Г. Гулик