Постанова № 62832294, 21.11.2016, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

№2-а/263/398/2016

№263/12693/16-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2016 року місто Маріуполь

Суддя Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області Ковтуненко В.О., розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя про визнання рішення протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду із вказаним позовом до відповідача, в якому просить суд визнати неправомірним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області за №132/К-01-01-02 від 26 вересня 2016 року про відмову в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ в редакції від 16 грудня 1993 року, а також зобов'язати відповідача призначити пенсію з 29 червня 2016 року та виплачувати її у розмірі 90 відсотків від суми заробітної плати, обчисленої за 60 календарних місяців роботи, вказаної у довідці, виданій Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у місті Донецьку Міжрегіонального головного управління ДФС за №208/7/28-03-03 від 12 вересня 2016 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивачка вказала на те, що 13 вересня 2016 року вона звернулася до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за вислугою років, передбаченої Законом України «Про державну службу» №3723-ХІІ в редакції від 16 грудня 1993 року. Рішенням УПФУ в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області №132/К-01-01-02 від 26 вересня 2016 року їй було відмовлено в призначенні вказаної пенсії, оскільки відповідно до Закону України «Про державну службу» №889-19 в редакції від 10 грудня 2015 року призначення пенсії особам, що набули стаж державної служби в контролюючих органах податкової служби, не передбачено.

Вважає вказані дії відповідача щодо відмови в призначенні пенсії неправомірними, оскільки вона має право на пенсію за вислугою років згідно ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ в редакції від 16 грудня 1993 року, а прийнятий новий Закон України «Про державну службу» №889-19 в редакції від 10 грудня 2015 року, звужує та обмежує її права та порушує вимоги ст.22 Конституції України з приводу недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.

У зв'язку із викладеним, просила суд задовольнити поданий позов у повному обсязі, адміністративну справу розглядати в порядку скороченого провадження.

Ухвалою суду від 10 жовтня 2016 року було відкрито скорочене провадження щодо розгляду заявлених вимог позивачки.

Відповідачем на адресу суду були надіслані заперечення до позовної заяви, в яких зазначено, що з 29 червня 2016 року ОСОБА_2 перебуває на обліку в УПФУ в Жовтневому районі міста Маріуполя як отримувач пенсії за віком на загальних умовах. Із матеріалів пенсійної справи вбачається, що позивачка працює в Спеціалізованій державній податковій інспекцією з обслуговування великих платників у місті Донецьку Міжрегіонального головного управління ДФС та має спеціальне звання радника податкової та митної справи ІІІ рангу. Статтею 3 Закону України «Про державну службу» №889-19 в редакції від 10 грудня 2015 року визначено категорії осіб визначено категорії осіб, на яких не поширюється його дія, це, зокрема, працівники інших органів, яким присвоюються спеціальні звання. Призначення пенсії особам, що набули стаж державної служби в контролюючих органах податкової служби Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року не передбачено. З урахуванням цього, представник УПФУ просила суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову.

Судом встановлені такі обставини і визначені відповідні до них правовідносини.

Відповідно до паспорту громадянина України серії НОМЕР_2, виданого Калінінським РВ ДМУУМВС України в Донецькій області 05 грудня 2000 року, ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 року у місті ОСОБА_3 краю. Згідно довідки №1411022005 від 02.02.2015 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивачка фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1.

Із оглянутої судом копії трудової книжки серії НОМЕР_3, заведеної 07 вересня 1975 року на ім'я ОСОБА_2 вбачається, що починаючи з 20 червня 1996 року позивачка працює у податкових органах на різних посадах. 01 липня 2015 року у зв'язку із реорганізацією служби її було переведено на посаду начальника відділу погашення заборгованостей Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Донецьку Міжрегіонального головного управління ДФС, а 21 серпня 2015 року присвоєно спеціальне звання радника податкової та митної справи ІІІ рангу.

13 вересня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років у відповідності до Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ в редакції від 16 грудня 1993 року.

Рішенням УПФУ в Жовтневому районі міста Маріуполя №132/К-01-01-02 від 26 вересня 2016 року їй було відмовлено в призначенні вказаної пенсії, оскільки відповідно до Закону України «Про державну службу» №889-19 в редакції від 10 грудня 2015 року призначення пенсії особам, що набули стаж державної служби в контролюючих органах податкової служби, не передбачено.

Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, визначає Закону України «Про державну службу».

Згідно статті 1 цього Закону, в редакції від 16 грудня 1993 року, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження. Регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 10 серпня 2016 року у справі №К/800/54011/13 дійшов до висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, займають посади в державних органах щодо практичного виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, а отже перебувають на державній службі та є державними службовцями. Період державної служби в податкових органах у спеціальному званні має бути зарахований до стажу державної служби, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.

Згідно положень ст.37 «Про державну службу» №3723-ХІІ в редакції від 16 грудня 1993 року на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством України пенсійного віку, за наявності загального трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років. Зазначеним особам призначаються пенсії в розмірі 80 відсотків суми їх посадового (чинного) окладу з урахуванням надбавок, передбачених цим Законом, без обмеження граничного розміру пенсії. Пенсія державному службовцю виплачується у повному розмірі незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію. За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 90 відсотків посадового (чинного) окладу з урахуванням надбавок, передбачених цим Законом, без обмеження граничного розміру пенсії.

Вирішуючи питання про застосування цього Закону в часі, суд виходить із того, що згідно зі ст.22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Окрім того, ст.46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також: у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також: бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий, від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 року у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Зокрема, Конституційний Суд України також неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року N8-рп/99 (v008p710-99), від 20 березня 2002 року N5-рп/2002 (v005p710-02), від 17 березня 2004 року N7-рп/2004 (v007p710-04), від 01 грудня 2004 року N20-рп/2004 (v020p710-04).

Виходячи із викладеного у зазначених рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників податкових органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Таким чином, позивачка правомірно звернулася до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за вислугою років на підставі ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ в редакції від 16 грудня 1993 року, та, керуючись вимогами ст.22 Конституції України, у розмірі 90 відсотків від суми заробітної плати, обчисленої за 60 календарних місяців роботи, вказаної у довідці за №208/7/28-03-03 від 12 вересня 2016 року.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про неправомірність відмови відповідача в призначенні ОСОБА_2 пенсії на за вислугою років.

Долю судових витрат суд вирішує в порядку ст.94 КАС України.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 6-12, 69-71, 79, 86, 99, 158, 162, 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя про визнання рішення протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області за №132/К-01-01-02 від 26 вересня 2016 року про відмову в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ в редакції від 16 грудня 1993 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області призначити ОСОБА_2, ІПН - НОМЕР_1, з 29 червня 2016 року пенсію за вислугою років та виплачувати її відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ в редакції від 16 грудня 1993 року у розмірі 90 відсотків від суми заробітної плати, обчисленої за 60 календарних місяців роботи, вказаної у довідці, виданій Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у місті Донецьку Міжрегіонального головного управління ДФС за №208/7/28-03-03 від 12 вересня 2016 року.

Стягнути на користь ОСОБА_2, ІПН - НОМЕР_1, з державного бюджету шляхом стягнення коштів з рахунків центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, витрати по сплаті судового збору в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 20 копійок.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Донецького Апеляційного адміністративного суду через Жовтневий районний суд міста Маріуполя протягом десяти днів з дня її отримання.

Суддя В.О.Ковтуненко