Ухвала суду № 62829525, 03.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого: Соколової В.В.

суддів: Борисової О.В., Ратнікової В.М.

при секретарі Дука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29.06.2016 у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» про визнання кредитного договору та договору застави недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання кредитного договору та договору застави недійсними.

Позовні вимоги, які були уточнені під час розгляду справи, обґрунтовува тим, що 15.06.2006 між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір №03-195/06-А цільового споживчого кредиту в іноземній валюті у тимчасове користування на купівлю автомобіля. На момент підписання договору позивач не був попереджений відповідачем про ризики валютного кредиту та грошовий розмір відсоткової ставки. Кошти за автомобіль були перераховані в гривні, а працівники банку, фактично не видавши валютної готівки, одночасно надали позивачу на підпис заяву на видачу готівки. Також 15.06.2006 між позивачем та відповідачем в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором був укладений договір застави транспортного засобу. З поважних причини - у зв'язку з тяжкими невідворотними сімейними обставинами, пов'язаними із тяжкою хворобою близьких родичів та втратою роботи, які виникли після підписання кредитного договору, позивач з незалежних від нього причин потрапив у скрутне становище, у зв'язку з чим через певний час не зміг виконувати свої зобов'язання. Також за заявою позивача 19.11.2008 в рахунок погашення заборгованості кредиту відповідачу за актом було передано заставлене майно. З юридичної консультації адвоката від 18.12.2014 по аналізу положень кредитного договору позивач дізналася про грубе порушення відповідачем своїх прав споживача, дисбаланс договірних прав та обов'язків, зловживання банком своїми перевагами як більш сильної сторони договору, внаслідок чого позивач був введений в оману і уклав вищевказаний кредитний договір на несправедливих для себе умовах. При цьому усвідомлення факту обману з боку банку спричинило у позивача значний нервовий стрес та нанесло моральну шкоду.

Справа № 761/4828/15-ц № апеляційного провадження:№ 22-ц/796/11254/2016Головуючий у суді першої інстанції: Піхур О.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В. Тому позивач просила суд визнати пропущення строку позовної давності з поважних причини; визнати недійсним та таким, що вчинений внаслідок обману, кредитний договір №03-195/06-А від 15.06.2006; стягнути на користь позивача моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн.; судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 29.06.2016 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» про визнання кредитного договору та договору застави недійсним - відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність і необґрунтованість рішення суду, як такого, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що судом не надано оцінки жодному доводу позивача, та не надано можливості надати всі необхідні докази у справі чим порушено його право на надання доказів. Зазначає, що відповідач свідомо та навмисно ввів її в оману щодо істотної умови кредитного договору - його ціни, а саме абсолютного значення здорожчання кредиту та відсоткової ставки як вартісного елементу фінансової послуги, яка в реальності відрізняється від задекларованої банком у більшу сторону та не відповідає базовим умовам кредитування, а також тим, що банк штучно, з метою власного збагачення, задекларував оформлення кредиту у валюті, якої позивач насправді не отримував, а операції за предмет споживчого кредитування банком були проведені в гривні безготівковим шляхом. Вказане було з'ясовано скаржником при вивченні документів кредитної справи під час судового провадження у першій інстанції.

Також скаржник вказує на навмисне невиконання банком переддоговірної роботи в порядку ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» як передумови введення його в оману, а також на наявність в діях банку ознак нечесної підприємницької практики, яка мала місце як у зв'язку із введенням споживача в оману, так і внаслідок замовчування інформації про наявність іншої схеми кредитування, що могла бути істотно дешевшою та вигіднішою для споживача, тобто позбавив споживача свідомого вибору фінансової послуги.

В зв'язку з вищевикладеним позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В судовому засіданні представник позивача підтримала апеляційну скаргу, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Представник відповідача заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача та представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15.06.2006 між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір № 03-195/06-А, відповідно до умов якого, банк надає позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в сумі 13849,00 дол. США з оплатою по процентній ставці 10 % річних. Відповідно до п. 2.2 договору, для обліку наданих кредитних ресурсів банк відкриває позичальнику позичковий рахунок. Пунктом 2.3 договору передбачено, що кредитні ресурси отримані позичальником за цим договором використовуються за цільовим призначенням: для придбання автомобіля DAEWOO LANOS. Згідно п. 3.2 договору, позичальник зобов'язується повністю повернути кредитні ресурси, отримані за цим договором, до 14.06.2012. Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок. Сторони домовилися про такий порядок повернення позичальником кредитних ресурсів: у період користування кредитними ресурсами з 15.06.2006 до 14.06.2007 позичальник зобов'язується щомісяця, в термін до 10 числа місяця, наступного за місяцем користування кредитними ресурсами, здійснювати погашення позичкової заборгованості за виданими кредитними ресурсами у розмірі 231 долар США, згідно із Графіком зниження розміру заборгованості (п.п. 3.2.1 договору); у період користування кредитними ресурсами з 15.06.2007 до 14.06.2012 позичальник зобов'язується щомісяця, в термін до 10 числа місяця, наступного за місяцем користування кредитними ресурсами (а в останній звітний період - в термін не пізніше кінцевої дати повернення кредитних ресурсів, зазначеної в абзаці першому п. 3.2 цього договору), здійснювати погашення позичкової заборгованості за виданими кредитними ресурсами у розмірі 185 доларів США, згідно із графіком зниження розміру заборгованості. Пунктом 4.1 договору передбачено, що позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними ресурсами у валюті кредиту, за процентною ставкою 10 процентів річних. Згідно п. 4.7 договору, позичальник щомісяця в строк до 10 числа кожного місяця, сплачує щомісячну комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів у розмірі 139,87 гривень. Відповідно до п. 6.1 договору, за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів, позичальник сплачує пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожний день прострочення.

Крім того, 15.06.2006 між позивачем та відповідачем було підписано договір застави транспортного засобу, який забезпечує виконання заставодавцем зобов'язань, що випливають з кредитного договору № 03-195/06-А від 15.06.2006.

У позовній заяві ОСОБА_1 посилалась на те, що на момент укладення кредитного договору, вона не була поінформована щодо валютних ризиків під час виконання зобов'язань за кредитним договором. Вказаний договір також містить дискримінаційні і несправедливі умови відносно позивача, що стало наслідком численного порушення норм чинного законодавства, та призвело до того, що позивач була введена в оману, а тому і уклала вищевказаний кредитний договір на несправедливих для себе умовах. При цьому усвідомлення факту обману з боку банку спричинило у позивача значний нервовий стрес та нанесло моральну шкоду, а тому позивач просила суд визнати кредитний договір та договір застави недійсними та стягнути на її користь моральну шкоду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не ґрунтуються на жодній з підстав недійсності правочину, передбачених як нормами ЦК України, так і Закону України «Про захист прав споживачів», є необґрунтованими та не доведеними, а тому не підлягають задоволенню. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували заподіяння позивачу моральної шкоди, а тому вказані позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Даний висновок суду відповідає обставинам справи, наявним в матеріалах справи доказам та вимогам чинного законодавства.

Згідно зі 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Останні встановлені ст.ст. 1048-1052, 1054 ЦК України. Відповідно до положень вказаних статей істотними умовами виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У свою чергу, вчинення особами дій щодо виконання досягнутих домовленостей, тобто виконання прийнятих на себе прав і покладених обов'язків за угодою, є виконанням угоди.

Відповідно до ст. ст. 215 - 235 ЦК України, особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Посилання позивача на те, що Банком при укладенні кредитного договору було порушено вимоги ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та не повідомлено її про умови кредитування, колегія суддів вважає безпідставними виходячи з такого.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

У ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначений (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей.

Частиною 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Згідно положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Так, під час укладання договору, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», керуючись ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», надав позивачу інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту, детальний розпис сукупної вартості кредиту, а також інформацію про всі витрати, пов'язані з одержанням кредиту, що також підтверджується відповідним Графіком платежів. Вказані документи були підписані особисто позивачем, що свідчить про те, що вона була з ними ознайомлена належним чином. А відтак, проаналізувавши умови кредитного договору та встановлені обставини, колегія суддів вважає, що в договорі відсутні несправедливі умови, а всі твердження позивача з даного приводу є безпідставними.

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048- 1052, 1054- 1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК України).

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що оскаржуваний договір укладений в письмовій формі, він підписаний повноважними особами, містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів, і які мають істотне значення, а також які були узгоджені сторонами.

Посилання апелянта на підвищення валютного ризику, як на підставу істотної зміни обставин, які не могли передбачити сторони, та як наслідок визнання кредитного договору недійсним, колегія суддів до уваги не приймає оскільки відповідно до п.16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою навіть для розірвання кредитного договору на підставі ст. 652 ЦК України, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті, а позивач в позові просить визнати недійсним кредитний договір з вказаних підстав, тому колегія суддів вважає вказані посилання безпідставними та необгрунтованими.

Відповідно до ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення ( частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Відповідно до роз'яснень, які дані у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Так, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження факту обману з боку банку.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (пункт 3 Постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством (пункт 5 Постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Разом з цим, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували заподіяння моральної шкоди позивачу відповідачем, а тому висновки суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні вказаних позовних вимог колегія суддів вважає законними і обґрунтованими.

Таким чином, доводи викладені у апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому підстав до його скасування з мотивів викладених у апеляційній скарзі не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29.06.2016 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: