У Х В А Л А
Іменем України
10 грудня 2014 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області
у складі : головуючого судді Мацунича М.В.
суддів : Ігнатюка Б.Ю., Куштана Б.П.
з участю секретаря : Савариної Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк на заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 23 жовтня 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк до ОСОБА_1 й ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-
в с т а н о в и л а :
У вересні 2014 року ПАТ УкрСиббанк звернувся в суд із наведеною позовною вимогою. Просив суд звернути стягнення на предмет застави, оскільки ОСОБА_1 не виконує взяті на себе обовязки за основним зобовязанням.
Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 23 жовтня 2014 року залишено без задоволення позовну вимогу ПАТ УкрСиббанк.
ПАТ УкрСиббанк подав апеляційну скаргу в якій клопоче перед апеляційною інстанцією стосовно скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову. Мотивує свої, вимоги тим, що рішення суду не відповідає вимогам норм процесуального та матеріального права.
У судовому засіданні апеляційної інстанції представник апелянта в особі ОСОБА_3 підтримав, вимоги скарги й просив суд задовольнити таку з наведених підстав.
Відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у судове засідання не зявились, хоча про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення. Але заяви про відкладення розгляду справи до суду не подали. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України та зважуючи на приписи ст. 303-1 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглядати скаргу в їх відсутності.
Протягом судового розгляду судом першої інстанції встановлено, що в звязку з невиконанням або неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх обовязків за основним зобовязанням на підставі ст. 33 ЗУ Про іпотеку ПАТ УкрСиббанк має право задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду. Проте, 07.06.2014 року набрав чинності ЗУ Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті (далі - Закон), який забороняє протягом дії цього Закону здійснювати примусове стягнення нерухомого житлового майна, яке виступає як забезпечення зобовязань за споживчими кредитами, наданими в іноземній валюті.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи й перевіривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла до думки, що апеляційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступних мотивів.
За правилами ч. 1 ст. 303 ЦПК України - під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
А виходячи з положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доводом апеляційної скарги є те, що в разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. А норми ЗУ Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті не змінюють, не припиняють дію норм матеріального права, і не скасовують їх стосовно обовязковості виконання зобовязань та наступивших наслідків передбачених договором і/або законом у разі їх невиконання. Даний закон може бути застосований тільки у разі, якщо предметом позовних вимог є звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателя. Норми даного Закону можуть бути застосованими з урахуванням способу звернення стягнення на предмет іпотеки лише на стадії виконавчого провадження.
Проте такі доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції з огляду на наступні обставини.
Згідно вимог ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За приписами ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Доведеним фактом є та обставина, що станом на 01.09.2014 року в звязку з порушенням ОСОБА_1 зобовязань за кредитним договором № 11117142000 від 13.02.2007 року утворилась заборгованість по грошовим платежам на загальну суму 20391,98 доларів США.
А звідси на підставі положень ст. 33 ЗУ Про іпотеку іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Проте, правові наслідки встановлені кредитним договором, договором іпотеки й ЗУ Про іпотеку у разі невиконання боржником узятих на себе зобовязань за кредитним договором у частині скористання кредитором своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки не можуть бути тимчасово задоволеними. Оскільки на час розгляду спірних правовідносин набрав чинності (07.06.2014р.) ЗУ Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті від 03.06.2014 року. Який у відповідності до вимог ч. 2 ст. 5 ЦК України скасовує цивільну відповідальність особи, а тому має зворотну дію в часі та підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
За змістом підпункту 1 п. 1 ЗУ Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті - не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя, або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що в позичальника, або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
Згідно договору іпотеки від 15.06.2007 року укладеного в забезпечення виконання основного зобовязання, предметом іпотеки є житловий будинок № 30 по вул. Мукачівська в с. Великі Лучки, Мукачівського району, загальною площею 175,2 кв.м. в якому проживають ОСОБА_1 і ОСОБА_2, а.с. 17-22.
Таким чином, не можуть бути задоволеними вимоги ПАТ УкрСиббанк по зверненню стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення вимог за основним зобовязанням, оскільки, житловий будинок № 30 по вул. Мукачівська в с. Великі Лучки, Мукачівського району виступає як забезпечення зобовязань ОСОБА_1 за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті; який використовується ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як місце свого постійного проживання разом із сімєю, та загальна площа житлового будинку не перевищує 250 кв.м..
Як зазначено в п. 3 Закону, такий набирає чинності із дня його опублікування та втрачає чинність із дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.
Із цього слідує, що даний Закон має тимчасовий характер, який не скасовує взагалі право кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, тобто, право на судовий захист, а тільки призупиняє використання такого права кредитором до законодавчого врегулювання питань особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті.
А як передбачено п. 4 ЗУ Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Встановивши фактичні дані виниклих спірних правовідносин, суд першої інстанції не вправі був задовольнити позов при дії мораторію на звернення стягнення на предмет іпотеки, як на цьому наполягає апелянт, оскільки суд першої інстанції тоді би порушив вимоги Закону, що призвело би до невиконання судом імперативної норми Закону та ухвалення неправосудного рішення, що є неприпустимим.
Посилання апелянта на той довід, що норми Закону можуть бути застосованими з урахуванням способу звернення стягнення на предмет іпотеки лише на стадії виконавчого провадження не заслуговують на увагу. З тих підстав, що такий довід був би слушним, коли б судом було ухвалено рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки й таке б виконувалось в примусовому порядку. А позаяк судом відмовлено у задоволенні позову то таке рішення не підлягає виконанню в примусовому порядку.
Також довід апелянта із приводу того, що відмова у позові являється перешкодою для кредитора у праві на повторне звернення до суду за захистом порушеного права не являється. Оскільки у задоволенні позову відмовлено з підстав дії ЗУ Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті. Та після відпадання даної підстави яка є тимчасовою, позивач вправі знову звернутись з позовом до суду за захистом порушеного права в звязку з тим, що змінились обставини справи, і це не суперечить вимогам п. 2 ч. 1 ст. 205 і ч. 2 ст. 223 ЦПК України.
Інші доводи апеляційної скарги не являються суттєвими й не спростовують вище наведеного, та через це не заслуговують на увагу.
Наведені вище обставини, свідчать про те, що суд першої інстанції в даному спорі, дійшов обґрунтованого висновку про неможливість задоволення позову під час дії мораторію на звернення стягнення на предмет іпотеки.
Та під час встановлення зазначених фактів судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, та застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а тому відсутні підстави для його скасування.
Позаяк доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та вище наведеного, а тому колегія суддів у відповідності до вимог передбачених ст. ст. 213, 308 ЦПК України дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін .
Ураховуючи наведене та керуючись вимогами статей 307, 308, 314, 315 і 319 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк відхилити.
Заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 23 жовтня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання нею законної сили.
Головуючий : ____ Судді : ___
___
Судове рішення № 62828826, Апеляційний суд Закарпатської області було прийнято 10.12.2014. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 303/5853/14-ц. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: