Рішення № 62827769, 16.11.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 536/2254/15-ц Номер провадження 22-ц/786/2656/16Головуючий у 1-й інстанції Колотієвський О. О. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі :

головуючого судді : Гальонкіна С.А.

суддів: Мартєва С.Ю., Абрамова П.С.,

при секретарі: Гнатюк О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві справу за апеляційною скаргою директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Козацька стріла» ОСОБА_2 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 02 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Козацька стріла» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній, стягнення моральної шкоди.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

в с т а н о в и л а :

В жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, який неодноразово доповнював, посилаючись на те, що він з 09.08.2013 року працював на посаді водія автотранспортних засобів ТОВ «Козацька стріла» по охороні ВАТ « Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат». Останній робочий день, за вищевказаним робочім місцем він відпрацював 07.08.2014 року.

09.08.2014 року, позивач призваний по частковій мобілізації Кременчуцьким об'єднаним міським військовим комісаріатом Полтавської області в Збройні Сили України та демобілізований у запас. Військову службу проходив у зоні АТО.

Після демобілізації 09.08.2015 року повернувшись додому в поштовій скриньці знайшов конверт з трудовою книжкою, та з запису в ній дізнався, що 07.08.2014 року він був звільнений з роботи за згодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП України, наказ №50 -К, від 04.08.2014 року. З наказом про звільнення позивача ніхто не ознайомлював. Позивач вважає наказ про звільнення та його звільнення незаконними.

У зв'язку з незаконними діями відповідача, позивач вважає, що йому була спричинена моральна шкода, яка полягає у втраті нормальних життєвих звязків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації його життя.

В останніх змінах до позовних вимог, поданих суду 11.07.2016 року, просив:

1.Поновити його на роботі на посаді водія автотранспортних засобів ТОВ «КОЗАЦЬКА СТРІЛА».

2.Стягнути з ТОВ «КОЗАЦЬКА СТРІЛА» на його користь заборгованість по заробітній платі за період з 08.08.2014 року по 08.08.2015 рік у сумі 24897 грн. 84 коп., середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 09.08.2015 року по 09.10.2015 рік в сумі 4149 грн. 64 коп., моральну шкоду в сумі 20000 грн., а всього 49047 грн. 48 коп.

3. Стягнути з ТОВ «КОЗАЦЬКА СТРІЛА» на його користь за вимушений прогул за період з 10 жовтня 2015 року по 10 липня 2016 року в сумі 18673 грн. 82 коп.

4.Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати.

5.Всі судові витрати віднести за рахунок відповідача.

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 02 серпня 2016 року цивільний позов ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Козацька стріла» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, та стягнення моральної шкоди задоволений.

Поновлено ОСОБА_3 на роботі на посаді водія автотранспортних засобів ТОВ «КОЗАЦЬКА СТРІЛА».

Стягнуто з ТОВ «КОЗАЦЬКА СТРІЛА» на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі за період з 08.08.2014 року по 08.08.2015 рік у сумі 24897 грн. 84 коп., середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 09.08.2015 року по 09.10.2015 рік в сумі 4149 грн. 64 коп., моральну шкоду в сумі 20000 грн., а всього 49047 грн. 48 коп.

Стягнуто з ТОВ «КОЗАЦЬКА СТРІЛА» на користь ОСОБА_4 заборгованість по зарплаті за вимушений прогул за період з 10 жовтня 2015 року по 10 липня 2016 року в сумі 18673 грн. 82 коп.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та виплаті заробітної плати.

Стягнуто з відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Козацька стріла» на користь держави судовий збір в розмірі 1228 гривні 41 копійки.

Стягнуто з відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Козацька стріла» на користь позивача ОСОБА_3 2500 гривень 40 копійок за проведення судової почеркознавчої експертизи.

В апеляційній скарзі ТОВ «Козацька стріла» просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, вказували на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що звільнення позивача було законним. Окрім того, місцевим судом не надано оцінки поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Разом з тим, згідно ч. 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з підстав, визначених п.3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно зясованих обставин. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_4 з 09.08.2013 року згідно наказу №72-К від 09.08.2013 року працював на посаді водія автотранспортних засобів ТОВ «Козацька стріла» по охороні ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» (а.с.25).

09.08.2014 року позивач був призваний по частковій мобілізації Кременчуцьким об'єднаним міським військовим комісаріатом Полтавської області в Збройні Сили України, що підтверджується повідомленням Кременчуцького ОМВК Полтавської області від 15.08.2014 року, та згідно довідки Кременчуцького ОМВК №66/1603 від 15.09.2015 року демобілізований у запас на підставі наказу командира військової частини від 07.09.2015 року №216. Військову службу проходив у зоні АТО (а.с.19-21)

07.08.2014 року ОСОБА_4 був звільнений з роботи за згодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП України, наказ №50 -К, від 04.08.2014 року (а.с.14).

Місцевим судом також встановлено та не спростовано відповідачем, що з наказом про звільнення позивач не був ознайомлений, копію трудової книжки отримав лише 09.08.2015 року, повернувшись після демобілізації.

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи № 1034 від 16.06.2016 року досліджувані цифрові записи в графах: «Прошу звільнити мене з ТОВ «Козацька стріла» по соглашению сторон з «__»____року «__»___року та «__»___року (підпис) ОСОБА_4В.», заяви від 04.08.2014 року на і»мя директора ТОВ «Козацька стріла» ОСОБА_5 від ОСОБА_3 про звільнення з роботи, виконані не ОСОБА_3, а іншою особою (а.с. 152-155).

Встановивши вищевказані фактичні обставини справи, вірно пославшись на норми ч.ч. 1, 6 ст. 43 Конституції України, якими передбачено право кожного на працю, що включає можливість заробляти особі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується та гарантується захист від незаконного звільнення, належним чином оцінивши наявні у справі докази, суд першої інстанції дійшов цілком законного та обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_4, так само і наказ № 50-К від 04.08.2014 року про його звільнення є незаконним.

Окрім того, місцевим судом також вірно враховано положення Закону України від 08 червня 2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20.05.2014 № 1275-VII (далі - Закон №1275).

Зазначеним Законом № 1275 внесені зміни до ряду діючих законодавчих актів України, в тому числі Кодексу законів про працю України, ... «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» тощо. Крім того, пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 1275 поширено дію частини другої і третьої статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»,… та частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 статті 119 КЗпП України зі змінами, внесеними Законом №1275, передбачено, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Як пояснював позивач в суді першої інстанції, зясовано в суді апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач пропрацював останній робочий день 07.08.2016 року. Ввечері цього дня отримав повістку Кременчуцького ОМВК про те, що на підставі Указу Президента України «Про проведення часткової мобілізації» він підлягає мобілізації і повинен зявитися для проходження медичної комісії до Кременчуцького ОМВК 08.08.2014 року.

08.08.2016 року позивач пройшов медичну комісію. Оскільки після її проходження вже закінчився робочий день, не мав можливості особисто прийти до відділу кадрів та повідомити про призив, а по телефону повідомив про це механіку. 09.08.2016 року позивач був мобілізований в Збройні Сили України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду щодо незаконного звільнення ОСОБА_4

Разом з тим, стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в порядку ч. 2 ст. 235 КЗпП України за період з 08.08.2014 року по 08.08.2015 рік у сумі 24897 грн. 84 коп. суд першої інстанції не врахував норми чинного законодавства відповідно до яких в разі поновлення на роботи, на користь працівника стягується не заборгованість по заробітній платі, а середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В частині 1 статті 119 КЗпП України також закріплено, що на час виконання державних або громадських обовязків, якщо за чинним законодавством України ці обовязки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Розмір середнього заробітку обраховується відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (із змінами, внесеними постановою КМ України від 16.05.1995 року № 345).

Разом з тим, судом першої інстанції неправильно враховані положення даного Порядку.

З матеріалів справи вбачається, що при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, місцевим судом було взято середньомісячну заробітну плату та помножено на 23 місяців (періоди з 08.08.2014 по 08.08.2015; з 09.08.2015 по 09.10.2015; з 10.10.2015 по 10.07.2016) затримки розрахунку: 14х2074,82 + 9х2074,82 = 47721,30 грн.

Колегія суддів вважає зазначений розрахунок суду невірним.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими «Порядком обчислення середньої заробітної плати», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час затримки проведення розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Аналогічна правова позиція щодо порядку обрахування середнього заробітку, яка є обовязковою для судів, міститься в Постанові Верховного суду України від 23.01.2012 року у справі № 6-87 цс 11.

На вимогу апеляційного суду ТОВ «Козацька стріла» надана довідка про середній заробіток на посаді водія, графік обліку відпрацьованого часу ОСОБА_4 за червень-липень 2014 року та графік запланованих робочих годин за посадою водія в період з 08 серпня 2014 року по 10 липня 2016 року (а.с.235-243).

Середньогодинна заробітна плата за час роботи позивача, відповідно до наданої відповідачем довідки, складає - 8,54 грн.

З часу звільнення, а саме з 08.08.2014 року по 10.07.2016 року, час за який просить позивач стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, пройшло 5616 годин, з яких:

2014 рік: серпень 192 год.; вересень 240 год.; жовтень 240 год.; листопад 240 год.; грудень 256 год.

2015 рік: січень 248; лютий 216 год.; березень 256 год.; квітень 240 год.; травень 248 год.; червень 240 год.; липень 240 год.; серпень 256 год.; вересень 240 год.; жовтень 248 год.; листопад 240 год.; грудень 240 год.

2016 рік: січень 256 год.; лютий 224 год.; березень 256 год.; квітень 240 год.; травень 248 год.; червень 240 год.; липень -72 год.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08.08.2014 року по 10.07.2016 року становить 47960, 64 грн. (5616х8,54 = 47960, 64).

Тому, стягненню на користь позивача підлягає сума 47960 грн. 64 коп.

Однак, враховуючи межі заявлених позовних вимог та норми ст. 11 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства, а саме те, що позивач просив стягнути заборгованість за вимушений прогул за період з 08.08.2014 року по 10.07.2016 року в сумі 47721 грн. 30 коп., колегія суддів вважає, що саме сума 47721 грн. 30 коп. підлягає до стягнення з ТОВ «Козацька стріла» на користь позивача.

При цьому з вказаної суми необхідно відрахувати обовязкові платежі.

Не заслуговують на увагу заперечення відповідача в частині пропущення позивачем строку позовної давності, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як пояснював позивач в суді першої інстанції, йому не було відомо про його звільнення до 09.08.2015 року. Копію трудової книжки він знайшов, повернувшись додому після демобілізації 09.08.2015 року.

Матеріали справи не містять інших даних щодо повідомлення відповідачем позивача про його звільнення, видачі трудової книжки.

Як вже зазначалось вище, позивач був мобілізований до Збройних Сил України 09.08.2014 року, демобілізований на підставу наказу командира військової частини від 07.09.2015 року № 216.

Згідно довідки Начальника штабу військової частини пп В0941 від 28.12.2015 року, військовослужбовець рядовий ОСОБА_4 09.08.2014 року прибув до військової частини А 1048 (смт. Десна). (а.с. 79)

Відповідно до ОСОБА_5 з наказу № 174 від 20.08.2014 року ОСОБА_4 був направлений з Військової частини польової пошти В0941 до військової частини В2731 м. Новгород-Волинський для подальшого проходження військової служби (а.с.81).

Таким чином доводи апеляційної скарги щодо отримання позивачем трудової книжки особисто 29.08.2014 року є неспроможними. Позивач фізично не міг цього зробити, оскільки перебував в зоні АТО.

Місцевим судом надано належну оцінку даним обставинам та зроблено вірний висновок, що позивачем строк позовної давності звернення до суду не порушений.

Щодо стягнення моральної шкоди, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, що оскільки відповідачем порушені трудові права позивача, то відповідно до ст. 237-1 КЗпП України позивачу заподіяно моральні страждання.

Відповідно до ст. 2371 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності (п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду щодо розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню.

Із пунктів 5 та 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» вбачається, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обовязковому зясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен зясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоровя потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Однак, суд першої інстанції не звернув на це уваги, не в повному обсязі врахував характер порушення прав працівника у сфері трудових відносин, а також ступінь і тяжкість страждань перенесених позивачем, не дав належної оцінки доводам позивача та наявним в справі доказам.

При вирішенні справи суд першої інстанції, відповідно до принципу змагальності і диспозитивності, повинен дати оцінку наданим позивачем доказам та доводам відповідача щодо заперечень проти позову.

Слід звернути увагу на те, що у разі якщо позивач просить відшкодувати йому моральну шкоду, то він повинен надати на підтвердження позову належні і допустимі докази.

Кожна сторона повинна довести обґрунтованість своїх позовних вимог або заперечень проти позову належними і допустимими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги в частині завдання моральної шкоди, вказував на те, що завдана йому моральна шкода полягає у втраті нормальних життєвих звязків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації його життя.

Проаналізувавши наявні в справі докази та встановлені фактичні обставини, зокрема те, що звільнення позивача відбулося на підставі заяви, яку ОСОБА_4 не підписував та неправомірне звільнення призвело до порушення гарантій особам, призваним за частковою мобілізацією до Збройних Сил України, колегія суддів вважає, що позивачем доведено завдання моральної шкоди в розмірі 3000 грн., який в даному конкретному випадку є розумним, виваженим і справедливим.

За таких обставин, рішення місцевого суду підлягає скасуванню в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, з ухваленням в цій частині нового рішення.

Керуючись ст. 303, п.2 ч.1ст.307, п. 3, 4 ч.1 ст. 309, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Козацька стріла» ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 02 серпня 2016 року в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди скасувати.

В цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Козацька стріла» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 47721 грн. 30 коп. та моральну шкоду в сумі 3000 грн.

В стягненні заборгованості по заробітній платі відмовити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: (підпис) ОСОБА_1

Судді: (підпис) ОСОБА_6

(підпис) ОСОБА_7

Згідно з оригіналом:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1