Рішення № 62825099, 15.11.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5709/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сидоренко І. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі: головуючого судді Сидоренко І.П., суддів Погорєлової С.О., Цюри Т.В., при секретарі Колмакові В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 ОСОБА_3 Україна» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2015р. по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 центру № 31 ТОВ «ОСОБА_2 ОСОБА_3 Україна» про зміну формулювання причин звільнення, дати звільнення і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И Л А:

02 вересня 2015року ОСОБА_4 звернулась з позовом, в якому просила суд:

-змінити формулювання причин звільнення її з роботи на посаді касира ОСОБА_5 центру №31 ТОВ «МЕТРО ОСОБА_3 ОСОБА_3 Україна» зі звільнення за власним бажанням за п. 1 ст. 38 КЗпП України на звільнення за власним бажанням через невиконання відповідачем законодавства про працю за п.3 ст.38 КЗпП України та зобовязати відповідача змінити внесений ним до трудової книжки запис на ч. 3 ст. 38 КЗпП України;

-змінити дату її звільнення з «07 серпня 2015р.» на день вирішення справи в суді;

-стягнути з ОСОБА_5 центру №31 ТОВ «МЕТРО ОСОБА_3 ОСОБА_3 Україна» на її користь суму вихідної допомоги в розмірі 4050грн. у відповідності зі статтею 44 КзпП України, та заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 1056грн.42коп., що загалом становить 5106грн.42коп.

В обґрунтування позову ОСОБА_4 вказала, що з 1 липня 2015р. вона стала працювати касиром в ОСОБА_5 центрі №31 ТОВ «ОСОБА_2 ОСОБА_3 Україна». Під час її праці, роботодавець порушував законодавство України про працю та умови трудового договору, а саме: їй не був своєчасно наданий екземпляр трудового договору, який вона отримала лише 21 липня 2015р.; у ОСОБА_5 центрі №31 при великій кількості покупців, касирів змушують працювати стоячи, хоча робоче місце розраховане на працю сидячи; у ТЦ №31 не передбачені 10-хвилинні перерви на протязі робочого часу.

Позивач вказала, що вона з метою відстоювання свого права працювати на робочому місці сидячи, зверталася на гарячу лінію ТЦ «Метро», а також до безпосереднього керівництва та відділу персоналу, тому що вона має медичний висновок, який забороняє їй проводити всю зміну стоячи, але керівництво ТЦ вважало такий аргумент не суттєвим, медичну довідку брати відмовилося.

Позивач послалася на те, що у звязку з невиконанням роботодавцем законодавства України про працю та умов трудового договору, вона подала заяву з проханням звільнити її з посади касира за ч. 3 ст. 38 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги не менше трьох посадових окладів, згідно зі ст. 44 КЗпП України, але вона безпідставно була звільнена за пунктом 1 ст. 38 КЗпП України, тобто за власним бажанням, та без зазначеної в заяві підстави звільнення невиконання роботодавцем законодавства про працю.

Позивач вважає, що вона безпідставно звільнена не за пунктом 3, а за пунктом 1 статті 38 КЗпП України, посилаючись на відповідь Територіальної державної інспекції з питань праці в Одеській області, якою її звільнення було визнано таким, що здійснено без урахування вимог, визначених ч. 1 ст. 38 КЗпП України щодо підстав припинення трудового договору, та актом були виявлені порушення законодавства про працю з вказівкою про вжиття заходів реагування до посадових осіб Філії згідно наданих повноважень.

У судовому засіданні першої інстанції позивач ОСОБА_4 повністю підтримала позовні вимоги.

Представник відповідача ОСОБА_6 позов не визнала, та підтвердила, що дійсно перевіркою Територіальної державної інспекції з питань праці в Одеській області було визнано порушення з боку адміністрації ОСОБА_5 центру №31 в частині формулювання причин звільнення ОСОБА_4, на керівництво було накладено стягнення у вигляді штрафу, який був сплачений.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2015р. позов ОСОБА_4 задоволено частково (том 1 а.с.186-187).

Суд змінив формулювання причин звільнення ОСОБА_4 з роботи на посаді касира ОСОБА_5 центру № 31 ТОВ «ОСОБА_2 ОСОБА_3 Україна» зі звільнення за власним бажанням за п. 1 ст. 38 КЗпП України на звільнення за власним бажанням через невиконання ОСОБА_5 центром № 31 ТОВ «ОСОБА_2 ОСОБА_3 Україна» законодавства про працю за п. 3 ст. 38 КЗпП України, та зобовязав ОСОБА_5 центр № 31 ТОВ «ОСОБА_2 ОСОБА_3 Україна» внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_4

Судом стягнуто з ТЦ № 31 ТОВ «ОСОБА_2 ОСОБА_3 Україна» на користь ОСОБА_4 вихідну допомогу в розмірі 3602грн.22коп., та на користь держави судовий збір у розмірі 551грн.20коп.

В апеляційній скарзі апелянт ТОВ «ОСОБА_2 ОСОБА_3 Україна» просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4, посилаючись на те, що суд необґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_4 (том 1 а.с.190-191, том 2 а.с.4-5).

Справу розглянуто у відсутності сторін, які були належним чином сповіщені про слухання справи в апеляційній інстанції, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями, але представник відповідача не сповістив про причини неявки, а позивач ОСОБА_4 просила розглянути справу у її відсутності (том 2 а.с.83-87).

Заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Задовольнивши частково позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що при її звільненні були допущені порушення трудового законодавства, а саме те, що ТОВ «ОСОБА_2 ОСОБА_3 Україна» допущено порушення норм трудового законодавства, так як не були передбачені 10-хвилинні перерви до та після обідньої перерви, що відповідачем самостійно було змінено визначену працівником причину звільнення з роботи.

Проте неможливо погодитися повністю із вищевказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу відповідача від 01 липня 2015р. № 31-93-к позивачку ОСОБА_4 було прийнято на роботу на посаду касира торговельного залу відділу касових операцій ОСОБА_5 центру № 31 ТОВ «ОСОБА_2 ОСОБА_3 Україна».

За заявою позивачки від 24 липня 2015р. наказом № 31-211-о від 24 липня 2015р. позивачки було надано відпустку без збереження заробітної плати з 24 липня 2015р. на 14 календарних днів (том 1 а.с.19,20,21).

Також 24 липня 2015р. позивачка ОСОБА_4 подала заяву про її звільнення з займаної посади на підставі ч. 3 ст.38 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги, у якій посилалася на допущені з боку адміністрації порушення трудового законодавства, а саме: про прийняття її на роботу з випробувальним строком один місяць, примушення з боку адміністрації відпрацьовувати 10-ти хвилині перерви в роботі касира, перевищення норм робочого часу праці касира (том 1 а.с.22).

ОСОБА_5 центру № 31 ТОВ «МЕТРО ОСОБА_3 ОСОБА_3 Україна» від 30 липня 2015р. №322 ОСОБА_4 повідомлено про відсутність підтвердження вищезазначених порушень та незгоду на її звільнення з підстав, зазначених у заяві ОСОБА_4 (том 1 а.с.23-24).

07 серпня 2015р. ОСОБА_4 повторно подала заяву про її звільнення з займаної посади на підставі ч. 3 ст.38 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги, з посиланням на допущені з боку адміністрації порушення трудового законодавства (том 1 а.с.26).

Наказом № 31-111-к ТОВ «МЕТРО ОСОБА_3 ОСОБА_3 Україна» ОСОБА_5 центру № 31 від 07 серпня 2015р. ОСОБА_4 булозвільнено за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України. У той самий день позивач ОСОБА_4 була ознайомлена із зазначеним наказом, що підтверджується її власноручним підписом, та з висловленням про право оскаржити вказаний наказ (том 1 а.с.77).

Судова колегія погоджується з тим, що на підставі наявних у справі доказів суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки позивач ОСОБА_4 звернулася до відповідача із заявою про її звільнення зач. 3 ст.38 КЗпП України, то відповідач не мав права самостійно змінювати підставу звільнення та мав можливість роз'яснити позивачу її право звільнитися з роботи за власним бажанням на підставі ч. 1 ст.38 КЗпП України, проте у справі відсутні відомості, що позивач ОСОБА_4 надала свою згоду на її звільнення із займаної посади на підставі ч. 1 ст.38 КЗпП України, тому її звільнення з роботи на підставінаказу №31-111-к ТОВ «МЕТРО ОСОБА_3 ОСОБА_3 Україна» ТЦ № 31 від 07 серпня 2015р. є незаконним.

Однак, розглядаючи вищевказані позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції не врахував наступного.

У силу вимог ст. 11 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд першої інстанції задовольнив позов ОСОБА_4 не звернув увагу на те, що ОСОБА_4 не зверталася з позовом про визнання незаконним її звільнення саме з підстав ч.1 ст.38 КЗпП України, а звернулася з позовом, в якому просила суд змінити формулювання причин звільнення її з роботи на посаді касира ОСОБА_5 центру №31 ТОВ «МЕТРО ОСОБА_3 ОСОБА_3 Україна» зі звільнення за власним бажанням за п. 1 ст. 38 КЗпП України на звільнення за власним бажанням через невиконання відповідачем законодавства про працю за п.3 ст.38 КЗпП України та зобовязати відповідача змінити внесений ним до трудової книжки запис на ч. 3 ст. 38 КЗпП України, змінити дату її звільнення з «07 серпня 2015р.» на день вирішення справи в суді.

Відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно ч.3 ст. 235 КЗпП Україниу разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті

Судова колегія вважає, що позивач не надала суду першої інстанції відповідні, допустимі та належні докази про невиконання відповідачем законодавства про працю.

Безпідставним є посилання суду першої інстанції на те, що при звільненні ОСОБА_4 відповідачем було допущено порушення норм трудового законодавства, яке виразилося в тому, що не були передбачені 10-хвилинні перерви до та після обідньої перерви, оскільки такі перерви надавалися, що було визнано і позивачкою в заяві про звільнення, але вона звертала увагу на те, що адміністрація нібито примушувала відпрацьовувати вказані 10-ти хвилині перерви в роботі (том 1 а.с.22).

Не знайшло свого підтвердження в суді першої та апеляційної інстанції посилання позивачки, як на порушення трудового законодавства те, що вона була прийнята на роботу з випробувальним строком один місяць, що було перевищення норм робочого часу праці касира, що їй не був своєчасно наданий екземпляр трудового договору, що у ТЦ №31 при великій кількості покупців, касирів змушують працювати стоячи, хоча робоче місце розраховане на працю сидячи.

Необґрунтованим є посилання позивачки ОСОБА_4 і суду першої інстанції, на те, що факт порушення відповідачем трудового законодавства відносно ОСОБА_4, встановлений територіальною державною інспекцією з питань праці в Одеської області, оскільки висновком інспекції звернуто увагу лише на те, що відповідачем самостійно було змінено визначену працівником причину звільнення з роботи.

Тому суд першої інстанції встановив порушення з боку відповідача, яке виразилося в тому, що відповідачем самостійно було змінено визначену працівником причину звільнення з роботи, на що ОСОБА_4 не надавала згоду, повинний був розяснити позивачу ОСОБА_4 право заявити вимогу про визнання незаконним її звільнення саме з підстав ч.1 ст.38 КЗпП України. При цьому слід зазначити, що суду першої інстанції необхідно було і вирішувати питання про скасування наказу про звільнення ОСОБА_4 за ч.1 ст.38 КЗпП України, про що позивач ОСОБА_4 також не просила.

Відсутність волевиявлення особи на звільнення за власним бажанням позбавляє роботодавця законних підстав для звільнення працівника за ст.38 КЗпП України без зазначення ч.3 цієї статті.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013р.у справі № 6-34цс13, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обовязковою для судів.

З урахуванням того, що судом першої інстанції не був встановлений факт порушення трудового законодавства при праці ОСОБА_4, що позивач ОСОБА_4 не заявляла вимогу про визнання її звільнення незаконним, скасування наказу про її звільнення, не надала докази про невиконання відповідачем законодавства про працю, просила про зміну формулювання причин звільнення з ч.1 ст.38 КЗпП України лише на ч.3 ст.38 КЗпП України, у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позову ОСОБА_4 про зміну формулювання причин звільнення на підставі вимог ч.3 ст.235 КЗпП України.

З урахуванням того, що судом не було встановлено факт порушення відповідачем законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст.38 КЗпП України), то і не має підстав для стягнення на користь позивача вихідної допомоги відповідно до вимог ст.44 КЗпП України.

Судова колегія дійшла до висновку, що суд першої інстанції фактично у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не установив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до порушення норм процесуального права.

Із врахуванням вищевказаного колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_4 в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.304, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

вирішила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 ОСОБА_3 Україна» - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2015р. скасувати з ухваленням нового рішення.

У задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 центру № 31 ТОВ «ОСОБА_2 ОСОБА_3 України» про зміну формулювання причин звільнення, дати звільнення і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий І.П. Сидоренко

Судді Т.В. Цюра

ОСОБА_7