Ухвала суду № 62824124, 15.11.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 146/1117/15-ц Провадження № 22-ц/772/3482/2016Головуючий в суді першої інстанції Ставнійчук В. С.Категорія 24Доповідач Іващук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючогоІващука В.А., суддів:Вавшка В.С. Войтка Ю.Б., при секретаріКирилюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Лізингова компанія "Автофінанс" про визнання недійсним договору фінансового лізингу, стягнення коштів та моральної шкоди,

за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс " на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 27 жовтня 2015 року,

у с т а н о в и л а :

із зазначеним позовом ОСОБА_6 звернувся в суд 13 серпня 2016 року.

Зазначав, що 17 лютого 2015 року в приміщенні ТОВ «Лізингова компанія Автофінанс» м. Вінниця по вул. Пирогова, 25 між ним та ТОВ «Лізингова компанія Автофінанс» було досягнуто домовленості про те, що П`яст В.Г. придбає у відповідача трактор марки «МТЗ 892» за 150 тис. грн. При цьому, він повинен був сплатити платіж у розмірі 30 000 грн., після чого, буде підписано угоду. На третій день - 20.02.2015 року, трактор «МТЗ 892» потрібно буде забрати на площадці сільгосптехніки по вул. Немирівське шосе у м. Вінниці з доплатою коштів у розмірі 120 тис. грн.

Після виконання умов по сплаті 30 000 грн., між сторонами того ж 17 лютого 2015 року було укладено договір фінансового лізингу за № 000221.

В той же день, ретельно ознайомившись з умовами укладеного договору, позивач з'ясував, що предметом спірного договору лізингу був інший трактор та інша вартість, а саме - трактор марки «FOTON FT 454», вартістю, яка значно відрізняється від вартості трактора «МТЗ 892».

Менеджер по телефону пояснила, що підписаний договір ніякого значення не має так, як трактор «МТЗ - 892» є акційним тому його ціна занижена - 150 000 грн., а умови договору підписані сторонами стосуються тільки тракторів марки «FOTON FT 454». При цьому було сказано, що позивачу на третій день буде наданий саме трактор «МТЗ -892».

20 лютого 2015 року в телефонній розмові представник відповідача з головного офісу у м. Києві повідомив, що при вирішенні цього питання потрібно виходити з умов договору, тобто домовленість не буде виконана. На вимогу про розірвання договору та повернення внесених коштів відповідач не погоджується.

Позивач зазначав, що за цих обставин його було ошукано відповідачем. Через це ТОВ «Лізингова компанія Автофінанс» в м. Вінниця завдало йому матеріальну шкоду у розмірі 30 000 грн., які були сплачені для отримання трактора вартістю 150 000 грн. Оскільки сплачені грошові кошти за договором поверненню не підлягають, можливості розірвання договору не передбачено, то умови договору є несправедливими, оскільки вони порушують принцип рівності сторін договору.

Також позивач посилався на те, що діяльність відповідача підлягає державному ліцензуванню, проте ліцензії на здійснення фінансових послуг відповідач не має, що відповідно до положення статті 227 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним.

Крім цього, позивач вказав на те, що договір не був нотаріально посвідченим, а тому в силу положення частини 1 статті 220 ЦК України цей договір є нікчемним

У позовній заяві позивач зазначав також, що в силу положення частини 2 статті 227 ЦК України та положення статті 23 цього Кодексу відповідач має сплатити моральну шкоду завдану цим правочином.

Посилаючись на вказані обставини, положення статей 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», положення статей 203, 215, 216 ЦК України, роз'яснення дані у пунктах 7 та 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними», позивач просив визнати недійсним договір фінансового лізингу №000221 від 17 лютого 2015 року укладений між ОСОБА_6 та ТОВ «Лізингова компанія Автофінанс» з моменту його укладення. Стягнути на його користь з відповідача сплачений ним відповідно до укладеного договору внесок у розмірі 30 000 грн., а також на відшкодування моральної шкоди стягнути 1000 грн.

Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 27 жовтня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано договір фінансового лізингу №000221 від 17 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_6 та ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс", недійсним. Стягнуто з ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" на користь ОСОБА_6 сплачений адміністративний платіж в сумі 30 000,00 грн. Стягнуто судовий збір з відповідача на користь позивача у розмірі 487, 20 грн. У решті позову відмовлено.

ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс", посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог П`яста В.Г. та стягнути нього сплачений судовий збір.

Представник позивача у письмових запереченнях заперечував доводи апеляційної скарги через їх безпідставність та просив апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін. Справу просив розглядати без його участі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи із наступного.

Відповідно до положень статті 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Із оскаржуваного рішення суду вбачається, що таке рішення є по суті правильним і справедливим, а тому скасованим бути не може.

Судом встановлено і не заперечується сторонами, що 17 лютого 2015 року між сторонами було укладено Договір фінансового лізингу №000221 (далі - Договір) з додатками до нього (а.с. 12-18, 21-22).

Договір нотаріально не посвідчений.

Відповідно до пункту 1.1 Договору предметом фінансового лізингу є транспортний засіб, а саме: трактор марки «FOTON FT 454», який відповідач зобов`язався передати позивачу в строк та на умовах, визначених Договором.

Відповідно до розділу Договору «Визначення термінів» Адміністративний платіж це першочерговий платіж, який входить до складу Першочергового платежу, що підлягає сплаті Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення Договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір Адміністративного платежу відображається у Додатку №1 до Договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості Предмета лізингу.

Згідно з Додатком №1 до Договору вартість предмета лізингу становить 10754, 72 доларів США. Авансовий платіж - 50,00 %. Адміністративний платіж (10%) - 1075,47 доларів США (а.с.21).

Відповідно до пункту 1.3 Договору Лізингодавець бере на себе зобов`язання придбати предмет лізингу у власність та передати його у користування Лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених Договором.

У пункті 1.7 Договору зазначено, що предмет лізингу передається у користування Лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати Лізенгоодержувачем на рахунок Лізингодавця: Адміністративного платежу; Авансового платежу; Комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності - сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4 ст.9 Договору або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.6 ст. 9 даного Договору.

Не заперечується відповідачем те, що позивач відповідно до квитанції № 22240472 від 17 лютого 2015 року П`яст В.Г. сплатив на рахунок ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" 30 000 грн. згідно Договору № 000221 без зазначення «Адміністративний платіж» (а.с. 23).

Встановлено, що на вимогу позивача відповідач не бажає розірвати договір та повернути сплачений позивачем платіж 30000 грн.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов в частині вимог про визнання недійсним договору фінансового лізингу №000221 від 17 лютого 2015 року укладеного між ОСОБА_6 та ТОВ «Лізингова компанія Автофінанс» з моменту його укладення та стягнення на його користь з відповідача сплаченого відповідно до укладеного договору внеску у розмірі 30 000 грн., суд виходив із того, як це вбачається із змісту рішення суду, що оспорюваний позивачем договір є несправедливим, порушує принцип добросовісності, умови якого призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві, а тому в силу положень частин 1 статті 18 та підпункту 2 пункту 6 Закону України «Про захист прав споживачів», частини 1 статті 215 ЦПК України та частини 1 статті 203 цього Кодексу Договір слід визнати недійсним.

Такі висновки суду є правильними і ґрунтуються на встановлених обставинах справи. Переконливих доводів у обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач у суді першої інстанції не навів.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду.

Не можна погодитись з доводами апеляційної скарги про те, що судом не мотивовано можливість застосування до встановлених обставин положень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

У мотивувальній частині рішення, зокрема, зазначено, що договір лізингу не містить графіку покриття витрат, виплати лізингових платежів та сам обсяг таких платежів сторони не погодили і не підписали в момент укладення договору, що вказує на невизначеність загального обсягу фінансування, що у свою чергу відповідно до п.10 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» також є ознакою несправедливої угоди, а саме установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору. У рішенні йдеться й про інші ознаки несправедливої угоди, через що суд дійшов висновку, що оспорюваний договір фінансового лізингу №000221 по своїй природі є несправедливий, порушує принцип добросовісності, умови якого призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Отже встановлені судом підстави для визнання недійсним Договору є достатніми для задоволення позову у тій його частині, яку суд обґрунтовано задовольнив.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що самостійною підставою для визнання Договору недійсним є також та обставина, що у відповідача відсутня ліцензія (дозвіл) на діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, на що посилався позивач у позовній заяві.

Згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Отже ця обставина також є підставою для визнання спірного Договору недійсним із задоволенням вимоги про стягнення внесеної позивачем суми адміністративного платежу у розмірі 30 000 грн.

Окрім цього встановлено також обставину, яка не заперечується сторонами, що спірний договір не посвідчений нотаріально.

Про це йдеться у позовній заяві де міститься правове обґрунтування нікчемності Договору.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі №6-2766цс15, а щодо висновку про недійсність Договору з підстав несправедливих умов оспорюваного Договору лізингу правова позиція міститься у постанові від 8 червня 2016 року у справі №6-330цс16.

Відповідно до частини 2 статті 214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

За змістом статті 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

За таких обставин суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права до виниклих правовідносин між сторонами, а наведені доводи апеляційної скарги у цій частині висновків суду не спростовують.

Отже, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, визнаючи умови договору фінансового лізингу несправедливим, а договір недійсним та стягуючи з лізинговдавця на користь лізингоодержувача сплачену суму адміністративного платежу, ухвалив законне й обґрунтоване рішення, правильно застосувавши положення Закону №1023-ІХ та статей 203, 215 ЦК України.

За таких обставин, оскаржуване рішення суду є правильним по суті і справедливим та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому зміні чи скасуванню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" відхилити.

Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 27 жовтня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена на протязі двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді : В.А. Іващук

В.С. Вавшко

Ю.Б. Войтко