Постанова № 62818534, 15.11.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2016 р. Справа № 922/2982/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю від 26.08.2016р., ордер серії КВ №242206 від 26.08.2016р.;

третьої особи не зявився;

відповідача ОСОБА_2, за довіреністю від 27.04.2016р.;

третьої особи не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства Сбербанк, м. Київ (вх.№2834Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 06.10.2016р.

у справі № 922/2982/16

за позовом Приватного акціонерного товариства Харківський коксовий завод, м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю Коксотрейд, м. Дніпро

до відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства Сбербанк в особі відділення Харківське відділення №5 Акціонерного товариства Сбербанк Росії, м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4, м. Харків

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.10.2016р. у справі №922/2982/16 (суддя Суслова В.В.) позов задоволено повністю; визнано недійсним Договір застави, укладений між Приватним акціонерним товариством "Харківський коксовий завод" та ОСОБА_3 акціонерним товариством "ОСОБА_5 банк Сбербанку Росії" (нове найменування Публічне акціонерне товариство "Сбербанк")(ідентифікаційний код 25959784) та посвідчений 13.09.2012 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4 за реєстраційним номером 5137, в частині забезпечення виконання недійсних зобовязань за: договором про відкриття кредитної лінії № 26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 року, укладеним між Приватним акціонерним товариством "Харківський коксовий завод" та ОСОБА_3 акціонерним товариством "ОСОБА_5 банк Сбербанку Росії" (нове найменування Публічне акціонерне товариство "Сбербанк"); договором про відкриття кредитної лінії № 28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд" та ОСОБА_3 акціонерним товариством "ОСОБА_5 банк Сбербанку Росії"; стягнуто з ОСОБА_3 акціонерного товариства "Сбербанк" в особі відділення "Харківське відділення № 5 "Акціонерного товариства "Сбербанк Росії" на користь Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" судовий збір у розмірі 1378,00 грн.

Публічне акціонерне товариство Сбербанк, м. Київ з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 06.10.2016р. у справі №922/2982/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апелянт, в обґрунтування своєї правової позиції зазначає, зокрема, про те, що зазначені в позові судові рішення у справі №904/11194/15 та у справі №922/6554/15 оскаржуються ним в касаційному порядку і остаточного рішення по ним не прийнято.

На думку апелянта, договір застави від 13.09.2012р. на момент укладення відповідав вимогам діючого законодавства України і приписам Закону України «Про заставу» та містив усі істотні умови необхідні для даного виду договорів.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2016р. суддею доповідачем по справі №922/2982/16 визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., Тихий П.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2016р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Тихий П.В.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 15.11.2016р.

15.11.2016р. на адресу суду від відповідача надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких останній просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 06.10.2016р. у справі №922/2982/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю (вх.№11518)

У судовому засіданні 15.11.2016р. представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представники позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники третіх осіб в судове засідання не зявились, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень №6102219689437, №6102219688317, проте не скористались своїм правом на участь у судовому засіданні.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

04 вересня 2012 року між Приватним акціонерним товариством "ХАРКІВСЬКИЙ КОКСОВИЙ ЗАВОД" (позивачем) та ОСОБА_3 акціонерним товариством "ОСОБА_5 СБЕРБАНКУ РОСІЇ", нове найменування - Публічне акціонерне товариство "Сбербанк" (далі - відповідачем) було укладено Договори про відкриття кредитної лінії №26-В/12/66/ЮО та № 27-В/12/66/ЮО.

Також, 04.09.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "КОКСОТРЕЙД" та відповідачем було укладено Договори про відкриття кредитної лінії № 28-В/12/66/ЮО та № 29- В/12/66/ЮО.

В забезпечення зобовязань за вищевказаними Договорами між Приватним акціонерним товариством "Харківський коксовий завод" та ОСОБА_3 акціонерним товариством "ОСОБА_5 банк Сбербанку Росії" укладено Договір застави, посвідчений 13.09.2012 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4 за реєстраційним № 5137

Предметом застави, згідно п. 3.1. Договору застави, є основні засоби, в кількості 18 одиниць, які належать на праві власності заставодавцю (ПрАТ "Харківський коксовий завод"), що підтверджується балансовою довідкою № 1538 від 13.09.2012 року.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.04.2016 року у справі № 922/6554/15, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 року, позов Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" задоволено; визнано недійсним договір від 04.09.2012 року № 26-В/12/66/ЮО про відкриття кредитної лінії, укладений між Приватним акціонерним товариством "Харківський коксовий завод" та ОСОБА_3 акціонерним товариством "ОСОБА_5 банк Сбербанку Росії", у частині виданого кредиту в розмірі 7 150 000,00 доларів США; визнано припиненими зобов'язання Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" перед ОСОБА_3 акціонерним товариством "ОСОБА_5 банк Сбербанку Росії" з повернення кредиту у розмірі 15 384,22 дол. США та відсотків за користування ним за договором про відкриття кредитної лінії № 26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 року; стягнуто з ПАТ "Сбербанк" на користь "Харківський коксовий завод" судові витрати по справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2016 року у справі № 904/11194/15, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд" задоволено частково, визнано договір від 04.09.2012 року № 28-В/12/66/ЮО про відкриття кредитної лінії, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд" та ОСОБА_3 акціонерним товариством "ОСОБА_5 Сбербанку Росії" недійсним в частині надання кредиту в розмірі 4 444 181, 15 доларів США; стягнуто на користь "Коксотрейд" судові витрати по справі; в решті позовних вимог відмовлено.

Позивач при зверненні до господарського суду Харківської області з відповідним позовом зазначав про те, що існують правові підстави для визнання недійсним Договору застави в частині забезпечення виконання недійсних зобовязань за Договором про відкриття кредитної лінії № 26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 року та Договором про відкриття кредитної лінії № 28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 року та просив визнати недійсним договір застави, укладений між Приватним акціонерним товариством "Харківський коксовий завод" та ОСОБА_3 акціонерним товариством "ОСОБА_5 банк Сбербанку Росії" (нове найменування Публічне акціонерне товариство "Сбербанк"), посвідчений 13.09.2012 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4 за реєстраційним номером 5137, в частині забезпечення виконання недійсних зобовязань за: договором про відкриття кредитної лінії № 26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 року, укладеним між Приватним акціонерним товариством "Харківський коксовий завод" та ОСОБА_3 акціонерним товариством "ОСОБА_5 банк Сбербанку Росії" (нове найменування Публічне акціонерне товариство "Сбербанк"); договором про відкриття кредитної лінії № 28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд" та ОСОБА_3 акціонерним товариством "ОСОБА_5 банк Сбербанку Росії".

06.10.2016р. господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

За змістом статті 1 Закону України Про заставу, застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору або рішення суду.

Приписами статті 3 Закону України Про заставу встановлено, що заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу, тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути с майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобовязання.

Згідно статті 19 Закону України Про заставу, за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку) необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Отже, чинним законодавством України передбачено, що заставою забезпечуються виключно реально існуючі зобовязання та вимоги, які можуть виникнути в майбутньому на підставі договорів, чинних на момент укладення договору застави.

Частиною 2 статті 548 Цивільного кодексу України унормовано, що недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобовязання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Разом з тим, аналіз статей 546, 572, 576-578 Цивільного кодексу України, статей 1, 4, 6 Закону України «Про заставу» дає підстави для висновку, що суть застави полягає у тому, що кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобовязання, забезпеченого заставою, одержати задоволення а рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Тобто, право застави це право на чуже майно, внаслідок установлення якого власник може бути примусово позбавлений права на своє заставлене майно.

Отже, застава це один із способів забезпечення виконання зобовязання, особливістю якого є передача майна: заставодавець передає майно у заставу заставодержателя. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і майновий поручитель власник певного майна, який має право на його відчуження.

Таким чином, майновий поручитель зобовязується відповідати за боржника за основним зобовязанням спеціально виділеною для цього річчю, якщо боржник не виконує свого зобовязання і виникли підстави для звернення стягнення на предмет застави.

Вказана правова позиція викладена у постанові Судової палати у господарських спорах Верховного Суду України від 25.11.2014 року у справі №3-179гс14.

Також, відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу(зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (п. 1ст. 203 ЦК України); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (п. 5ст. 203 ЦК України). Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, то такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Між тим, у ч.3 ст. 207 ГК України зазначено, що виконання господарського зобовязання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобовязання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобовязання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Вказана правова позиція викладена у постанові Судової палати у господарських спорах Верховного Суду України від 19.08.2014 року у справі №3-38гс14.

Окрім того, згідно з п. 2.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.

Так, підставою для визнання договору застави недійсним в частині, позивач вказує на недійсність основних зобов'язань, а саме договорів про відкриття кредитної лінії № 26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 року та № 28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 року, тобто, на обставини, що встановлені рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2016 року у справі № 904/11194/15 та рішенням господарського суду Харківської області від 25.04.2016 року у справі № 922/6554/15.

Так, апелянт в апеляційній скарзі зазначає про те, що вказані позивачем судові рішення у справі №904/11194/15 та у справі №922/6554/15 оскаржуються в касаційному порядку, а отже, остаточного рішення по них не має.

Колегія суддів з такими твердженнями апелянта не погоджується та враховує наступне.

Приписами ч. 5 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Згідно ч. 3 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Подання касаційної скарги не впливає на набрання рішенням законної сили і не зупиняє його виконання.

З матеріалів справи вбачається, що рішення господарського суду Харківської області у справі № 922/6554/15 прийнято 25.04.2016 року, залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 року та набрало законної сили 21.06.2016р.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 904/11194/15 прийнято 15.03.2016 року, залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 року, та, також, набрало законної сили 16.08.2016 року.

Колегія суддів зазначає про те, що розгляд даної справи не залежить від оскарження відповідачем вказаних рішень господарських судів у справах № 904/11194/15 та 922/6554/15 до Вищого господарського суду України.

Частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, у п. 2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Отже, обставини недійсності основних зобов'язань (кредитних договорів) встановлені рішеннями судів у господарських справах №922/6554/15 та №904/11194/15, які набрали законної сили, є преюдиціальними та не доказуються при розгляді даної справи.

Таким чином, враховуючи, що застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання, а недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги та визнав недійсним договір застави, посвідчений 13.09.2012 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4 за реєстраційним номером 5137, в частині забезпечення виконання недійсних зобовязань за договорами про відкриття кредитної лінії № 26-В/12/66/ЮО та №28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 року.

Отже, висновок місцевого господарського суду щодо задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обовязково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у звязку з чим апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства Сбербанк, м. Київ слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області - без змін.

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства Сбербанк, м. Київ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.10.2016р. у справі №922/2982/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 18.11.2016 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Тихий П.В.