Ухвала суду № 62796519, 15.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]

15 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді: Мазурик О.Ф.,

суддів: Махлай Л.Д., Левенця Б.Б.,

секретаря: Синявського Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1

на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 жовтня 2015 року

у цивільній справі за позовом Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

05 червня 2015 року позивач - Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» (далі - КП «Житло-Сервіс», Підприємство) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, посилаючись на те, що відповідач, отримуючи житлово-комунальні послуги, не сплачує за них, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 20 434,37 грн. за період з 01.02.2012 по 01.04.2015.

Крім того, посилаючись на те, що відповідачем було прострочено виконання грошового зобов'язання по оплаті житлово-комунальних послуг, позивач просив у відповідності до статті 625 ЦК України стягнути з ОСОБА_1 інфляційні втрати у сумі 5 446 грн. 94 коп. та 3% річних за весь час прострочення у сумі 1 990 грн. 25 коп.

Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 надав до суду письмові заперечення проти позову, в обґрунтування яких зазначив, що позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження свого юридичного статусу по відношенню до будинку № 26 по проспекту Бажана в м. Києві та не довів суду, що є належним позивачем у даній справі.

Зазначав про те, що доводи позивача щодо введення будинку в експлуатацію є необґрунтованими та непідтверджені належними доказами. Позивачем на підтвердження введення будинку в експлуатацію надано Акт готовності об'єкта до експлуатації від 29 грудня 2000 року № 339, однак цей Акт державної технічної комісії є недооформленим і наразі судове рішення про його дооформлення перебуває на стадії виконавчого провадження, що підтверджується про відкриття виконавчого провадження від 11.03.2013 ВП № 36954223, за яким КП «Житло-Сервіс» зобов'язане дооформити акт приймання державною технічною комісією всього будинку, включаючи вбудовано-прибудовані приміщення.

Вказував на те, що посилання позивача у своїй позовній заяві на положення статті 24 ЖК Української РСР, яка передбачає, що жилий будинок може експлуатуватися тільки однією житлово-експлуатаційною організацією; якщо для експлуатації будинків відомчого або громадського житлового фонду не може бути створено житлово-експлуатаційну організацію, експлуатація будинків здійснюється безпосередньо відповідним підприємством, установою, організацією, є безпідставними, оскільки для здійснення діяльності у сфері житлово-комунальних послуг позивач повинен бути належним суб'єктом у сфері житлово-комунальних послуг як це вимагається Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Однак, позивач не є належним суб'єктом у сфері житлово-комунальних послуг.

Також в своїх запереченнях посилався на те, що позивачем не зазначено у позовній заяві підстав виникнення цивільних прав та обов'язків відповідача перед позивачем та у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України позивачем не надано жодних доказів надання послуг відповідачу. Вважає твердження КП «Житло-Сервіс» щодо причини не укладення договору на обслуговування будинку та прибудинкової території з причин відмови відповідача укладати такий договір недостовірними.

Вважав, що посилання позивача на положення статей 67, 68, 151, 179 ЖК Української РСР є недоречними, оскільки дані норми не містять положень, які дають право КП «Житло-Сервіс» на звернення до суду або встановлюють відповідальність відповідача перед позивачем. Також є безпідставними і посилання на постанову КМДА № 630 від 21.07.2005 та розпорядження Київської міської ради від 29.12.2010 № 1221 та від 31.05.2011 № 857, якими затверджено тарифи на житлово-комунальні послуги, передбачено термін оплати житлово-комунальних послуг - до 20-го числа місяця, що настає за розрахунковим, оскільки це не закони, а підзаконні акти, а тому вони не можуть визначати строк оплати комунальних послуг. За відсутності строків, встановлених договором або законом, неможливо визначити момент виникнення заборгованості.

Зазначав, що нарахування послуг з центрального опалення та послуг з утримання будинку та прибудинкової території (експлуатаційні витрати) здійснювалось позивачем незаконно. Розрахунок наданий позивачем не містить необхідної інформації щодо предмета спору і тому не є належним доказом у справі. Жодних інших належних доказів виникнення заборгованості позивачем не зазначено. При цьому зазначив, що оскільки позивач неправомірно позбавив його можливості здійснювати облік теплової енергії за допомогою квартирних обліків теплової енергії і грубо ігнорує судові рішення, а тому він не оплачує такі послуги до моменту встановлення позивачем квартирних засобів обліку теплової енергії (лічильників теплової енергії «Сіменс») як передбачено проектною документацією.

Вважав посилання позивача на застосування статті 625 ЦК України необґрунтованими, оскільки положення даної норми, у випадку відсутності між сторонами договору на надання житлово-комунальних послуг і фактичного ненадання таких послуг, не підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За вищенаведених обставин просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

13 липня 2015 року ОСОБА_1, до ухвалення рішення у справі, подав до суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій просив застосувати встановлену Цивільним кодексом України позовну давність до позовних вимог та відмовити позивачу в частині, яка стосується періоду, що перевищує строк позовної давності у відповідності до вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 жовтня 2015 року позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території (експлуатаційні витрати), комунальні послуги, з урахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми в розмірі 23 614,35 грн. та судові витрати у розмірі 236,14 грн.

14 липня 2016 року ухвалою Дарницького районного суду м. Києва в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими. Висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального права та встановлення обставин, які суд вважав встановленими зазначав наступне.

Судом першої інстанції під час розгляду справи не взято до уваги, що позивачем не надано жодних документів на підтвердження його статусу як суб'єкта відносин у сфері житлово-комунальних послуг по відношенню до будинку № 26 по проспекту Бажана у м. Києві, а саме юридичного статусу балансоутримувача, а наданий позивачем наказ Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації № 296 від 06 серпня 2001 року не був зареєстрований у порядку, передбаченому Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, а відтак не набув чинності. Судом не досліджено при ухваленні рішення чи є позивач балансоутримувачем відповідного майна та чи передане таке майно позивачу у повне господарське відання. Статус КП «Житло-Сервіс» судом не встановлений.

Зазначав, що обставини встановлені судом щодо введення будинку № 26 по проспекту Бажана у м. Києві в експлуатацію є хибними.

Вказував на те, що посилання суду на ст. 24 ЖК Української РСР є незаконними, оскільки дана норма щодо житлово-експлуатаційних організацій не застосовується до жилих приміщень, які відносяться до приватного житлового фонду, до яких відноситься будинок № 26 по проспекту Бажана у м. Києві. Також є необґрунтованими і посилання суду на положення п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених постановою КМУ від 08.10.1992 № 572, оскільки ці Правила визначають лише порядок користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків. Протягом строку, який охоплений позовними вимогами є чинними і підлягають застосуванню Правила утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджені наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76.

Посилання суду в рішенні на підзаконні нормативні акти щодо строку оплати житлово-комунальних послуг є безпідставними, оскільки встановлення строку повинно здійснюватися на підставі закону. Також вважає недоречним посилання суду на ст. 67 ЖК Української РСР, оскільки в контексті даного спору питання тарифів та їх застосування регулюється Законом «Про житлово-комунальні послуги» та відповідними підзаконними актами.

Щодо затверджених в установленому порядку тарифів, за якими позивачем нараховувалася заборгованість судом при ухваленні рішення не взято до уваги, що постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 21.03.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду визнано незаконними та не чинними з моменту прийняття такі розпорядження КМДА: № 1192 від 15 жовтня 2009 року «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження і тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення»; № 1332 від 30 листопада 2009 року «Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення»; № 1221 рід 29 грудня 2010 року «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та їх структури»; № 1222 від 29 грудня 2010 року «Про встановлення тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води виконавцям цих послуг усіх форм власності для здійснення розрахунків з населенням, згідно з тарифами на теплову енергію, затвердженими Національною комісією регулювання електроенергетики України».

Отже, розрахунок суми заборгованості не може проводитися на підставі тарифів, встановлених нормативними актами, які визнані незаконними і не чинними з моменту прийняття.

Поза увагою суду залишилася та обставина, що позивачем не надано належних доказів надання відповідачу житлово-комунальних послуг, а також перелік таких послуг, що надаються, графік їх надання, кількісні та якісні характеристики. Судом теж не взято до уваги твердження, які викладені в запереченнях на позовну заяву щодо неможливості здійснювати оплату послуги з централізованого опалення з вини КП «Житло-Сервіс».

Застосування судом положень статті 625 ЦК України до даних правовідносин суперечить вимогам діючого законодавства.

Як на підставу скасування рішення суду з підстав порушенням судом норм процесуального права відповідач в своїй апеляційній скарзі зазначив наступне.

В порушення вимог статті 215 ЦПК України рішення суду не містить узагальненого викладу позиції відповідача в запереченнях на позовну заяву, які були подані ним до суду першої інстанції. В рішенні також не зазначені мотиви, з яких суд вважав встановленими наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення позивача або відповідача.

Суд не досліджував докази сторін і не посилався на такі докази у тексті рішення, а також не навів мотивів прийняття чи відмови у прийнятті доказів, що є грубим порушенням статті 212 ЦПК України.

Загалом ухваленням оскаржуваного рішення суд першої інстанції порушив положення ст. 60, 64, 212-215, 360-7 ЦПК України.

За вказаних вище обставин просив скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 жовтня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.

Представник позивача - ОСОБА_2 в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення залишити без змін.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача та представника позивача ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками відносин в сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Згідно положень Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги, а споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що КП «Житло-Сервіс» утримує та проводить обслуговування житлового будинку № 26 по проспекту Бажана у м. Києві на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 06.08.2001 № 296. Будинок введено в експлуатацію відповідно до акту готовності об'єкта експлуатації від 29.12.2000 № 339.

ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 05.11.2004 є власником квартири АДРЕСА_1, який обслуговує КП «Житло-Севірс».

Між позивачем та відповідачем склалися відносини у сфері житлово-комунальних послуг, ОСОБА_1 є споживачем, а КП «Житло-Сервіс» балансоутримувачем та виконавцем послуг.

Виходячи з наявних в матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи доведені.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що у позивача відсутні документи на підтвердження статусу балансоутримувача будинку та документи, які б підтверджували введення будинку в експлуатацію, оскільки такі доводи спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме наказом Головного управління житлового забезпечення КМДА № 296 від 06.08.2001 «Про передачу житлових будинків на обслуговування в КП «Житло-Сервіс», в тому числі будинок № 26 по проспекту Бажана; актом № 339 Державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію.

Посилання відповідача в своїй апеляційній скарзі на те, що надані стороною позивача вищевказані документи є не чинними та не оформленими у встановленому законом порядку, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності у ОСОБА_1 заборгованості перед КП «Житло-Сервіс» за отримані житлово-комунальні послуги.

При цьому, судом було вірно проаналізовано всі зібрані по справі докази та з'ясовано, що ОСОБА_1 не сплачує вартості отриманих житлово-комунальних послуг.

Задовольняючи позов частково та стягуючи суму заборгованості у розмірі 23 614, 35 грн. судом враховано строк давності, про яку заявляв відповідач до ухвалення рішення судом.

За вказаних підстав, судова колегія вважає, що судом дотримано вимоги чинного законодавства та вірно застосовано положення матеріального права у сфері житлово-комунальних послуг, всебічно, повно й об'єктивно досліджено обставини справи та надана їм належна оцінка.

При цьому, судом правомірно застосовано положення Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, які затверджені постановою КМУ № 572 від 08 жовтня 1992 року, оскільки ці правила визначають порядок користування не лише гуртожитками, як у своїй апеляційній скарзі зазначає відповідач, а й визначають порядок користування приміщеннями житлових будинків.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що суд при ухваленні оскаржуваного рішення повинен був застосовувати положення Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом № 76 від 17.05.2005 Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства не є підставою для скасування рішення, оскільки судом застосовано положення Правил, які були чинними на момент нарахування заборгованості та ухвалення рішення.

Колегія суддів також не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що за відсутності договору на надання житлово-комунальних послуг обов'язок утримання майна не покладається на споживача таких послуг.

Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно статті 162 ЖК Української РСР плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.

Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Крім цього, пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету міністрів України № 572 від 08.10.1992 передбачено, що власник та наймач (орендар) квартири зобов'язаний: укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом; дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг, пожежної і газової безпеки, санітарних норм і правил.

Відповідачем порушено вищевказані норми матеріального права, оскільки він як власник квартири, споживав надані послуги, але не сплачував їх.

За вказаних обставин та наведених правових норм колегія суддів вважає, що не укладення між сторонами договору про надання житлово-комунальних послуг не звільняє відповідача від оплати за такі послуги, оскільки в таких випадках нарахування вартості отриманих послуг відбувається за тарифами, які діяли по місту Києву на час виникнення заборгованості, що і було вчинено позивачем.

Також слід зазначити, що гідно зі статтею 614 ЦК України особа звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язання лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні такого зобов'язання.

Заперечуючи проти розміру заборгованості відповідачем всупереч вимогам ст. 10, 60 ЦПК України не доведено відсутності своєї вини у порушенні зобов'язання щодо сплати за надані житлово-комунальні послуги та не надано суду належних доказів на обґрунтування своїх заперечень, а лише зазначено, що позивачем не надано переліку наданих послуг, графік їх надання, кількісних та якісних характеристик.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що поза увагою суду залишилася обставина щодо нарахування позивачем заборгованості за тарифами, які визнані незаконними та втратили свою чинність з моменту прийняття, оскільки на підтвердження не надано таких доказів, зокрема рішення суду про визнання таких розпоряджень незаконними та не чинними з моменту їх прийняття. Посилання в апеляційній скарзі на те, що такі докази подавалися стороною відповідача в додатках до заперечень на позовну заяву безпідставні, оскільки матеріали справи таких доказів не містять і в додатках до заперечень такі докази не зазначено.

Разом з цим, в постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року, яка у відповідності до вимог статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для суду, зазначено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2012, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2013 та Вищого адміністративного суду України від 15.04.2015 позов ОСОБИ_1 до виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про визнання розпоряджень недійсним в частині позовних вимог, зокрема розпорядження № 1192 від 15.10.2009, розпорядження № 1332 від 30.11.2009 залишено без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду, встановленого ст. 99 КАСУ.

В частині щодо визнання незаконним та не чинним розпорядження № 1222 від 29.12.2010 постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.11.2012, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 та Вищого адміністративного суду України від 15.04.2015, в задоволенні позову відмовлено, які постановою Верховного Суду України від 24.11.2015 скасовані та справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

З вищенаведеного слід дійти висновку, що заборгованість нараховувалася за дійсними тарифами.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми у відповідності до вимог статті 625 ЦК України, враховуючи наступне.

Закріплена в пункті 10 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати житлово-комунальних послуг на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові № 6-2023/15 від 16 грудня 2015 року, яка у відповідності до вимог статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для суду.

Відтак, доводи апеляційної скарги щодо незаконного застосування судом першої інстанції статті 625 ЦК України за відсутності договору між сторонами є необґрунтованими та безпідставними.

Таким чином, розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом проведена неправильна оцінка доказів та безпідставно, з порушенням процесуальних норм, надана перевага одним доказам над іншими, що призвело до неправильного вирішення справи, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і на законність оскаржуваного рішення не впливають.

За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін як такого, що є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 жовтня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий:

Судді:

Справа № 753/10492/15-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/11298/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Даниленко В.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.