Рішення № 62793961, 17.11.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/3873/16 Головуючий у 1-й інстанції: Бондаренко І.В.

Є.У.№ 310/386/16-ц Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

ОСОБА_2,

При секретарі: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, до ОСОБА_5 про виселення,

за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13 липня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи доповнювала і уточнювала. Зазначала, що їй і її неповнолітньому сину ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належить трикімнатна квартира АДРЕСА_1, в якій проживає без реєстрації ОСОБА_5 дружина її батька, який помер 24 березня 2015 року. Посилаючись на те, що своєї згоди на вселення ОСОБА_5 вона не надавала, відповідач не являється членом її сімї, в добровільному порядку відмовляється звільнити житло, просила суд на підставі ст.ст.317,319,383, 406 ЦК України виселити відповідача із спірного житла.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13 липня 2016 року позов задоволено. Виселено ОСОБА_5 із квартири АДРЕСА_2.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В засідання апеляційного суду належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи ОСОБА_5 і її представники ОСОБА_6 і ОСОБА_7 повторно не зявилися. Представник ОСОБА_6 подав письмове клопотання про відкладення розгляд справи, пославшись на хворобу ОСОБА_5

Розглянувши клопотання представника відповідача про повторне відкладення розгляду справи, зясувавши думку позивача і її представника адвоката ОСОБА_8, вивчивши матеріали справи і додані до клопотання фотокопії медичних довідок, колегія суддів визнала причини повторної неявки відповідача і її представників у судове засідання неповажними і вважала за можливе розглянути справу без їх участі з огляду на такі обставини.

Згідно з ст.ст. 5,10,11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах рівності сторін, змагальності та диспозитивності.

У відповідності до ст.11, ч.3 ст.27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки і разом з тим, з огляду на принцип диспозитивності у цивільному судочинстві сторони розпоряджаються процесуальними правами на свій розсуд.

Відповідно до положень ст.ст.157, 303-1, 304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками та доповненнями, встановленими главою І розділу У ЦПК України. Суд першої інстанції розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі. У випадкових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду. У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може подовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу.

Як вбачається із матеріалів справи, позовна заява ОСОБА_3 надійшла до суду першої інстанції 29 вересня 2015 року, провадження у справі було відкрито 04 листопада 2015 року. З 16 листопада 2015 року дати першого судового засідання у цій справі, слухання у справі відкладалося шість раз у звязку з неявкою відповідача, у звязку з її хворобою, перебуванням в санаторії, тощо. По справі ухвалювалося заочне рішення, яке переглядалося за заявою відповідача.

В апеляцій ний суд справа зі скаргою ОСОБА_5 надійшла 28 липня 2016 р. Оскільки апеляційна скарга не була сплачена судовим збором, ухвалою судді-доповідача від 1 серпня 2016 року її було залишено без руху з наданням ОСОБА_5 строку для усунення недоліків скарги. 7 вересня 2016 року ОСОБА_5 усунула недоліки апеляційної скарги, сплатила судовий збір. Ухвалою суду від 19 вересня 2016 року відкрито апеляційне провадження, а отже, строк розгляду справи судом апеляційної інстанції спливає 19 листопада 2016 року.

В судове засідання 20 жовтня 2016 року о 14 год. ОСОБА_5 і її представники не зявилися. ОСОБА_5 подала заяву про відкладання розгляду справи, пославшись на свою хворобу. В обґрунтування поважності причин неявки в судове засідання надала фотокопію медичної довідки про виклик 20 жовтня 2016 року о 10 год. за місцем свого проживання вул. ОСОБА_9 (Тельмана), №74 швидкої допомоги з приводу підвищеного артеріального тиску.

В обґрунтування доводів про поважність причин повторної неявки у судове засідання представник відповідача надав фотокопії довідки про виклик 17 листопада 2016р. о 7 год. 28 хв. швидкої допомоги з приводу підвищення у ОСОБА_5 артеріального тиску і копію витягу із амбулаторної картки хворої ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка проживає ІНФОРМАЦІЯ_3 і перебуває на обліку в КЗ ЦПМСД №2 з діагнозом ішемічна хвороба серця, дифузний кардіосклероз, церебросклероз, артеріальна гіпертензія.

Аналіз фактичних обставин справи свідчить про те, що відповідач і її представники не зацікавлені у якнайшвидшому вирішення справи, оскільки їх дії спрямовані не на захист порушеного права, а на тяганину судового розгляду, що тягне за собою порушення як розумних строків розгляду справи, так і принципу рівності сторін. Відповідач являється особою похилого віку, має низку хронічних захворювань, з приводу яких перебуває на обліку в медичному закладі за місцем своєї реєстрації. Підвищення у відповідача артеріального тиску о 7 год. ранку в день судового засідання, яке призначене на 14 год. 20 хв., не є винятковим випадком для подовження апеляційного розгляду цієї справи. Відповідачеві надавалася правова допомога двома представниками, які не надали будь-яких доказів в обґрунтування поважності своєї неявки в засідання апеляційного суду.

Учасники судового розгляду мали достатньо часу для надання всіх доказів на підтвердження своїх доводів і заперечень як суду першої, так і суду апеляційної інстанції. Клопотання про дослідження нових доказів апеляційна скарга не містить.

На підставі 305 ч.2 ЦПК України колегія суддів визнала причини повторної неявки відповідача і її представників неповажними і такими, що не перешкоджають перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню а оскаржуване рішення зміні в частині правового обґрунтування підстав задоволення позову.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі являються власниками спірного житла і вправі вимагати виселення ОСОБА_5, яка не являється членом їх сімї і зі смертю її чоловіка ОСОБА_11 її сервітут на спірну квартиру припинився.

Дійшовши обґрунтованого висновку про виселення ОСОБА_5, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення ст.ст.401-405 ЦК України.

Встановлено, що спірна квартира до серпня 2015 року була обєктом комунальної власності. Наймачем спірної квартири був батько позивача ОСОБА_11, який помер 23 березня 2015 року. В якості членів сімї наймача в квартирі постійно зареєстровані і проживали позивач і її неповнолітній син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 4,15, 17).

На підставі розпорядження голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району від 11 серпня 2015 року в порядку приватизації позивачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 набули право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_3, про що 11 серпня 2015 року їм видано свідоцтво про право власності на житло (а.с.5-6).

Відповідач ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_11 26 жовтня 2001 року (а.с.120).

Зареєстрованим місцем постійного проживання ОСОБА_5 являється будинок №74 по вулиці Тельмана , м.Запоріжжя (а.с.119).

За місцем своєї реєстрації ОСОБА_5 перебуває на обліку в медичному закладі, що підтверджується довідками комунального закладу «Центру первинної медико-соціальної допомоги №2» від 23.06.2016р., від 14.11.2016р. (а.с.114, 170).

Із пояснень позивача в суді апеляційної інстанції вбачається, що ОСОБА_5 ніколи не була членом її сімї, своєї згоди на її вселення в спірну квартиру вона як член сімї наймача ніколи не давала. Оскільки наймач квартири її батько ОСОБА_11 зловживав спиртними напоями і вів аморальний спосіб життя, вона деякий час проживала за іншою адресою, проте ніколи не втрачала інтересу до спірного житла. Після смерті батька дізналася, що він одружився з ОСОБА_5 і остання вселилася в спірну квартиру. Проте спірна квартира ніколи не була постійним місцем проживання відповідача, вона не приймала участі в її утриманні, її зареєстрованим місцем постійного проживання був і залишається приватний будинок №74 по вулиці Тельмана в м.Запоріжжі. Всі борги зі сплати житлово-комунальних послуг позивач сплачувала сама.

В обґрунтування своїх доводів про участь в утриманні квартири позивач надала суду копії постанов про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості зі сплати комунальних послуг в спірній квартирі (а.с.61-62).

Доводи позивача про те, що постійним зареєстрованим місцем проживання відповідача являється будинок №74 по вулиці Тельмана м.Запоріжжя підтверджуються фотокопією паспорта відповідача, на ст.11 якого міститься відмітка про її зареєстроване місце постійного проживання (а.с.19 зворот).

За положеннями ст. ст. 64, 65 Житлового кодексу України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» розяснено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Допустимих доказів про те, що відповідач набула право користування спірним житлом на підставі ст.ст.64, 65 ЖК України за життя наймача ОСОБА_11, матеріали справи не містять.

Член сімї наймача ОСОБА_3 своєї письмової згоди на вселення ОСОБА_5 не надавала, остання вселялася в спірне житло з порушенням встановленого порядку, зберігала і зберігає за собою право користування іншим житлом, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень ст.ст.64, 65 ЖК України.

У передбаченому законом порядку ОСОБА_5 не порушувала питання про визнання за нею права користування спірною квартирою і не оспорила рішення районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району від 11.08.2015 року про передачу спірної квартири у власність позивачів в порядку приватизації.

За вказаних обставин передбаченим законом підстав для висновку про те, що відповідач набула право постійного користування спірною квартирою, по справі не встановлено, а тому доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції положень Конституції про свободу пересування і вільного вибору місця проживання являються неспроможними.

Згідно статей 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування і розпорядження своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 41 Конституції України, статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з вимогами статей 16, 386 ЦК України власник має право звернутися до суду із вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

За правилами статті 150 ЖК України власник має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Аналогічні вимоги містить стаття 383 ЦК України.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п.33,34,39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосування положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити з такого.

Відповідно до положень статей 391,396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстав, передбачених законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Отже підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення його прав і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Зважаючи на те, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 являються власниками спірної квартири, а відповідач ОСОБА_5, проживаючи в цій квартирі без достатніх правових підстав, порушує їх право власності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про виселення останньої із спірної квартири.

Разом з тим, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення ст.ст.401, 405 ЦК України.

Відповідно до ст.ст.401, 402 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

За положеннями ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.

Підстави припинення сервітуту визначені також у ст.406 ЦК України. Ними, зокрема являються : поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; відмова від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; сплив строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут. Частиною 2 ст. 406 ЦК України передбачено припинення сервітуту на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п.34,39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК)із зняттям останнього з реєстрації.

Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК ). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК.

З урахуванням зазначеного суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК.

Зважаючи на те, що на час вселення відповідача і до смерті ОСОБА_11 спірна квартира була обєктом права комунальної власності, відповідач не могла набути права користування житлом за ст.ст.401-405 ЦК України. Після набуттям позивачами права власності на квартиру в порядку приватизації власники не надавали згоди на вселення і проживання ОСОБА_5 в спірній квартирі, остання ніколи не була членом їх сімї, не набувала в порядку ст. ст.402, 405 ЦК права користування приватизованою квартирою, а тому не може бути визнана токаю, що втратила таке право в порядку ст.406 ЦК України у звязку зі смертю наймача спірного житла.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право змінити рішення суду першої інстанції.

Згідно ст. 309 ЦПК України підставами для зміни рішення суду першої інстанції є неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, та порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

За вказаних обставин рішення суду першої інстанцій в оскаржуваній частині на підставі ст.309 ЦПК України підлягає зміні в частині правового обґрунтування задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не виконала волю свого покійного батька і не надала їй кімнату в спірній квартирі для постійного проживання, не є підставою для скасування судового рішення. Належних і допустимих доказів на підтвердження доводів про наявність будь-якого заповіту ОСОБА_11 щодо спірного майна відповідач суду не надала. Крім того, на час відкриття спадщини спірна квартира ще не була приватизованою, а тому ОСОБА_11 не мав повноважень розпоряджатися нею за свого життя.

Доказів в обґрунтування доводів про те, що відповідач зверталася до ОСОБА_3 з пропозицією укласти договір найму кімнати в спірній квартирі матеріали справи також не містять.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що в будинку № 74 по вулиці Героїв Дніпра (Тельмана), м.Запоріжжя ОСОБА_5 має тимчасову реєстрацію являються неспроможними, оскільки в паспорті останньої зазначено, що з 31.03.2006 р. вказаний будинок являється постійним, а не тимчасовим зареєстрованим місцем проживання відповідача.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Керуючись ст. ст.307, 309,313,317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13 липня 2016 року по цій справі змінити в частині правового обґрунтування задоволення позову.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: