Рішення № 62793948, 17.11.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/4664/16 Головуючий у 1-й інстанції: Жукова О.Є.

Є.У.№ 331/5432/16-ц Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

ОСОБА_2,

При секретарі: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа Головне Управління Державної фіскальної служби України в Запорізькій області про зняття арешту із заставленого майна,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 жовтня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області перебуває виконавче провадження № 51108613 щодо стягнення з ОСОБА_5 на користь держави заборгованості на загальну суму 392 864,89 гривень.

В межах вказаного виконавчого провадження актом опису та арешту майна від 25.05.2016 року було описано та арештовано нежиле приміщення, що знаходиться в місті Запоріжжі, пр. Леніна, 154 «Б», кв. 64, яке належить на праві власності ОСОБА_3

Оскільки вказане нерухоме майно є предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору від 08.06.2007 року, який було укладено між ОСОБА_5 та ПАТ КБ «ПриватБанк» та забезпечує виконання зобовязань ОСОБА_4 щодо повернення кредитних коштів в розмірі 45 000 доларів США, позивач вважає дії з накладення арешту на вказане майно та з його примусової реалізації такими, що порушують вимоги чинного законодавства.

Посилаючись на зазначені обставини, Банк просив суд звільнити з під арешту спірне нерухоме майно.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 жовтня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В засідання апеляційного суду належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи представник Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області не зявився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення уповноваженій особі повістки про виклик до суду. Колегія суддів визнала причини неявки представника виконавчої служби неповажними і такими, що не перешкоджають розгляду справи по суті.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Встановлено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області перебуває виконавче провадження № 51108613 про стягнення з ОСОБА_5 на користь держави виконавчого на загальну суму 392 864,89 грн. (а.с.20).

Актом опису й арешту майна ВП № 51108613 від 25.05.2016 р. описано та арештовано нежиле приміщення, що знаходиться за адресою м. Запоріжжя, пр. Леніна, 154 Б, кв.64, яке належить на праві власності ОСОБА_5, а також визначено його оцінку станом на 30.05.2016 р. у розмірі 459 245,00 грн. (21-24, 86-91).

Вказані дії виконавчої служби свідчать про намір останньої реалізувати описане майно з метою стягнення з боржника виконавчого збору.

Проте, дане нерухоме майно є предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору від 08.06.2007 p., який було укладено між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» та забезпечує виконання зобов'язань ОСОБА_4 щодо повернення кредитних коштів в розмірі 45 000,00 доларів США, які були надані Позивачем за кредитним договором № ZPS0GA 00000065 від 08.06.2007 p. Обтяження за іпотечним договором від 08.06.2007 р. було зареєстровано приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 08.06.2007 р. про що свідчить витяг про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек, доданий до даного позову ( а.с.8-19, 26).

За даними Банку станом на 07.07.2016 р. заборгованість ОСОБА_4 за кредитним договором становить 223665, 24 долари США, що за курсом НБУ становить еквівалент 5556280,26 грн. (а.с.25).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Таким чином, примусова реалізацію майна, що знаходиться в іпотеці без відповідного судового рішення про звернення стягнення на це майно або виконавчого напису нотаріуса порушують норми чинного законодавства, зокрема положення ст.ст. 33, 41 Закону України «Про іпотеку» та ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження».

Саме до цього зводяться правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 18 листопада 2015 року у справі № 6-28цс15; від 27 квітня 2016 року у справі № 6-54цс16; від 27 квітня 2016 року у справі № 6-103 цс 16.

За змістом вказаних постанов, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов'язань, лише у разі наявності таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом у черговості їх державної реєстрації.

При цьому згідно з ч.З ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягування на заставлене майно боржника може бути звернуто в разі виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів, якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Тобто, зазначені норми закону передбачають можливість задоволення вимог кредитора, які не забезпечені заставою/іпотекою, проте за певних умов, визначених наведеною вище нормою права.

Частиною 4 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладання арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться в заставі, роз'яснює заставодержателю право звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Отже, заставодержатель має переважне право на задоволення його вимог про стягнення боргу з боржника шляхом звернення стягнення на заставлене майно, але має довести, що заборгованість відповідача перед ним значно перевищує вартість предмета застави.

З наведеного вище, можна зробити висновок, що існуючий на даний час арешт повністю унеможливлює реалізацію Банком своїх законних прав як іпотекодержателя щодо арештованого майна.

Відповідно до розяснень, викладених у п.9 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 03.06.2016 р. «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», за змістом частини четвертої статті 54 Закону про виконавче провадження у разі накладення державним виконавцем арешту на майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, заставодержатель цього майна має право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» арешт з майна може бути знятий за рішенням суду.

Відмовляючи Банку у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позов предявлено до неналежного відповідача, оскільки арешт на спірне нерухоме майно накладенийз метою примусового виконання постанови щодо стягнення суми виконавчого збору на користь держави. Орган державної виконавчої служби, на думку суду першої інстанції, не є належним відповідачем по справі, а є лише «посередником» між державою, в інтересах якої накладено арешт, та особою, на майно якої накладено арешт. Позивач заперечував проти заміни відповідача або притягнення до участі у справі в якості співвідповідача відповідного територіального органу Державної фіскальної служби, а суд з власної ініціативи не наділений правом на заміну неналежного відповідача.

Проте, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що арешт на заставне майно боржника накладено виконавчою службою не для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, а для стягнення виконавчого збору.

За постановою про стягнення виконавчого збору від 23.03.2016 р. у ВП 350479679 стягувачем виконавчого збору на суму 392864,89 грн. зазначена Держава в особі Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, тобто орган до якого заставодержателем і предявлено позов у цій справі (а.с.92-93).

Суд не врахував, що згідно зі ст. ст. 167,170 ЦК України Держава діє у цивільних відносинах на рівні з іншими учасниками цих відносин, може створювати юридичні особи публічного права, набуває і здійснює цивільні права та обовязки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом та діє у цивільних правовідносинах на рівних правах з іншими учасниками цих правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну виконавчу службу» виконання рішень судів покладено на державну виконавчу службу. Здійснює виконання судових рішень, виконання яких покладено на державну виконавчу службу, державний виконавець (ч. 2 ст. 4 Закону України «Про державну виконавчу службу»).

Зважаючи на те, що у вищевказаній постанові від 23.03.2016 р. у ВП 350479679 уповноваженим представником Держави на отримання виконавчого збору зазначено Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, що узгоджується з вимогами ст.ст.167,170 ЦК України і ст.ст.1,4 Закону України «Про державну виконавчу службу», висновки суду першої інстанції про те, що позов предявлено до неналежного відповідача являється помилковим.

Доводи виконавчої служби про те, що предметом іпотеки Банку являється квартира №64 в будинку 154 «Б» по пр. Леніна (Соборному), а спірний арешт накладено на нежитлове приміщення за такою ж адресою, не мають правового значення, оскільки, як встановлено судом, предмет іпотеки було виведено із житлового фонду і переобладнано в нежитлове приміщення після укладання договору іпотеки.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції є неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, та порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

За вказаних обставин рішення суду першої інстанцій в оскаржуваній частині на підставі ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову.

На підставі ч.5 ст.88 ЦПК України з Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» підлягають стягненню понесені останнім судові витрати зі сплати судового збору у суді першої і апеляційної інстанції на загальну суму 2893, 80 грн.

Керуючись ст. ст.307,309,313,317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 жовтня 2016 року по цій справі скасувати.

Позов іпотекодержателя Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити. Звільнити предмет іпотеки нежитлове приміщення №64 в будинку №154 «Б» по проспекту Соборному (Леніна), власником якого являється ОСОБА_3, з-під арешту, накладеного постановою серія та номер 50479679 від 23.03.2016р. і 51887189 від 19.062016р., виданою старшим державним виконавцем відділу примусового виконання служби управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.03.2016 року зроблено запис про обтяження №13856515.

Стягнути з Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» підлягають стягненню понесені останнім судові витрати зі сплати судового збору у суді першої і апеляційної інстанції на загальну суму 2893, 80 грн. (дві тисячі вісімсот девяносто три гривні 80 коп.)

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: