Ухвала суду № 62793055, 17.11.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 751/8363/16-ц Провадження № 22-ц/795/2115/2016 Головуючий у I інстанції Мороз К. В. Доповідач - Висоцька Н. В.Категорія цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Губар В.С., Позігуна М.І.

при секретарі Халимон Т.Ю.,

за участю: сторін та їх представників

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 05 жовтня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_3 підприємство «ЖЕК-13» Чернігівської міської ради про вселення та відшкодування шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05.10.2016 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення та відшкодування шкоди задоволено частково.

Зобов»язано усунути перешкоди ОСОБА_2 у користуванні квартирою № 59 будинку № 76 по вулиці Незалежності в місті Чернігові шляхом вселення у вищезазначену квартиру. В решті позовних вимог відмовлено, вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в частині задоволених вимог щодо усунення перешкод у користуванні квартирою, а в частині відмови в решті позовних вимог залишити без змін.

За доводами апеляційної скарги рішення суду в цій частині є незаконним, необґрунтованим, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, суд неповно з»ясував обставини, що мають значення для справи.

В скарзі ОСОБА_1 зазначає, що похорони чоловіка ОСОБА_4, який помер 05.11.2015, вона здійснювала одноособово. Після смерті ОСОБА_4 відповідачка не проживаючи жодного дня в спірній квартирі почала навідуватись з метою вселення, що супроводжувалось негативною поведінкою. При чому позивач зазначає, що жодних перешкод в користуванні квартирою вона ніколи не створювала.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 30.05.2016 за ОСОБА_1 визнано право користування спірною квартирою.

Звертає увагу суду на те, що спірна квартира є однокімнатною та пояснення представника ОСОБА_2 про те, що вона мешкала в спірній квартирі весь час з батьками повністю спростовуються матеріалами справи та показами свідків.

Вказує що з 01.09.2012 по 30.06.2016 позивач навчалась в Ніжинському державному університеті ім. М.Гоголя, що свідчить про її відсутність в спірній квартирі понад 6 місяців.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення в частині відмови в задоволенні позову, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги і в частині відшкодування моральної шкоди, вирішити питання про перерозподіл судових витрат.

В скарзі зазначає, що вона є квартиронаймачем спірної квартири. Після смерті батька відповідачка не впускає ОСОБА_2 в квартиру мотивуючи це тим, що позивач не має права там проживати. Всі спроби потрапити до квартири позитивних результатів не дали, в позасудовому порядку відповідач відмовляється вирішити даний спір, такими протиправними діями ОСОБА_1 їй заподіяна моральна шкода, яку оцінює в 10 000 грн.

Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, учасників судового процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що згідно рішення апеляційного суду Чернігівської області від 30.05.2016 рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12.04.2016 за ОСОБА_1 визнано право користування жилим приміщенням - квартирою № 59 у будинку № 76 по вул. Незалежності у м. Чернігові (а.с.3-9).

ОСОБА_2 зареєстрована за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 з 04.01.2001, що підтверджується даними паспорту НМ372176 виданого Новозаводським ВМ УМВС України в Чернігівській області( а. с. 15).

Оскільки у встановленому порядку не визнана такою, що втратила право на користування жилим приміщенням ОСОБА_2 має право на користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1.

Листом від 04.08.2016 ОСОБА_2 зверталася до ОСОБА_1 з вимогою про надання доступу до житла (а.с. 13), яке було отримано відповідачем 06.08.2016 (а.с. 34). В судовому засіданні відповідач визнала факт намагання 19.08.2016 уповноваженого представника позивача адвоката ОСОБА_5 вчинити дії з вселення ОСОБА_2 до спірного житлового приміщення і відмову ОСОБА_6 надати доступ до житла в квартирі АДРЕСА_2.

Задовольняючи позов в частині усунення перешкод та вселення суд першої інстанції послався на доведеність обставин на які позивачка посилається в позов, а саме наявності перешкод щодо права користування ОСОБА_2 жилим приміщенням в АДРЕСА_3 та відмовив в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди за безпідставністю та недоведеністю.

Висновки суду відповідають встановленим по справі обставинам та вимогам нормативних актів, які регулюють правовідносини між сторонами, а доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.

З висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи зясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Статтею 61 ЖК УРСР визначено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається у письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.

Відповідно до статті 64 Житлового кодексу Української РСР члени сімї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обовязки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

Отже, за змістом цієї норми Кодексу члени сімї наймача квартири, що належить до державного і громадського житлового фонду, мають не лише рівні з наймачем права щодо користування квартирою, але й несуть усі обовязки, повязані з її утриманням, у тому числі з оплатою житлово-комунальних послуг.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, що судом першої інстанції не враховано, що її померлий чоловік ОСОБА_4, отримував ордер на одну особу, позивачка була зареєстрована у спірній квартирі пізніше, крім того не враховано, що вона здійснювала поховання чоловіка без сторонньої допомоги, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Судом враховано, що відповідно до даних паспорта (а.с. 15) ОСОБА_2 зареєстрована у квартирі з 04.01.2001, в 2012 році досягла повноліття та вступила до навчального закладу, вказана обставина визнається відповідачкою, на що вона також посилається в апеляційній скарзі.

Як пояснила ОСОБА_1, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, вона була обізнана про наявність реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 дочки ОСОБА_4 від попереднього шлюбу. Будь-яких доказів щодо не дотримання встановленого порядку її реєстрації в квартирі матеріали справи не містять, як не містять і посилання на наявність таких доказів.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У розумінні ст. 64 ЖК УРСР до членів сім'ї належать дружина, їх діти, і батьки, у ч. 2 ст. 3 СК України зазначено, що дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Таким чином, не можуть бути підставою для скасування і доводи, щодо створення штучних доказів про намагання вселитись у квартиру, в якій ОСОБА_2 не проживала, оскільки після розлучення батьків залишилась проживати з матір»ю.

Крім того, доводи апеляційної скарги, що з вересня 2012 ОСОБА_2 проживає за місцем навчання в м. Ніжин, повноліття досягла 18.02.2012 року, та була відсутня за місцем реєстрації понад 6 місяців, не спростовують правильності висновків суду.

Судом встановлено, що рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 30.05.2016 за ОСОБА_1 визнано право користування житловим приміщенням, разом з тим відмовлено у задоволенні вимог ОСОБА_1 в частині визнання ОСОБА_2, такою що втратила право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_4 на підставі ст. 71, 72 ЖК України.

Не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції і доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо не задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.

Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до положень ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сімї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пп. 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями) розяснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Так, позивач повинен довести факт існування моральної шкоди, характер моральних страждань та розмір шкоди, які мають бути підтверджені відповідними доказами.

Розглядаючи справу, суд оцінив докази по справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів в порядку ст. 212 ЦПК України, а тому переоцінці в апеляційному порядку вони не підлягають.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційних скаргах.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 05 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: