Рішення № 62791387, 14.11.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/9816/15-ц 14.11.2016 14.11.2016 14.11.2016

Справа №490/9816/15-ц Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Провадження №22-ц/784/2054/16 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_2

Категорія 27

Рішення

Іменем України

14 листопада 2016 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Гавор В.Б.,

за участі: представників позивача - ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4 і його представника - ОСОБА_5,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 16 червня 2016 року, описку в якому виправлено ухвалою цього ж суду від 03 серпня 2016 року, ухваленого у цивільній справі за позовом Кредитної спілки «Істок» до ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2015 року Кредитна спілка «Істок» (далі КС «Істок») звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 21 грудня 2009 року між КС «Істок» і ОСОБА_6 укладено кредитний договір №ДКН-1291, за умовами якого кредитна спілка надала позичальнику 15 000 грн. у вигляді строкового кредиту, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 38% річних на строк до 21 грудня 2011 року включно.

В той же день, між КС «Істок» та ОСОБА_4 укладено договір поруки ДПН-1291, відповідно до якого останній на добровільних засадах взяв на себе зобовязання перед кредитором відповідати по зобовязанням ОСОБА_6, які виникають з умов кредитного договору №ДКН-1291.

Взятий на себе обовязок кредитна спілка виконала належним чином, в той час, як позичальник ОСОБА_6 належним чином своїх договірних зобовязань не дотримав, у звязку з чим, рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 05 березня 2012 року з відповідачів на користь КС «Істок» в солідарному порядку стягнута заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 29 960 грн. 06 коп.

Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що на даний час зазначене рішення суду не виконано, КС «Істок» просила стягнути на її користь в солідарному порядку з ОСОБА_6 та ОСОБА_4 суму заборгованості по нарахованим процентам за період з 05 березня 2012 року по 01 серпня 2015 року за кредитним договором №ДКН-1291 від 21 грудня 2009 року у розмірі 19 426 грн. 85 коп. та суму інфляційних нарахувань у розмірі 32 397 грн. 81 коп., а також сплачений позивачем судовий збір.

Заочним рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 10 грудня 2015 року позов задоволено в повному обсязі.

Ухвалою цього ж суду від 04 квітня 2016 року задоволено заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення, зазначене заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 зазначала, що оскільки строк повернення кредиту визначено 21 грудня 2011 року, а вимога про сплату процентів за період з 05 березня 2012 року по 01 серпня 2015 року направлена боржнику 20 липня 2015 року, то позивач пропустив строк пред'явлення вимоги до поручителя, а тому порука вважається припиненою. Крім того вважала, що між сторонами після спливу строку дії договору не можуть виникати зобов'язання, нараховуватись проценти та інфляційні нарахування. Також звертала увагу на те, що рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 05 березня 2012 року фактично виконано.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 16 червня 2016 року, описку в якому виправлено ухвалою цього ж суду від 03 серпня 2016 року, позовні вимоги КС «Істок» задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи та порушення районним судом норм матеріального і процесуального права, просила судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Так, задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав, оскільки кошти за кредитним договором своєчасно повернуто не було, рішення суду, як слідує із пояснень сторін виконано в повному обсязі лише 07 серпня 2015 року, то проценти за користування кредитом підлягають стягненню з відповідачів до дня повернення боргу, тобто до 07 серпня 2015 року. Крім того, з відповідачів в солідарному порядку також підлягають стягненню інфляційні нарахування.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області погоджується з обставинами та правовідносинами встановленими судом першої інстанції. Водночас, колегія суддів не погоджується із визначеним районним судом розміром інфляційних втрат.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обовязків.

В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобовязання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобовязанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобовязання припиняється повністю або частково на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобовязання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобовязання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобовязання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобовязань, які не виконані належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч.1,3 ст.1049, ст.1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обовязку виконання зобовязання, при цьому кредитодавець має право вимагати від позичальника достроково повернути всю суму кредиту та внести інші платежі, передбачені договором.

Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

За змістом ст.611 ЦК України в разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За приписами ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Виходячи із системного аналізу ст.ст.525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобовязання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, яка згідно із ст.360-7 ЦПК України є обовязковою для судів.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 грудня 2009 року між КС «Істок» і ОСОБА_6 у простій письмовій формі укладено кредитний договір №ДКН-1291, за умовами якого кредитна спілка надала позичальнику грошові кошти (кредит) в сумі 15 000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 38% річних, на строк до 21 грудня 2011 року включно (а.с.5).

На забезпечення належного виконання зобовязання за кредитним договором того ж дня між КС «Істок» та ОСОБА_4 укладено договір поруки ДПН-1291, відповідно для якого останній на добровільних засадах взяв на себе зобовязання перед кредитором відповідати по зобовязанням ОСОБА_6, які виникають з умов вищевказаного кредитного договору №ДКН-1291 (а.с.6).

Унаслідок невиконання зобовязань позичальником та поручителем за вказаними договорами, у квітні 2011 року КС «Істок» звернулась за захистом свого порушеного права до суду.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 05 березня 2012 року, яке набрало законної сили 16 березня 2012 року, з відповідачів на користь КС «Істок» у солідарному порядку стягнута заборгованість за кредитним договором, яка станом на 21 грудня 2011 року становила 29 960 грн. 06 коп., з яких: 8 198 грн. 61 коп. - сума неповернутого кредиту та 21 781 грн. 45 коп. - сума несплачених процентів за користування кредитом (а.с.8).

Виходячи з вищевикладеного та враховуючи положення діючого законодавства, колегія суддів вважає, що наявність судового рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 05 березня 2012 року, про яке зазначає представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5, не позбавляє кредитора права на отримання сум, шляхом їх стягнення, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє відповідачів від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої ч.2 ст.625 ЦК України до повного погашення заборгованості.

Отже, оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто лише у серпні 2015 року (протилежного судом не встановлено та сторонами не спростовано), то позивач має право на стягнення процентів за кредитом до часу повного погашення кредитної заборгованості, а також на відшкодування інфляційних втрат.

За такого, твердження особи, яка подала апеляційну скаргу, про те, що нарахування процентів за користування кредитом та інфляційних нарахувань після закінчення строку дії договору та з моменту ухвалення судового рішення до його фактичного виконання законом не передбачено, є помилковим.

Водночас, враховуючи доданий позивачем в апеляційній інстанції розрахунок заборгованості, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір інфляційних нарахувань стягнутий в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на користь Кредитної спілки «Істок» з 32 397 грн. 81 коп. до 9672 грн. 84 коп., та відповідно підлягає зменшенню загальний розмір боргу з 51 824 грн. 66 коп. до 29 099 грн. 69 коп.

Також, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для застосування положень ч.4 ст.559 ЦК України.

Відповідно до ч.ч.1,4 ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобовязання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобовязання не встановлений або встановлений моментом предявлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не предявить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до ст.14 ЦПК України судові рішення є обов'язковими для виконання на всій території України.

Після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини (ч.2 ст.223 ЦПК України).

Оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили, задоволені вимоги кредитора, у тому числі і до поручителя, то підстав для застосування положень ч.4 ст.559 ЦК України немає.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 06 липня 2016 року у справі №6-1199цс15, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обовязковою для судів.

Твердження в апеляційній скарзі про неправильність розрахунку заборгованості за кредитним договором не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідно до вимог ст.60 ЦПК України особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано будь-яких достовірних доказів, які б свідчили про інший розмір заборгованості боржника та підтверджували неправильне нарахування складових заборгованості.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення районного суду від 16 червня 2016 року на підставі ч.1 ст.309 ЦПК України в частині вирішення позовних вимог Кредитної спілки «Істок» про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 інфляційних нарахувань та загальної суми боргу за кредитним договором №ДКН-1291 від 21 грудня 2009 року слід змінити та зменшити розмір стягнутих судом сум, а в іншій частині судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 16 червня 2016 року, описку в якому виправлено ухвалою цього ж суду від 03 серпня 2016 року, в частині вирішення позовних вимог Кредитної спілки «Істок» про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 інфляційних нарахувань та загальної суми боргу за кредитним договором №ДКН-1291 від 21 грудня 2009 року змінити.

Зменшити стягнутий в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на користь Кредитної спілки «Істок» розмір інфляційних нарахувань з 32 397 (тридцять дві тисячі триста девяносто сім) грн. 81 коп. до 9 672 (девять тисяч шістсот сімдесят дві) грн. 84 коп., та загальний розмір боргу з 51 824 (пятдесят одна тисяча вісімсот двадцять чотири) грн. 66 коп. до 29099 (двадцять девять тисяч девяносто девять) грн. 69 коп.

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

ОСОБА_7