Ухвала суду № 62789257, 15.11.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/2841/16-ц Головуючий у І інстанції Медведєв К. В.Провадження № 22-ц/780/5771/16 Доповідач у 2 інстанції Олійник В. І.Категорія 22 15.11.2016

УХВАЛА

Іменем України

15 листопада 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Олійника В.І.,

суддів Березовенко Р.В., Мельника Я.С.,

при секретарі Спеней І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок», третя особа: Відділ Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування реєстраційного запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2016 року позивач звернувся до Васильківського міськрайонного суду Київської області із зазначеним позовом, в якому просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, без календарної дати, укладений між ОСОБА_3 та СТОВ «Пологівське», про оренду земельної ділянки 2,70 га (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1) та витребувати з володіння відповідача зазначену земельну ділянку.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_3 уклала договір оренди вказаної земельної ділянки з СГ ТОВ «Пологівське». 12.06.2014 року ОСОБА_3 померла, а земельну ділянку, належну останній, успадкував він (позивач).

Земельна ділянка від СГ ТОВ «Пологівське» до ПСП «Агрофірма «Світанок» не передавалася.

Крім того, на його думку, підпис на договорі між ОСОБА_3 та СТОВ «Пологівське» та акті про передачу земельної ділянки не належить ОСОБА_3

Тому позивач вважав, що договір порушує публічний порядок і просив визнати його недійсним та повернути земельну ділянку на підставі ст.ст.203, 215, 228, 387 ЦК України.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2016 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення і ухвалення нового по суті позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, виходячи з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що оспорюваний договір відповідає вимогам ст.203 ЦК України, а факт непідписання його та акту ОСОБА_3 належними і допустимими доказами не доведено.

Суд не вбачав підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки і витребування її з володіння відповідача.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Судом встановлено, що між ОСОБА_3 та СГ ТОВ «Пологівське» укладено договір оренди земельної ділянки, площею 2,7 га, право на яку посвідчується державним актом НОМЕР_2 (кадастровий НОМЕР_1). У вказаному договорі не зазначено дату його укладення.

02.02.2012 року між ОСОБА_3 та СГ ТОВ «Пологівське» підписано акт прийомки-передачі землі в оренду, згідно якого в оренду передано земельну ділянку площею 2,7 га, право на яку посвідчується державним актом НОМЕР_2.

Встановлено, що ПСП «Агрофірма «Світанок» є правонаступником СГ ТОВ «Пологівське» згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Позивач успадкував вказану земельну ділянку після смерті матері ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом.

Згідно заяви від 10.06.2015 року позивач звертався до відповідача із заявою про виплату орендної плати за 2015 рік в грошовій формі в сумі 6303,00 грн. згідно договору оренди землі від 02.02.2012 року, який схвалено позивачем. А згідно відомості на видачу готівки орендної плати за 2015 рік позивач вказану суму отримав.

Згідно ст.1 ЦПК України Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.1 ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно зі ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Виходячи з наведеного, суд дійшов вірного висновку, що оскаржуваний договір вимогам ст.203 ЦК України відповідає, а доказів порушення публічного порядку суду не надано.

Також, суд дійшов вірного висновку, що факт непідписання оспорюваного договору та акту ОСОБА_3 належними і допустимими доказами не підтверджено.

Як вбачається із заяви позивача від 10.06.2015 року позивач оспорюваний договір схвалив та ОСОБА_3 отримувала за ним орендну плату.

Своїми такими діями ОСОБА_3 підтверджувала дійсність договору і визнавала його умови. Також за свого життя вона не ставила питання про розірвання договору оренди.

По справі не вбачається яке порушено право ОСОБА_3 чи позивача ОСОБА_2

Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: