Рішення № 62788173, 14.11.2016, Любомльський районний суд Волинської області

Справа № 163/1770/16-ц

Провадження № 2/163/375/16

ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2016 року Любомльський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Павлуся О.С.,

за участі секретаря Семенюк К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Любомль цивільну справу за позовом ОСОБА_1, інтереси якої за дорученням представляє ТзОВ «ФГ-ОЛІМП», в особі ОСОБА_2, до публічного акціонерного товариства «Ідея Банк», третя особа, яка не заявляє додаткових вимог на предмет спору ПрАТ «Страхова компанія УНІКА-Життя», про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, -

В С Т А Н О В И В :

12 липня 2016 року уповноважений представника позивача ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 12.09.2014 між позивачем та ПАТ «Ідея Банк» було укладено кредитний договір №Z03.220.70649 (далі Договір), відповідно до умов якого позивач отримала кредит у розмірі 40684,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3,0% річних, зі строком користування на 60 місяців. Вважає, що при оформленні Договору було порушено права позивача як споживача через невиконання імперативних вимог закону щодо надання повної, своєчасної та достовірної інформації про послугу, що є предметом Договору. Зокрема зміст Договору викладено дрібним шрифтом, позивач була обмежена в часі з його ознайомленням, представник банку детально не роз'яснив умови договору, спонукав позивача до укладення договору страхування, внаслідок чого права позивача було порушено і вона була позбавлена змоги в повному обсязі оцінити умови Договору. П. 1.4 Договору встановлено сплату щомісячної плати за кредитне обслуговування в розмірі 2,3000% від початкової суми кредиту, що суперечить п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. П. 5.4 Договору містить третейське застереження в порушення вимог пункту 14 частини першої статті 6 Закону України Про третейські суди». Таким чином, сторони Договору не досягнули в належній формі згоди з усіх істотних його умов. Просить визнати спірний Договір недійсним.

В судове засідання позивач та представник позивача не з'явились, в позовній заяві просили справу слухати в їх відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, на адресу суду направив заяву про розгляд справи за їхньої відсутності, зазначивши, що позов не визнають в повному обсязі. У своїх письмових запереченнях проти позову від 25.10.2016 року уповноважений представник відповідача посилається на те, що як вбачається з Довідки-повідомлення, власноручно підписаної позивачем, Кредитодавець 12 вересня 2014 року до підписання Кредитного договору надав їй у письмовій формі інформацію про умови кредитування, тобто позивачу відповідно до п. 5.1 Договору була надана необхідна переддоговірна інформація, передбачена ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Зміст Договору становлять умови, визначені на розсуд сторін та погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до чинного законодавства. При укладенні Договору сторони дійшли взаємної згоди щодо всіх істотних умов. Позивач була ознайомлена зі змістом Договору, про що свідчить її власноручний підпис у ньому. Як вбачається із п. 5.5 Договору, згідно з постановою НБУ № 168 від 10.05.2007 реальна річна процентна ставка складає 63,7%. Абсолютне значення подорожчання кредиту складає 59320,57 грн. Ці показники діють за умови своєчасного погашення позичальником грошових зобов'язань відповідно до п. 2.1 Договору. Отже дані про подорожчання продукту були позивачу відомі під час укладення Договору та остання не вчинила жодних дій, які б свідчили про те, що її було введено в оману щодо вартості продукту. Щодо незаконності встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості, то згідно з п. 8 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. Тобто, кожен банк визначає плату за обслуговування кредиту індивідуально, що затверджується внутрішніми актами. Несправедливими є положення Договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, що є підставою для визнання таких положень недійсними. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.09.2012 у справі № 6-80цс12, від 25.09.2013 у справі № 6-80цс13. Оскільки в оспорюваному договорі плата за обслуговування кредитної заборгованості визначена не за формулою із змінними величинами, а відображена чітко визначеною фіксованою сумою, то така умова не суперечить як положенням ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів. Щодо послуг страхування, то банк не нав'язував їх позивачу, а пропонував, остання ж на них погодилась. Позивач жодним чином не позбавлена права письмово скасувати наданий нею дозвіл на обробку її персональних даних (п.5.9 Договору). Під час укладення Договору позивач підписала ряд документів, які не надала суду, що свідчить про штучне генерування нею позову та свідоме введення суду в оману.

Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У ч.ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Так, судом встановлено, що 12.09.2014 між ОСОБА_1 та ПАТ «Ідея Банк» було укладено кредитний договір №Z03.220.70649, Відповідно до умов кредитного договору банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 40684,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов'язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за кредитне обслуговування) і комісіями згідно з умовами цього договору.

Банк надав кредит відповідно до п.1.2 кредитного договору у день підписання договору строком на 60 місяців. Кінцевий термін повернення відповідно до п.5.2 кредитного договору становить 12.09.2019 року (включно), але до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за кредитним договором.

У п. 1.4 Договору встановлено оплату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 2,3% від початкової суми кредиту.

Відповідно до п. 1.7 Договору позивач надала свою згоду на укладення за рахунок позичальника як страхувальника договору добровільного страхування життя. Цим договором вона доручила та дала розпорядження банку переказати в безготівковій формі кредитні кошти страховику в частині суми страхового платежу, належного страховику, через транзитний рахунок банку. Позичальник погодилась на страхування майнових інтересів, що не суперечить чинному законодавству України, пов'язані із життям застрахованої особи згідно цього Договору. Вигодонабувачем виступає банк. Детальна інформація щодо страхування міститься у заяві на страхування, яка долучається до цього Договору.

Згідно заяви №Z03.220.70649 від 12.09.2014 року на страхування, ОСОБА_1 підтвердила під підпис, що вона ознайомлена в усній та письмовій формі з Правилами добровільного страхування життя ПАТ «СК Уніка Життя», зареєстрованих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України від 19.11.2008 року та засвідчила повне та безумовне розуміння їх змісту та свідомий і компетентний вибір страхової послуги.

З письмових пояснень третьої особи ПрАТ «Страхова компанія «Уніка Життя» від 31.10.2016 року слідує, що станом на дату написання цього пояснення, третьою особою не зафіксовано жодних порушень за договором страхування, як зі сторони позивача так і зі сторони відповідача. У своїх відносинах з позивачем, ПрАТ «Страхова компанія «Уніка Життя» керувалося виключно нормами чинного законодавства, умовами договору страхування та Правилами добровільного страхування життя.

П. 5.5 Договору передбачено, що згідно постанови НБУ № 168 від 10.05.2007 реальна річна процентна ставка складає 63,7%. Абсолютне значення подорожчання кредиту складає 59320,57 грн. Ці показники діють за умови своєчасного погашення позичальником грошових зобов'язань відповідно до п. 2.1 Договору.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Однією з підстав виникнення зобов'язання є договір або інший правочин (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до п.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ч.ч.1-2 ст.627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами, як визначено ст.629 ЦК України.

Судом встановлено, що банк виконав всі зобов'язання по вищевказаному договору, надавши обумовлені договором грошові кошти позивачу у повному обсязі, проти чого не заперечував у позовній заяві представник позивача.

Посилання представника позивача на порушення відповідачем норми Закону України «Про захист прав споживачів», при укладенні та виконанні договору, є безпідставними з огляду на наступне.

Так, згідно з положеннями пунктів 22, 23 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю, або виконанням обов'язків найманого працівника. Послуга-діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Згідно ч.1 ст. 11 вищевказаного Закону України між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Частиною 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», абзацом 16 ч.1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» врегульовується питання щодо відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві до укладення договору споживчого кредиту, а ст. 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність» - щодо відомостей, які банк має надавати споживачеві як власному клієнту на його вимогу.

Положення частин 4-11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачають такі права споживача, які за своїм змістом можливо реалізувати лише під час виконання договору споживчого кредиту. Зокрема, це право споживача протягом певного терміну відкликати згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин, не бути примушеним під час виконання кредитного договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних засадах, достроково повернути споживчий кредит, не бути примушеним достроково повернути суму споживчого кредиту у разі незначних порушень договору, бути захищеним від суспільного поширення інформації про несплату боргу тощо. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, яка забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

Права споживачів на стадії виконання кредитного договору передбачаються також положеннями ст. 1056-1 ЦК України, ч. 4ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ч.2ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», згідно з якими банкам заборонено в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами, за винятком випадків, встановлених законом.

Так, представник позивача посилається на те, що при оформленні Договору ОСОБА_1 була позбавлена фактичної можливості вносити зміни до змісту і при його укладенні мала можливість погодитись лише на ті умови, які були запропоновані їй банком. Крім того, працівником банку їй не було надано інформацію про істотні умови кредиту, а отже відповідачем було допущено порушення її прав як споживача через невиконання імперативних вимог закону щодо надання повної, своєчасної та достовірної інформації про послугу, що є предметом Договору. Також цей правочин не відповідає положенням ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що виразилося у ненаданні ОСОБА_1 відповідачем у повному обсязі інформації про умови кредитування.

Однак такі доводи спростовуються дослідженими судом доказами, наданими сторонами, та чинним законодавством.

В частині 4 статті 11 цього Закону зазначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один із оригіналів якого передається споживачеві. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

З тексту укладеного оспорюваного Договору вбачається, що такі умови договором передбачено, відтак жодних підстав вважати, що при його укладенні позивача введено в оману та приховано інформацію про продукцію (кредит), внаслідок чого його вибір був несвідомим - відсутні.

Умови укладеного між ОСОБА_1 та відповідачем Договору були погоджені сторонами у встановленому законом порядку і позичальник проти них не заперечувала, що підтверджується її підписом в Договорі, яким вона ствердила, що ознайомлена з умовами кредитування.

Разом з тим, 12.09.2014 року ОСОБА_1, перед укладенням кредитного договору було надано інформацію про умови кредитування, ці відомості є повні, вичерпні та зрозумілі для позичальника, що підтверджується довідкою-повідомленням (а.с.88).

Таким чином, зазначені обставини свідчать про те, що Договір є результатом домовленості сторін, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним, тобто Договір відповідає загальним засадам цивільного законодавства, встановленим ст. 3 ЦК України.

Крім того, 12.09.2014, в день підписання Договору ОСОБА_1 отримала його примірник, що надавало їй додаткову можливість детально вивчити його умови і в разі необхідності звернутися за правовою допомогою до спеціалістів.

Що ж стосується доводів представника позивача про незаконність встановлення банком плати за обслуговування кредитної заборгованості, то суд виходить з наступного. Ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у договорі про надання споживчого кредиту, зокрема, зазначається детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з врахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Згідно п.8 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Наведене свідчить про те, що така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту існує, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Згідно з п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст.4 цього Закону є договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

За положеннями ч.5 ст.11, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, положення, згідно з якими передбачаються зміни у будь- яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливим. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсним.

Зазначений висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року (справа № 6-80цс12), від 25 вересня 2013 року (справа № 6-80ц13) і відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Оскільки в оспорюваному договорі плата за обслуговування кредитної заборгованості визначена не за формулою із змінними величинами, а відображена чітко визначеною фіксованою сумою, то така умова не суперечить як положенням ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів.

Посилання позивача про неправомірність положень договору про невідкличність його згоди на обробку персональних даних також є необгрунтованими, оскільки, як вбачається з п. 5.10 кредитного договору та письмової згоди фізичної особи-клієнта банку від 12 вересня 2014 року, такий надає згоду на збирання, накопичення, використання та обробку персональних даних, отриманих банком з метою надання банківських послуг. Дане право діє безстроково до моменту письмового скасування. Таким чином, позивач жодним чином не позбавлений права письмово скасувати наданий ним дозвіл на обробку банком його персональних даних.

Відповідно до п.14 ч.1ст.6 Закону України «Про третейські суди» (частину першустатті 6 цього Закону доповнено пунктом 14 згідно ізЗаконом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року) третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Суд вважає, що визначення третейського застереження в кредитному договорі вчинено поза правовідносинами, що регулювалися Законом України «Про третейські суди» на час укладення кредитного договору. Разом з тим вказане застереження не є підставою для визнання недійсним кредитного договору, а в силу ст.ст.27,215 ЦК України є нікчемним.

Виходячи зі змісту положень ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Представником позивача не доведено, що відповідач порушив положення ст.ст.11,18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», п.2 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних».

Відповідно до статті 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини по справі, оцінивши представлені сторонами докази, суд не виходячи за межі заявлених позовних вимог, дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10-11, 15, 57-60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1, інтереси якої за дорученням представляє ТзОВ «ФГ-ОЛІМП», в особі ОСОБА_2, до публічного акціонерного товариства «Ідея Банк», третя особа, яка не заявляє додаткових вимог на предмет спору ПрАТ «Страхова компанія УНІКА-Життя», про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Любомльський районний суд Волинської області шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у

справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Любомльського районного суду Павлусь О.С.