Постанова № 62775763, 09.11.2016, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року о/об 17 год. 25 хв.Справа № 808/3108/16 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., за участю секретаря судового засідання Малої Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської України у Запорізькій області про зобов'язання вчинити певні дії, -

за участі:

позивача - ОСОБА_1

(особа посвідчується паспортом НОМЕР_1)

представника відповідача - Кріль Ю.А.

(діє на підставі довіреності № 12-08.2/776-7022 від 11.10.2016 року)

ВСТАНОВИВ:

20 жовтня 2016 року до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) надійшов адміністративний позов від ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Державної казначейської України у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області перерахувати на картковий рахунок ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі 10 місячних посадових окладів.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що при звільненні позивача з посади начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області 17 вересня 2014 року йому нарахована відповідачем та перерахована на картковий рахунок сума заробітної плати у розмірі близько 30 тис. грн. (при посадовому окладі на той час по посаді начальника Головного управління близько 2,7 тис. грн.), тобто на час звільнення позивач вважав, що йому було нараховано та перераховано на картковий рахунок заробітної плати у вигляді грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів, як це було передбачено статтею 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу». Однак, звернувшись 05 серпня 2016 року до відповідача з проханням повідомити ОСОБА_1, чи було перераховано йому на картковий рахунок при звільненні 10 місячних посадових окладів останній отримав відповідь, що при звільненні йому не нараховано та не перераховано грошову допомогу у розмірі 10 посадових окладів у зв'язку з виключенням частини 13 статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ «Про державну службу» з 01.04.2014 на підставі Закону України від 27 березня 2014 року №1166-\/ІІ «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні». Позивач зазначає, що така позиція відповідача не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки право на нарахування позивачу грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів наступило 22 вересня 2013 року, коли йому виповнилося 60 років і 6 місяців, тобто тоді коли згідно зі статтею 37 Закону України «Про державну службу» досяг пенсійного віку і йому було призначено пенсію державного службовця і тоді ця грошова допомога і повинна бути нарахована. Станом на вересень 2013 року частина 13 статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723 XІІ «Про державну службу» не було відмінено.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив адміністративний позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти адміністративного позову заперечив з підстав викладених у письмових запереченнях (вх. №31755 від 08 листопада 2016 року), відповідно до яких зазначає, що обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач невірно керується положеннями статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» (далі по тексту - Закон України). До 01 квітня 2014 стаття 37 Закону України містила частину 13, відповідно до якої державним службовцям, у разі виходу на пенсію за наявності стажу державної служби не менше 10 років, повинна була виплачуватись грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів. Таким чином у разі виходу працівника на пенсію за наявності умов, визначених вказаною частиною статті 37 Закону України, при здійсненні з працівником повного розрахунку до сум, які йому належало виплатити, було включено також і грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів. Згідно з положеннями Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», який набрав чинності 01 квітня 2014 року, частину 13 статті 37 Закону України виключено. Таким чином, починаючи з 01 квітня 2014 року, працівники, у разі виходу на пенсію за наявності стажу державної служби не менше 10 років, вже не мали правових підстав для отримання вищевказаної грошової допомоги.

Представник відповідача в судому засіданні проти адміністративного позову заперечив, просив суд відмовити у задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) 09 листопада 2016 року сторонам проголошено вступну та резолютивну частину постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи суд встановив наступні обставини.

17 вересня 2014 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області.

У жовтні 2014 року позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом про поновлення на посаді.

Запорізьким окружним адміністративним судом 16 грудня 2014 року було задоволено позов ОСОБА_1 та поновлено його на посаді начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного суду від 15 червня 2015 року по справі N9808/6947/14 постанову Запорізького адміністративного суду від 16 грудня 2014 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі - залишено без змін.

Поновлення позивача на роботі звернуто Запорізьким окружним судом до негайного виконання, фактично було поновлено на посаді начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області 16 лютого 2016 року.

Однак постановою Вищого адміністративного суду України від 23 лютого 2016 року по справі №808/6947/14 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2015 року скасовано. В результаті Державною казначейською службою України наказом від 25 лютого 2016 року №101-0 скасовано наказ від 16 лютого 2016 року № 87-0.

Ухвалою Верховного суду України від 25 квітня 2016 року позивачу відмовлено у допуску справи до перегляду постанови Вищого адміністративного суду України від 23 лютого 2016 року.

05 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області з листом, відповідно до якого просив повідомити, чи нараховано позивачу при його звільненні 10 посадових окладів відповідно до Закону України «Про державну службу».

Так, Головним управлінням Державної казначейської України у Запорізькій області позивачу надано відповідь, відповідно до якої зазначено, що при звільненні з посади начальника Головного управління нарахування та виплату грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів не проведено в зв'язку з тим, що згідно з положеннями Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» частину 13 статті 37, яка передбачала право державного службовця у разі його виходу на пенсію за наявності стажу державної служби не менше 10 років отримати грошову допомогу у розмірі 10 місячних посадових окладів, виключено 01 квітня 2014 року на підставі Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», тому у Головного управління були відсутні правові підстави для проведення виплати вищевказаної грошової допомоги.

Не погоджуючись з такими діями позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Враховуючи викладене, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд приходить до наступних висновків.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд не погоджується з доводами позивача, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII чинний на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 3723-XII), Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII (далі - Закон № 1166-VII) та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами частини 1 статті 37 Закону № 3723-XII (в редакції чинній в момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право на одержання пенсії державних службовців мають чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Так, матеріалами адміністративної справи встановлено та не заперечується позивачем те, що наказ Головного управління Державної казначейської служби №53-к від 17 вересня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_1А.». та наказ Державної казначейської служби України №755-о від 11 вересня 2014 року є чинними.

Тобто, позивач вважається таким, що звільнений з вересня 2014 року.

Разом з тим, як було встановлено, частиною тринадцятою статті 37 Закону № 3723-XII (в редакції Закону № 3723-XII від 23 лютого 2014 року) визначено, що державним службовцям у разі виходу на пенсію за наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.

Втім, Законом № 1166-VII внесені зміни до деяких законодавчих актів, зокрема, й до Закону України «Про державну службу».

Так, відповідно до абзацу третього підпункту 2 пункту 24 розділу II Закону № 1166-VII, частину тринадцяту статті 37 Закону України «Про державну службу» виключено.

При цьому, згідно з абзацом першим статті 2 розділу IV «Прикінцеві положення» Закону № 1166-VII передбачено, що зміни, передбачені розділами II і III, набирають чинності з 1 квітня 2014 року, крім: абзацу другого підпункту 3 пункту 3, підпунктів 2 і 3 пункту 8, пункту 23, абзацу другого підпункту 2 пункту 24, пункту 25, підпункту 2 пункту 28 розділу II цього Закону, які набирають чинності з 1 травня 2014 року; пункту 7, підпункту 1 пункту 8 розділу II цього Закону, які набирають чинності з 1 липня 2014 року.

Таким чином, приписи абзацу 3 підпункту 2 пункту 24 розділу II Закону № 1166-VII, відповідно до яких частину 13 статті 37 Закону України «Про державну службу» виключено, набрали чинності з 01 квітня 2014 року.

Звільнення ж позивача в зв'язку із виходом його на пенсію відбулось в період, коли частину 13 статті 37 Закону України «Про державну службу» виключено з вказаного Закону.

Згідно з частиною другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що звільнення позивача з вказаної вище посади 17 вересня 2014 року у зв'язку із виходом його на пенсію, відбулось у відповідності до приписів норм, що були чинними в момент його звільнення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 має бути відмовлено.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи доводи позивача спростовані.

Враховуючи положення статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Враховуючи вищезазначене, та керуючись статтями 2, 4, 7 - 12, 14, 71, 86, 94, 158 - 163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини 1 статті 254 КАС України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами встановленими статтями 185-186 КАС України.

Суддя Д. В. Татаринов