Ухвала суду № 62762990, 10.11.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №1805/5459/2012 Головуючий у суді у 1 інстанції - Шершак М. І.Номер провадження 22-ц/788/1798/16 Суддя-доповідач - Хвостик С. Г. Категорія - 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Левченко Т. А. , Околота Г. М.

за участю секретаря - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 січня 2016 року

в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за кредитним договором та

за позовом ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_3, до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним, -

в с т а н о в и л а:

У квітні 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 20 серпня 2008 року між ним та ОСОБА_3 був укладений кредитно-заставний договір № SUH2A80000132317, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 105470,98 грн. зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 16,92% річних, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,90% від суми виданого кредиту, з кінцевим терміном повернення до 19 серпня 2013 року.

Посилаючись на те, що відповідач порушив свої зобов'язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом, комісії, а також інших витрат згідно кредитного договору, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, яка станом на 12 квітня 2012 року становила 159884 грн. 91 коп. і складалась із: заборгованості за кредитом в сумі 53352,11 грн., заборгованості по процентам за користування кредитними коштами в сумі 35367,51 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 32274,16 грн., а також пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором в сумі 38891,13 грн., позивач просив стягнути з відповідача вказану заборгованість на свою користь.

17 грудня 2015 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитно-заставного договору від 20 серпня 2008 року, посилаючись на те, що під час підписання вказаного кредитно-заставного договору ОСОБА_3 не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, тому такий договір на підставі ч.1 ст.225 ЦК України є недійсним.

Ухвалою судді Зарічного районного суду м. Суми від 18 грудня 2015 року вищевказані позови об'єднані в одне провадження.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 14 січня 2016 року позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за кредитним договором залишено без задоволення.

Позов ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_3, - задоволено.

Визнано недійсним кредитно-заставний договір № SUH2A80000132317, укладений 20 серпня 2008 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_3.

Вказане рішення суду позивач за первісним позовом оскаржив в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовити.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що висновок судової психіатричної експертизи не може бути єдиним доказом для підтвердження такого стану відповідача в момент вчинення оспорюваного правочину, коли він не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними, оскільки вказаному висновку експертизи слід надавати оцінку в сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами, які б свідчили про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину, чого суд першої інстанції не зробив.

Крім того, позивач в апеляційній скарзі зауважує, що відповідач ОСОБА_3 не визнавався недієздатною або обмежено дієздатною особою, тому суд дійшов передчасного висновку про те, що спірний кредитний договір є недійсним.

Також позивач звертає увагу на те, що відповідач частково погашав заборгованість за кредитом, отже був обізнаний з наявністю зобов'язальних відносин з банком.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та адвоката Маслової О.Є. про залишення рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 20 серпня 2008 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (скорочене найменування ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_3 був укладений кредитно-заставний договір № SUH2A80000132317, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 105470,98 грн. на наступні цілі: на придбання автомобіля в розмірі 102366 грн.; на оплату коштів за реєстрацією предмета застави в Державному реєстрі в розмірі 34 грн. та на оплату винагороди за надання фінансового інструменту, що сплачується в момент видачі кредиту в розмірі 3070,98 грн., зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 16,92% річних, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,90% від суми наданого кредиту, з кінцевим терміном повернення до 19 серпня 2013 року (а.с.7-14).

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором № SUH2A80000132317 вбачається, що станом на 12 квітня 2012 року заборгованість становила 159884,91 грн. і складається із: заборгованості за кредитом в сумі 53352,11 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 35367,51 грн.; заборгованості за комісією в сумі 32274,16 грн.; а також пеня в сумі 38891,13 грн. (а.с.5-6).

Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи від 16 листопада 2015 року, вбачається, що станом на 20 серпня 2008 року, тобто на момент укладання кредитно-заставного договору, ОСОБА_3 страждав хронічним психічним захворюванням у формі шизофренії, простої форми, безперервного типу перебігу, коли не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с.177-180).

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач на момент укладення кредитного договору страждав хронічним психічним захворюванням і за своїм психічним станом не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, тому визнав спірний кредитний договір недійсним. Таким чином, дійшовши вказаного висновку, суд відмовив у задоволенні первісного позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно вимог ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України.

Вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Як передбачено ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до вимог ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Пленум Верховного Суду України у п.п.4, 16 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року за № 9 роз'яснив, що судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

Для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 225 ЦК України суду слід встановити неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, враховуючи сукупність зібраних доказів у справі.

Вказаного правового висновку дійшов також Верховний Суд України у постанові від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1531цс16.

Як вбачається з результатів експертного дослідження психічного стану ОСОБА_3, комісія судово-психіатричних експертів дійшла висновку, що досліджуваний ОСОБА_3 страждає хронічним психічним захворюванням у формі шизофренії, простої форми, безперервного типу перебігу. F20.06.

Вказаний діагноз підтверджується анамнестичними даними про перебування підекспертного на обліку у лікаря-психіатра, неодноразові госпіталізації до психіатричних стаціонарів з симптоматикою, характерною для ендогенного захворювання, лікування специфічними антипсихотичними препаратами (нейролептиками), даними попередньої судово-психіатричної експертизи. Захворювання носить безперервний перебіг, що призвело до інвалідізації підекспертного, не зважаючи на постійне амбулаторне та стаціонарне лікування.

Вказаний діагноз також підтверджується даними цього клінічного обстеження, при якому у підекспертного виявлено нерівномірність психічної діяльності, порушення мислення у вигляді аморфності, частих тематичних зісковзувань, паралогічності, резонерства, грубі порушення в емоційно-вольовій сфері з емоційним зниженням та емоційною неадекватністю, порушення критичних здібностей як до свого психічного стану, так і в цілому.

Станом на 20 серпня 2008 року (на час укладання кредитно-заставного договору) ОСОБА_3 страждав хронічним психічним захворюванням у формі шизофренії, простої форми, безперервний тип перебігу.

Вказаний діагноз підтверджується анамнестичними даними про наявність розладів психіки та порушень поведінки з 2004 року, що відображено в записці лікаря-психіатра від 21 червня 2006 року; безпосередні огляди лікаря-психіатра 21 червня 2006 року, 17 червня 2008 року, при яких встановлено діагноз: соматоформний розлад, шизофренія, проста форма?; висновок патопсихолога від 27 листопада 2006 року, при якому виявлено нерівномірність розумової діяльності у вигляді зісковзувань, паралогічності, псевдоконкретності, зниження критичності. Також при первинній госпіталізації до психіатричного стаціонару 15 вересня 2008 року було встановлено діагноз: шизофренія, проста форма, безперервний тип перебігу, який підтверджувався при багаторазових наступних госпіталізаціях до психіатричних стаціонарів області.

Також згідно висновку стаціонарної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_3 станом на 23 листопада 2005 року (наїзд на пішохода) виявляв ознаки шизофренії, простої форми, безперервний тип перебігу.

Діагноз шизофренія, проста форма (згідно МКХ-10) завжди носить безперервний тип перебігу та відноситься до проградієнтних (прогресуючих) форм шизофренії, має неблагоприємний прогноз та призводить до грубого зниження особистості (а.с.177-180).

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертною комісією від 31 липня 2014 року ОСОБА_3 є інвалідом другої групи за загальним захворюванням, інвалідність встановлена на строк до 01 серпня 2016 (а.с.79, 201).

З наданого в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представником ОСОБА_3 письмового доказу, а саме: постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 12 листопада 2008 року, складеної працівником Зарічного ВМ СМУ УМВС України в Сумській області, вбачається, що на отримані у 2008 році у ПАТ КБ «ПриватБанк» у кредит грошові кошти ОСОБА_3 придбав для іншої особи автомобіль «Мерседес» срібного кольору.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд, дослідивши належні і допустимі докази у справі, в тому числі і висновок судової-психіатричної експертизи, й надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про вчинення спірного правочину дієздатною фізичною особою, тобто ОСОБА_3, в момент неспроможності усвідомлювати значення своїх дій та коли не міг керувати ними, що згідно із ч.1 ст.225 ЦК України є підставою для визнання цього кредитно-заставного договору недійсним.

У зв'язку із зазначеним, підстави для задоволення позову банку відсутні.

Отже, до посилань банку в апеляційній скарзі на те, що вказаного у рішенні висновку суд дійшов передчасно, без урахування інших доказів, колегія суддів відноситься критично, оскільки вони не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Зокрема, враховуючи, що на момент вчинення спірного правочину ОСОБА_3 не визнавався недієздатною або обмежено дієздатною особою і відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитно-заставним договором він частково сплачував заборгованість, здійснивши останній платіж 11 червня 2009 року в сумі 1726 грн. 09 коп. (а.с.5-6, 108), однак, вказане не свідчить про те, що в конкретний момент вчинення спірного правочину він міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, так як за висновком судово-психіатричної експертизи його психічне захворювання, яке з'явилось ще у 2004 році, носить хронічний характер, безперервний тип перебігу та відноситься до прогресуючих форм шизофренії, має неблагоприємний прогноз та призводить до грубого зниження особистості.

За таких обставин, коли суд першої інстанції постановив оскаржуване рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а його висновки про відмову у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором та задоволення зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним відповідають обставинам справи, тому оскаржуване рішення суду, як законне і обґрунтоване, необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу, відповідно, відхилити.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1; 308; 314 ч.1 п.1; 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 січня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -