Рішення № 62759843, 08.11.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/8486/15-ц Головуючий у І інстанції Пінкевич Н. С.Провадження № 22-ц/780/4650/16 Доповідач у 2 інстанції Олійник В. І.Категорія 13 08.11.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

08 листопада 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Олійника В.І.,

суддів: Лівінського С.В., Суханової Є.М.,

при секретарі Спеней І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами фізичної особи- підприємця ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, фізичної особа-підприємця ОСОБА_2, третя особа: Приватне підприємство «Компанія Епізод», про захист авторського права, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року позивачка звернулась до суду із зазначеним позовом, який уточнила в ході розгляду справи та обґрунтовувала тим, що вона своєю творчою працею створила твори образотворчого мистецтва картини «ІНФОРМАЦІЯ_1» та «ІНФОРМАЦІЯ_2».

27 липня 2015 року в магазині, в якому здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_4, було реалізовано товар, а саме, сумку жіночу, на якій містилось зображення твору «ІНФОРМАЦІЯ_1». На придбаному товарі є бірка із зазначенням виробника - ПП «Компанія Епізод», а постачальник ФОП ОСОБА_2

30 липня 2015 року через мережу Інтернет був придбаний товар - сумка жіноча, на якій містилось зображення твору «ІНФОРМАЦІЯ_2». На видатковій накладній є печатка ФОП ОСОБА_2

Так як ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_2 порушили права її права (позивачки) шляхом розповсюдження контрафактної продукції та публічний показ, то вважала, що вони мають виплатити їй (позивачці) компенсацію, розраховану за кожний випадок порушення в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

На підставі наведеного просила суд стягнути з ФОП ОСОБА_4 на її користь компенсацію в розмірі 27 560 грн., з ФОП ОСОБА_2 на її користь компенсацію в розмірі 55 120 грн., а судові витрати покласти на відповідачів.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 червня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 компенсацію за порушення авторських прав у розмірі 13780 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 122,04 грн. 60 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення і ухвалення нового, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Також, не погоджуючись із зазначеним рішенням, ФОП ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині, якою позовні вимоги задоволено частково, залишити в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.06.2016 року в частині, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено. Також просила виключити з мотивувальної частини зазначеного рішення посилання на те, що ФОП ОСОБА_2 здійснене неправомірне розповсюдження товару, на якому незаконно відтворено об'єкт авторського права ОСОБА_3 - твір образотворчого мистецтва «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно задовольнити частково, а апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 задовольнити повністю, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що публічний показ об'єктів авторського права не є самостійним порушенням авторського права, а є складовою частиною основного порушення - розповсюдження (реалізації) товару, на яких незаконно відтворено твори образотворчого мистецтва ОСОБА_3 «ІНФОРМАЦІЯ_1» та «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом ч. 3 ст. 10 та ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що у 2008 році ОСОБА_3 своєю творчою працею створила твори образотворчого мистецтва - картину під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», а у 2009 році картину під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Відповідно до свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір НОМЕР_1-НОМЕР_2 та рішень Державної служби інтелектуальної власності України про реєстрацію авторського права на твір, автором «ІНФОРМАЦІЯ_3», «ІНФОРМАЦІЯ_4» є ОСОБА_3

Встановлено, що твори під назвами «ІНФОРМАЦІЯ_1», «ІНФОРМАЦІЯ_2» входять до «ІНФОРМАЦІЯ_3», «ІНФОРМАЦІЯ_4», а тому позивач має виключне право на дозвіл або заборону використання своїх творів іншими особами.

27 липня 2015 року в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_5», що знаходиться в м.Києві по вул. Багговутівська, 17-21 в ТЦ «Променада», у якому здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_5, зафіксовано факт розповсюдження (реалізації, продажу) контрафактного товару (сумка з зображенням твору), на яких без дозволу ОСОБА_3 відтворено примірник твору її авторства під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1».

30 липня 2015 року через сайт ІНФОРМАЦІЯ_6 було замовлено та отримано контрафактний товар (сумка з зображенням твору), на яких без дозволу ОСОБА_3 відтворено примірник твору її авторства під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Згідно положень ст. 440 ЦК України, ч. 3 ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, публічне виконання і публічне сповіщення творів. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Статтею 445 ЦК України передбачено право автора на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншим законом.

Згідно ст.1 Закону України Про авторське право і суміжні права» визначено, що контрафактний примірник твору - примірник твору, опублікований і (або) розповсюджений з порушенням авторського права і (або) суміжних прав.

Відповідно до п. б ч. 1 ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав - опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення.

У пункті 44 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 червня 2010 року № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» роз'яснено, що особа, яка розповсюджує об'єкти авторського права і (або) суміжних прав без дозволу суб'єкта такого права, несе відповідальність за порушення виключних прав на цей твір і в тому випадку, коли контрафактну продукцію нею отримано за договорами з третіми особами.

Оскільки позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів розповсюдження товару в магазині саме ФОП ОСОБА_4, то в цій частині позовних вимог суд вірно відмовив. Так, з поданого відеозапису встановлено, що 27 липня 2015 року був придбаний товар в магазині, де здійснює господарську діяльність інша особа. Лист департаменту промисловості та розвитку підприємництва не підтверджує ведення господарської діяльності ФОП ОСОБА_4 на дату придбання товару в даному магазині, оскільки перевірка відбувалась на травень 2016 року. Поданий товарний чек на суму 259 грн. на придбання сумки із відтворенням твору «ІНФОРМАЦІЯ_1», підписаний продавцем ОСОБА_8. Доказів того, що дана особа працює у відповідача ФОП ОСОБА_4, суду не надано і товарний чек не містить печатки відповідача.

12 квітня 2007 року між ОСОБА_2 та ПП «Компанія Епізод», в особі керівника ОСОБА_2 укладено ліцензійний договір про надання виключної ліцензії на використання знака для товарів і послуг (торгівельної марки).

27 грудня 2011 року між ПП «Український хостінг» та ПП «Компанія Епізод» укладено договір №209062 про надання інформаційних послуг, зокрема щодо реєстрації доменного ім'я.

Відповідно до листа №2605-1 від 27 травня 2016 року на даний час між ПП «Український хостінг» та ПП «Компанія Епізод» існують договірні відносини щодо надання послуг веб-хостінгу ПП «Комапанія Епізод» по тарифу VSP 1000 для IP адреси - НОМЕР_3.

З поданого суду витягу з реєстру юридичних осіб та ФОП вбачається, що керівником Приватного підприємства «Компанія Епізод» є ОСОБА_2.

З оглянутого відео вбачається, що 30 липня через сайт ПП «Компанія Епізод» був замовлений товар - рюкзак, на яких без дозволу ОСОБА_3 відтворено примірник твору її авторства під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2».

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що позивач не надав належних доказів того, що саме ФОП ОСОБА_6 здійснює господарську діяльність на вищевказаному сайті та здійснила публічний показ товару із зображенням твору «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Встановлено, що замовлений товар - рюкзак, на якому без дозволу ОСОБА_3 відтворено примірник твору її авторства під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Згідно з поданою суду квитанцією на оплату №5 від 29 липня 2015 року ФОП ОСОБА_2 здійснила продаж даного рюкзаку. Дана квитанція містить печатку відповідача. Доказів того, що дана печатка або квитанція є підробленими, печатка не співпадає з печаткою відповідача суду на час розгляду справи суду не надано. Дана обставина підтверджується також і поданим відео при отриманні рюкзаку.

Крім того, з поданого відео щодо придбання сумки 27 липня в магазині встановлено, що на бірці придбаної сумки є вказівка: постачальник ЧП ОСОБА_2, м.Запоріжжя. Заперечуючи проти позову, представник вказував, що бірка містить напис «планшет». Разом з тим, відповідно до поданого відео, дана бірка була прикріплена до сумки із відтворення твору «ІНФОРМАЦІЯ_1». Тому зазначення «планшет» є назвою сумки, а не виду товару.

Так, способи цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав визначені ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Згідно п. «г» ч. 2 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

У абзаці 4 п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 червня 2010 року № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» судам роз'яснено, що відповідач, який заперечує проти позову, зобов'язаний довести виконання вимог Закону України «Про авторське право і суміжні права» при використанні ним об'єкта авторського права і (або) суміжних прав, а також спростувати передбачену цивільним законодавством презумпцію винного завдання шкоди (статті 614, 1166 ЦК України).

Колегія суддів вважає, що обставини порушення з мого боку ФОП ОСОБА_2 авторських прав позивачки встановлені судом помилково, оскільки не підтверджуються наявними у справі належними та допустимими доказами.

Так, відповідно до ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На підставі ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи. наявними у справі доказами не підтверджуються обставини того, що ФОП ОСОБА_2 здійснювалося розповсюдження (реалізація) контрафактних товарів, так як такі «докази» не відповідають критеріям належності та допустимості (а тому не мають доказового значення).

Щодо придбання через сайт товару «Рюкзак (сумка «ІНФОРМАЦІЯ_2», то в рішенні суду відсутнє чітке пойменування вказаного товару, оскільки за текстом рішення один і той же товар названий і «сумкою» і «рюкзаком».

Судом встановлено, що даний товар був замовлений 30.07.2015 року через сайт ІНФОРМАЦІЯ_6, але при цьому суд зазначено, що ФОП ОСОБА_2 не здійснює господарську діяльність на вищевказаному сайті.

Висновок про те, що товар «ІНФОРМАЦІЯ_2» реалізований саме ФОП ОСОБА_2, суд зробив з посиланням на наявність квитанції №5 від 29.07.2015 року, на якій є печатка відповідача.

Проте, у своєму позові позивачка стверджувала, що 30.07.2015 року представником позивача через сайт ІНФОРМАЦІЯ_6 було замовлено товар «ІНФОРМАЦІЯ_2» та придбано у ФОП ОСОБА_2 Проте, до даного сайту ОСОБА_2 не має ніякого відношення, оскільки як правильно встановив суд, господарську діяльність по ньому здійснює ПП «Компанія «Епізод».

Стверджуючи про факт продажу цього товару саме від імені ОСОБА_2 позивачка посилалася на наявність наступних документів:

рахунок на сплату №5 від 29 липня 2015 року та видаткову накладну №862 від 30 липня 2015 року.

Але зазначені документи не можуть бути доказами наявності складу спірного правопорушення.

Покупцем за вказаними документами виступає певна особа «ФОП ОСОБА_7». Дана особа не є позивачем, представником позивача і не була допитана як свідок. Судом не встановлено яке відношення до даного спору має ця особа.

Подані позивачкою документи, а саме. рахунок на сплату та видаткова накладна теж не можуть бути підтвердженням здійснення конкретної господарської операції купівлі- продажу по конкретному спірному товару.

Порядок укладення електронного договору є спеціальним і визначається Законом України «Про електронну комерцію». Так, відповідно до ч.11 ст.11 зазначеного закону покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар. Підтвердження вчинення електронного правочину повинно містити такі відомості:

умови і порядок обміну (повернення) товару або відмови від виконання роботи чи надання послуги;

найменування продавця (виконавця, постачальника), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії щодо товару, роботи, послуги;

гарантійні зобов'язання та інформація про інші послуги, пов'язані з утриманням чи ремонтом товару або з виконанням роботи чи наданням послуги;

порядок розірвання договору, якщо строк його дії не визначено.

Жодних вищенаведених відомостей, крім найменування продавця, не міститься ні в рахунку на оплату №5 від 29 липня 2015 року, ні у випадковій накладній №862 від 30 липня 2015 року. В них відсутні посилання на те, що продаж здійснений через сайт.

Рахунок на оплату є лише пропозицією покупцеві сплатити кошти за товар, і в ньому ніколи не зазначається спосіб продажу (через інтернет-магазин чи в інший спосіб), а тому він жодним чином не підтверджує вчинення електронного правочину.

Видаткова накладна підтверджує отримання покупцем від продавця товару, але в ній не зазначається про електронну форму вчинення правочину.

В матеріалах справи відсутній такий документ як «квитанція №5 від 29 липня 2016 року, за наявністю якого суд першої інстанції визнав встановленим факт продажу товару «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Отже, замовлення товару вчинялося 30 липня 2015 року, а рахунок на оплату від 29 липня 2015 року.

Таким чином, як стверджує ОСОБА_2 по цих документах міг бути проданий будь-який інший товар будь-якій іншій особі. Жодних ідентифікуючих ознак того, що зазначений в рахунку та накладній «рюкзак» за 469 грн. є тим самим спірним товаром «ІНФОРМАЦІЯ_2», який був нібито проданий представнику позивачки немає.

Також до суду надавались сканкопії (скріншоти) з сайту ІНФОРМАЦІЯ_6. з яких видно, що під артикулом Е15Б032.0б міститься зовсім інший товар - без зображення творів ОСОБА_3 Ці ж відомості можна встановити в будь-який час через пошук на сайті в онлайн-режимі.

Також позивач не надав жодних документів щодо оплати (перерахування, коштів) нібито придбаного товару, що в свою чергу свідчить про відсутність здійснення операції купівлі-продажу.

З тексту рішення вбачається, що суд визнав факт розповсюдження ФОП ОСОБА_2 товару «ІНФОРМАЦІЯ_1», так як ОСОБА_2 вказано постачальником на бірці, прикріпленій до такого товару. Ці обставини суд встановив на підставі відео щодо придбання сумки в магазині 27.07.2015 року.

Проте, при дослідженні даного відео видно і не заперечувалось представником позивачки в судовому засіданні, що зйомка велася таємно та приховано.

Відповідно до ст.307 ЦК України, знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.

Посилання ч.3 ст.307 ЦК України на випадки, встановлені законом, передбачає таємну зйомку для цілей кримінального провадження, а тому в даному випадку таємна зйомка не підлягала до застосування і не могла вважатися законною.

Отже, зазначене відео не може вважатися допустимим доказом, а тому мало бути виключене з обсягу доказів по даній справі.

Крім того, саме лише нанесення на бірку до товару вказівки «постачальник ФОП ОСОБА_2» не може бути підтвердженням того, що товар був реалізований нею, оскільки і наклейка на бірку, і сама бірка є легкозйомними елементами, а нанесені відомості можуть маніпуляційно змінюватись будь-якою особою.

При цьому ніяких документальних підтверджень того, що даний товар був реалізований відповідачкою позивачкою не надано.

Отже, судом першої інстанції невірно встановлені обставини, які стали підставою часткового задоволення позову, а факти порушень зі сторони ОСОБА_2 авторських прав позивачки не є доведеними. На цій підставі судом неправильно застосовано норми матеріального права при вирішенні даного спору, що є підставою для скасування рішення в оскаржуваній частині.

Відповідно до ст.ст.58, 59 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, всупереч ст.60 ЦПК України позивачем не доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, оскільки суд неповно з'ясував обставини , що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, то відповідно до ст.309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 червня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист авторського права відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: