Постанова № 62758898, 15.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2016 р. Справа№ 910/14392/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

за участю:

Від прокуратури: Винник О.О. - В.о. прокурора м.Києва;

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача-1: ОСОБА_3 - представник;

Від відповідача-2: Романчук О.А. - представник;

Від відповідача-3: Заселян С.В. - представник;

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 14.09.2016р.

у справі № 910/14392/16

За позовом Заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської обласної ради

До 1)Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6,

2)Житомирської обласної державної адміністрації,

3)Дочірнього підприємства "Коростишівський лісгосп АПК" ЖОКАП "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради

про визнання незаконним розпорядження голови обласної державної адміністрації та визнання недійсним договору довгострокового користування лісами

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Житомирської області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Житомирської обласної ради до Житомирської обласної державної адміністрації, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 та Дочірнього підприємства "Коростишівський лісгосп АПК" ЖОКАП "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради про визнання протиправним та скасування розпорядження Житомирської обласної державної адміністрації, визнання недійсним договору довгострокового тимчасового користування лісами та повернення земельної лісової ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядження Житомирської обласної державної адміністрації №48 від 29.02.2016 р. є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки при його прийнятті були порушені норми чинного законодавства України із перевищенням повноважень, наданих Житомирській обласній державній адміністрації. Крім того, прокурором заявлено вимоги про визнання недійсним договору довгострокового тимчасового користування лісами та повернення земельної лісової ділянки

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2016р. у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Заступник прокурора міста Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2016р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до розгляду, викликано повноважних представників у судове засідання.

Позивач у своїй апеляційній скарзі посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права України, що полягає у наступному.

Апелянт вважає, що господарським судом невірно застосовано норми Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної і комунальної власності», зв'язку з чим суд дійшов помилкового висновку, що Житомирською обласною державною адміністрацією правомірно видано розпорядження про погодження виділення в довгострокове користування лісової ділянки, оскільки Житомирською обласною радою не здійснено державну реєстрацію права комунальної власності на зазначену ділянку.

Крім того, апелянт відзначає, що плата за користування лісами на підставі спірного договору не могла бути визначеною постійним користувачем за відсутності рішення Житомирської обласної ради. На думку апелянта, місцевий господарський суд прийшов до хибного висновку, що договір відповідає вимогам законодавства при відсутності погодження сторонами договору істотної умови - ціни.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та надавши їм юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія встановила наступне.

Розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації "Про погодження виділення в довгострокове користування лісової ділянки без вилучення її у постійного користувача " №48 від 29.02.2016 погоджено виділення Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 у довгострокове тимчасове користування терміном на 49 років лісової ділянки без вилучення її у постійного лісокористувача, розташованої на території Квітневої сільської ради Коростишівського району Старосілецького лісництв Дочірнього підприємства "Коростишівський лісгосп АПК" (квартал НОМЕР_2, виділ НОМЕР_3) площею 6,6 га для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей.

09.03.2016 р. між Дочірнім підприємством "Коростишівський лісгосп АПК" ЖОКАП "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради (постійний лісокористувач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (тимчасовий лісокористувач) було укладено договір №1/46 довгострокового тимчасового користування лісами.

Відповідно до п. 1.1 якого постійний лісокористувач виділяє, а тимчасовий лісокористувач приймає у строкове плане довгострокове тимчасове користування лісову ділянку з метою використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей.

Спір у справі виник у зв'язку із тим, що, на думку прокурора, розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації №48 від 29.02.2016 р. є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийняте з перевищенням повноважень, визначених нормами Земельного кодексу України.

Підставою для такого висновку прокурора слугував підпункт "а" пункту 3 розділу II Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної і комунальної власності" від 06.09.2013 року № 5245-VI, відповідно до якого землями комунальної власності відповідних територіальних громад у тому числі вважаються землі, які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій з дня набрання чинності цим Законом.

З наведеного позивач робить висновок, що до земель комунальної власності застосовуються положення п. 4 ч. 1 ст. 30 Лісового кодексу України, відповідно до якого такі земельні ділянки мали б надаватися у користування Житомирською обласною радою, а Житомирська ОДА, порушуючи вимоги ч. 4 ст. 18 та п. 4 ч. 1 ст. 30 Лісового кодексу України, не маючи на те законних підстав, використала повноваження, які належать обласній раді.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, судова колегія Київського апеляційного господарського суду погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, а саме довідки Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області Відділу Держгеокадастру у Коростишівському районі Житомирської області, станом на 01.01.2016р. за ДП «Коростишівський лісгосп АПК» рахується земельна ділянка у державній власності згідно державного акту на право постійного користування земельною ділянкою НОМЕР_1, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею.

Враховуючи вищевикладене, до зазначених правовідносин мають застосовуватися положення п. 6 ч. 1 ст. 31 Лісового кодексу України, відповідно до якого Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.

Відповідно до ст. 17 Лісового кодексу України ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища. У разі прийняття рішення про надання лісів у постійне користування обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями таке рішення погоджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Прийняття рішень Кабінетом Міністрів України не потребує погоджень з іншими органами.

При прийнятті оспорюваного розпорядження головою облдержадміністрації були враховані всі необхідні погодження, докази наявні у матеріалах справи та сторонами не оспорюються.

Статтею 17 Лісового кодексу України також передбачено, що право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Прокуратурою Житомирської області встановлено, що відповідно до державного акта на право постійного користування постійним користувачем земельної ділянки, до складу якої входить надана земельна ділянка (квартал НОМЕР_2, виділ НОМЕР_3) площею 6,6 га, є другий відповідач у справі - "Коростишівський лісгосп АПК" Обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради, що є комунальним підприємством.

Підпунктом "а" пункту 3 розділу II Перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної і комунальної власності" від 06.09.2013 року № 5245-VI (далі - Закон № 5245-VI) передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад у тому числі вважаються землі, які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій.

Тим не менш, суд першої інстанції вірно врахував положення пп. 5 та 6 розділу II Перехідні положення Закону № 5245-VI, що мають застосовуватися у даних правовідносинах.

Пунктом 5 Перехідних положень передбачено, що Державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 122 ЗК України Житомирська обласна рада повинна була подати заяву про державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку, до складу якої входить спірна земельна ділянка (квартал НОМЕР_2, виділ НОМЕР_3) площею 6,6 га.

Проте Житомирська обласна рада цього не здійснила.

Для таких випадків законодавець передбачив застосування пункту 6 розділу II Перехідних положення Закону № 5245-VI, згідно із яким, у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:

у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами;

за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

Оскільки земельна ділянка (квартал НОМЕР_2, виділ НОМЕР_3) площею 6,6 га. розташована за межами населених пунктів то розпорядження про погодження їх виділення приймалося Житомирською ОДА відповідно до норм Лісового кодексу України та Закону № 5245-VI на законних підставах та без перевищення повноважень.

У позовній заяві також зазначено про порушення при укладенні договору довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками в частині плати за таке користування, оскільки Харківська і Черкаська обласні ради приймали рішення про встановлення розміру плати, а Житомирська обласна рада такого рішення не прийняла.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Місцевий господарський суд вірно встановив, що долучені до матеріалів справи рішення Харківської і Черкаської обласних рад не можуть бути доказами у справі, оскільки не містять фактичних даних про правомірність чи неправомірність дій відповідачів у справі, не містять інформації щодо предмету доказування, а лише підтверджують бездіяльність обласної ради, в інтересах якої прокурор звернувся до суду.

Тим більше, такою бездіяльністю обласної ради прокурор обґрунтовує правомірність позовної вимоги про визнання договору користування недійсним.

Статтею 18 Лісового кодексу України передбачено, що об'єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності.

Тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим - терміном від одного до п'ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року.

Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

На виконання цієї норми закону та розпорядження голови Житомирської ОДА від 29.02.2016 року № 48 09 березня 2016 року між відповідачем-1 та відповідачем-3 був укладений договір довгострокового тимчасового користування лісами.

Предметом договору є довгострокове тимчасове користування земельною ділянкою площею 6,6 га на території Старосілецького лісництва - квартал НОМЕР_2, виділ НОМЕР_3.

В пункті 18 договору сторонами встановлено, що за користування лісовою ділянкою Сторона 2 (ФОП ОСОБА_6.) сплачує плату в гривневому еквіваленті з розрахунку 1 долар США за 1 га лісу за рік по курсу НБУ.

Відповідно до п. 256.1 ст. 256 Податкового кодексу України платниками рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів є лісокористувачі - юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, фізичні особи (крім фізичних осіб, які мають право безоплатно без видачі спеціального дозволу використовувати лісові ресурси відповідно до лісового законодавства), а також фізичні особи - підприємці, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів на підставі спеціального дозволу (лісорубного квитка або лісового квитка) або відповідно до умов договору довгострокового тимчасового користування лісами.

Згідно із пп. 256.2.5 п. 256.2 ст. 256 ПК України об'єктом оподаткування рентною платою за спеціальне використання лісових ресурсів є використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

Пункт 256.10 ст. 256 ПК України встановлює, що за заготівлю другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та використання корисних властивостей лісів ставки рентної плати встановлюються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

На момент укладення договору довгострокового тимчасового користування лісами, як і на даний час, Житомирською обласною радою не прийнято рішення, яким би встановлювалися ставки рентної плати за використання корисних властивостей лісів.

За відсутності належного правового регулювання спірних правовідносин сторони погодились, що до моменту прийняття рішення обласною радою відповідач-1 буде сплачувати кошти в національній валюті, які в еквіваленті становлять один долар США за 1 га лісу по курсу НБУ.

Зазначена обставина спростовує твердження прокурора, що розрахунки між сторонами здійснювались у іноземній валюті в супереч постанові Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р. № 1998 "Про удосконалення порядку формування цін".

Як вже зазначалося рентна плата за спеціальне використання лісовими ресурсами є об'єктом оподаткування.

Відповідно до підпункту 191 1.1 пункту 191 1 ст. 191 Податкового кодексу до функцій ДФС України, поряд з іншим, віднесено контроль за своєчасністю подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

Підпункт 20.1.30 пункту 20.1 ст. 20 ПК України надає органам ДФС України право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

У положеннях Податкового кодексу України серед основних засад податкового законодавства, визначених у статті 4, передбачено принцип презумпції правомірності рішень платника податків, у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

У матеріалах справи відсутні докази того, що у податкових органів виникли зауважень чи заперечення щодо розміру рентної плати, яка встановлена у договорі довгострокового тимчасового користування та щодо чинності самого договору.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до п. 1 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26.01.2000 р. № 02-5/35 акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

При цьому, у пункті 2 зазначеного роз'яснення вказано, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Таким чином місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що приймаючи оспорюване розпорядження, Житомирська обласна державна адміністрація діяла в межах повноважень, визначених Законом України "Про місцеві державні адміністрації" та Земельним кодексом України.

У відповідності до ст. 152 Цивільного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За приписами ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За таких обставин, підстави для визнання розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації №48 від 29.02.2016 р. протиправним та таким, що підлягає скасуванню у суду відсутні.

Крім того, прокурором заявлено позовні вимоги про визнання недійсним договору довгострокового тимчасового користування лісами та повернення земельної лісової ділянки

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Двостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6. ст. 203 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи вищенаведене, зважаючи, що оспорюваний договір було укладено на підставі розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації №48 від 29.02.2016 р., яке в судовому порядку не скасовано (не визнано недійсним), суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору з підстав, зазначених прокурором.

Крім того, у зв'язку з відсутністю підстав для визнання розпорядження Голови Житомирської обласної державної адміністрації №48 від 29.02.2016 р. протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позовна вимога про повернення земельної лісової ділянки, не підлягає до задоволення.

За таких обставин справи, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, фактичні обставини справи судом першої інстанції встановлені повно та об'єктивно, доказам по справі надана належна юридична оцінка, відтак, підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення Господарського суду міста Києва немає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта (позивача).

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.-

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва у справі № 910/14392/16 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2016р. залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 р. у справі №910/14392/16 залишити без змін.

Матеріали справи №910/14392/16 повернути Господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх