Постанова № 62758838, 14.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2016 р. Справа№ 911/2473/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Баранця О.М.

за участю представників:

від позивача - Волощук П.Ю., довіреність № 2757/18 від 09.06.2016;

від відповідача - Грищенко В.В., довіреність № 772/01-12 від 12.07.2016,

розглянувши апеляційну скаргу Національного університету державної податкової служби України на рішення господарського суду Київської області від 20.09.2016р. у справі №911/2473/16 (суддя Кошик А.Ю.) за позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз" до Національного університету державної податкової служби України про стягнення 22 246, 30 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз" звернулося до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Національного університету державної податкової служби України заборгованості в сумі 17 374,27 грн., пені в сумі 2 463, 83 грн., трьох відсотків річних в сумі 670,77 грн. та інфляційних в сумі 1737,43 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 20.09.2016р. у справі №911/2473/16 позов задоволено повністю.

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині оплати отриманого природного газу.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 20.09.2016р. у справі №911/2473/16 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Договір на постачання природного газу за регульованими тарифами №2014/ТП-Б-КП-080040 від 13.03.2014 року виконаний відповідачем у повному обсязі.

Також, апелянт посилається на необхідність переоформлення додатку 2 щодо договірних обсягів постачання газу, у якому мали бути визначені нові планові обсяги газу на продовжений термін, а також вказує на реорганізацію Національного університету державної податкової служби України.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 14.11.2016 підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення, якими просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між публічним акціонерним товариством "Хмельницькгаз" (Постачальник) та Національним університетом державної податкової служби України (Споживач) 13.03.2014 року було укладено Договір № 2014/ТП-Б-КП-080040 року на постачання природного газу за регульованим тарифом.

Відповідно до умов вказаного Договору Постачальник здійснює Споживачу постачання природного газу в обсягах і порядку, передбачених Договором для забезпечення потреб Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість газу у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених Договором.

Послуги з постачання газу документально оформлюються підписаним Сторонами актом приймання-передачі газу, що оформлюється згідно з даними вузлів обліку, визначених у додатку 1 до Договору (п.2.6. Договору).

Акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків Споживача з Постачальником (2.9. Договору).

Пунктом 4.6 Договору передбачено, що оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється Споживачем авансовими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу згідно з Додатком 2.

Відповідно п.4.6.1 Договору Споживач зобов'язаний здійснювати оплату вартості послуг з постачання газу грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати заявлених обсягів, але не пізніше 25 числа звітного місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ та надані послуги з його розподілу і постачання здійснюється Споживачем до 30 числа звітного місяця поставки.

У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період Споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше п'ятого (5) числа місяця, наступного за розрахунковим (п.4.6.3. Договору).

Сторони домовились, що під поняттям "недоплата вартості послуг з постачання газу" вони розуміють недоплату Споживачем вартості фактично спожитого понад запланований або узгоджений на розрахунковий період з Постачальником обсяг газу (п. 4.6.4. Договору).

Згідно з п.5.3.3 Договору Споживач зобов'язаний оплачувати Постачальнику вартість поставленого газу на умовах та в обсягах, визначених Договором.

Додатковою угодою № 7 від 17.12.2014 року строк дії Договору було продовжено до завершення процедури закупівлі, але не пізніше 31.03.2015 року.

Відповідачем зобов'язання за договором виконувались неналежним чином, у зв'язку з чим утворився борг в сумі 17 374,27 грн.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, спірна заборгованість в сумі 17 374,27 грн. виникла за поставку газу в січні-березні 2015 року всього на суму 81 089,52 грн. (що підтверджується Актами прийому-передачі природного газу, а.с. 15-18), з яких погашено за рахунок попередньої переплати на суму 42353,90 грн. та сплачених відповідачем у березні 2015 року 21361,35 грн.

Враховуючи несплату відповідачем вказаних коштів в сумі 17 374,27 грн., позивач звернувся до суду із даним позовом.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно п.4.6.1 Договору Споживач зобов'язаний здійснювати оплату вартості послуг з постачання газу грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати заявлених обсягів, але не пізніше 25 числа звітного місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ та надані послуги з його розподілу і постачання здійснюється Споживачем до 30 числа звітного місяця поставки.

У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період Споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше п'ятого (5) числа місяця, наступного за розрахунковим (п.4.6.3. Договору)

Відповідачем зобов'язання з оплати вартості природного газу виконувались неналежним чином, у зв'язку з чим утворився борг в сумі 17 374,27 грн.

Враховуючи вищевикладене, на момент звернення позивача з даним позовом до суду строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості поставленого позивачем природного газу настав, проте зобов'язання в повному обсязі виконано не було.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Факт наявності заявленого до стягнення боргу станом на день подачі позову до суду підтверджується матеріалами справи, що наведено вище у даній постанові.

Доводи апелянта щодо виконання ним в повному обсязі своїх зобов'язань в частині оплати вартості природного газу, колегією суддів відхиляються, з огляду на наступне.

Так, апелянт, заперечуючи проти задоволення позову, зазначає про те, що відповідно до п. 1 Додаткової угоди №9 до Договору № 2014/ТП-Б-КП-080040 від 13.03.2014 року, укладеної 05.03.2015 року, була збільшена на 2015 рік ціна цього Договору (106 807,83 грн.) на суму 21 361,35 грн. та становила 128 169,18 грн. Пункт 1 Додаткової угоди №9 набув чинності з 01.01.2015 року.

Відповідач вказує, що обсяг природного газу на 2015 рік на суму 21 361,35 грн. був використаний протягом січня-лютого 2015 року і вся планова на 2015 рік сума 21 361,35 грн. сплачена 18.03.2015 року за платіжним доручення № 274 від 13.03.2015 року.

У зв'язку з чим, відповідач стверджує, що Договір на постачання природного газу за регульованими тарифами № 2014/ТП-Б-КП-080040 від 13.03.2014 року виконаний у повному обсязі.

Проте, згідно пояснень представника позивача, наданих в засіданні апеляційного суду, вказана Додаткова угода №9 між сторонами укладена не була.

Отже, доводи апелянта щодо виконання ним в повному обсязі своїх зобов'язань з посиланням на Додаткову угоду №9 є необґрунтованими.

При цьому, слід зазначити, що вказана оплата на суму 21 361,35 грн. була врахована позивачем, що вбачається з його розрахунку.

Доказів на підтвердження оплати решти суми боргу у розмірі 17 374,27 грн. відповідачем до суду не надано.

Також, підлягають відхиленню за необґрунтованістю доводи апелянта про необхідність переоформлення додатку 2 щодо договірних обсягів постачання газу, у якому мали бути визначені нові планові обсяги газу на продовжений термін та незастосування ціни газу за додатковою угодою №8.

Додатковою угодою № 7 від 17.12.2014 року строк дії Договору було продовжено до завершення процедури закупівлі, але не пізніше 31.03.2015 року.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідна додаткова угода № 8 від 01.03.2015 року вручена уповноваженому представнику Споживача, проте Споживачем не підписана.

Разом з тим, відбувалось фактичне споживання природного газу відповідачем та був підписаний акт прийому-передачі №593 від 31.03.2015 року, що свідчить про продовження договірних відносин.

Незважаючи на те, що вказана додаткова угода не була укладена через не підписання з боку відповідача, позивачем обґрунтовано застосовано ціну газу до здійсненої у березні поставки.

Згідно п. 4.1 Договору розрахунки за реалізований Споживачеві газ здійснюються за цінами, що встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Отже, розрахунок за спірний період було здійснено обґрунтовано.

Відповідно до п.5.3. Договору Споживач зобов'язується дотримуватись дисципліни споживання газу, оплачувати Постачальнику вартість поставленого газу, самостійно обмежити (припинити) відбір газу у випадках передбачених Договором.

Споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення добової норми (узгодженого графіка) та/або підтвердженого обсягу газу має самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання, що встановлено п.4.5 Правил користування природним газом для юридичних осіб, які затверджені Постановою НКРЕ №1181 від 13.09.2012 року. Аналогічна умова зазначена в Договорі.

Також, п. 5.3.11. Договору передбачено, що у разі звільнення Споживачем займаного об'єкта (приміщення), на який поширюються умови Договору, реорганізації, ліквідації (у тому числі шляхом банкрутства), відчуження в будь-який спосіб займаного об'єкта Споживач зобов'язаний повідомити Постачальника за 20 діб до дати звільнення цього об'єкта і в цей самий строк здійснити сплату всіх видів платежів, передбачених Договором, до дати зміни власника об'єкта включно, а Постачальник зобов'язаний припинити постачання газу з дати звільнення Споживачем об'єкта, на який поширюються умови Договору.

У разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення споживачем постачальника та (у разі наявності відповідного договору) газорозподільного/газотранспортного підприємства про звільнення приміщення та/або остаточне припинення користування природним газом, споживач зобов'язаний здійснювати оплату спожитого об'єктами газоспоживання природного газу та інших платежів, виходячи з умов відповідних договорів (ч.3 п 6.8 Правил користування природним газом для юридичних осіб, які затверджені Постановою НКРЕ №1181 від 13.09.2012 року).

Відповідачем доказів повідомлення постачальника про звільнення Споживачем частини займаного об'єкта (приміщення), на який поширюються умови Договору, реорганізації, ліквідації (у тому числі шляхом банкрутства), відчуження в будь-який спосіб займаного об'єкта Споживачем, до суду не надано.

У будь-якому разі оплата здійснюється виходячи з показників лічильника на підставі Акту прийому-передачі газу. Тому, доводи щодо звільнення приміщення не впливають на результат розгляду спору.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, у позивача не було підстав для припинення поставки природного газу, який відповідачем у березні 2015 року фактично прийнято, про що свідчить акт прийому-передачі природного газу №593 від 31.03.2015 року.

Згідно з п. 4.6.1 Договору оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється Споживачем грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати заявлених обсягів, але не пізніше 25 числа звітного місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ та надані послуги з його розподілу і постачання здійснюється Споживачем до 30 числа звітного місяця поставки.

У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період Споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше п'ятого (5) числа місяця, наступного за розрахунковим (п.4.6.3. Договору).

Сторони домовились, що під поняттям "недоплата вартості послуг з постачання газу" вони розуміють недоплату Споживачем вартості фактично спожитого понад запланований або узгоджений на розрахунковий період з Постачальником обсяг газу (п. 4.6.4. Договору).

Таким чином, з огляду на умови Договору, договірні планові обсяги природного газу необхідні для обрахування розміру авансового платежу, який має сплачуватись до 25 числа звітного місяця.

Разом з тим, Договором передбачено, що остаточний розрахунок за фактично спожитий газ має проводитись до 30 числа звітного місяця, а у випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період, Споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше п'ятого (5) числа місяця, наступного за розрахунковим.

Таким чином, умови Договору не обмежують постачання природного газу плановими обсягами та розрахованою плановою вартістю поставки.

З огляду на викладене, вказані доводи апелянта відхиляються судом.

Щодо посилань апелянта на реорганізацію Національного університету державної податкової служби України в Університет державної фіскальної служби України, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. (ч. 2 ст. 104 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 107 Цивільного кодексу України після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.

Частиною 3 ст. 107 Цивільного кодексу України передбачено, що передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Як вбачається зі Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на час прийняття оскаржуваного рішення Національний університет ДПС України (код 02973089) знаходиться в стані припинення за рішенням засновників. Запис про припинення вказаної юридичної особи в реєстр не внесений. Отже, відповідач не є таким, що припинився.

Крім того, відповідачем не надано суду передавального акта, з якого б вбачалося, що зобов`язання щодо якого виник спір передано правонаступнику.

Таким чином, оскільки діяльність відповідача ще не припинена шляхом реорганізації (злиття), і відповідачем не надано суду передавального акта, з якого б вбачалося, що зобов`язання щодо якого виник спір передано новоутвореній юридичній особі, відповідач має відповідати за спірними зобов'язаннями.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку в частині задоволення вимоги про стягнення з відповідача 17 374,27 грн.

Також, окрім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення пеню в сумі 2 463, 83 грн., три відсотки річних в сумі 670,77 грн. та інфляційні в сумі 1737,43 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 6.2.2 Договору у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 Договору, із Споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

З урахуванням того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 2 463, 83 грн., трьох відсотків річних в сумі 670,77 грн. та інфляційних в сумі 1737,43 грн., розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національного університету державної податкової служби України залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 20.09.2016р. у справі №911/2473/16 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи №911/2473/16 повернути до господарського суду Київської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

О.М. Баранець