Ухвала суду № 62758277, 09.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2016 року м. Київ К/800/25501/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: Стародуб О.П. (доповідач), Олексієнко М.М., Рецебуринський Ю.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2014р. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2015р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про поновлення на публічній службі,-

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 20.08.2014р. №179-к, поновлення на посаді провідного спеціаліста відділу адресно-довідкової роботи управління паспортної роботи, громадянства та реєстрації фізичних осіб Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області з 20.08.2014р., стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку в сумі 513,10 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2014р. у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2015р. рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та в цій частині прийнято нове рішення про задоволення позову.

Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області провести нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.08.2014р. по 27.08.2014р.

У решті судове рішення залишено без змін.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодилася позивач, подала касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати ухвалені судами рішення та прийняти нове про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

В ході розгляду справи судами встановлено, що позивач проходила державну службу на посаді провідного спеціаліста відділу адресно-довідкової роботи управління паспортної роботи, громадянства та реєстрації фізичних осіб Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області.

20.06.2014р. позивача попереджено про можливе вивільнення у зв'язку з виведенням її посади зі штатного розпису Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (а.с. 65).

Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 20.08.2014р. №179-к позивача звільнено з займаної посади з 20.08.2014р. відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України (а.с. 63).

Підставою для його прийняття став наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 20.06.2014р. №88-к про введення змін до штатного розпису управління на виконання наказу Державної міграційної служби України від 30.05.2014р. №121 «Про затвердження штатних розписів територіальних органів Державної міграційної служби України та внесення змін до наказу Державної міграційної служби України від 13.05.2014р. №104», з метою поліпшення організації та підвищення ефективності роботи Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області та з метою приведення штатного розпису у відповідність до Примірної структури, затвердженої наказом Державної міграційної служби України від 13.05.2014р. № 104 (а.с. 45-53).

Відповідно до даного наказу внесено зміни до штатного розпису Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, виключено, зокрема, управління паспортної роботи, громадянства та реєстрації фізичних осіб (де працювала позивач) шляхом утворення на його базі управління з питань громадянства, реєстрації та роботи з громадянами з тимчасово окупованої території України; виведено зі штатного розпису управління посаду провідного спеціаліста відділу адресно-довідкової роботи управління паспортної роботи, громадянства та реєстрації фізичних осіб (в кількості 8 посад) та введено до штатного розпису посаду провідного спеціаліста відділу адресно-довідкової роботи (кількістю 2 посади).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого в частині правомірності звільнення погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до нового штатного розпису посада позивача була скорочена, вона вчасно попереджена про наступне вивільнення та у зв'язку з відсутністю іншої роботи або рівнозначної посади вимоги статей 40 та 49-2 КЗпП України виконати не було можливості.

Крім того, суди виходили з того, що відповідачем надано докази, що особи, які залишилися працювати у відділі, мали переважне право перед позивачем на залишення на роботі з огляду на перебування на їх утриманні неповнолітніх дітей.

Змінюючи в частині рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що у порушення вимог статті 116 КЗпП України повний розрахунок з позивачем було проведено не у день звільнення - 20.08.2014р., а 27.08.2014р., а тому відповідно до статті 117 КЗпП України відповідач зобов'язаний провести нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

З такими висновками судів колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи судами було враховано та перевірено посилання позивача щодо трьох співробітників відділу, які відсутні на робочому місці більше двох років, та не були звільнені у зв'язку зі скороченням штату, на відміну від неї. Суди прийшли до законного та обґрунтованого висновку, що на час звільнення позивача з посади провідного спеціаліста дані три особи займали інші посади - інспекторів, а тому у відповідача були відсутні підстави для врахування переважного права позивача на залишення на посаді, яку вона не займала на час звільнення і скорочення штату.

Також позивач посилалась на неврахування відповідачем та судами її тривалого безперервного стажу роботи з 1993 року та порушення відповідачем вимог пункту 3 частини 2 статті 42 КЗпП України, відповідно до якого при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Проте суди перевірили виконання відповідачем вимог статті 42 КЗпП України при звільненні позивача та зробили правомірний висновок про відсутність у неї переважного права на залишення на роботі перед іншими працівниками, оскільки відповідно до вимог пункту 1 частини 2 даної статті перевага в залишенні на роботі надається також і сімейним - при наявності двох і більше утриманців. Відповідачем було надано відповідні докази, що особи, які залишилися працювати у відділі - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 мали переважне право на залишення на роботі з огляду на перебування у них по двоє утриманців (неповнолітні діти).

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що судами правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,-

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2014р. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2015р. у даній справі - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку передбаченому главою 3 розділу IV КАС України.

Судді: О.П. Стародуб

М.М. Олексієнко

Ю.Й. Рецебуринський