Ухвала суду № 62758079, 09.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2016 року м. Київ К/800/51294/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Олексієнка М.М. (доповідач), Рецебуринського Ю.Й., Штульман І.В.,

здійснивши в касаційному порядку попередній розгляд справи за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк») до Департаменту державної виконавчої служби України Міністерство юстиції України (далі - Департамент ДВС ), третя особа - дочірнє підприємство «Уманській консервний комбінат» про визнання протиправною та скасування постанови про зупинення виконавчого провадження, за касаційною скаргою представника Департаменту ДВС на судові рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2015 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2015 року ПАТ «Ощадбанк» звернулося до суду з позовом, у якому просило:

визнати незаконними дії головного державного виконавця, допущені при винесенні постанови від 20 квітня 2015 року про зупинення виконавчого провадження, та скасувати вказану постанову;

зобов'язати Департамент ДВС винести постанову про поновлення виконавчого провадження № 43755521.

Представник позивача посилався на незаконність дій та постанови, які є предметом оскарження, оскільки вони вчинені в супереч вимогам статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», та без правових підстав, які б давали можливість до зупинення виконавчого провадження.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2015 року, залишеною без змін Київським апеляційним адміністративним судом від 24 вересня 2015 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС від 20 квітня 2015 року про зупинення виконавчого провадження. В решті у задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що майно, на яке звернено стягнення, є предметом іпотеки, тобто заставленим майном, і перебуває в стадії продажу, а отже дія мораторію на це майно не розповсюджується. Окрім того, судове рішення, на підставі якого порушено провадження про банкрутство, скасовано.

У касаційній скарзі представник відповідача, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Вказується на те, що постанова про зупинення виконавчого провадження прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства, а факт подальшого скасування ухвали господарського суду не впливає на її законність, оскільки цієї обставини не існували на момент винесення постанови.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної з урахуванням наступного.

За правилами, викладеними в пункті 8 частини першої статті 37 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 02.10.2012 р. N 5405-VI), виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) та виконання рішень у немайнових спорах.

Виходячи зі змісту наведеної норми, необхідною умовою зупинення виконавчого провадження є не лише порушення господарським судом справи про банкрутство боржника, а й поширення на вимогу стягувача дії мораторію.

Визначення мораторію на задоволення вимог кредиторів міститься у частині першій статті 19 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI) та означає зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Частиною третьою вище згаданої норми передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що дія мораторію не поширюється на випадки звернення стягнення на заставлене майно та коли майно у виконавчому провадженні перебуває на стадії продажу.

Як установлено судами попередніх інстанцій, що відповідає фактичним обставинам справи, нерухоме майно, на яке звернуто стягнення згідно виконавчого напису приватного нотаріуса, є предметом іпотеки, підпадає під визначення заставленого майна та перебуває на стадії продажу, про що оприлюднено відповідну інформацію в системі електронних торгів арештованим майном «СЕТАМ».

З урахуванням зазначених обставин та норм права, суди прийшли до обґрунтованого висновку про незаконність постанови головного державного виконавця від 20 квітня 2015 року, якою зупинено виконавче провадження за виконавчим написом № 350 від 23.05.2014 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, на підставі пункту 8 частини першої статті 37 Закону № 606-XIV.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, висновок суду не спростовують та не дають підстав вважати судові рішення такими, що ухвалені з порушенням норм матеріального чи процесуального права. Зокрема, ухвалою господарського суду Черкаської області від 16 квітня 2015 року, на яку посилався державний виконавець при винесенні постанови про зупинення виконавчого провадження, зупинено процедуру реалізації майна боржника на офіційному сайті ресурсу СЕТАМ. Зазначена обставина не давала підстав до зупинення виконавчого провадження за пунктом 8 частини першої статті 37 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби України Міністерство юстиції України відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.М. Олексієнко

Ю.Й. Рецебуринський

І.В. Штульман