Рішення № 6274199, 03.09.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03.09.09 р. Справа № 37/187пд

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О.,

присекретарі Прилуцьких М.І., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „Елемент Лізинг”, м. Київ, ідентифікаційний код34832663

до Відповідача: Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м. Яснувата, ідентифікаційний номер НОМЕР_1

про: розірвання договору фінансового лізингу транспортних засобів №ЭЛ/Днк-0185/ДЛ від 17.03.2008р., зобовязання повернути предмет лізингу та стягнення заборгованості в сумі 153097,29грн., з якої 129314,37грн. заборгованість за лізинговими платежами, 14206,65грн. лізинговий платіж за період розірвання договору, та пеня в сумі 9576,27грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача не зявився;

від Відповідача не з'явився.

Відповідно до вимог ст.ст. 4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 23.07.2009р. на 26.08.2009р., з 26.08.2009р. на 03.09.2009р.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Елемент Лізинг”, м. Київ (далі Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м. Ясинувата (далі Відповідач) про розірвання договору фінансового лізингу транспортних засобів №ЭЛ/Днк-0185/ДЛ від 17.03.2008р., зобовязання повернути предмет лізингу та стягнення заборгованості в сумі 153097,29грн., з якої 129314,37грн. заборгованість за лізинговими платежами, 14206,65грн. лізинговий платіж за період розірвання договору, та пеня в сумі 9576,27грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобовязань за договором фінансового лізингу транспортних засобів №ЭЛ/Днк-0185/ДЛ від 17.03.2008р.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір фінансового лізингу транспортних засобів №ЭЛ/Днк-0185/ДЛ від 17.03.2008р. з додатками №№ 1, 2, 3; правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 1, 54-57, 61, 64, 69, 85 Господарського процесуального кодексу України, ст. 525 Цивільного кодексу України, ст. 10 Закону України „Про фінансовий лізинг”.

Позивач надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 25-30, 38, 39), у тому числі клопотання про проведення судового засідання 03.09.20009р. без присутності свого представника.

Відповідач у судові засідання не зявлявся, відзиву та доказів сплати заборгованості не надав, хоча повідомлявся про судові засідання належним чином шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою, визначеною у якості місцезнаходження згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.27), достовірність яких (відомостей) презюмується відповідно до ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”.

У світлі висновків Вищого господарського суду України, викладених в п. 11 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” від 15.03.2007р. № 01-8/123, таке повідомлення Відповідача вважається належним, оскільки до повноважень суду не віднесено установлення фактичного місцезнаходження фізичних осіб.

Представник Позивача у судових засіданнях підтримав позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка Відповідача та ненадання ним витребуваних документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не впливає на таку кваліфікацію.

Вислухавши представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

17.03.2008р. між Позивачем (Лізингодавець) та Відповідачем (Лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу транспортних засобів №ЭЛ/Днк-0185/ДЛ (а.с.12), згідно умов п. 3, п.5.7 якого Лізингодавець придбає у власність предмет лізингу і надає його Лізингоодержувачу за плату у тимчасове володіння та користування на умовах даного договору і Правил (додаток №1 а.с.а.с.13-16) на 48 місяців з дати підписання акта прийому-передачі предмету лізингу в лізинг. Найменування предмету лізингу і його технічні характеристики вказані у Специфікації (Додаток №2 а.с.17),

Згідно п.1.1 Загальних правил фінансового лізингу транспортних засобів, Лізингоодержувач за надане йому право володіння та користування предметом лізингу зобовязується оплатити Лізингодавцеві лізингові платежі до оплати в строки, зазначені в графіку лізингових платежів (Додаток №3 до договору а.с.18), та інші платежі зазначені в п. 5 договору лізингу. Зобовязання зі сплати платежів наступають з моменту передачі предмета лізингу Лізингоодержувачу, тобто з дати підписання сторонами акту прийому-передачі предмету лізингу.

Відповідно до ст.3 Загальних правил фінансового лізингу транспортних засобів, на Лізингоодержувача покладені наступні права та обовязки, зокрема:

- сплатити авансовий платіж протягом 5 банківських днів з дати підписання договору лізингу в розмірі, визначеному ст. 5 договору лізингу (п.3.1.2.);

- оплатити комісію за передачу предмету лізингу в лізинг протягом 5 банківських днів з дати підписання договору лізингу в розмірі, визначеному ст. 5 договору лізингу (п.3.1.3.);

- оплатити комісію за передачу предмету лізингу у власність одночасно з останнім лізинговим платежем відповідно до додатку№3 до договору лізингу. Комісія за передачу предмету лізингу у власність підлягає оплаті у випадку порушення Лізингоотримувачем зобовязань за договором. Порушенням у цьому випадку вважається наявність у Лізингоотримувача факту3-х і більше прострочень понад 5 днів кожне або факту 1-го прострочення понад 10 днів протягом терміну дії договору (п.3.1.4.).

Умовами п. 5.1. Загальних правил фінансового лізингу транспортних засобів у разі прострочення встановлених Договором лізингу строків оплати або при частковій оплаті Лізингоотримувач зобовязується не пізніше трьох банківських днів з моменту погашення заборгованості перерахувати на розрахунковий рахунок Лізингодавця пеню в розмірі 0,1% від суми, що підлягає оплаті за кожний день прострочення.

Пунктом 5.6. договору сторони дійшли згоди, що всі платежі за договором здійснюються в національній валюті України гривні з відповідним перерахуванням сум в гривнях, згідно до еквівалента (долара США) по курсу НБУ на дату здійснення платежу.

У пункті 8.2.4. договору сторони встановили можливість Лізингодавця розірвати договір зокрема у випадку, якщо заборгованість по оплаті лізингових платежів перевищить 30 календарних днів. У випадку такого розірвання Лізингоотримувач зобовязаний повністю оплатити заборгованість і суму неустойки, а згідно п. 10.7. при достроковому розірванні незавершений лізинговий період оплачується Відповідачем у повному обсягу.

Відповідно до умов договору, а також Загальних правил фінансового лізингу транспортних засобів, майно, що є предметом лізингу, а саме вантажний самоскид „КрАЗ-65066-0000054-02”, шасі НОМЕР_3, державний номер НОМЕР_2 - було передано в користування Відповідачу, про що сторонами був складений відповідний акт приймання-передачі від 03.04.2008р., який є додатком №4 до Договору (а.с.19).

Оскільки зобовязання з оплати лізингових платежів Відповідачем з 03.09.2008р. здійснювалися із простроченням, а з 05.11.2008р. не виконувалися у повному обсягу, виникла заборгованість, у звязку з чим Позивач, нарахувавши пеню, звернувся до суду із розглядуваним позовом.

Відповідач відзиву не надав, у судові засідання не зявлявся, процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не скористався, хоча про розгляд справи повідомлений належним чином.

Крім того, Відповідач ухилився від підписання (з зауваженнями або без) акту звірення взаємних розрахунків станом на 05.06.2009р. (а.с.28), складеного і надісланого (а.с.29) на вимогу суду Позивачем.

Суд розглядає справу в контексті всіх позовних вимог, оскільки їх сумісне висування не суперечить приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги повязані наданими доказами та підставами виникнення (порушення грошових зобовязань за договором лізингу), а їх сумісний розгляд не перешкоджає зясуванню прав і взаємовідносин сторін та не утруднює вирішення спору, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.

При цьому, зважаючи на передбачену ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України можливість застосування до договору лізингу загальних положень про найм (оренду), суд також враховує позицію Вищого господарського суду України, викладену в п. 17 Інформаційного листа від 13.08.2008р. №01-8/482, відносно можливості висування в межах однією позовної заяви вимог про розірвання договору оренди та повернення орендованого майна.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобовязань та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення пені та розірвання договору фінансового лізингу.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про фінансовий лізинг” та умовами укладеного між ними договору.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лізингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобовязань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач не мав правових підстав ухилятися від сплати лізингових платежів згідно передбаченого договором графіку.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України зобовязання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Між тим, як вбачається із матеріалів справи - і будь-яких доказів протилежного Відповідачем всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України суду не надано - починаючи з 04.09.2009р. по 05.11.2008р. Відповідач несвоєчасно здійснював лізингові платежі, а з 05.11.2009р. взагалі припинив їх сплату. За змістом довідки Позивача б/н від 01.09.2009р. (а.с.38) платежів не було і в перебігу розгляду справи.

Таке невиконання грошових зобовязань Відповідачем кваліфікується судом їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам Відповідач є таким, що прострочив у розумінні ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України грошове зобовязання перед Лізингодавцем.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу. Оскільки в контексті приписів ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України та ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України сторони можуть здійснювати свої права за договором протягом строку відповідних правовідносин, у тому числі нараховувати лізингові платежі до припинення відповідних правовідносин у будь-який передбачений діючим законодавством спосіб, остільки Лізингодавець управнений вимагати сплати заборгованості, яка сформувалася і за липень 2009р.

Перевіривши відповідність розрахунку (а.с.4) суми заборгованості умовам договору з урахуванням порядку переведення суми платежу у гривневий еквівалент з використанням відповідного курсу НБУ, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог в цій частині, задовольняючи їх по липень 2009р. включно у сумі 143521,02грн.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобовязань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення оплати лізингових та інших платежів сформульована безпосередньо у п. 5.1 Загальних правил фінансового лізингу (додаток № 1), вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобовязання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Відтак, здійснивши арифметичний перерахунок пені за допомогою відповідної програми інформаційної бази „Законодавство”, суд встановивши використання Позивачем при розрахунку ставки пені, що не перевищує граничних розмірів, визначених положеннями ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, та періоду стягнення визначеного із урахуванням меж, передбачених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, дійшов висновку про наявність певних недоліків у підрахунку, зумовлених спрощенням до цілих чисел, з огляду на що задовольняє вимоги Позивача про її (пені) стягнення частково у сумі 9570,72 грн.

Стосовно заявлених Позивачем вимог про припинення правовідношення шляхом розірвання договору лізингу та повернення предмету лізингу, суд зазначає наступне.

Виходячи з підстави позовної вимоги про розірвання спірного договору, у розумінні її (підстави) визначення в абз. 2 п. 3.7. Розяснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, Позивач наполягає на розірванні договору як на наслідку порушення Відповідачем грошових зобовязань за таким договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди, нормативні положення щодо якого застосовуються у розглядуваному випадку в силу ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України, може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому ст. 188 цього Кодексу.

З огляду на приписи п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України саме на Позивача покладається обовязок довести за допомогою належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів наявності підстав для дострокового розірвання спірного договору, а на Відповідача обовязок із спростування зазначених підстав.

Посилання Позивача на необхідність розірвання спірного договору у звязку із наявністю порушення його умов з боку Відповідача, судом приймаються до уваги як юридично і доказово обґрунтовані з огляду на таке.

За змістом ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

У світлі наведених вище приписів, які запроваджують необхідність сплати лізингових платежів за користування предметом лізингу у якості кваліфікуючої ознаки такого виду договорів, умова про сплату лізингових платежів відноситься до істотних умов договору спірного договору у розумінні ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України.

Дотримання умов щодо внесення таких платежів є обовязковим для Відповідача згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, а їх порушення зумовлює правомірність ініціювання питання про розірвання договору, як на наслідку порушення, передбаченому ст. 611 Цивільного кодексу України, що, також, випливає і із змісту п.8.2.4. спірного договору.

Як було встановлено судом при оцінки обґрунтованості вимоги щодо стягнення заборгованості, Відповідачем порушував свої грошові зобовязання за спірним договором починаючи з 03.09.2009р., внаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якої, належний до отримання Позивачу, був визначений судом вище. Викладене, за висновком суду, вказує на наявність достатньої підстави для дострокового розірвання спірного договору фінансового лізингу, оскільки саме із можливості своєчасного отримання лізингових платежів виходив Лізингодавець, укладаючи такий договір.

Відносно дотримання порядку розірвання, передбаченого ст. 188 Господарського кодексу України, суд зазначає, що у світлі приписів ст. 124 Конституції України та висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 09.07.2002р. №15-рп/2002 обставини його (порядку) дотримання/недотримання взагалі не впливають на можливість застосування судовим відповідного способу захисту порушених прав Позивача. Аналогічна правова позиція сформульована в п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008р. № 01-8/482.

За таких обставин, вимоги Позивача про розірвання спірного договору підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 202 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобовязання сторін припиняються.

Виходячи з положень, наведених в ст.173 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, згідно яких зобовязання як правовідношення сторін є підставою для існування відповідних прав та обовязків його учасників, припинення зобовязання зумовлює і припинення існування підстави для відповідного права, зокрема для подальшого користування Відповідачем предметом лізингу, отриманим за спірним договором.

Положення щодо обовязку повернення майна у разі припинення договору безпосередньо закріплені в п. 8.5. Загальних правил фінансового лізингу транспортних засобів.

Відтак, позовні вимоги про зобовязання Відповідача повернути предмет лізингу вантажний самоскид „КрАЗ-65066-0000054-02”, шасі НОМЕР_3, державний номер НОМЕР_2 також підлягають задоволенню у повному обсягу.

З огляду на приписи абз. 1 ч. 2 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України щодо необхідності встановлення строку для виконання певних дій згідно рішення суду та встановлення умовами п. 8.5. Додатку № 1 до спірного договору 5-ти денного строку для доставки предмету лізингу в робочому стані з урахуванням нормального зносу до місяця, визначеного Лізингоодержувачем, у разі розірвання договору, суд вважає за можливе встановити такий строк і в цьому рішенні.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам. При цьому, оскільки вимоги про зобовязання повернути предмет лізингу за висновком суду є спонукання до виконання відповідної дії, а отже не мають майнового характеру, зайво сплачене державне мито за цією вимогою у сумі 3272,18грн. підлягає поверненню Позивачу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 58, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Елемент Лізинг”, м. Київ, (ідентифікаційний код 34832663) до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м. Яснувата (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) про розірвання договору фінансового лізингу транспортних засобів №ЭЛ/Днк-0185/ДЛ від 17.03.2008р., зобовязання повернути предмет лізингу та стягнення заборгованості в сумі 153097,29грн., з якої 129314,37грн. заборгованість за лізинговими платежами, 14206,65грн. лізинговий платіж за період розірвання договору, та пеня в сумі 9576,27грн. задовольнити частково.

2. Розірвати договір фінансового лізингу №ЭЛ/Днк-0185/ДЛ від 17.03.2008р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Елемент Лізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код34832663) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2, м. Яснувата (ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

3. Зобовязати Фізичну особу підприємця ОСОБА_2, м. Яснувата (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) протягом 5-ти календарних днів повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Елемент Лізинг”, м. Київ, (ідентифікаційний код 34832663) вантажний самоскид „КрАЗ-65066-0000054-02”, шасі НОМЕР_3, державний номер НОМЕР_2.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м. Яснувата, (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Елемент Лізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код34832663) заборгованість у сумі 143521,02грн. та пеню в сумі 9570,72 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5.У задоволені решти вимог щодо пені відмовити.

6.Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м. Яснувата, (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Елемент Лізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код34832663) відшкодування витрат по сплаті державного мита у сумі 1615,92 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 314,99грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

7. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Елемент Лізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код34832663) зайво сплачене державне мито у сумі 3272,18грн., про що видати довідку.

8. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 03.09.2009р. оголошений та підписаний повний текст рішення.

9. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя