Постанова № 62738513, 15.11.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3058/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2016 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Потоцької Н.В.

за участю секретаря Лопатюк Ю. А.

сторін:

позивач ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_3

представника відповідача Юзбашян Х.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу від 16.06.2016 року, зобов'язання визнати особу біженцем,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби в Одеській області, в якому просить:

- визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління державної міграційної служби в Одеській області від 16.06.2016 року №115;

- зобов'язати Головне управління державної міграційної служби в Одеській області прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач вважає, що оскаржуване рішення рішення відповідача є неправомірним, необгрунтованим та прийнятим без урахування всіх обставин справи.

Позивачу було відмовлено у прийнятті заяви з посиланням на ч.6 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі якій раніш було відмовлено у наданні захисту у зв'язку з відсутністю умов передбачених пунктами 1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону й зазначені умови не змінились. Однак, такий висновок відповідача не відповідає дійсним обставинам справи.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали заявлені позовні вимоги та просили позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечував, в обґрунтування заявленої правової позиції надав до суду письмові заперечення (а/с. 20 - 23) в яких зокрема зазначив, що позивачу правомірно відмовлено в прийнятті заяви про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки позивач повторно звернувся до відповідача із тотожною заявою попередній заяві та відсутні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону.

Отже, рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 16.06.2016 року №115 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймалось з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, судом встановлено наступне.

16.06.2016 р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління державної міграційної служби в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні.

Наказом № 115 Головного управління ДМС України від 16.06.2016 року ОСОБА_1 відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

16.06.2016 року ОСОБА_1 отримано повідомленням про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за № 220 яким повідомлено про відмовуу прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а/с. 9).

Вказана відмова мотивована наступним:

По перше: ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Так, вперше позивач звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управлінні ДМС в Одеській області, клопотання було зареєстровано 15.07.2013 року. За результатами розгляду матеріалів справи ДМС прийняло рішення від 27.04.2015 № 344-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначене рішення оскаржено в судовому порядку (ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.04.2016 року по судовій справі К/800/49061/15 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення про відмову в задоволенні позову судів першої та апеляційної інстанції без змін).

По друге: чергове звернення від 16.06.2016 року до ГУДМС в Одеській області є очевидно не обгрунтованим та не містить жодних нововиявлених обставин, які б дозволяли повторно розглянути заяву в призмі визнання позивачабіженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. В заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту зазначено, що в Афганістані та у рідному місті Мазарі-Шаріф тривають військові дії. У той же час, відповідно до інформації по країні походження, станом на 2015 рік, провінція Балх із центром Мазарі-Шаріф визнана одним з безпечніших регіонів Афганістану.

По третє: в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткової захисту позивач не навів обґрунтованих пояснень щодо загострення ситуації м. Мазарі-Шаріф на момент чергового звернення за захистом, що, у свою чергу, не містить ознак нововиявлених обставин справи.

По четверте: додатково, до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач додав два документа англійською мовою, які нібито засвідчують його працевлаштування в організації «World Health Оrgаnіzаtіоn».

З отриманих документів вбачається, що у період з 13.07.2012 по 20.02.2013 роки позивач пройшов курс підготовки програми з контролю туберкульозу та мав відповідне службове посвідчення № 306602. Зазначені документи не приймаються міграційною службою у якості доказів по справі, так як, на момент отримання посвідчення (13.05.2012 року) позивач був неповнолітньою особою (15 років). Крім того, під час першого звернення за міжнародним захистом позивач зазначив, що не мав жодних службових посвідчень, а єдиним документом, який було надано до управління була копія свідоцтва про народження.

Судом в свою чергу встановлено, що ОСОБА_1 надано нові докази які не досліджувались під час попереднього розгляду справи:

- копія реєстраційної картки Міжнародної організації з охорони здоров'я (МОЗ)

- копія сертифікату про проходження тренінгу під час роботи на МОЗ.

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 р., п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 цієї ж статті Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття біженець включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до п.6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися».

Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом МВС від 07.09.2011 р., № 649, визначено процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Розділом ІІ «Вирішення питання щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», встановлено:

2.1. Уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц - зв'язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Також заява позивача відповідає вимогам ст.40 Директиви ЕС 2013/32/ЕІІ «Про загальні процедури надання і втрати міжнародного захисту» від 26.06.2013 р., щодо наявності нових відомостей, що були подані заявником та вимагають розгляду заяви по суті.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що Головним управлінням державної міграційної служби в Одеській області під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 16.06.2016 року порушено законодавчо визначений порядок розгляду, а саме: протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви, що у спірних правовідносинах не вчинялось.

В судовому засіданні встановлено, що підстав для відмови відповідач не мав, оскільки позивачем були надані додаткові документи, які не були предметом дослідження при первинному розгляді заяви ОСОБА_1.

Аналіз додаткових документів повинен проводитись під час розгляду заяви позивача протягом 15 днів з дня реєстрації заяви, за наслідками якого приймається рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч.2 ст.71 цього КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч.1 ст. 69 та ч.1 ст.70 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано достатніх аргументів та доводів, які свідчать, що останній діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління державної міграційної служби в Одеській області від 16.06.2016 року №115.

Зобов'язати Головного управління державної міграційної служби в Одеській області розглянути заяву стосовно ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя Потоцька Н.В.