Ухвала суду № 62737238, 16.03.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 712/18839/12

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

16.03.2016 м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - Симаченко Л. І.,

суддів - Гошовського Г. М., Демченка С. М.,

з участю прокурора - Сирохман Л. І.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 та

його захисника - ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 140, ч. 2 ст. 367 КК України, за апеляцією прокурора прокуратури м. Ужгорода ОСОБА_3 на вирок Ужгородського міськрайонного суду від 25 лютого 2015 року.

Цим вироком

ОСОБА_1, 8 лютого1944 року народження, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючий за адресою: вул. Коротка б. 1, с. Минай, Ужгородський район, Закарпатська область, несудимий,

визнаний невинним і виправданий у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України.

Запобіжний захід у виді підписки про невиїзд скасовано.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Вироком встановлено, що органом досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що, працюючи на посаді завідуючого урологічним відділенням обласної клінічної лікарні та будучи лікарем вищої кваліфікаційної категорії за спеціальністю «урологія» і лікарем - хірургом другої кваліфікаційної категорії, 15 червня 2004 року не провів належне передопераційне обстеження хворого ОСОБА_4 і без заключення УЗД жовчного міхура, загального аналізу сечі, встановлення групи крові хворого, встановив йому діагноз хронічний калькульозний холецистит, оформив клінічний розбір, неповний за змістом передопераційний епікриз і призначив оперативне втручання лапароскопічну холецистектомію (видалення жовчного міхура).

16 червня 2004 року без госпіталізації хворого в профільне хірургічне відділення провів ОСОБА_4 лапароскопічну холецистектомію, не зазначивши в протоколі оперативного втручання необхідні дані щодо жовчного міхура (гострий чи хронічний холецистит), складність оперативного втручання, наявність ускладнення, місце та кількість встановлення дренажних трубок.

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 своїх службових обовязків через несумлінне та недбале до них ставлення хворому ОСОБА_4 було проведено неякісну операцію, в результаті якої пошкоджено праву печінкову протоку. 19 червня 2004 року хворого повторно прооперовано і виявлено загальний жовчно - фібринозний перитоніт, гостру паралітичну кишкову непрохідність, які при наростаючих явищах серцево - судинної недостатності призвели до смерті ОСОБА_4.

21 серпня 2004 року ОСОБА_1, неналежно виконуючи свої професійні обовязки, не провів належне передопераційне обстеження хворого ОСОБА_5, не виконав алгоритм дообстеження і, нехтуючи висновком гістологічного дослідження про відсутність злоякісного росту клітин, встановив ОСОБА_5 І хибний діагноз «Тумор правого придатка ст. ІІ кл. гр. ІІ» (пухлина яєчка) і виконав оперативне втручання, в якому не було потреби, внаслідок чого ОСОБА_5 були заподіяні середньої тяжкості тілесні ушкодження.

23 листопада 2004 року ОСОБА_1, неналежно виконуючи професійні обовязки, не провівши належне передопераційне обстеження хворого ОСОБА_6, без заключення УЗД нирок та опису рентген обстеження провів хворому оперативне втручання по видаленню каменів із нирок, видаливши лише фрагмент кораловидного каменя, що призвело до розвитку післяопераційного ускладнення - розлитого гнійно - фібрінозного перитоніту, ниркової недостатності та повторної операції, яка була проведена 2 грудня 2004 року, однак незважаючи на це 6 грудня 2004 року настала смерть ОСОБА_6.

Не погоджуючись з вироком суду, прокурор Грамотник В. В. в апеляції вказує, що висновки суду ґрунтуються виключно на показаннях ОСОБА_1 та на висновках експертиз, які не є обовязковими для суду і повинні оцінюватись у сукупності з іншими доказами. У вироку відсутнє рішення за обвинуваченням ОСОБА_1 зач. 2 ст. 367 КК України, а висновки суду про недоведеність винуватості за ч. 1 ст. 140 КК України суперечать вимогам ст. 327 КПК України та п. 22 ППВСУ № 4 від 29 червня 1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку». Просить вирок суду скасувати через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування кримінального закону та направити справу на новий судовий розгляд в іншому складі суддів.

Іншими учасниками судового розгляду вирок не оскаржено.

Заслухавши доповідь судді про зміст вироку та апеляційної скарги; промову прокурора про скасування вироку з наведених в апеляційній скарзі підстав; пояснення ОСОБА_1 та його захисника, які просили залишити вирок суду без зміни; виступи учасників судового розгляду в судових дебатах; останнє слово ОСОБА_1; перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 327 КПК України ( в редакції 1960 року ) та п. 29 ППВСУ «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» № 4 від 29 червня 1990 року із змінами від 4 червня 1993 року та 3 грудня 1997 року виправдувальний вирок підлягає скасуванню, якщо судом були допущені порушення кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду обєктивно, повно та всебічно розглянути справу і винести законний та обґрунтований вирок.

Недослідження судом частини предявленого слідством обвинувачення, невідповідність протоколу судового засідання технічному запису перебігу судового розгляду і відсутність запису окремих судових засідань є істотними порушеннями вимог кримінально процесуального закону, які свідчать про неповноту і неправильність судового слідства та позбавляють суд апеляційної інстанції належним чином перевірити правильність встановлення судом першої інстанції обставин й фактів, які покладені судом в основу вироку.

Так, з матеріалів кримінальної справи № 6100105 вбачається, що до суду вона надійшла з обвинувальним висновком за обвинуваченням ОСОБА_1 за двома статтями - ч. 1 ст. 140 і ч. 2 ст. 367 КК України. ( т. 7 а. с. 125 174 ).

Утім, в протоколі судового засідання зазначено, що судовий розгляд відбувся лише в межах обвинувачення за ч. 1 ст. 140 КК України. Крім того, в протоколі вказано, що суд розяснив ОСОБА_1 вимоги ст. 299 КПК України щодо скороченого судового слідства, незважаючи на пряму заборону проведення такого судового розгляду, якщо підсудний не визнає свою винуватість. Разом із тим, ці відомості зазначені лише в протоколі судового засідання і не містяться у технічному запису перебігу судового засідання, що свідчить про невідповідність технічного запису та протоколу судового засідання. ( т. 9 а. с. 56 83, 106 ).

Прийняти до уваги лише технічний запис перебігу судового засідання суд апеляційної інстанції не може, оскільки згідно з вимогами ст. 87 КПК України (в редакції 1960 року) саме протокол судового засідання є основним засобом фіксації перебігу судового розгляду. Крім того, у справі відсутня фіксація всіх судових засідань за допомогою технічних засобів. Зокрема, диск CD - R № 2080 не містить запису судового засідання від 5 грудня 2015 року, під час якого досліджувались докази, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті, а саме: допит в якості свідків обвинувачення - лікарів ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та дослідження матеріалів справи, у тому числі висновків експертиз, на які суд посилається у вироку як на докази, що не доводять винуватість ОСОБА_1.

Отже, враховуючи вимоги п. 10 ч. 2 ст. 370 КПК України (в редакції 1960 року) щодо прийнятого судом рішення про повну фіксацію судового засідання технічними засобами, відсутність запису всіх судових засідань є істотним порушенням вимог кримінально процесуального закону і безумовною підставою для скасування вироку.

Крім того, суд повинен був обґрунтовувати вирок тільки на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні й зафіксовані в протоколі. Однак, як вбачається з протоколу судового засідання від 5 грудня 2015 року суд обмежився лише перелічуванням назви документів із зазначенням аркушів справи та томів, в яких вони розміщені, а не дослідженням цих доказів у відповідності до вимог ст. ст. 65 67 КПК України (в редакції 1960 року), що підтверджується й часом дослідження: за одну годину 47 хвилин суд перевірив 8 томів, зокрема медичну документацію і 8 висновків судово медичних експертиз. ( т. 9 а. с. 62 73 ).

Судом також було допущено порушення вимог кримінально процесуального закону, що регламентують межі судового розгляду. Так, згідно зі ст. 277 КПК України (в редакції 1960 року) прокурор вправі змінити обвинувачення до закінчення судового слідства шляхом винесення постанови про зміну обвинувачення з врученням копій постанови підсудному та його захисникові, з обовязковим повідомленням потерпілих про зменшення обсягу обвинувачення. Під час судових дебатів прокурор не має права змінювати предявлене особі обвинувачення у вигляді усного висловлювання думки про зайву кваліфікацію за ст. 367 КК України з проханням виключення даної статті з обвинувачення.

У відповідності до вимог ст. 318 КПК України суд мав право при наявності підстав, зазначених у частині третій цієї статті, відновити судове слідство, під час якого виконати вимоги кримінального процесуального закону щодо меж розгляду та дотримання прав учасників судового розгляду, зокрема потерпілих, які не брали участь в судових засіданнях. ( т. 8 а. с. 99, 100, т. 9 а. с. 56 83 ).

У разі, якщо суд розцінив доводи прокурора як правову позицію у справі, то він повинен був розглядати справу в повному обсязі, в межах предявленого обвинувачення і в судовому рішенні зазначити висновки щодо винуватості, чи невинуватості підсудного за кожною статтею обвинувачення. У вступній частині вироку суд повинен був вказати кримінальний закон, що передбачає всі злочини, у вчиненні яких обвинувачувався підсудний. У мотивувальній частині - формулювання обвинувачення, яке предявлено особі й яке визнано судом доведеним чи недоведеним. У разі наявності, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 6 КПК України, підстав або недоведеності участі підсудного у вчиненні злочинів, які кваліфіковано за різними статтями (пунктами, частинами) кримінального закону, вказати обгрунтовані висновки про виправдання із обовязковим зазначенням передбачених законом підстав щодо кожного злочину і мотивів, з яких відкинуті докази обвинувачення. В резолютивній частині вироку суд повинен був зазначити висновки щодо винуватості чи невинуватості особи у вчиненні злочинів, передбачених кожною із статей в межах предявленого обвинувачення і підстав виправдання щодо кожного злочину.

Суд цих вимог закону не дотримався. Оскаржуване судове рішення не містить навіть згадки про обвинувачення за ч. 2 ст. 367 КК України і не містить в резолютивній частині вироку підстав виправдання за ч. 1 ст. 140 КК України.

Крім того, мотивувальна частина вироку всупереч вимогам ст. 334 КПК України викладена без зазначення мотивів, з яких суд відкинув докази обвинувачення, а висновки суду щодо оцінки доказів носять загальний характер. Вирок містить формулювання, які ставлять під сумнів невинуватість ОСОБА_1 і свідчать про намагання судом вирішити питання, які не відносяться до завдань кримінального судочинства.

Так, наведені у вироку детальні показання свідків - лікарів ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та експертів ОСОБА_11 і ОСОБА_12 про неправильно обрану ОСОБА_1 тактику лікування хворих та наявність в його діях лікарських помилок судом не спростовані, оскільки формулювання висновків суду здійснено у загальних фразах - «зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення»; «суд не може погодитись з такими висновками та покласти їх в основу обвинувачення», «твердження є субєктивними» Суд не навів мотивів, чому саме, тобто з яких передбачених законом підстав, він вважає докази такими, що не підтверджують ті, чи інші обставини і є субєктивними. Крім того, деякі висновки судом викладені в таких формулюваннях, що взагалі незрозуміло про що саме йде мова, зокрема: «експертами не було досліджено гістологічні препарати, що в повній мірі не дало можливості дати обґрунтовані висновки щодо лікарської помилки і неправильної тактики лікування хворого ОСОБА_4 А.». ( т. 9 а. с. 58 61, 94 ).

Що стосується мотивів про неприйняття до уваги висновків судово медичних експертиз № 28 від 17 березня 2005 року та № 206 від 9 лютого 2010 року, то вони не є переконливими, оскільки не спростовують наявність причинно наслідкового звязку між діями ОСОБА_1 під час проведення операції та наслідками, що настали в їх результаті. ( т. 9 а. с. 97 ).

У вироку також не зазначено, на підставі чого суд прийшов до висновку про відсутність належних доказів і які докази суд вважає неналежними і чому. ( т. 9 а. с. 98 ).

Отже, колегія суддів вважає, що вирок суду не відповідає вимогам ст. ст. 323, 324, 334 КПК України, а апеляція прокурора в цій частині є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи були допущені істотні порушення кримінально процесуального закону, які перешкодили суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований та справедливий вирок, що відповідно до вимог ст. ст. 370, 374 КПК України тягне за собою його безумовне скасування з поверненням справи на новий судовий розгляд в суд першої інстанції в іншому складі суддів.

При новому розгляді справи суду необхідно усунути зазначені в ухвалі недоліки, провести судовий розгляд у відповідності до вимог розділу третього КПК України ( в редакції 1960 року), ретельно перевірити зібрані у справі докази й доводи апеляції та в залежності від встановленого прийняте рішення, яке б відповідало вимогам закону.

Керуючись ст. ст. 365, 366, 370, 374 КПК України, Апеляційний суд Закарпатської області

У Х В А Л И В :

Апеляцію прокурора прокуратури м. Ужгорода ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Ужгородського міськрайонного суду від 25 лютого 2015 року щодо ОСОБА_1 скасувати, справу повернути на новий судовий розгляд в суд першої інстанції в іншому складі суддів.

Запобіжний захід скасовано.

Судді :