Ухвала суду № 62732369, 15.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 754/9794/15-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Галась І.А.

№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.

22-ц/796/13809/2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2016 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Соколової В.В.

- Борисової О.В.

при секретарі - Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 вересня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Київської міської ради, треті особи Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Спеціалізований будинок для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку, інвалідів на АДРЕСА_2» про визнання права власності, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 вересня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до Київської міської ради, треті особи Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Спеціалізований будинок для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку, інвалідів на АДРЕСА_2» про визнання права власності відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 вересня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні фактичних обставин справи та невірній оцінці наявних в матеріалах справи доказів. Суд не врахував, що на момент прийняття рішення Київської міської ради «Про створення спеціалізованих будинків для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів на АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3», спадкодавець ОСОБА_5 вже добросовісно заволоділа квартирою АДРЕСА_1 та тривалий час нею користувалася. Помилковим є висновок суду про те, що для вирішення цього спору не має правового значення рішення Європейського суду з прав людини від 13 лютого 2014 року, яким було постановлено, що протягом трьох місяців держава повинна виконати рішення національних судів, ухвалених на користь заявників, за саме рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 січня 2010 року про зобов'язання Деснянської РДА не чинити перешкод у реалізації житлових прав мешканцями будинку АДРЕСА_4. Вказане рішення Європейського суду з прав людини підтверджує, що позивач ОСОБА_3 та спадкодавець ОСОБА_5 намагалися реалізувати своє право отримати житло, а саме приватизувати квартиру, проте їм у цьому чинилися перешкоди. Судом не зазначено причин, у зв'язку з якими ним не прийнято до уваги покази свідків, якими підтверджувався факт постійного проживання позивача ОСОБА_3 з матір'ю ОСОБА_5. Так як ОСОБА_5 добросовісно заволоділа квартирою АДРЕСА_1 в 1999 році та протягом тривалого часу безперервно і відкрито нею користувалася, а після її смерті ОСОБА_3 продовжила користувалася даним житловим приміщенням, наявні всі передбачені законодавством правові підстави для визнання за позивачем права власності на це майно за набувальною давністю, що залишилося поза увагою суду першої інстанції.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_6 повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представник Комунального підприємства «Спеціалізований будинок для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку, інвалідів на АДРЕСА_2» ОСОБА_7 проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням вимог закону, а доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Представники відповідача Київської міської ради та третьої особи Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явилися, про день та час слухання справи судом повідомлялися у встановленому законом порядку, а тому, колегія суддів вважає можливим розглядати справу у їх відсутність.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно розпорядження Московської районної державної адміністрації м. Києва № 587 від 06.05.1999 року «Про надання житлових приміщень громадянам Московського району м. Києва у буднику АДРЕСА_1, збудованому для громадян похилого віку та інвалідів м. Києва», у відповідності з Положенням «Про спеціалізовані жилі будинки для громадян похилого віку та інвалідів м. Києва», затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 01.03.1999 року №277 та протоколом засідання комісії по розгляду заяв громадян та населення, затвердженої вказаним протоколом, було надано ОСОБА_8 двокімнатну квартиру № 65, площею 23.62 кв.м. на сім'ю з двох осіб: ОСОБА_5 та чоловіка ОСОБА_9, із зняттям з квартирного обліку. ДКП житлового господарства Ватутінського району м. Києва зобов'язано укласти договори постійного користування жилими приміщеннями з громадянами, яким надана житлова площа згідно цього розпорядження.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 14.05.2007 визнано незаконним та скасовано розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 01.03.1999 № 277 «Про затвердження положення про спеціалізовані жилі будинки для громадян похилого віку та інвалідів м. Києва». Вказана постанова набрала законної сили 25.09.2007 року.

Рішенням Київської міської ради від 27.11.2008 № 638/638 «Про створення спеціалізованих будинків для ветеранів війна та праці, громадян похилого віку та інвалідів на АДРЕСА_1» (зі змінами внесеними рішенням Київської міської ради від 23.10.2013 №233/9721) будинку АДРЕСА_1 в місті Києві повторно було надано статус спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів. Вказаний статус даний будинок має і на час розгляду справи.

24.10.2008 року прокурором Деснянського району м. Києва було винесено припис про усунення порушень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Як вбачається зі змісту даного припису, на момент його вчинення житловий будинок АДРЕСА_1 в місті Києві не мав статусу спеціалізованого будинку для ветеранів війни, праці, громадян похилого віку та інвалідів, так як розпорядження Київської міської державної адміністрації від 01.03.1999 №277 судом визнано незаконним та скасовано, а нове розпорядження щодо визначення статусу зазначеного будинку не приймалося Київською міською державною адміністрацією протягом тривалого часу.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.07.2009 року було зобов'язано Деснянську районну у м. Києві державну адміністрацію виконати припис прокурора Деснянського району м. Києва від 24.10.2008 № 16-1 про усунення порушень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Зобов'язано Деснянську районну у м. Києві державну адміністрацію не чинити перешкод громадянам, які на законних підставах проживають у АДРЕСА_1 у вчиненні правочинів з житлом.

Як вбачається з листа Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації від 31.05.10 №09-0-492/1, за період з моменту визнання незаконним та скасування розпорядження виконавчого органу Київської міської ради від 01.03.1999 № 277 «Про затвердження положення про спеціалізовані жилі будинки для громадян похилого віку та інвалідів м. Києва» та до моменту повторного надання будинку АДРЕСА_1 в місті Києві статусу спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів, тобто за період з 25.09.2007 року по 27.11.2008 року до Деснянської районної у м. Києві адміністрації надійшло звернення тільки одного мешканця будинку з питання приватизації квартири.

ОСОБА_5 з даного питання звернулася до Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації 04 грудня 2008 року (звернення за вхідним номером № 09-О-2825 від 04 грудня 2008 року).

Спеціалізований будинок АДРЕСА_1 в місті Києві утворений і діє відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 76 «Про затвердження Порядку утворення спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів і надання житлових приміщень у такому будинку та Типового положення про спеціалізований будинок для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів» та віднесений до житлового фонду соціального призначення.

Пунктом 23 Порядку утворення спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів і надання житлових приміщень у такому будинку передбачено, що житлове приміщення у спеціалізованому будинку не підлягає піднайму, бронюванню, приватизації, продажу, даруванню, викупу та заставі.

На підставі рішення Київської міської ради від 09.10.2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» та розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 30.01.2015 року №48 «Про закріплення на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» майна», спеціалізований будинок АДРЕСА_1 в місті Києві перебуває на балансі комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва».

Як вбачається з Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, виданого Відділом реєстрації смерті у м. Києві, ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 померла.

Позивач ОСОБА_3, яка є дочкою померлої, звернулася до Шостої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті її матері ОСОБА_5 та вважає, що успадкувала за померлою її права претендувати на визнання за нею права власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1, в якій померла проживала з 1999 року.

Звертаючись до суду з позовом до Київської міської ради, треті особи Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Спеціалізований будинок для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку, інвалідів на АДРЕСА_2» про визнання права власності, ОСОБА_3 посилалася на те, що її мати ОСОБА_5 в 1999 році добросовісно заволоділа квартирою АДРЕСА_1 та до моменту своєї смерті в 2014 році відкрито та безперервно володіла цим майном, одночасно вона, як спадкоємець ОСОБА_5, продовжила користуватися спірною квартирою, а тому, за правилом ст. 344 ЦК України, є всі правові підстави для визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що обставини набуття ОСОБА_5 у володіння квартири АДРЕСА_1 не відповідають тим підставам, що зазначені в ст. 344 ЦК України, положення якої передбачають відсутність правового титулу (підстави) володіння чужим майном, а тому немає передбачених законом підстав для задоволення позову.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції в повній мірі відповідає наявним в матеріалах справи доказам та вимогам закону, а доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1. ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Розуміючи під поняттям права володіння юридично забезпечену можливість фактичного панування особи над майном, для потреб статті 344 ЦК України моментом заволодіння майном варто вважати виникнення у особи можливості фактично панувати над чужим майном, поза волею та без відома законного власника, не знаючи про відсутність підстав для набуття права власності.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Як вбачається з матеріалів справи, спадкодавець ОСОБА_5 набула у користування квартиру АДРЕСА_1 на підставі розпорядження Московської районної в м. Києві державної адміністрації від 06 травня 1999 року.

У вказаному розпорядженні прямо зазначалося, що Державним комунальним підприємством житлового господарства Ватутінського району міста Києва з особами, яким за цим розпорядженням надано житлові приміщення, укладаються договори постійного користування жилими приміщеннями.

Таким чином, ОСОБА_5 користувалась квартирою АДРЕСА_1 на підставі договору постійного користування житловим приміщенням.

Відомостей щодо того, що вказаний договір припинив свою дію, був розірваний чи підстава користування житловим приміщенням у ОСОБА_5 змінилася матеріали справи не містять.

З сукупного аналізу положень ст. 344 ЦК України варто зробити висновок, що право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в ч. 1 ст. 344 ЦК (особа заволоділа чужим майном). Позов про право власності за давністю володіння не може пред'явити законний володілець, тобто особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає, хто є власником майна. Тобто виключено набуття права власності на майно, яке належить володільцю в силу певного титулу - оренди, найму, зберігання, оперативного управління, застави тощо. Такий володілець завжди знає похідний та обмежений характер свого права на майно, знає, що його право має певну підставу - право власності чи речове право іншої особи.

Так як мати позивача ОСОБА_5 отримала спірну квартиру на підставі договору постійного користування, тобто, володіла нею в силу певного титулу, з волі та за розпорядженням уповноваженого органу - Московської районної в м. Києві державної адміністрації, на вказані правовідносини ст. 344 ЦК України свою дію не поширює.

Варто також враховувати, що за набувальною давністю може бути набуте право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Будинок АДРЕСА_1 в місті Києві, в якому розташована спірна квартира, має статус спеціалізованого будинку і перебуває у власності територіальної громади міста Києва, про що володілець квартири ОСОБА_5 достовірно обізнана, враховуючи підставу набуття нею цієї квартири в користування.

За таких обставин, враховуючи наявне в матеріалах справи розпорядження Московської районної в м. Києві державної адміністрації № 587 від 06 травня 1999 року та листування ОСОБА_5 з Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що у спадкодавця ОСОБА_5 була наявна правова підстава користування спірною квартирою, дане володіння і користування здійснювалося з волі власника, а тому ст. 344 ЦК України не розповсюджує свою дію на спірні правовідносини.

За правилом ч. 2 ст. 344 ЦК України, особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Згідно ст.ст. 1216, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Так як в ході судового розгляду було встановлено, що у ОСОБА_5 не було прав, які має добросовісний володілець чужого майна за ст. 344 ЦК України, тобто, прав заявляти про виникнення права власності за давністю володіння, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що її спадкоємець позивач ОСОБА_3 також не має відповідних прав, а тому позовні вимоги не можуть бути задоволені.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції надав невірну оцінку рішенню Київської міської ради «Про створення спеціалізованих будинків для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів на АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3» та дійшов помилкового висновку про неможливість визнання за позивачем права власності на спірну квартиру в зв'язку з тим, що це житло розташоване в будинку соціального призначення, правильність висновків суду першої інстанції про відмову у позові не спростовують, так як з матеріалів справи вбачається, що підставою для відмови у позові є відсутність у ОСОБА_5 статусу добросовісного володільця чужим майном, оскільки квартирою вона заволоділа на підставі договору постійного користування жилими приміщеннями.

Не мають правового значення для вирішення даного спору посилання апелянта на існування рішення Європейського суду з прав людини від 13 лютого 2014 року, так як вказане рішення за своєю суттю стосувалося наявності у ОСОБА_5 житлових прав, а саме права на безоплатну приватизацію житла, та встановлення факту перешкоджання їй в реалізації цих прав. Разом з тим, набуття права власності на квартиру внаслідок безоплатної приватизації та набуття права власності за набувальною давністю є відмінними за своєю правовою природою, а тому рішення Європейського суду з прав людини від 13 лютого 2014 року не стосується предмету та підстав спору у даній справі , на що обґрунтовано послався суд першої інстанції.

Твердження апеляційної скарги про те, що судом не було досліджено та не надано належної оцінки доводам позивача про добросовісність, відкритість та безперервність володіння ОСОБА_5 квартирою АДРЕСА_1, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту ст. 344 ЦК України, для визнання права власності за набувальною давністю необхідно встановити наявність трьох складових, а саме добросовісність заволодіння чужим майном, відкритість і безперервність такого володіння.

Відсутність однієї із трьох складових виключає можливість застосування ст. 344 ЦК України.

При цьому, добросовісність заволодіння чужим майном включає в себе володіння цим майном без відповідної правової підстави (титулу).

Так, в пункті 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначається, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Оскільки судом було встановлено, що ОСОБА_5 володіла спірною квартирою на підставі договору, то вона була обізнана з правовою підставою передачі їй в користування цього житла, такий аспект як добросовісне заволодіння чужим майном був відсутній, а тому передбачені ст. 344 ЦК України інші складові щодо відкритості і безперервності володіння не мають правового значення для вирішення спору.

З вищевказаних підстав не має правового значення для розгляду справи також посилання позивача ОСОБА_3 на те, що після смерті ОСОБА_5 вона, як її спадкоємець, продовжила відкрито та безперервно користуватися спірною квартирою.

Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції також не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_3 відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: