Рішення № 62728486, 10.11.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого судді Григоренка М.П.,

суддів : Ковальчук Н.М., Хилевича С.В.,

секретар судового засідання Пиляй І.С., за участю представника позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2 та представника відповідачів адвоката ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства „КБ „Надра ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду від 07 червня 2016 року в справі за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства „КБ „Надра ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, правонаступниками якої на даний час є ОСОБА_8, ОСОБА_9, про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_5 ОСОБА_10 ОСОБА_11, правонаступниками якої на даний час є ОСОБА_8, ОСОБА_9, до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства „КБ „Надра ОСОБА_4 про захист прав споживача, визнання кредитного договору частково недійсним,

В С Т А Н О В И Л А :

03 жовтня 2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено договір №-8/0310/05-1МЖК, згідно якого останньому було надано в кредит грошові кошти, в розмірі 12500 доларів США, під 12% річних, зі строком погашення до 03 жовтня 2025 року.

______________

Провадження № 22-ц/787/1825/2016 Головуючий у 1 інстанції : Мичка І.М.

Доповідач : Григоренко М.П.

В цей же день між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_10 і ОСОБА_7, з кожним окремо, було укладено договори поруки, згідно яких останні взяли на себе зобовязання бути поручителями ОСОБА_2 за виконання ним своїх зобовязань за вищевказаним кредитним договором.

На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 113 від 05 червня 2015 року в ПАТ « Комерційний Банк « Надра» була розпочата процедура ліквідації та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію цього банку, яка 19 серпня 2015 року звернулась до Здолбунівського районного суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 03 жовтня 2005 року №-8/0310/05-1МЖК, яка, станом на 15 липня 2015 року, становила 10947. 80 доларів США і складалась:

- заборгованість за тілом кредиту 8533,89 доларів США

- заборгованість по сплаті відсотків 453,72 доларів США;

- заборгованість по сплаті комісії 15,43 доларів США ;

- пеня за прострочення сплати кредиту 694,76 доларів США ;

- штраф за порушення умов договору 1250,00 доларів США .

18 січня 2016 року ОСОБА_2, ОСОБА_10 та ОСОБА_7 заявили зустрічний позов до ПАТ „КБ „Надра про визнання недійсними пунктів 1.3.2, 5.2, 5.3 Кредитного договору №-8/0310/05-1МЖК від «03» жовтня 2005 року, укладеного між ВАТ КБ «Надра » та ОСОБА_5, з тих підстав, що умови договору, які викладені в цих пунктах, є несправедливими і суперечать положенням ч. 5 ст. 11 і ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», а також суперечать вимогам законодавства, які передбачають, що грошове зобовязання має визначатись лише в національній валюті України гривні.

Рішенням Здолбунівського районного суду від 07 червня 2016 року у задоволені первісного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено та визнано недійсними пункти 1.3.2, 5.2, 5.3 Кредитного договору №-8/0310/05-1МЖК від «03» жовтня 2005 року, укладеного між ВАТ КБ «Надра » та ОСОБА_5.

Вирішено питання про судові витрати в справі.

В поданій на рішення суду апеляційній скарзі представник Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства „КБ „Надра ОСОБА_1 покликається на його незаконність, через порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про належне виконання ОСОБА_2 своїх зобовязань по кредитному договору №-8/0310/05-1МЖК від «03» жовтня 2005 року та про відсутність заборгованості по цьому кредитному договору, станом на 15 липня 2015 року.

Фактично суд першої інстанції не дослідив матеріалів даної справи та не надав належної оцінки рахунку заборгованості, як належному доказу. Розрахунок відображав інформацію про повний рух коштів за кредитом та деталізацію усіх здійснених розрахунків помісячно, починаючи від дати укладення кредитного договору.

На день звернення ПАТ „КБ „Надра із своїм позовом у ОСОБА_2 не існувало жодних переплат по кредитному договору, а була лише заборгованість по відсотках, комісії і штрафів.

Суд безпідставно вказує в оскаржуваному рішенні, що сума в розмірі 1925 грн. була сплачена Позичальником, але Банк повернув ці грошові кошти.

Позичальник скориставсь умовами акції «Кредитна лояльність», яка надавала клієнтам Банку право купувати іноземну валюту по курсу 11 гривень за 1 дол.США.

09.01.2015р. Позичальник заплатив 1925,00 грн.

13.01.2015р. відбулась купівля валюти по курсу 11 грн. за 1 дол.США. Було придбано 175 дол.США.(підтверджується меморіальним ордером № 23024 від 13.01.2015р.).

З цієї суми 64,28 дол.США зараховано на погашення кредиту, 89,22 дол.США зараховано на погашення відсотків, 21,50 дол.США зараховано на погашення комісії по кредиту.

Даний факт підтверджується саме розрахунком заборгованості - другий аркуш таблички „Загальна сума платежів клієнта по кредиту, дата - 13.01.2015р.

Вважає, що розрахунок заборгованості є саме тим доказом, що підтверджує факт існування заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором.

Позивачі за зустрічним позовом не надали жодних належних доказів, що можуть підтвердити недотримання сторонами перелічених вимог під час укладення кредитного договору.

Просить врахувати, що Банк як позивач за первісним позовом просить стягнути лише заборгованість за платежами, які передбачені в кредитному договорі і Позичальник не заперечував проти їх встановлення під час підписання договору. Крім того, Позичальник регулярно сплачував основну заборгованість, відсотки, комісію, що ще раз свідчить про визнання своїх обовязків по оплаті.

Вважає, що суд першої інстанції не застосував норми Цивільного кодексу України, які регулюють кредитні відносини.

Не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором чи договором банківського вкладу в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Крім того, Банк в позові вказав також еквівалент заборгованості у національній валюті України.

Із цих підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги за первісним позовом задовольнити та стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_10, правонаступників (спадкоємців) померлої 23.02.2016 року ОСОБА_7 - ОСОБА_8, ОСОБА_9 на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором № 8/0310/05-1 МЖК від 03.10.2005р., яка складає 10947,80 дол. США (еквівалент у національній валюті по курсу НБУ станом на 15.07.2015р. - 1 дол. США - 21,995345 грн. = 240800,64 грн.) в тому числі:

- заборгованість за кредитом (в тому числі прострочена) 8533,89 дол. США (еквівалент у нац.валюті - 187705,85 грн.);

- заборгованість по сплаті відсотків (в тому числі прострочена) 453,72 дол. США (еквівалент у нац.валюті 9979,73 грн.);

- заборгованість по сплаті комісії - 15,43 дол.США (еквівалент у нац.валюті 339,39 грн.);

- пеня за прострочення сплати кредиту 694,76 дол.США (еквівалент у нац.валюті- 15281,49 грн.);

- штраф за порушення умов договору - 1250,00 дол.США (еквівалент у нац.валюті- 27494,18 грн.).

Також просить стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_10, правонаступників (спадкоємців) померлої 23.02.2016 року ОСОБА_7 - ОСОБА_8, ОСОБА_9 судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги.

В ході апеляційного розгляду справи представник Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства „КБ „Надра ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу, яку просив задовольнити.

ОСОБА_2 та адвокат ОСОБА_3 просили відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які зявилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позову Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства „КБ „Надра ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, правонаступниками якої на даний час є ОСОБА_8, ОСОБА_9, про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № 8/0310/05-1 МЖК від 03.10.2005р., суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів належними доказами факт наявності такої заборгованості у позичальника ОСОБА_2

Задовольняючи у повному обсязі зустрічний позов, суд першої інстанції визнав, що умови пунктів 1.3.2, 5.2, 5.3 Кредитного договору №-8/0310/05-1МЖК від «03» жовтня 2005 року, укладеного між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_5, є несправедливими і тому відповідно до положень ч. 5 ст. 11 і ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» мають бути визнані недійсними.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що пункти 5.2, 5.3 Кредитного договору №-8/0310/05-1МЖК від «03» жовтня 2005 року мають бути визнані недійсними і з тих підстав, що відповідальність за невиконання грошового зобовязання на території України може визначатись лише в національній валюті України гривні і подвійна відповідальність за порушення умов договору не допускається.

Оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні первісного позову ВАТ « КБ «Надра», на розсуд колегії суддів, підлягає залишенню без змін, з наступних підстав.

З долученого до матеріалів справи Договору про затвердження графіку погашення ОСОБА_2 кредиту по Кредитному договору №-8/0310/05-1МЖК від «03» жовтня 2005 року (а.с. 10) слідує, що станом на 03 липня 2015 року непогашена сума тіла кредиту мала б становити 9830 доларів США.

В той же час, із доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості (а.с. 15) вбачається, що станом на 15 липня 2015 року непогашена сума тіла кредиту у ОСОБА_2 становить 8533.89 доларів США, тобто, на 1296.11 доларів США менше, ніж це мало бути згідно із графіком погашення станом на вказану дату.

Сума прострочених платежів по відсотках за користування кредитом на ту ж саму дату, за твердженням сторони позивача, становить 453,72 доларів США.

В ході судового розгляду встановлено і це не заперечує сторона позивача, що Позичальник в певні періоду часу здійснював внесення грошових коштів в рахунок погашення кредиту в більших розмірах, ніж це було передбачено графіком платежів, в звязку із чим і утворилась вищевказана переплата по тілу кредиту.

Пунктом 4.4.1 Кредитного договору визначено, що Позичальник має право достроково повністю або частково погасити Кредит та нараховані проценти, попередивши письмово Банк про свої наміри не пізніше як за пять робочих днів до дати погашення.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б вказували на те, що позичальник ОСОБА_2 на виконання пункту 4.4.1 Кредитного договору подавав Банку будь-які заяви з приводу дострокового погашення ним тіла кредиту чи процентів за його користування і сторона позивача не спромоглась надати в ході апеляційного розгляду будь-які ґрунтовні пояснення з приводу того, яким саме чином і на підставі чого внесені Позичальником грошові кошти на погашення кредиту в більшому розмірі, ніж це було визначено Графіком, були спрямовані Кредитодавцем лише на погашення тіла кредиту, а не в рахунок погашення наступних платежів згідно затвердженого Графіку.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили також про і те, що у звязку із внесенням Позичальником грошових коштів на погашення кредиту в більшому розмірі, ніж це було визначено Графіком, у встановленому порядку між сторонами кредитного договору було досягнута домовленість з приводу зміни розміру наступних щомісячних платежів, що мало б бути в обовязковому порядку, у разі зміни поточного розміру тіла кредиту.

За таких обставин, на переконання колегії суддів, позивач за первісним позовом не довів належними доказами, що у позичальника ОСОБА_2, станом на 15 липня 2015 року, дійсно існувала заборгованість по Кредитному договору №-8/0310/05-1МЖК від «03» жовтня 2005 року.

Поряд із цим, в постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року по справі № 6-569 цс15 зазначено, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частини перша та четверта статті 1054 ЦК України) та Законом України "Про захист прав споживачів".

При цьому законодавець встановлює спеціальний порядок стягнення як поточної заборгованості, так і дострокового стягнення заборгованості за споживчим кредитом (стаття 11 Закону України "Про захист прав споживачів").

За положеннями пункту 10 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

За своїм змістом частина десята статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" є нормою, що встановлює особливий порядок врегулювання вимог кредитодавця у разі неналежного виконання умов договору споживчого кредиту, що відрізняється від задоволення вимог кредитора за договором банківського кредиту, на який положення законодавства про захист прав споживачів не поширюються.

Отже, визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб та чи використано цей кредит на зазначені потреби. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.

Із матеріалів даної цивільної справи вбачається, що ОСОБА_2 отримував кредитні кошти для придбання однокімнатної квартири для власного проживання, а тому, на переконання колегії суддів, кредитний договір №-8/0310/05-1МЖК від «03» жовтня 2005 року слід вважати споживчим і до нього підлягають застосуванню положення статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

По даній справі встановлено, що позичальнику та його поручителям ПАТ «КБ «Надра» взагалі не направляв будь-які повідомлення про наявність боргу та вимогу щодо дострокового повернення всієї суми кредиту, у звязку із наявністю простроченої заборгованості по кредитному договору №-8/0310/05-1МЖК від «03» жовтня 2005 року.

Таким чином, позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» слід вважати безпідставними з огляду і на ці обставини, про існування яких суд першої інстанції хоча і не навів в оскаржуваному рішенні, але які фактично мають місце і мають бути враховані в обовязковому порядку при вирішенні даної справи апеляційним судом.

Рішення Здолбунівського районного суду від 07 червня 2016 року в частині задоволення зустрічного позову та визнання недійсним пунктів 1.3.2, 5.2, 5.3 Кредитного договору №-8/0310/05-1МЖК від «03» жовтня 2005 року, укладеного між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_5, на розсуд колегії суддів, підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення.

Пункт 1.3.2 кредитного договору №-8/0310/05-1МЖК від «03» жовтня 2005 року, передбачає щомісячну сплату Позичальником протягом всього терміну користування кредитними коштами комісії за управлінням кредиту, із розрахунку 0.25% від залишкової суми кредиту, а пункти 5.2, 5.3 цього ж Договору передбачають обовязок Позичальника сплатити Банку пеню у разі прострочення внесення щомісячного мінімального платежу, а також у випадку прострочення строку дострокового виконання зобовязання, в розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення і сплату штрафу, в розмірі 10% від суми Кредиту, за кожен випадок порушення умов п.п. 4.3.2, 4.3.3, 4.3.9, 4.3.11, 4.3.12 Договору.

Позовні вимоги ОСОБА_10 та ОСОБА_7, правонаступниками якої на даний час є ОСОБА_8, ОСОБА_9, з даного приводу не можуть бути задоволені, оскільки вищевказані позивачі за зустрічним позовом взагалі не були стороною у кредитному договорі №-8/0310/05-1МЖК від «03» жовтня 2005 року, а тому, на переконання колегії суддів, у них немає права вимагати визнання недійсними будь-яких положень цього кредитного договору.

Наполягаючи на визнанні недійсними вищевказаних пунктів кредитного договору, позивач ОСОБА_2 посилався на положення ч. 5 ст. 11 і ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» і суд першої інстанції також керувався цими правовими нормами при ухваленні оскаржуваного рішення.

Згідно з правилами ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Зокрема, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Проте, поза увагою позивача ОСОБА_2 та суду першої інстанції було залишено те, що на день укладення кредитного договору №-8/0310/05-1МЖК від «03» жовтня 2005 року чинне законодавство України не містили будь-яких обмежень щодо сплати Позичальником комісії за управління кредитом.

Навпаки, відповідно до ч. 14 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк мав право самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

В наступному, постановою Національним банком України від 10 травня 2007 року № 168 були затверджені «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», пункт 3.1 яких передбачав, що Банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке:

-значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку;

-перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо.

Пункт 3.6 цих же Правил передбачав конкретний перелік платежів, які Банк не вправі був включати до умов кредитного договору і комісія за управління кредитом до цього переліку не входила.

Під час укладення кредитного договору позичальник був ознайомлений з усіма його умовами, які передбачали, зокрема, сплату банкові щомісячної комісії за управління кредитом, та погодився з ними.

Таким чином, на момент укладення кредитного договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, однак суд у порушення вказаних матеріальних і процесуальних норм закону, дійшов помилкового висновку про несправедливість умов цього договору в частині зобов'язання позичальника сплачувати банку щомісячну комісію за управління кредитом.

Правова норма про те, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою, почала діяти лише із 16 жовтня 2011 року, після внесення відповідних змін та доповнень до Закону України «Про захист прав споживачів, але будь-які позовні вимоги про внесення змін до кредитного договору, в контексті вказаних змін та рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп\2011, позивач ОСОБА_2 у встановленому порядку не заявив.

По своїй правовій суті пеня і штраф є видами забезпечення виконання зобовязання.

Згідно статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Визнавши недійсними пункти 5.2, 5.3 кредитного договору, якими було передбачено передбачають обовязок Позичальника сплатити Банку пеню у разі прострочення внесення щомісячного мінімального платежу, а також у випадку прострочення строку дострокового виконання зобовязання, сплату штрафу за кожен випадок порушення умов п.п. 4.3.2, 4.3.3, 4.3.9, 4.3.11, 4.3.12 Договору, суд першої інстанції фактично взагалі позбавив Кредитодавця інструментів забезпечення належного виконання Позичальником своїх зобовязань, лише із тих мотивів, що розмір пені та штрафу не забезпечує справедливий баланс прав та обовязків обох сторін кредитного договору.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

На переконання колегії суддів те, що розмір пені та штрафу, які передбачені пунктами 5.2, 5.3 кредитного договору, не забезпечує справедливий баланс прав та обовязків обох сторін цього кредитного договору, є лише підставою для внесення змін до вказаних пунктів за вимогою Позичальника, а не для визнання цих пунктів недійсними, оскільки в протилежному випадку це знову призведе до дисбалансу права та обовязків сторін договору, але вже не на користь Банку.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, в звязку із чим, колегія суддів не вбачає можливості вирішення вимог ОСОБА_6, шляхом внесення змін до п.5.2, 5.3 кредитного договору із власної ініціативи, оскільки це буде не відповідати принципу диспозитивності цивільного процесу.

Твердження про те, що вищевказаними пунктами встановлена подвійна відповідальність для Позичальника за неналежне виконання ним зобовязань по кредитному договору, на увагу не заслуговують, оскільки це не відповідає фактичним обставинам справи, так як пеня і штраф підлягають нарахуванню зовсім із різних підстав і ці підстави не повторюються.

Так само, не заслуговують на увагу і доводи з приводу того, що комісія, пеня і штраф за договором підлягають визначенню саме в іноземній валюті, оскільки про це в договорі взагалі нічого не зазначено.

Відповідно до вимог чинного законодавства України всі штрафні санкції підлягають нарахуванню лише в національній валюті України гривні.

З огляду на викладене, в задоволені зустрічного позову ОСОБА_5, ОСОБА_12, ОСОБА_13 (правонаступників ОСОБА_7), ОСОБА_6 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства „КБ „Надра ОСОБА_4 про захист прав споживача, визнання кредитного договору частково недійсним, має бути відмовлено, за безпідставністю.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 315 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу представника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства „КБ „Надра ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Здолбунівського районного суду від 07 червня 2016 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_5, ОСОБА_12, ОСОБА_13 (правонаступників ОСОБА_7), ОСОБА_6 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства „КБ „Надра ОСОБА_4 про захист прав споживача, визнання кредитного договору частково недійсним скасувати та відмовити в задоволенні вказаного позову.

В решті оскаржуване рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий М.П. Григоренко

Судді : Н.М. Ковальчук

ОСОБА_14