Ухвала суду № 62725234, 08.11.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

УХВАЛА

"08" листопада 2016 р. Справа № 918/341/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Тимошенко О.М.

судді Огороднік К.М. ,

судді Коломис В.В.

при секретарі Саган І.О.

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1

від відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Рівненської області від 11.08.16 р. у справі № 918/341/16

за позовом Публічне акціонерне товариство "Рівнеазот"

до Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

про визнання договору поруки недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 11.08.2016 р. у справі № 918/341/16 позов задоволено. Визнано недійсним договір поруки № 20-0189/3-3 від 05 лютого 2015 року, укладений між публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та публічним акціонерним товариством "Рівнеазот".

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить останнє скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

В процесі апеляційного розгляду позивачем заявлено клопотання про призначення у справі науково-правової експертизи. Мотивуючи дане клопотання заявник вказує, що оскаржуваний правочин хоч і названий сторонами договором поруки та має деякі з його ознак, однак за свою правовою природою не відповідає вимогам до такого правочину, оскільки порука за ним виникає вже після порушення основного зобов'язання. Вказане пояснюється тим, що відповідно до ст. 546 ЦК України порука є способом забезпечення зобов'язання. Основною рисою забезпечення зобов'язання є спрямованість спонукати боржника виконати забезпечене зобов'язання належним чином, а отже метою укладення договору поруки є забезпечення в майбутньому належного виконання боржником свого обов'язку. Договір поруки між ПАТ "Рівнеазот" та ПАТ "Промінвестбанк" укладено 05.02.2015 р., а зобов'язання порушено боржником 20.01.2014 р., що підтверджується рішенням господарського суду. Таким чином, ПАТ "Рівнеазот" було позбавлене можливості впливати на боржника з метою спонукати його до належного виконання взятих на себе зобов'язань та уникнути негативних наслідків порушення зобов'язання, як то підвищення процентної ставки через невиконання зобов'язань, нарахування пені та процентів за період прострочення. Дані обставини вказують на те, що договір поруки по суті не був направлений на забезпечення своєчасного виконання боржником своїх зобов'язань, оскільки такі зобов'язання вже були невиконані. Водночас, Цивільний кодекс України не перебачає можливості укладення правочинів по забезпеченню виконання зобов'язань після їх порушення.

Разом з цим позивач відзначає, що порука відноситься до угод з відкладальною обставиною. Положеннями ст. 212 ЦК України прописана правова конструкція, за якою особи, які вчиняють правочин, можуть обумовити настання прав та обов'язків обставиною, відносно якої не відомо, чи настане вона чи ні (відкладальна обставина). Оскільки ані кредитор, ані поручитель в момент укладення договору поруки не знають чи настане невиконання зобов'язання боржником за основним договором, порука є угодою з відкладальною обставиною. Тому укладення договору поруки після порушення боржником основного зобов'язання прямо суперечить ч. 1 ст. 203, ст. 212 ЦК України.

За наведених обставин вказує, що питання визначення правової природи договору поруки, ідентифікація його як правочину з відкладальною обставиною і, як наслідок, встановлення правомірності укладення таких правочинів після порушення основного зобов'язання є спірним, чітко не врегульованим та таким, що потребує поглибленого правового аналізу з застосуванням теоретичних методів дослідження в галузі теорії держави і права.

Заявник відзначає, що відповідно до постанови Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 р. № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін. Не може розглядатись як судова експертиза у розумінні ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" та статті 41 ГПК дане вченими тлумачення законодавчих актів, пов'язане з наявністю у цих актах неясностей, неузгодженостей, суперечностей чи інших недоліків. Однак, в даному випадку метою призначення науково-правової експертизи є визначення правової природи договору поруки та встановлення його певних характерних рис та особливостей. Питання оцінки чи тлумачення нормативно-правових актів в даному випадку не ставиться. Доцільність такого дослідження обгрунтовується тим, що діяльність суду в більшій мірі лежить в площині практичного права (правозастосування) відповідно до чітко визначених норм, а питання які будуть поставлені в даному експертному дослідженні, відносяться до теоретичної частини юриспруденції, тобто до теорії права.

Відтак, заявник просить доручити проведення науково-правової експертизи Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України, який є провідною науково-дослідною установою юридичного профілю в України. Даний Інститут за своїм Статутом надає експерну та науково-консультативну допомогу судовим органам. ПАТ "Рівнеазот" пропонує поставити на вирішення експертам питання: Чи є за своєю правовою природою договір поруки правочином з відкладальною обставиною? Якщо так, то чи відповідає правовій природі поруки укладення договору поруки після порушення основного зобов'язання?

В судовому засіданні представник позивача підтримав вказане клопотання та просить його задоволити.

Відповідач (апелянт) усно заперечив проти заявленого клопотання. Зазначив, що судова практика в даному питанні однозначно стверджує про відсутність будь-яких законодавчих заборон на укладення договору поруки після порушення основного зобов'язання. Відтак, вважає недоцільним призначення науково-правової експертизи.

Розглянувши подане клопотання, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про задоволення останнього з наступних міркувань.

Матеріали справи свідчать, що 05.02.2015 р. між ПАТ "Рівнеазот" (поручитель) та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (кредитор) укладено договір поруки № 20-00189/3-3.

Відповідно до предмету даного договору поручитель (ПАТ "Рівнеазот") у випадку невиконання та/або прострочення виконання позичальником (ПрАТ "Сєверодонецьке об'єднання АЗОТ") за Кредитним договором №20-2199/2-1 від 23.07.2013 р. зобов'язується виконати зобов'язання по погашенню заборгованості за Кредитним договором, з урахуванням п. 2.2. цього Договору, а саме погасити:

1) заборгованість з повернення Кредитору кредиту за Кредитним договором;

2) нараховані за користування кредитом проценти, виходячи з встановлених Кредитором процентних ставок у розмірі 11% річних, та процентів за неправомірне користування кредитом у розмірі 16 % річних, сплатити, у випадку порушення Позичальником п.п. 3.10.1, 3.10.2, 3.10.3 Кредитного договору збільшений розмір процентів на 5% річних, сплатити проценти у розмірі та у порядку, передбаченому п. 3.2 та п. 3.3 Кредитного договору;

3) суми неустойки (штрафу, пені);

4) суми збитків, завданих Кредиторові, понесених останнім внаслідок невиконання Позичальником умов Кредитного договору, у розмірі і випадках, передбачених Кредитним договором.

Згідно п. 2.2 договору поруки, у випадку невиконання або прострочення виконання Позичальником зобов'язань, що випливають із Кредитного договору, Поручитель відповідає перед Кредитором як солідарний боржник в обсязі не більше 50 000 000,00 (п'ятдесят мільйонів доларів США 00 центів).

Звернувшись до суду з позовом про визнання договору поруки № 20-00189/3-3 від 05.02.2015 р. недійсним, ПАТ "Рівнеазот" зазначало наступні підстави: 1) договір укладено під впливом важкої обставини та на вкрай невигідних умовах; 2) такий договір не відповідає меті діяльності підприємства, оскільки не спрямований на отримання прибутку; 3) договір укладено після виникнення порушеного зобов'язання.

Як заначалось вище, судом першої інстанції позов задоволено та визнано недійсним договір поруки № 20-00189/3-3.

Окрім іншого, місцевий господарський суд встановив, що рішенням господарського суду міста Києва від 12.08.2014 р. у справі № 910/9932/14, зміненим постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 р., позовні вимоги ПАТ "Промінвестбанк" до ПАТ "КБ "Надра" та ПрАТ "Сєверодонецьке об'єднання АЗОТ" про стягнення заборгованості по Кредитному договору №20-2199/2-1 від 23.07.2013 р. задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "Сєверодонецьке об'єднання АЗОТ" на користь ПАТ "Промінвестбанк" 590 093 630,99 грн., з яких: 583 149 150,00 грн. простроченої заборгованості за кредитом; 2 664 667,73 грн. прострочених процентів за користування кредитом; 4 203 924,41 грн. пені за прострочення сплати кредиту; 2 808,85 грн. пені за прострочення сплати процентів; 73 080,00 грн. судового збору. З огляду на вказане, суд першої інстанції відзначив, що на дату укладення спірного договору поруки (05.02.2015 р.), грошові зобов'язання по кредитному договору уже були порушені ПрАТ "Сєверодонецьке об'єднання АЗОТ". Натомість, відповідно до положень Цивільного кодексу України, умовами договору поруки не передбачається забезпечення виконання стягнутих (присуджених) по рішенню суду коштів. Таким чином, договір поруки по суті не направлений на забезпечення своєчасного виконання боржником своїх зобов'язань перед кредитором, оскільки такі зобов'язання вже не виконані. Зазначене свідчить про недодержання в момент вчинення правочину вимоги, встановленої частиною першою статті 203 ЦК України, що є достатньою підставою для визнання вказаного правочину недійсним.

Апелюючи проти висновків суду першої інстанції в цій частині скаржник - ПАТ "Промінвестбанк" вказує, що за загальним правилом договір поруки забезпечує дійсне зобов'язання. Тобто, головним критерієм законності укладення договору поруки є обставина, що на момент укладення існує основне зобов'язання. Таке зобов'язання боржника за кредитним договором є дійсним та існуючим. За приписами ст. 553 ЦК України можливість укладення договору поруки не ставиться в залежність чи існує факт порушення зобов'язання з боку боржника чи ні. Тому, помилковими є доводи стосовно того, що підставою для визнання недійсним договору поруки є його укладення після порушення боржником виконання зобов'язань за кредитним договором, оскільки така дія нормами Цивільного кодексу України, якими врегульовано порядок укладення договорів цього виду, не заборонена. Твердження про зворотнє свідчить про порушення принципу свободи договору ("дозволено те, що прямо не заборонено законом"). Вказані правові висновки підтверджуються судовою практикою, зокрема, постановами Вищого господарського суду України від 31.05.2011 р. у справі № 33/303-10 та від 21.10.2015 р. у справі № 910/9057/15.

З огляду на викладене колегією суддів відмічається, що питання правової визначеності інституту поруки в описаному випадку Цивільним кодексом України чітко не врегульовано. Доступна на теренах інтернет-ресурсів інформація про наукові дослідження свідчить, що з точки зору теорії цивілістики договір поруки може бути укладено виключно для забезпечення виконання зобов'язання, виконання якого ще не було порушено боржником. Вказане, хоч і не досить чітко, відображається в ч. 1 ст. 553 ЦК України. Зокрема, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Тобто, якщо поручитель поручається за виконання боржником його обов'язку, то це означає, що повинна існувати можливість того, що боржником його обов'язок буде виконаний. Разом з цим, судовою практикою формується підхід, відповідно до якого у визнанні недійсним договору поруки з підстав укладення його після порушення боржником умов кредитного договору судами відмовляється. Аргументом для відмови є те, що вказані дії не суперечать нормам Цивільного кодексу України.

За наведених обставин колегія суддів вважає клопотання позивача про призначення науково-правової експертизи доцільним та обгрунтованим. При цьому судом приймається до уваги те, що в даному випадку метою призначення експертизи є визначення правової природи договору поруки та встановлення його певних характерних рис та особливостей. Питання оцінки чи тлумачення нормативно-правових актів не ставиться.

Відносно можливості призначення такої експертизи в рамках господарського процесуального кодексу колегією суддів зазначається слідуюче.

Згідно ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу".

Проведення правової експертизи не передбачено Законом України "Про судову експертизу". Разом з тим, законодавчі аргументи на користь проведення правової експертизи містяться в Законі України "Про наукову та науково-технічну експертизу". Статтею 1 цього Закону визначено, що наукова і науково-технічна експертиза - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка науково-технічного рівня об'єктів експертизи і підготовка обгрунтованих висновків для прийняття рішень щодо таких об'єктів. Завданнями такої експертизи є, зокрема, перевірка відповідності об'єктів експертизи вимогам і нормам чинного законодавства; підготовка науково обгрунтованих експертних висновків (ст. 2 Закону). ОСОБА_3 не містить обмежень щодо кола об'єктів та суб'єктів експертизи, підстав для її проведення. Експертами, відповідно до цього Закону є фізичні особи, які мають високу кваліфікацію, спеціальні знання і безпосередньо здійснюють наукову чи науково-технічну експертизу та несуть персональну відповідальність за достовірність і повноту аналізу, обгрунтованість рекомендацій відповідно до вимог завдання на проведення експертизи.

За умовами ч. 1 ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_4 України.

Таким чином колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 України "Про наукову та науково-технічну експертизу" містить норми, на підставі яких може проводитися експертиза у господарському процесі.

Користуючись правом, наданим ч. 2 ст. 41 ГПК України, суд визначає наступне коло питань для роз'яснення експертом:

- Чи є за своєю правовою природою договір поруки правочином з відкладальною обставиною?

- Якщо так, то чи відповідає правовій природі поруки укладення договору поруки після порушення боржником основного зобов'язання?

Судові витрати по проведенню експертизи покласти на позивача - Публічне акціонерне товариство "Рівнеазот", як ініціатора проведення експертизи.

Стосовно визначення експертної установи для проведення науково-правової експертизи, колегія суддів погоджується з пропозицією позивача доручити її проведення Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, який є провідною науково-дослідною установою юридичного профілю в Україні та згідно визначеної статутної діяльності здійснює фундаментальні теоретико-методологічні та прикладні дослідження актуальних проблем державно-правового будівництва в України; координує фундаментальні наукові розробки відповідних проблем; готує кадри вищої кваліфікації - докторів і кандидатів юридичних наук; проводить наукові і науково-практичні конференції; видає юридичну літературу; надає експертну та науково-консультативну допомогу ОСОБА_4 України, Секретаріату Президента України, Кабінету Міністрів України, судовим органам тощо.

Керуючись ст. ст. 41, 86, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Призначити у справі № 918/341/16 судову науково-правову експертизу.

2. Проведення експертизи доручити Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

3. На вирішення експертизи поставити наступні питання:

- Чи є за своєю правовою природою договір поруки правочином з відкладальною обставиною?

- Якщо так, то чи відповідає правовій природі поруки укладення договору поруки після порушення боржником основного зобов'язання?

4. Витрати по проведенню експертизи покласти на позивача - Публічне акціонерне товариство "Рівнеазот" (33017, м. Рівне-17).

5. Матеріали справи № 918/341/16 надіслати Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

6. Зобов'язати Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України після закінчення експерного дослідження направити на адресу Рівненського апеляційного господарського суду (33001, м. Рівне, вул. Яворницького, 59) експертний висновок разом з наданими матеріалами справи № 918/341/16.

7. Ухвалу направити сторонам у справі, Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Коломис В.В.