Ухвала суду № 62723790, 10.11.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/5091/13-к

Провадження № 11-кп/779/377/2016

Категорія ч. 5 ст. 186 КК України

Головуючий у 1 інстанції Деркач Н.І.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

суддів Повзло В.В.,

ОСОБА_2, ОСОБА_3

з участю секретаря Римарук М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12012090020000008 за апеляційними скаргами обвинувачених ОСОБА_4, ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8, обвинуваченого ОСОБА_9, на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25.12.2014 року, яким

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_2, жителя ІНФОРМАЦІЯ_3, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_4, який неодружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, працюючого у ТзОВ «АЙС ЕНД БЕРГ» начальником служби внутрішньої безпеки, раніше не судимого,

визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 186, ч. 1 ст. 263 КК України та призначено остаточне покарання з урахуванням вимог ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна;

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця та зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_6, жителя ІНФОРМАЦІЯ_7, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_8, неодруженого, має на утриманні одну малолітню дитину, працюючого в ТзОВ «Полонина» водієм, в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,

визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 186 КК України та призначено покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна;

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_9, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_10, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_11, одруженого, має на утриманні одну малолітню дитину, що не працює, раніше не судимого,

визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 186 КК України та призначено покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна;

ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_12, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_13, жителя ІНФОРМАЦІЯ_14, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_15, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_4, одруженого, має на утриманні одну малолітню дитину, що не працює, раніше не судимого,

визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 186, ч. 3 ст. 365 КК України та призначено остаточно покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, на підставі ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим - 4 роки 6 місяців обмеження волі з конфіскацією всього належного йому майна з позбавленням права обіймати будь-які посади в правоохоронних органах строком на 3 роки;

ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_16, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_17, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_18, неодруженого, який має на утриманні троє малолітніх дітей, що не працює, студента ІНФОРМАЦІЯ_19, Економіки та права», раніше не судимого,

визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 186 КК України та призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України 4 роки 5 місяців 25 днів обмеження волі з конфіскацією всього належного йому майна; на підставі ст. 72 КК України зараховано в час відбуття покарання - час перебування ОСОБА_10 під вартою з 30.09.2012 року з розрахунку один день перебування під вартою за два дні обмеження волі, покарання слід рахувати відбутим.

Цивільний позов ОСОБА_11 задоволено частково. Стягнуто з обвинувачених ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_9 в солідарному порядку на користь ОСОБА_11 2358190 гривень матеріальної шкоди, 10000 моральної шкоди.

Постановлено стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_9 в солідарному порядку на користь держави - 11202 гривні 48 копійок витрат за проведення експертиз.

Вирішено питання про речові докази в порядку передбаченому ст. 100 КПК України, -

з участю: прокурора Орищенка І.В.,

обвинувачених ОСОБА_4, ОСОБА_5,

захисників ОСОБА_12, ОСОБА_13,

в с т а н о в и л а :

Судом першої інстанції встановлено, що обвинувачені ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_7 вчинили відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинене в особливо великих розмірах організованою групою.

Обвинувачений ОСОБА_4 вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинене в особливо великих розмірах організованою групою; зберігання вогнепальної зброї, бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

Обвинувачений ОСОБА_9 вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинене в особливо великих розмірах організованою групою; перевищив владу та службові повноваження, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень, що супроводжувалися насильством або погрозою застосування насильства, застосуванням спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування, що спричинили тяжкі наслідки.

Злочини вчинено за наступних обставин.

ОСОБА_5, житель ІНФОРМАЦІЯ_20, працюючи старшим касиром Трускавецького відділення Єкатиринославського комерційного банку, тривалий час був безпосередньо знайомим з приватним підприємцем та жителем м. Рівне ОСОБА_11, який здійснював обмінні грошові операції. Будучи обізнаним з діяльністю ОСОБА_11, знаючи регіони та ймовірні суми коштів, які ОСОБА_11 вимінює, маршрути, спосіб та час транспортування коштів, в ОСОБА_5 у березні 2012 року виник злочинний умисел на заволодіння грошовими та валютними цінностями, які ОСОБА_11 в найближчий час мав намір обміняти на території Львівської та Закарпатської областей.

З цією метою, ОСОБА_5 у березні 2012 року в м. Стебник Львівської області зустрівся з особою, відносно якої виділено матеріали досудового розслідування в окреме провадження, з якою підтримував дружні стосунки з дитинства, якій розповів про те, що ОСОБА_11 займається незаконними валютними операціями, що за допомогою двох водіїв, без охорони, перевозить готівкові кошти в особливо великих розмірах з м. Рівне до Закарпатської області. При цьому ОСОБА_5 діючи умисно, з метою незаконного збагачення, запропонував особі, відносно якої виділено матеріали досудового розслідування в окреме провадження вчинити пограбування вищевказаних осіб та заволодіти грошима, тобто в такий спосіб викликав у неї бажання та рішучість вчинити злочин. Тоді ж ОСОБА_5 запропонував особі відносно якої виділено матеріали досудового розслідування в окреме провадження, підшукати безпосередніх виконавців вчинення цього злочину, на що той погодився.

Особа, відносно якої виділено матеріали досудового розслідування в окреме провадження, діючи умисно, з метою реалізації спільного злочинного умислу, спрямованого на незаконне збагачення, знаходячись в м. Стебник Львівської області в кінці березня на початку квітня 2012 року залучив до вчинення вказаного злочину жителя ІНФОРМАЦІЯ_21 В.В., про що повідомив ОСОБА_5, який погодився з його діями та схвалив залучення учасника до запланованого злочину.

ОСОБА_4, діючи умисно, з метою реалізації спільного злочинного умислу, спрямованого на незаконне збагачення шляхом вчинення корисливого злочину, усвідомлюючи, що запланований злочин потребує ретельної та довготривалої підготовки, вирішив залучити до його вчинення свого знайомого жителя ІНФОРМАЦІЯ_22 О.П.

В квітні 2012 року, перебуваючи в м. Києві, ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_7 про відомі йому дані та осіб, які перевозять готівкові грошові кошти в особливо великих розмірах без охорони та запропонував вчинити пограбування вказаних осіб, на що ОСОБА_7 погодився.

З метою реалізації спільного злочинного умислу, спрямованого на незаконне збагачення, шляхом вчинення злочинів проти власності, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 вирішили створити стійке обєднання у формі організованої групи для вчинення злочину (зайняття злочинною діяльністю) - пограбування осіб, які займаються незаконними валютними операціями. Для цього вони розробили спільний злочинний план вчинення злочину та розподілили ролі, згідно яких ОСОБА_7 взяв на себе зобовязання по пошуку безпосередніх виконавців вчинення злочинів і обєднанню їх злочинних дій, підшукання знарядь і засобів до їх вчинення, фінансування злочинної діяльності, забезпечення виїзду учасників злочину в Львівську та Івано-Франківську області, проведення розвідувальних заходів.

ОСОБА_4, як організатор, у відповідності до взятих на себе зобовязань, повинен був здійснювати координацію поведінки і дій членів організованої групи, шляхом ініціювання, регулювання і спрямування всієї злочинної діяльності спільно з ОСОБА_7 злочинної організованої групи, окрім того ОСОБА_4 була відведена роль у розподілі між всіма учасниками злочину викрадених коштів.

Тоді ж ОСОБА_4, діючи умисно, у відповідності до розробленого злочинного плану, запропонував ОСОБА_7 поїхати в м. Стебник Львівської області, де зустрітися з особою, відносно якої виділено матеріали досудового розслідування в окреме провадження, довідатися від неї відомі їй дані та осіб, які перевозять готівкові грошові кошти в особливо великих розмірах та обговорити детальний план вчинення злочину, на що ОСОБА_7, діючи умисно, у відповідності до відведеної йому ролі, погодився.

У квітні 2012 року ОСОБА_7, з метою реалізації спільного злочинного плану, за вказівкою ОСОБА_4 прибув у м. Стебник Львівської області, де зустрівся з особою, відносно якої виділено матеріали досудового розслідування в окреме провадження, та ОСОБА_5 Останні підтвердили злочинні наміри щодо вчинення спільного злочину незаконного заволодіння готівковими грошовими коштами ОСОБА_11 в особливо великих розмірах.

Особа, відносно якої виділено матеріали досудового розслідування в окреме провадження, та ОСОБА_5 схвалили пропозицію ОСОБА_7 щодо спільного з ОСОБА_4 розроблення плану вчинення даного злочину та підшукання безпосередніх виконавців його вчинення.

Прибувши у м. Київ ОСОБА_14, діючи умисно, реалізовуючи спільний злочинний умисел, діючи у відповідності до розробленого та погодженого усіма учасниками організованої групи злочинного плану, з відома та згоди ОСОБА_4 вирішив залучити у склад організованої групи своїх знайомих ОСОБА_10, ОСОБА_15, особу, відносно якої виділено матеріали досудового розслідування в окреме провадження, невстановлену слідством особу та молодшого інспектора-охоронця першого відділення охорони фізичних осіб СПМО «Титан» УДСО при ГУ МВС України в місті Києві прапорщика міліції ОСОБА_9

21 травня 2012 року ОСОБА_7, діючи умисно у відповідності до розробленого злочинного плану, з відома та згоди ОСОБА_4 надав залученим ним членам організованої групи знаряддя та засоби до вчинення злочину, а саме мобільні телефони марки «Самсунг», які в ході досудового розслідування та судом встановлені не були, із сім-картами оператора «Лайф»№ +380639793420; № +380634474193; № +380639921213; № +380637463932; № +380937545248; № +380937544278. Тоді ж ОСОБА_7 надав членам організованої групи автомобілі марки «Кіа», «Мерседес-Бенц», «Ровер», власників і номери державної реєстрації яких досудовим розслідуванням та судом не встановлено, та спецзасоби газовий балончик і кайданки.

Визначивши і погодивши спосіб виконання злочину, детально розподіливши між виконавцями обовязки кожного, маючи забезпечення мобільним звязком і транспортом ОСОБА_4, ОСОБА_7, особа відносно якої виділено матеріали досудового розслідування в окреме провадження, ОСОБА_5, ОСОБА_15, ОСОБА_10, особа відносно якої виділено матеріали досудового розслідування в окреме провадження, ОСОБА_9 та невстановлена слідством особа своїми діями підтвердили реальність намірів вчинення злочину в складі організованої групи.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, діючи умисно у відповідності до розробленого злочинного плану ОСОБА_10, особа відносно якої виділено матеріали досудового розслідування в окреме провадження, ОСОБА_9 та невстановлена слідством особа, на невстановлених досудовим розслідуванням автомобілях марок «Кіа» та «Мерседес-Бенц» прибули у м. Східниця Львівської області, де винайняли житло і проживали до 25.05.2012 року.

ОСОБА_15 на автомобілі «Ровер», спільно з особою, відносно якої виділено матеріали досудового розслідування в окреме провадження, який не перебував у злочинній змові із учасниками організованої групи та не був обізнаним про їхні злочинні наміри, також прибули у мотель «Сієста», що в с. Солонка Пустомитівського району Львівської області, вул. Польова 2 Б, де винайняли житло та проживали там до 25.05.2012 року.

ОСОБА_7 діючи умисно, у відповідності до розробленого злочинного плану, схваленого усіма членами злочинної групи, аналогічно 22.05.2012 року прибув у Львівську область на невстановленому слідством автомобілі марки «Хонда СRV».

22.05.2012 року ОСОБА_4 діючи умисно, з відома та згоди усіх учасників злочинної групи, у відповідності до розробленого злочинного плану, прибув у Львівську область та 25.05.2012 року на автодорозі між м. Трускавець та м. Пісочна, неподалік с. Маденичі зустрівся з особою, відносно якої виділено матеріали досудового розслідування в окреме провадження, та ОСОБА_5 Під час цієї зустрічі ОСОБА_5, діючи умисно, з метою незаконного збагачення, попередньо вивідавши необхідні дані у потерпілого ОСОБА_11, повідомив ОСОБА_4 детальну інформацію про дату, час, маршрут перевезення грошей водіями ОСОБА_11, а також дані про транспортний засіб, в якому будуть перевозитися гроші, за відсутності будь-яких заходів по забезпеченню охорони коштів і водіїв. Всі учасники злочину обмінялися номерами мобільних телефонів, за допомогою яких постійно підтримували між собою зв'язок.

В ніч на 26.05.2012 року ОСОБА_15, ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_9, особа, відносно якої виділено матеріали досудового розслідування в окреме провадження, та невстановлена слідством особа на чотирьох автомобілях марки «Хонда СRV», «Мерседес», «Кіа» та «Ровер», володіючи наданою ОСОБА_5 і особою, відносно якої виділено матеріали досудового розслідування в окреме провадження, інформацією про маршрут руху автомобіля марки «Опель Астра» р.н. НОМЕР_1, в якому перевозилися гроші ОСОБА_11, з метою вчинення пограбування зайняли місце по маршруту руху вказаного транспортного засобу з метою контролювати його пересування.

26.05.2012 року близько 06 години ранку на автотрасі «Долина-Хуст» 15 км+600 метрів на околиці с. Шевченково Долинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_10, ОСОБА_15, ОСОБА_9, особа, відносно якої виділено матеріали досудового розслідування в окреме провадження, та невстановлена слідством особа, діючи умисно та узгоджено, у відповідності до відведених їм ролей у злочинному плані, на виконання вказівок ОСОБА_4 і ОСОБА_7, на трьох автомобілях заблокували рух автомобілю марки «Опель Астра» р.н. НОМЕР_1, який рухався в напрямку до м. Хуст Закарпатської області під керуванням ОСОБА_16, в салоні якого знаходився потерпілий ОСОБА_17

Особа, відносно якої виділено матеріали досудового розслідування в окреме провадження, та невстановлена слідством особа, діючи умисно, в складі організованої групи, у відповідності до відведеної їм ролі, керуючи автомобілем марки «Кіа» перекрили рух автомобілю «Опель Астра» р.н. НОМЕР_1 спереду.

В цей же час, ОСОБА_10 та ОСОБА_9, знаходячись в автомобілі марки «Мерседес», яким керував ОСОБА_10, діючи умисно, в складі організованої групи, у відповідності до розробленого злочинного плану та відведеної їм ролі заблокували рух автомобілю «Опель Астра» р.н. НОМЕР_1 з лівої сторони по ходу руху. При цьому, ОСОБА_9, будучи працівником правоохоронного органу, діючи умисно, у відповідності до розробленого злочинного плану, явно виходячи за межі наданих йому повноважень, предявив водію автомобіля «Опель Астра» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_16 своє службове посвідчення працівника міліції та наказав вийти йому і ОСОБА_17 із салону автомобіля, при цьому повідомив потерпілим, що ним, як працівником правоохоронного органу та особами, які приймали участь у їх зупиненні, здійснюються заходи по викриттю злочину, повязаного з незаконним обігом валюти.

Тоді ж ОСОБА_15, діючи умисно, у відповідності до розробленого злочинного плану та відведеної йому ролі, знаходячись в салоні автомобіля «Ровер» під керуванням особи, відносно якої виділено матеріали досудового розслідування в окреме провадження, який не перебував із учасниками організованої групи у злочинній змові та не був обізнаним про їхні злочинні наміри, дав вказівку останньому заблокувати рух автомобіля «Опель Астра» р.н. НОМЕР_1 ззаду, а побачивши, що вказаний автомобіль зупинився і до нього підійшов ОСОБА_9 дав вказівку, особі, відносно якої виділено матеріали в окреме провадження, відїхати із місця злочину, після чого, діючи у відповідності до відведеної йому ролі, безпосередньо здійснював контроль за шляхами відходу учасників злочинної групи.

Оскільки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 категорично відмовилися виконати незаконні вимоги ОСОБА_9, він будучи працівником правоохоронного органу, діючи умисно з корисливих мотивів, явно виходячи за межі наданих йому прав та повноважень, у відповідності до відведеної йому ролі, виприснув газ із газового балончика у салон автомобіля «Опель Астра» р.н. НОМЕР_1, після чого спільно з особою, відносно якої виділено матеріали досудового розслідування в окреме провадження, який на той час знаходився поряд, застосовуючи фізичне насильство, яке не є небезпечним для життя і здоровя, витягнув ОСОБА_16 із салону автомобіля та посадив його у салон автомобіля «Мерседес». Особа відносно якої виділено матеріали досудового розслідування в окреме провадження, діючи умисно, з корисливих мотивів, у відповідності до відведеної йому ролі, спільно із ОСОБА_10 витягнули ОСОБА_17 із салону автомобіля та посадили його в автомобіль марки «Кіа».

Тоді ж ОСОБА_4, діючи умисно, з корисливих мотивів, у відповідності до відведеної йому ролі, на невстановленому слідством автомобілі марки «Хонда СRV» прибув на місце вчинення злочину та повідомив ОСОБА_10, особі, відносно якої виділено матеріали досудового розслідування в окреме провадження, та невстановленій особі, де саме в автомобілі «Опель Астра» р.н. НОМЕР_1 зберігаються гроші, які належать ОСОБА_11, після чого зайняв місце біля автомобіля «Мерседес» з метою охорони ОСОБА_16

В цей же час ОСОБА_10 спільно з особою, відносно якої виділено матеріали досудового розслідування в окреме провадження, ОСОБА_9 та невстановленою слідством особою, діючи умисно, з корисливих мотивів, у відповідності до відведеної їм ролі, обшукали салон автомобіля «Опель Астра» р.н. НОМЕР_1, де з багажного відділення вказаного транспортного засобу відкрито викрали належні ОСОБА_11 гроші в сумі 1 600 000 гривень та 3 000 000 російських рублів, що згідно курсу Національного банку України становить 758 190 гривень, а всього грошей на загальну суму 2 358 190 гривень, чим спричинили майнову шкоду в особливо великих розмірах та тяжкі наслідки потерпілому ОСОБА_11 Окрім того, відкрито заволоділи майном ОСОБА_16, а саме грошима в сумі 2300 гривень, мобільним телефоном марки «ОСОБА_18 С 902» вартістю 1600 гривень, з сім картою оператора «Київстар» вартістю 20 гривень, на рахунку якої було 10 гривень, та карта памяті на 2Гб, вартістю 70 гривень, а всього майна на загальну суму 4000 гривень. Також заволоділи майном ОСОБА_17, а саме мобільним телефоном марки «Нокіа Х 2-00» вартістю 1160 гривень, з сім картою оператора «Київстар» вартістю 20 гривень, на рахунку якої було 27 гривень, а всього майна на загальну суму 1247 гривень.

Викрадені у ОСОБА_11 грошові кошти ОСОБА_4 з місця злочину забрав в автомобіль марки «Хонда СRV».

Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_9 будучи працівником правоохоронного органу, діючи умисно, явно виходячи за межі наданих йому повноважень, у відповідності до заздалегідь розробленого злочинного плану, спільно з особою, відносно якої виділено матеріали досудового розслідування в окреме провадження, перемістили потерпілих ОСОБА_17 та ОСОБА_16 в багажне відділення автомобіля «Опель Астра» р.н. НОМЕР_1 та на вказаному автомобілі відвезли їх з місця вчинення пограбування до безлюдного місця, розташованого у лісній місцевості, після чого ОСОБА_9 застосовуючи спецзасіб-кайданки, які йому надав ОСОБА_10, прикував ними ОСОБА_17 та ОСОБА_16 до керма автомобіля, залишивши потерпілих самих у такому стані.

Після вчинення злочину, всі учасники організованої групи з місця вчинення злочину зникли.

Гроші, якими заволоділи під час вчинення пограбування, і які знаходилися у ОСОБА_4, одразу після вчинення злочину були розподілені ним між всіма учасниками пограбування. Тобто, кожний з членів організованої групи, у відповідності до безпосередньої участі у злочині та виконанні відведеної йому ролі, отримав винагороду за рахунок викрадених грошей, що належали ОСОБА_11

Крім цього, ОСОБА_4 діючи умисно, без передбаченого законом дозволу, протягом тривалого періоду часу з 12.01.2008 року, зберігав по місцю свого проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_23 самозарядний карабін АКМС-МФ №ВІ000353, що згідно висновку експерта № 812 від 24.11.2012 року є мисливською нарізною вогнепальною зброєю самозарядним карабіном та 31 патрон, що згідно висновку експерта № 811 від 24.11.2012 року, є боєприпасами до нарізної вогнепальної зброї калібру 7.62мм.

ОСОБА_9, у період з 05.02.2008 року по 12.06.2012 року згідно наказу № 13 о/с від 05.02.2008 року працював на посаді молодшого інспектора-охоронця 1 відділення охорони фізичних осіб спеціального підрозділу міліції охорони «Титан» управління державної служби охорони при головному управлінні міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, (надалі СПМО «Титан» УДСО при ГУ МВС України в мсті Києві) та йому було присвоєно спеціальне звання прапорщик міліції. У відповідності до вимог пп. Д п.1 ч.1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 року №3206-VI ОСОБА_9 є субєктом відповідальності за корупційні правопорушення. Згідно ст.ст. 2, 5 Закону України «Про міліцію» від 25.12.90 року, основними завданнями та обовязками міліції є забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; забезпечення громадського порядку; виявлення кримінальних правопорушень; участь у розкритті кримінальних правопорушень та розшуку осіб, які їх вчинили, у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством; захист власності від злочинних та кримінально протиправних посягань. ОСОБА_9, проходячи службу в МВС України, будучи працівником міліції виконував функції працівника правоохоронного органу.

В апеляційних скаргах:

- обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_6 просять вирок суду скасувати, провадження по справі закрити у звязку із відсутністю події кримінального правопорушення, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України.

- 08.04.2015 року обвинуваченим ОСОБА_5 були внесені зміни до поданої ним та його захисником ОСОБА_6 апеляційних скарг в тій частині, що він просить змінити вирок суду першої інстанції і помякшити йому покарання. Вказує, що вину визнає повністю, у встановленому розкаюється;

- 02.11.2016 року до суду апеляційної інстанції за №к-9576 надійшли зміни до апеляційної скарги від ОСОБА_5, датовані ним 26.10.2016 року, з додатками, в яких останній просить вирок суду відносно нього змінити та призначити більш мяке покарання із застосуванням ст. 69 КК України. Уточнив, що на теперішній час він відбув покарання за інкримінований йому злочин у виді позбавлення волі, звільнений 16.02.2016 року, строк відбуття покарання рахується з 02.10.2012 року. Вказує, що після звільнення з місць відбування покарання, він працевлаштувався водієм ТзОВ «Полонина», за місцем роботи характеризується позитивно. Апелянт вважає, що сумлінною поведінкою та ставленням до праці довів своє виправлення. Посилається на те, що на його утриманні перебуває малолітня дитина ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_24, та хвора мати-пенсіонерка ОСОБА_20, що є інвалідом ІІІ групи. Зазначає, що в інкримінованому йому злочині вину визнає у повному обсязі, щиро розкаюється у скоєному, частково відшкодував потерпілому заподіяні матеріальні збитки. Апелянт також вказує на відсутність обставин, що обтяжують покарання. Додав, що підтримує уточнюючу апеляційну скаргу.

- обвинувачений ОСОБА_4 просить вирок суду скасувати як незаконний, провадження по справі закрити, оскільки висновки суду не відповідають обставинам кримінального провадження.

- 08.04.2015 року ОСОБА_4 внесені зміни до його апеляційної скарги в тій частині, що він просить змінити вирок суду першої інстанції і помякшити йому покарання. Вину визнає повністю, у вчиненому розкаюється;

- 27.10.2016 року за №к-9362 до суду апеляційної інстанції від обвинуваченого ОСОБА_4 надійшли зміни до його апеляційної скарги з додатками, в яких він просить вирок суду відносно нього змінити та призначити йому більш мяке покарання із застосуванням ст. 69 КК України. В обґрунтування своїх доводів посилається на те, що під час розгляду вказаного кримінального провадження судом апеляційної інстанції він визнав себе винним у скоєному злочині та щиро розкаявся у вчиненому, в період з 30.09.2012 року по 22.02.2016 року перебував в установах виконання покарань, звідки року він був 22.02.2016 умовно-достроково звільнений на 1 місяць 1 день. Зазначає, що під час перебування його у місцях позбавлення волі померла його мати ОСОБА_21, що змінило його ставлення до життя в цілому. Крім того, вказує, що на його утриманні перебуває дружина та двоє малолітніх дітей ОСОБА_22, ІНФОРМАЦІЯ_25, та ОСОБА_23, ІНФОРМАЦІЯ_26. Також посилається на те, що його бабуся ОСОБА_24, ІНФОРМАЦІЯ_27, є інвалідом 2-ї групи, роботу її серця підтримує вживлений електрокардіостимулятор, після двох операцій («майже зріла катаракта обох очей» та атеросклеротичний кардіосклероз), вона потребує стороннього догляду. Крім того, вказує, що його стан здоровя так само погіршився, є часті приступи гострого панкреатиту, що підтверджується виписками медичних установ. Вказує, що на даний час ним вживаються заходи для відшкодування шкоди потерпілим, зокрема він працевлаштувався, направив поштовим переказом на імя потерпілого ОСОБА_11 2000 грн. Зазначає, що за місцем роботи та місцем мешкання він має позитивні характеристики. На думку апелянта, повернення його в місця позбавлення волі не тільки позбавить його можливості приймати участь в житті рідних, але й унеможливить в подальшому відшкодування збитків, завданих потерпілим.

- обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 просять вирок суду скасувати, провадження по справі закрити у звязку із відсутністю достатніх доказів для доведеності винуватості обвинуваченого.

- 08.04.2015 року обвинувачений ОСОБА_7 вніс в свою та в апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 зміни в частині, що він просить змінити вирок суду першої інстанції і помякшити йому покарання. Наголошує, що вину свою визнає повністю, у вчиненому розкаюється;

- обвинувачений ОСОБА_9 просить вирок суду змінити та помякшити покарання. Вважає обрану міру покарання занадто суворою, оскільки він вину визнав повністю, у вчиненому розкаявся, сприяв слідству у розкритті злочину, у повному обсязі відшкодував суму моральної та матеріальної шкоди потерпілим ОСОБА_16, ОСОБА_25 та частково потерпілому ОСОБА_11, має на утриманні неповнолітню дитину, раніше несудимий, позитивно характеризується за місцем проживання та по місцю роботи.

Щодо можливості розгляду апеляційних скарг учасників провадження у відсутність осіб, які не прибули в судове засідання, колегія суддів виходить з наступного.

Так, за загальним правилом ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов'язковою, апеляційний розгляд відкладається.

Виклик осіб у суд апеляційної інстанції для здійснення апеляційного розгляду здійснюється під час направлення суддею-доповідачем учасникам кримінального провадження повідомлення про призначення апеляційного розгляду.

Як вбачається з матеріалів провадження справу неодноразово було призначено до апеляційного розгляду, зокрема 23.08.2016 року, 06.09.2016 року, 15.09.2016 року, 12.10.2016 року, 27.10.2016 року, проте, у звязку із неявкою учасників судового провадження, розгляд справи в суді апеляційної інстанції не відбувався.

27.10.2016 року за клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 про призначення йому захисника, апеляційне розгляд був перенесено на 10.11.2016 року (а.п. 29 т. 20), про що були повідомлені учасники судового провадження, які були присутні в судовому засіданні (а.п. 30 т. 20).

Апеляційним судом 04.11.2016 року за №344/5091/13-к/24283/2016 направлено повідомлення про те, що розгляд справи в суді апеляційної інстанції відбудеться саме 10.11.2016 року (а.п. 87 т. 20).

З запису поштового відправлення інформаційної судової системи Д-3 вбачається, що вказане вище повідомлення 04.11.2016 року були відправлені на адресу зокрема обвинуваченого ОСОБА_7, ОСОБА_9 захисникам ОСОБА_26, ОСОБА_8 та іншим учасникам провадження.

Крім того, підтвердженням належного відправлення 04.11.2016 року поштових повідомлень за №344/5091/13-к/24283/2016 учасникам судового провадження щодо розгляду справи в суді апеляційної інстанції 10.11.2016 року, свідчать роздруківки з офіційного сайту Українського державного підприємству поштового звязку «Укрпошта» про їх вручення 09.11.2016 року адресатам, зокрема ОСОБА_7, ОСОБА_9 захисникам ОСОБА_26, ОСОБА_8 та іншим учасникам провадження (а.п. 121-125 т. 20).

Таким чином, колегія суддів вважає, що учасники судового провадження, які повторно не зявились у судове засідання, були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду саме 10.11.2016 року.

Клопотань про перенесення розгляду справи на інший час від учасників судового провадження до суду апеляційної інстанції не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 КПК засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

Пунктом «с» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд. Право на захист закріплено у ст. 59 і п.6 ст. 129 Конституції України.

У Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 401 КПК України обвинувачений підлягає обовязковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або якщо суд визнає обовязковою його участь.

Питання про погіршення становища обвинувачених ні ким із учасників судового провадження не порушується, що, в свою чергу, свідчить про необовязкову участь обвинувачених в суді апеляційної інстанції.

Отже, з метою дотримання розумних строків розгляду кримінального провадження, конституційних прав всіх учасників провадження на судовий захист, гарантований ст. 55 Конституції України, а також з урахуванням вимог, передбачених ч. 4 ст. 405 КПК України в частині того, що неприбуття сторони кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду у разі, якщо особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття, колегія суддів вважає, що справу можливо розглянути у відсутність учасників провадження, що не зявились.

На думку колегії суддів, розглядаючи справу у відсутність учасників провадження, що не зявились, апеляційний суд таким чином забезпечує їхнє право на справедливий суд та розгляд справи у розумні строки.

Під час апеляційного розгляду:

- обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_12 підтримали зміни до апеляційної скарги ОСОБА_4, просили врахувати викладені в ній обставини та змінити вирок суду першої інстанції, призначити ОСОБА_4 більш мяке покарання із застосуванням вимог ст. 69 КК України;

- обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_13 підтримали доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 із внесеними змінами до неї просили вирок суду змінити в частині покарання та обрати щодо ОСОБА_5 більш мяке покарання із застосуванням правил ст. 69 КК України;

- прокурор заперечував з приводу поданих апеляційних скарг та змін до них, просив залишити їх без задоволення, вирок суду залиши без змін.

Заслухавши доповідь судді, думку учасників процесу з приводу змінених апеляційних скарг обвинувачених ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та їх захисників, апеляційної скарги ОСОБА_9, обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги належить залишити без задоволення, вирок суду першої інстанції - залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку є обовязковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

16.04.2015 року ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області апеляційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_5 задоволено частково, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_9 залишено без задоволення.

Вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25.12.2014 року відносно ОСОБА_4 ОСОБА_5, ОСОБА_7, - змінено. Постановлено: ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 186, ч. 1 ст. 263 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України та на підставі ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити покарання 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна; ОСОБА_5 за ч. 5 ст.186 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України призначити покарання 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна; ОСОБА_7 за ч. 5 ст.186 КК України із застосуванням ч. 1 ст.69 КК України призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін (а.п. 223-245 т. 18).

05.07.2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ були задоволені касаційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_11, вказана вище ухвала апеляційного суду скасована та призначено новий судовий розгляд в суді апеляційної інстанції (а.п. 75-77 т. 19).

Підставами скасування ухвали суду апеляційної інстанції стало те, що рішення апеляційного суду про призначення засудженим покарання із застосуванням ст. 69 КК не відповідало вимогам ст. 65 КК України та не ґрунтувалося на конкретних обставинах справи. Визначений судом апеляційної інстанції розмір покарання не відповідав ступеню тяжкості вчинених злочинів та був несправедливим внаслідок його мякості.

Крім цього, касаційний суд наголосив, що якщо за наслідками нового розгляду суд дійде висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 в інкримінованих їм злочинах за тих самих обставин та тих самих даних про особи винних, то призначене їм покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України слід вважати явно несправедливим внаслідок мякості (а.п. 77 т. 19).

Згідно з вимогами ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів провадження апеляційні скарги були подані учасниками судового провадження, зокрема: обвинуваченими ОСОБА_4, ОСОБА_5 та його захисником ОСОБА_6, обвинуваченим ОСОБА_7 та його захисником ОСОБА_8, обвинуваченим ОСОБА_9

Проте, обвинувачені ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 змінили вимоги раніше поданих апеляційних скарг.

Так, 08.04.2015 року обвинувачені: 1) ОСОБА_7 просить змінити вирок суду першої інстанції і помякшити йому покарання, вину свою визнає повністю, у вчиненому розкаюється; 2) ОСОБА_5 просить змінити вирок суду першої інстанції і помякшити йому покарання, вину визнає повністю, у встановленому розкаюється; 3) ОСОБА_4 просить змінити вирок суду першої інстанції і помякшити йому покарання, вину визнає повністю, у вчиненому розкаюється (а.п. 210-212 т. 18).

Додатково до суду апеляційної інстанції від обвинувачених ОСОБА_4 27.10.2016 року за номерами №к-9362 та ОСОБА_5 02.11.2016 року за №к-9576, надійшли зміни до апеляційних скарг, в яких вони просять вирок суду відносно них змінити та призначити більш мяке покарання із застосуванням ст. 69 КК України, з обґрунтуванням свого прохання (а.п. 31-53, 73-81 т. 20).

Отже, з наведеного вбачається, що вимоги усіх апелянтів стосуються виключно їх незгоди в частині призначеного їм судом першої інстанції покарання з проханням його помякшення.

Колегія суддів зазначає, що оскільки висновки суду про доведеність вини обвинувачених ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 186 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 186, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 186, ч. 3 ст.365 КК України, при викладених у вироку фактичних обставинах справи, апелянтами не оскаржується, то згідно з вимогами ст. 404 КПК України переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг виключно щодо призначення покарання.

Так, відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, визначаються ст. 69 цього Кодексу.

Колегія суддів, перевіряючи можливість застосування вимог ст. 69 КК України, враховує конкретні обставини справи, встановлені судом першої інстанції, та які не оспорюють апелянти, а саме те, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім доказам по справі та дійшов висновку про те, що обвинувачені ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_7, вчинили відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинене в особливо великих розмірах організованою групою, тобто злочин, передбачений ч. 5 ст. 186 КК України; обвинувачений ОСОБА_4 вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж) поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинене в особливо великих розмірах організованою групою; зберігання вогнепальної зброї, бойових припасів без передбаченого законом дозволу, тобто злочини, передбачені ч.5 ст. 186, ч. 1 ст. 263 КК України; обвинувачений ОСОБА_9 вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж) поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинене в особливо великих розмірах організованою групою; перевищив владу та службові повноваження, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень, що супроводжувалися насильством або погрозою застосування насильства, застосуванням спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування, що спричинили тяжкі наслідки, тобто злочини, передбачені ч. 5 ст. 186, ч. 3 ст. 365 КК України.

Вчиняючи протиправні дії відносно потерпілих ОСОБА_17 та ОСОБА_16, що перевозили кошти, які належать потерпілому ОСОБА_11, з метою заволодіння грошима, обвинувачені розуміли, що посягають на майно ОСОБА_11, вилучають майно, зокрема гроші останнього в особливо великому розмірі, на які вони не мають права, а також передбачали заподіяння матеріальної шкоди потерпілому та бажали йому заподіяти таку шкоду.

Дії обвинувачених носили корисливий характер збудження до незаконного збагачення за рахунок майна потерпілого та мали корисливу мету особисте збагачення.

Обвинувачені діяли організованою групою при вчиненні грабежу, з розподілом функцій учасників, спрямованих на досягнення цього плану - напасти на автомобіль, в якому перевозились гроші потерпілого ОСОБА_11, та заволодіти грошима останнього, були обєднані єдиним планом, відомого всім учасникам групи, для придушення опору потерпілого, підготували знаряддя злочину кайдани та газовий балончик, розподілили між собою злочинні ролі. Діючи узгоджено, у відповідності до розробленого плану, з єдиним умислом, що був направлений на вчинення грабежу, з метою заволодіння майном ОСОБА_11, вони напали на автомобіль, що перевозив гроші останнього, і застосувавши насильство, яке не є небезпечним для життя та здоровя потерпілих, перемістили потерпілих ОСОБА_17 та ОСОБА_16 в багажне відділення автомобіля, відвезли їх у безлюдне місце у лісній місцевості та із застосуванням спецзасобів кайданок, прикували останніх до керма автомобіля, залишивши їх самих у такому стані.

Співучасть обвинувачених при вчиненні грабежу виразилась у причинному звязку між їхніми сумісними діями та шкідливими наслідками, що настали. Обвинувачені переслідували одну й ту ж кінцеву мету заволодіння майном, вони усвідомлювали сумісність своєї злочинної діяльності, її узгодженість.

Крім того, обвинувачений ОСОБА_4 протягом тривалого періоду часу, а саме з 12.01.2008 року, зберігав за місцем свого мешкання самозарядний карабін АКМС-МФ №ВІ000353, що згідно висновку експерта № 812 від 24.11.2012 року є мисливською нарізною вогнепальною зброєю самозарядним карабіном та 31 патрон, що згідно висновку експерта № 811 від 24.11.2012 року, є боєприпасами до нарізної вогнепальної зброї калібру 7.62мм. При цьому, обвинувачений діяв умисно та усвідомлював, що зберігає вогнепальну зброю та патрони (боєприпаси) без передбаченого законом дозволу.

Також те, що обвинувачений ОСОБА_9, який в період з 05.02.2008 року по 12.06.2012 року працював на посаді молодшого інспектора-охоронця 1 відділення охорони фізичних осіб спеціального підрозділу міліції охорони «Титан» управління державної служби охорони при головному управлінні міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, з присвоєнням спеціального звання прапорщик міліції, усвідомлював, що він, будучи працівником міліції виконує функції працівника правоохоронного органу та є субєктом відповідальності за корупційні правопорушення. Умисно вчиняючи протиправні дії відносно потерпілих він також розумів, що його дії, явно виходять за межі наданих йому повноважень, проте бажав вчиняти ці дії та передбачав відповідальність за їх вчинення.

На думку колегії суддів, враховуючи вищевикладені конкретні фактичні обставини справи, які не оскаржуються апелянтами, та з урахуванням даних про особу кожного з обвинувачених, відсутні підстави для застосування вимог ст. 69 КК України до обвинувачених ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7

Так, при призначенні покарання обвинуваченим судом першої інстанції було враховане наступне: 1) обвинувачений ОСОБА_9 вперше притягується до кримінальної відповідальності, визнання вини та активне сприяння у розкритті злочину, має на утриманні малолітню дитину, позитивно характеризується, щире каяття, часткове відшкодування спричиненої шкоди потерпілому ОСОБА_11 та повне відшкодування шкоди потерпілим ОСОБА_16, ОСОБА_17, а також думку потерпілих ОСОБА_16 та ОСОБА_17, які не мають претензій майнового характеру, та спільно з потерпілим ОСОБА_27 не бажають його суворо карати; 2) обвинувачений ОСОБА_4 вперше притягується до кримінальної відповідальності, має на утриманні двох малолітніх дітей, позитивно характеризується; 3) обвинувачений ОСОБА_7 вперше притягується до кримінальної відповідальності, має на утриманні малолітню дитину, позитивно характеризується; 4) обвинувачений ОСОБА_5 позитивно характеризується, має на утриманні неповнолітню дитину.

Крім того, судом першої інстанції було також враховано: 1) думку потерпілих, які покладаються на розсуд суду щодо покарання обвинуваченим ОСОБА_4 ОСОБА_5, ОСОБА_28; 2) роль кожного обвинуваченого під час вчинення злочину; 3) відсутність обставин, що обтяжують покарання, відповідно до змісту ст. 67 КК України.

Колегія суддів, погоджується з висновками суду першої станції в частині того, що вказані вище обставини не дають підстави для призначення обвинуваченим ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 покарання, нижче від найнижчої межі, передбаченої у санкції статті за інкриміновані їм злочини.

Обвинувачені ОСОБА_4, ОСОБА_5 в ході судового засідання та ОСОБА_7, відповідно до його письмової заяви (а.п. 212 том. 18), вину у вчиненому визнали у повному обсязі, щиро розкаюються у вчиненому та просять з урахуваннях даних, що характеризують їх особи, відповідно до ст. 69 КК України, перейти до іншого, більш мякого виду основного покарання, не зазначеного в санкції частини статті Особливої частини цього Кодексу.

Своє прохання обвинувачений ОСОБА_4 аргументує тим, що під час розгляду вказаного кримінального провадження судом апеляційної інстанції він визнав себе винним у скоєному злочині та щиро розкаявся у вчиненому; в період з 30.09.2012 року по 22.02.2016 року перебував в установах виконання покарань; під час перебування його у місцях позбавлення волі померла його мати ОСОБА_21, що змінило його ставлення до життя в цілому; на його утриманні перебуває дружина та двоє малолітніх дітей ОСОБА_22, ІНФОРМАЦІЯ_25, та ОСОБА_23, ІНФОРМАЦІЯ_26; його бабуся ОСОБА_24, ІНФОРМАЦІЯ_27, є інвалідом 2-ї групи, роботу її серця підтримує вживлений електрокардіостимулятор, потребує стороннього догляду; вказує, що стан його здоровя так само погіршився, є часті приступи гострого панкреатиту, що підтверджується виписками медичних установ; на даний час ним вживаються заходи для відшкодування шкоди потерпілим, зокрема він працевлаштувався, направив поштовим переказом на імя потерпілого ОСОБА_11 2000 грн.; за місцем роботи та місцем проживання позитивно характеризується. На думку апелянта, повернення його в місця позбавлення волі не тільки позбавить його можливості приймати участь в житті рідних, але й унеможливить в подальшому відшкодування збитків, завданих потерпілим (а.п. 31-53 т. 20).

Так, колегією суддів були досліджені документи, долучені до апеляційної скарги ОСОБА_4 із змінами, а саме: довідки про звільнення серії МИК №012283 (а.п. 37 т. 20), ОСОБА_4 був звільнений 22.02.2016 року; довідки міської клінічної лікарні №10 м. Києва №61 від 22.09.2016 року, ОСОБА_4 знаходився на лікуванні з 05.09.2016 року по 07.09.2016 року з приводу гострого панкреатиту (а.п. 38 т. 20); довідки міської клінічної лікарні №10 м. Києва №60 від 22.09.2016 року ОСОБА_4 знаходився на лікуванні з 20.08.2016 року по 27.08.2016 року з приводу гострого панкреатиту (а.п. 39 т. 20); виписки з медичної карти №25159 від 16.09.2016 року, ОСОБА_4 знаходився на лікуванні з 14.09.2016 по 16.09.2016 року з приводу гострого панкреатиту (а.п. 40 т. 20); довідки ТОВ «ОСОБА_15 енд ОСОБА_2» від 23.09.2016 року, ОСОБА_4 працює в ТОВ «ОСОБА_15 енд ОСОБА_2» на посаді начальника служби внутрішньої безпеки (а.п. 41 т. 20); та позитивної характеристики ТОВ «ОСОБА_15 енд ОСОБА_2» відносно ОСОБА_4 (а.п. 42 т. 20); характеристики КП ЖЕД-107 від 05.10.2016 року про те, що скарг від сусідів та мешканців будинку на поведінку ОСОБА_4 не надходило (а.п. 43 т. 20); та документи щодо сімейного стану (а.п. 45 т. 20), свідоцтва про народження двох неповнолітніх дітей (а.п. 46, 49 т. 20), свідоцтва про смерть ОСОБА_21 (а.п. 47 т. 20), пенсійне посвідчення на імя ОСОБА_24 (а.п. 48 т. 20), та медичні документи щодо стану здоровя ОСОБА_24 (а.п. 52-53 т. 20).

Колегія суддів, перевіривши вказані обставини, не вважає їх такими, які можуть стати підставою для застосування положень ст. 69 КК України, оскільки дані, що характеризують особу ОСОБА_4, зокрема те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, має на утриманні двох малолітніх дітей, позитивно характеризується - були враховані судом першої інстанції при призначенні мінімального, в межах санкцій інкримінованих йому злочинів, покарання, а інші, наведені апелянтом дані щодо особи обвинуваченого ОСОБА_4 - не знижують ступінь тяжкості вчинених ним злочинів.

Жодних даних, які б могли стати підставою для застосування ст. 69 КК України та помякшення покарання обвинуваченому ОСОБА_4, колегією суддів не встановлено.

Обвинувачений ОСОБА_5 просить врахувати те, що він відбув покарання за інкримінований йому злочин у виді позбавлення волі, звільнений 16.02.2016 року, на теперішній час він працевлаштувався водієм ТзОВ «Полонина»; за місцем роботи характеризується позитивно; на його утриманні перебуває малолітня дитина ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_24, та хвора мати-пенсіонерка ОСОБА_20, що є інвалідом ІІІ групи; в інкримінованому йому злочині вину визнає у повному обсязі, щиро розкаюється у скоєному, частково відшкодував потерпілому заподіяні матеріальні збитки; вказує на відсутність обставин, що обтяжують покарання. Обвинувачений вважає, що сумлінною поведінкою та ставленням до праці довів своє виправлення, що є підставою для застосування до нього вимог ст. 69 КК України (а.п. 73-781 т. 20).

Колегією суддів були досліджені документи, долучені до апеляційної скарги ОСОБА_5 із змінами, зокрема: довідка ТОВ «Полонина» від 26.10.2016 року про те, що ОСОБА_5 працює на посаді водія (а.с. 77 т. 20), та позитивна характеристика ТОВ «Полонина» щодо ОСОБА_5 (а.п. 78 т. 20); свідоцтво про народження неповнолітньої дитини (а.п. 79 т. 20); довідка управління УПФУ на імя ОСОБА_20 щодо наявності інвалідності 3 групи загального захворювання довічно (а.п. 81 т. 20).

Колегія суддів, перевіривши вказані обставини, не вважає їх такими, які можуть стати підставою для застосування ст. 69 КК України, оскільки дані про те, що ОСОБА_5 позитивно характеризується, має на утриманні неповнолітню дитину - були враховані судом першої інстанції при призначенні мінімального, в межах санкції інкримінованого йому злочину, покарання, а інші, наведені апелянтом дані щодо його особи - не знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину.

Жодних даних, які б могли стати підставою для застосування ст. 69 КК України та помякшення покарання обвинуваченому ОСОБА_5, колегією суддів не встановлено.

Обвинувачений ОСОБА_7, відповідно до письмової заяви, просить змінити вирок суду першої інстанції і помякшити йому покарання. Наголошує, що вину свою визнає повністю, у вчиненому розкаюється.

Колегія суддів, перевіривши вказані обставини, не вважає їх такими, які можуть стати підставою для застосування ст. 69 КК України, оскільки вони не знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 злочину, а дані про те, що ОСОБА_7 вперше притягується до кримінальної відповідальності, має на утриманні малолітню дитину, позитивно характеризується - були враховані судом першої інстанції при призначенні мінімального, в межах санкції інкримінованого йому злочину, покарання.

Жодних даних, які б могли стати підставою для застосування ст. 69 КК України та помякшення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , колегією суддів не встановлено.

Обвинувачений ОСОБА_9 в апеляційній скарзі просить вирок суду змінити та помякшити покарання. Вважає обрану міру покарання занадто суворою, оскільки він вину визнав повністю, у вчиненому розкаявся, сприяв слідству у розкритті злочину, у повному обсязі відшкодував суму моральної та матеріальної шкоди потерпілим ОСОБА_16, ОСОБА_25 та частково потерпілому ОСОБА_11, має на утриманні неповнолітню дитину, раніше несудимий, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги ОСОБА_9, вважає, що вказані обставини не можуть бути підставою для подальшого помякшення йому із застосуванням ст. 69 КК України, покарання, яке було призначено судом першої інстанції, оскільки вони не знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_9 злочину, та їх фактично вже було враховано судом першої інстанції як обставини, що помякшують покарання під час постановлення вироку.

Жодних даних, які б могли стати підставою для застосування ст. 69 КК України та помякшення покарання обвинуваченому ОСОБА_9, колегією суддів не встановлено.

Таким чином, з урахуванням матеріалів провадження, обставин, що пом'якшують покарання, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, колегія суддів вважає, що як дані, що були встановлені судом першої інстанції, так і відомості про особи обвинувачених, надані обвинуваченими в додатках до апеляційних скарг під час апеляційного розгляду, неможливо визнати такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених обвинуваченими злочинів для застосування вимог, передбачених ст. 69 КК України, при призначенні покарання обвинуваченим ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7

Під час апеляційного розгляду, а також в ході дослідження матеріалів кримінального провадження, колегією суддів не встановлено нових обставин щодо даних про особи винних, які б могли стати підставою для застосування ст. 69 КК України, про що наголошував у своєї ухвалі касаційний суд.

Крім того, межі обвинувачення, під час апеляційного перегляду справи, не змінювались, доведеність винуватості ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_9 в інкримінованих їм злочинах не перевірялись, у звязку з відсутністю апеляційних вимог з цього приводу, а наявні в матеріалах провадження дані про осіб обвинувачених, які надані на етапі апеляційного розгляду, не можуть бути визнані колегією суддів такими, які істотно знижують ступінь тяжкості вчинених обвинуваченими злочинів, що, в свою чергу, унеможливлює призначити обвинуваченим покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції інкримінованих їм статей, як це передбачено ст. 69 КК України.

Апеляційним переглядом встановлено, що обвинувачені ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 протягом судового розгляду справи в суді першої інстанції свою вину в інкримінованих їм злочинах не визнавали, у вчиненому не розкаювались.

З показань обвинувачених ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, судових дебатів, останнього слова, вбачається, що обвинувачені не виявляли жалю з приводу того, що внаслідок їх неправомірних дій потерпілі отримали шкоду.

Отже, обвинувачені ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 вчинили особливо тяжкий злочин проти власності, передбачений ч. 5 ст. 186 КК України, санкція статті якого, передбачає основне покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до тринадцяти років із конфіскацією майна.

Як вбачається з резолютивної частини вироку суду першої інстанції обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_5 призначено покарання в мінімальній межі, передбаченій санкцією ч. 5 ст. 186 КК України, а саме - у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна.

Обвинуваченого ОСОБА_4 визнано винним судом першої інстанції у вчиненні двох злочинів, а саме передбачених ч. 5 ст. 186 та ч. 1 ст. 263 КК України, у звязку із чим йому було призначено остаточно покарання з урахуванням вимог ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, у виді 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, що також, на думку колегії суддів, є ближчим до мінімальної межі, визначеної у санкції статті за більш суворий вид покарання.

Визнання обвинуваченими ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 вини у вчинених кримінальних правопорушеннях у повному обсязі на стадії апеляційного перегляду справи, на думку колегії суддів, не може, за встановленими обставинами, бути підставою для пом'якшення покарання, обраного судом першої інстанції, та не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ними злочинів, оскільки таке визнання не є щирим.

Колегія суддів вважає визнання вини за вказаних обставин вимушеним способом захисту обвинувачених, та таким, що висловлене ними з метою мінімізації покарання за скоєне ними кримінальне правопорушення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що вказане визнання вини у вчинених злочинах, обвинувачені висловили після прийняття судом першої інстанції рішення про їх винуватість під тягарем сукупності доказів у справі, яка досліджена судом першої інстанції та отримала відповідну оцінку з точки зору достатності та взаємозвязку для прийняття такого рішення.

Будь-яких інших обставин, що помякшують покарання, обвинуваченими не наведено та колегією суддів не визнано.

За вказаних вище підстав, колегія суддів не може дійти висновку про те, що визнання обвинуваченими вини у повному обсязі на стадії апеляційного перегляду справи є щирим та такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ними злочинів.

Статтею 17 Закону від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Так, у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для призначення більш мякого покарання, ніж передбачено законом.

Враховуючи наведене, призначене обвинуваченим покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним та достатнім для їх виправлення, а також запобігання вчиненню нових злочинів, та підстав для його помякшення, колегією суддів не вбачається.

З урахуванням викладених обставин та сукупності даних про особи обвинувачених, колегія суддів вважає, що саме таке покарання, яке призначив суд першої інстанції, є необхідним, справедливим та достатнім, таким що сприятиме виправленню обвинувачених та попередженню вчинення ними нових кримінальних правопорушень.

За таких обставин, вирок суду першої інстанції належить залишити без змін.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які перешкоджали чи могли перешкоджати суду повно та всебічно розглянути справу й постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок при перевірці справи в апеляційному порядку, не виявлено.

Крім того, колегія суддів враховує те, що 26.11.2015 року прийнятий Закон України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання», що набув чинності 24.12.2015 року, яким ч. 5 ст. 72 КК України викладено в новій редакції, наступного змісту: зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

На думку колегії суддів, обвинуваченим ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 належить зарахувати в строк відбування покарання, відбуте ними покарання під час виконання вироку в межах даного кримінального провадження.

Строк відбування покарання ОСОБА_9 рахувати з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі в порядку виконання вироку.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_4, ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8, обвинуваченого ОСОБА_9, залишити без задоволення.

Вирок Івано-Франківський міського суду Івано-Франківської області від 25.12.2014 року за обвинуваченням ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 186 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 186, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 186, ч. 3 ст. 365 КК України, залишити без змін.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з 30 вересня 2012 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КПК України зарахувати ОСОБА_4 строк попереднього увязнення з 30 вересня 2012 року по 16 квітня 2015 року у строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Зарахувати ОСОБА_4 в строк відбування покарання, відбуте під час виконання вироку в межах даного кримінального провадження, покарання з 17 квітня 2015 року по 22 лютого 2016 року.

Подальший строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з дня затримання в порядку виконання вироку.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з 02 жовтня 2012 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КПК України зарахувати ОСОБА_5 строк попереднього увязнення з 02 жовтня 2012 року по 16 квітня 2015 року у строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Зарахувати ОСОБА_5 в строк відбування покарання, відбуте під час виконання вироку в межах даного кримінального провадження, покарання з 17 квітня 2015 року по 16 лютого 2016 року.

Подальший строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з дня затримання в порядку виконання вироку.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з 10 листопада 2012 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КПК України зарахувати ОСОБА_7 строк попереднього увязнення з 10 листопада 2012 року по 16 квітня 2015 року у строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Зарахувати ОСОБА_7 в строк відбування покарання, відбуте під час виконання вироку в межах даного кримінального провадження, покарання з 17 квітня 2015 року по 14 січня 2016 року.

Подальший строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з дня затримання в порядку виконання вироку.

Строк відбування покарання ОСОБА_9 рахувати з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі в порядку виконання вироку.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення.

Судді: В.В. Повзло

ОСОБА_3

ОСОБА_2