Постанова № 62722470, 15.11.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2016 р.м.ОдесаСправа № 489/1296/16-а

Категорія: 3.7 Головуючий в 1 інстанції: Губницький Д.Г.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого- Яковлєва О.В.,

суддів- Бойка А.В., Танасогло Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в м. Миколаєві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 серпня 2016 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в м. Миколаєві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом в якому заявлено вимоги Управлінню патрульної поліції в м. Миколаєві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ПС2 № 555324 від 08 березня 2016 року та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 серпня 2016 року частково задоволено позовні вимоги, а саме визнано протиправною та скасовано постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ПС2 № 555324 від 08 березня 2016 року.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що є безпідставним висновок суду першої інстанції про необхідність складання протоколу про адміністративне правопорушення разом з оскаржуваною постановою у справі про адміністративне правопорушення, так як такий висновок не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

В свою чергу, апелянтом зазначено, що із зібраних матеріалів справи вбачається повна доведеність вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 08 березня 2016 року в м. Херсоні, по вул. Крилова, позивач керуючи автомобілем «Volkswagen СС» здійснив проїзд на заборонений сигнал світлофора, чим порушив п.п. 8.7.3. (е) ПДР України, внаслідок чого постановою інспектора патрульної поліції ОСОБА_2 серії ПС2 № 555324 від 08 березня 2016 року його притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, а також накладено адміністративне стягнення, у вигляді штрафу, на суму 425 грн.

За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції, з яким не погоджується судова колегія, зроблено висновок щодо скасування оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 ЗУ «Про дорожній рух», порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки регулюються Правилами дорожнього руху, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 1.1. Правил дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, вони встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 44-1, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, стаття 132-1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195).

Згідно ч. 2 ст. 122 КУпАП, порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного розїзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами звязку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти пяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Колегією суддів встановлено, що підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення ПДР став факт здійснення останнім проїзду на заборонений сигнал світлофора.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, на виконання вказаного обовязку та з метою доведення правомірності прийняття оскаржуваного рішення відповідачем надано до суду рапорти поліцейського ОСОБА_3 та поліцейського ОСОБА_2, якими підтверджено факт вчинення позивачем спірного правопорушення.

Крім того, відповідачем надано до суду відеозапис з нагрудних відеореєстраторів поліцейських, з якого вбачається момент зупинки транспортного засобу позивача поліцейськими та процес складання оскаржуваного рішення.

При цьому, з оскаржуваного рішення суду першої інстанції вбачається, що ним не взято до уваги наданий відповідачем відеозапис, як належний доказ, який на його думку підтверджує факт вчиненого позивачем правопорушення, так як він не містить безпосереднього факту вчиненого порушення та отриманий з порушенням закону.

Так, згідно ч. 1 ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно ч. 1 ст. 70 ст. КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно ч. 1.ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Так, з вищевказаних норм вбачається обовязок субєкта владних повноважень доказати правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, якщо він заперечує проти адміністративного позову належними доказами, зокрема, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.

В даному випадку, відповідачем надано до суду докази сертифікації нагрудного відеореєстратора, яким здійснювався вказаний відеозапис, що спростовує висновки суду першої інстанції про невідповідність такого запису вимогам чинного законодавства.

Тому, колегія суддів погоджується з посиланнями відповідача на безпідставність висновку суду першої інстанції у цій частині та вважає наданий ним відеозапис належним доказом у справі.

В свою чергу, з метою встановлення всіх обставин справи та дослідження зібраних судом доказів, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, колегією досліджено наданий апелянтом відеозапис.

Зі вказаного відеозапису вбачається, що відразу після зупинки транспортного засобу позивача, останній підтвердив факт проїзду на заборонений сигнал світлофора.

Таким чином, враховуючи надані сторонами пояснення та зібрані у справі докази, колегія суддів вважає підтвердженим факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а як наслідок вважає правомірною оскаржувану постанову у справі про адміністративне правопорушення.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що поліцейськими безпідставно не складено протоколу про адміністративне правопорушення під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення, чим порушено процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності, з чим не погоджується колегія з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 258 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Частиною 4 вказаної статті зазначено, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне

Вказані положення також дублюються Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованими не в автоматичному режимі, що затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07 листопада 2015 року.

Відповідно до п. 4 вказаної інструкції, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, пятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1,статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП.

Пунктом 5 вказаної інструкції встановлено випадки, коли обовязкове складання протоколу про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачені частинами четвертою і сьомою статті 121, частинами третьою і четвертою статті 122, статтями 122-2, 122-4, 122-5, частинами другою і третьою статті 123, статтею 124, частиною четвертою статті 127, статтями 127-1, 130, 139, частиною четвертою статті 140, 188-28 КУпАП.

Так, відповідно до положень КУпАП та вказаної інструкції, правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП, відноситься до правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху.

Тому, колегія суддів вважає, що внаслідок виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейським правомірно винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення, без складання відповідного протоколу.

Посилання суду першої інстанції на факт заперечення позивачем вчинення адміністративного правопорушення в оскаржуваній постанові, як на підставу для обовязкового складання протоколу про адміністративне правопорушення, не приймаються колегією суддів, так як вказане положення ст. 258 КУпАП не поширює свою дію на правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху.

Більш того, вищевказаною інструкцією передбачено випадки обовязкового складення протоколу про адміністративне правопорушення, серед яких відсутнє посилання на ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Крім того, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимоги позивача про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, з огляду на наступне.

Так, у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень та у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, адміністративним судом не вирішується питання щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності, а перевіряється законність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень у таких справах, за наслідками чого суд може визнати незаконним і скасувати рішення про накладення адміністративного стягнення або відмовити у цьому.

При цьому, закриття судом провадження у справі про адміністративне правопорушення фактично є виходом за межі наданих йому повноважень, оскільки право та обов'язок на застосування адміністративного стягнення та закриття провадження у справі покладено на субєкта владних повноважень, яким прийнято оскаржуване рішення.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального і процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 185, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в м. Миколаєві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України задовольнити.

Постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 серпня 2016 року скасувати, прийняти у справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий:О.В. Яковлєв

Судді:А.В. Бойко

ОСОБА_4