Ухвала суду № 62722340, 09.11.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/2431/16

Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - доповідача Кравець О.О.судді -Домусчі С.Д.судді -Коваль М.П.розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Суворовського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.06.2016 р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Суворовського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області в особі державного виконавця Дараган Вікторії Олександрівни про визнання незаконною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

23.05.2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду до Суворовського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області в особі державного виконавця Дараган Вікторії Олександрівни та після уточнення позовних вимог просив постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 1444 грн. від 11.05.2016 року та про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 11.05.2016 року по виконавчому провадженню № 50913456 визнати протиправними та скасувати їх.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16.06.2016 р. позов залишений частково.

Не погоджуючись з вказаною постановою суду Суворовський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2016 року справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, постанову суду 1-ої інстанції щодо правильності застосування судом 1-ої інстанції норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі в межах апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за наступних встановлених обставин:

Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України, від 21.04.1999, № 606-XIV "Про виконавче провадження"( в редакції,діючої на момент виникнення правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Із врахуванням п.11 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду, від 13.12.2010, № 3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби»

відповідачем у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (стаття 181 Кодексу адміністративного судочинства України). Такими органами державної виконавчої служби є:

1. Державна виконавча служба України, до складу якої входить відділ примусового виконання рішень.

2. Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень.

3. Районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Отже, судам необхідно мати на увазі, що в цій категорії справ відповідачами можуть бути лише перераховані органи державної виконавчої служби у зв'язку з тим, що структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, відділи примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі - не визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" як самостійні органи державної виконавчої служби, що виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.

Ураховуючи те, що наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним, судам, у разі подання позовної заяви до державних виконавців або інших посадових осіб органів державної виконавчої служби чи до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, необхідно за правилами статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України здійснювати заміну первинного відповідача на належного - відповідно Державну виконавчу службу України, управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, або, у разі наявності заперечень позивача, залучати вказаний орган як другого відповідача.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у Суворовському відділі державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області перебуває виконавче провадження ВП № 50913456 з примусового виконання вимоги № ф-1889-23-у, виданої 01.04.2016 року ДПІ у Суворовському районі м. Одеси.

22.04.2016 року головним державним виконавцем Суворовського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області відкрито виконавче провадження.

11.05.2016 року позивачем було сплачено борг у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 20 від 11.05.2016 року.

Також судом 1-ої інстанції встановлено, що 12.05.2016 року, позивач звернувся до державного виконавця із заявою про закриття виконавчого провадження № 50913456 (а.с. 5).

Але ,11.05.2016 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 1444 грн. та постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у сумі 50 грн. по виконавчому провадженню № 50913456.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону № 606-XIV, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно зі ст.27 Закону № 606-XIV, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Крім того, частиною 1 ст. 35 Закону № 606-XIV, за наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій, або у разі несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача чи боржника або з власної ініціативи на строк до десяти робочих днів. Про відкладення провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторонам.

Як вбачається з матеріалів справи постанова про відкриття виконавчого провадження направлено на адресу боржника поштою рекомендованим листом про вручення 25.04.2016 року та отримано боржником 04.05.2016 року (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення) . В постанові про відкриття виконавчого провадження боржнику запропоновано самостійно виконати вимоги виконавчого документа в строк до 7 днів з дня винесення постанови.

11.05.2016 року позивачем було сплачено борг у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 20 від 11.05.2016 року в останній день для самостійного виконання вимоги, що виключає подальше примусове виконання рішення, яке слід було розпочати наступного дня, а головним державним виконавцем передчасно винесено постанови, які оскаржені.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо частково задоволення адміністративного позову, так як державний виконавець ,приймаючи оскаржене рішення, діяв не в порядку, не в межах ,не в спосіб встановленим ст. 27,35 Закону № 606-XIV та у порушення процесуального строку , який розраховується в порядку ст. 103 КАС України.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні апелянтом фактичних обставин і норм матеріального права.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.8 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини

Згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

Згідно ч.2 ст. 200 КАС України не може бути скасовано правильне, по-суті, рішення суду з одних лише формальних міркувань

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Таким чином , апеляційний суд доходить до висновку, що не має підстав в межах доводів апеляційної скарги для скасування чи зміни постанови суду 1-ої інстанції .

Керуючись ч.1 ст. 195, ст.196, 197, п.1 ч.1. ст.198, 200, п.1 ч.1 ст. 205,ст. 206,210, 211, 212 , ч. 5 ст. 254 КАС України, апеляційний суд

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Суворовського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області - залишити без задоволення , а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.06.2016 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий

суддя-доповідач Кравець О.О.

Суддя Домусчі С.Д.

Суддя Коваль М.П.