Ухвала суду № 62719203, 14.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 361/1869/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Сердинський В.С. Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

У Х В А Л А

Іменем України

14 листопада 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Чаку Є.В., Шелест С.Б. при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Броварської міської ради Київської області на постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал Бровари» до Броварської міської ради Київської області про визнання незаконним та нечинним рішення Броварської міської ради Київської області від 29 січня 2016 року №115-07-07,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Термінал Бровари» звернулось до суду з адміністративним позовом до Броварської міської ради Київської області про визнання незаконним та нечинним рішення Броварської міської ради Київської області від 29 січня 2016 року №115-07-07.

Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2016 року вимоги адміністративного позову було задоволено повністю.

Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що 29 січня 2016 року Броварська міська рада Київської області прийняла рішення № 115-07-07 «Про встановлення місцевих податків і зборів, ставок земельного та акцизного податків на території м. Бровари на 2016 рік», яким було встановлено місцеві податки на території м. Бровари (а.с.19-22).

Оскільки позивач ТОВ «Термінал Бровари» є власником нежитлової нерухомості, а саме: складський комплекс «Логістичний парк» - склад №1 на 6 секцій з вбудованим адміністративно-побутовим корпусом, А-1, загальна площа 48988,0 кв.м.; - контрольно-пропускний пункт, Б, загальна площа 34,3 кв.м.; - трансформаторна підстанція, В, загальна площа 47,7 кв.м.; - прохідна, Г, загальна площа 33,2 кв.м.; - трансформаторна підстанція з РП, Д, загальна площа 131,4 кв.м.; - гараж з навісом, Е, загальна площа 240,1 кв.м.; насосна протипожежного водопроводу, Ж, загальна площа 152,8 кв.м.; - майданчик для тимчасової стоянки вантажних автомобілів, т; - майданчик для тимчасової стоянки легкових автомобілів, т1; - майданчик для сміттєзбірників, т2; - майданчик для відпочинку, т3; - огорожа, N, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 29 вересня 2010 року та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29 вересня 2010 року, то спірне рішення Броварської міської ради Київської області впливає на права позивача (а.с.25-28).

Згідно з пп.2.3.2 п.2.3 ч.2 рішення Броварської міської ради Київської області № 115-07-07 від 29 січня 2016 року, ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у розмірі 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м. бази оподаткування.

Частиною 1 ст. 69 Закону України від 21.05.1997 року № 280-97/ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.

У відповідності до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються, зокрема, питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Таким чином, міські ради наділені повноваженнями приймати рішення, зокрема, з питань встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, керуючись при цьому вимогами Податкового кодексу України.

У відповідності до п.п. 266.1.1. п. 266.1. ст. 266 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно п.п. 266.5.1. п. 266.5. ст. 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Податковим кодексом України визначено, що податкове законодавство України ґрунтується на принципах стабільності, тобто зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш, як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватись протягом бюджетного року (пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України).

Відповідно до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Статтею 5 Податкового кодексу України визначено порядок співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, а саме, що для регулювання відносин у сфері справлення податків і зборів застосовуються поняття, правила та положення, які встановлено Податковим кодексом України.

Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Порядок формування доходної частини бюджетів визначено у частині 3 статті 27 Бюджетного тексу України, зокрема встановлено, що Закони України або їх окремі положення, які вливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, правила щодо прийняття місцевими радами рішень щодо зміни розмірів податків, які справляються до бюджетів та формують їх доходну частину, що визначені податковим та бюджетним законодавством, є однаковими.

З цих правил податкового та бюджетного законодавства вбачається, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Тобто, такі правила щодо правового регулювання порядку встановлення та зміни до будь-яких елементів податків запровадженні законодавцем для забезпечення реалізації принципу стабільності, закріпленого у статті 4, що має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

У свою чергу, принцип стабільності можна розглядати як надані платнику податку гарантії для реалізації його економічних прав, в першу чергу передбаченого ст. 42 Конституції України права на зайняття підприємницькою діяльністю.

Цей принцип розглядається законодавцем в двох аспектах:

- по-перше, його пов'язують зі строками набуття чинності змін, внесених протягом року до основних елементів податку. Відповідні зміни можуть бути внесені не пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного року, та набувають чинності не раніше 1 січня нового бюджетного року;

-по-друге, стабільність пов'язують із незмінністю податків, зборів, податкових ставок та податкових пільг, оскільки можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадку неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

У даному випадку, Броварською міською радою Київської області при прийнятті оспорюваного рішення, порушені вимоги наведених правових норм Податкового кодексу України.

З приводу посилання відповідача на Закон України від 24 грудня 2015 року №909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», який набрав чинності з 01.01.2016 року, суд виходить з наступного.

Так, пунктом 7 Перехідних положень рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України. Також, пунктом 4 Перехідних положень вказаного Закону передбачено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Втім, вказаним Законом №909-VIII не були внесені зміни до пп. 4.1.9 п. 4.1 ст.4 та підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, як і не було внесено змін до ч. 3 ст. 27 Бюджетного кодексу України. Дія зазначених норм, зокрема, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України Законом №909-VIII не зупинена, а відтак відсутні підстави для незастосування цих норм у спірних правовідносинах.

Таким чином, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у наведеному вище пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення № 115-07-07 від 29 січня 2016 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

Відповідач при прийнятті рішення від 29 січня 2016 року № 115-07-07, що оспорюється, повинен був керуватися приписами Податкового кодексу України та Бюджетного кодексу України. Тим більше, що приписи Закону №909-VIII в частині перегляду органам місцевого самоврядування прийнятих на 2016 рік рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів мають рекомендаційний, а не імперативний характер.

Слід зазначити, що податок, являє собою інструмент владного впливу держави в суспільних інтересах, оскільки по своїй суті є соціальним обов'язком, від виконання якого залежить суспільний розвиток.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у процесі нормативного регулювання оподаткування важливим є забезпечення справедливого балансу інтересів держави та платника податків, оскільки можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадку неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

Зокрема у справі «Щокін проти України» Європейський суд з прав людини висловив позицію щодо сумісності способу, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, з принципами Конвенції та практикою ЄСПЛ в світлі захисту прав, гарантованих статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Європейський суд зазначив: «перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним… Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки», № 26449/95, пункт 54, від 9 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96). На думку Суду, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника». У цій справі Суд постановив, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, у тому числі через те, що органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.

Як зазначив Європейський суд у пункті 53 свого рішення «Суханов та Ільченко проти України», яке набуло статусу остаточного 26 вересня 2014 року, «Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи наведені вище норми, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини у справі, перевіривши їх доказами, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відповідачем неправомірно прийнято оскаржуване рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Броварської міської ради Київської області залишити без задоволення, а постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

суддя Є.В.Чаку

суддя С.Б.Шелест

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Чаку Є.В.

Шелест С.Б.