Постанова № 62717363, 10.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2016 р. Справа№ 910/1602/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Отрюха Б.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

ОСОБА_1

За участю представників:

Від позивача : ОСОБА_2 - представник;

Від відповідача: ОСОБА_3 - представник;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Інвестбудсервіс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2016

у справі № 910/1602/16 (суддя Селівон А.М.)

За позовом Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке обєднання ОСОБА_1"

до Публічного акціонерного товариства "Інвестбудсервіс"

про стягнення 3 959 298,77 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке обєднання ОСОБА_1" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Інвестбудсервіс" про стягнення коштів у розмірі 3 959 298,77 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №10сб/02-106 на поставку метанолу технічного від 28.12.2012 в частині своєчасної та повної оплати, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість, за наявності якої останнім нараховано інфляційні втрати та проценти річних у зазначених вище розмірах.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2016 по справі № 910/1602/16 позовні вимоги задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Інвестбудсервіс" на користь Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке обєднання ОСОБА_1" 2 116 026,43 грн основного боргу, 1 685 962,60 грн інфляційних нарахувань, 157 309,74 грн процентів річних та 59 389,48 грн витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись із винесеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2016 у справі № 910/1602/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному зясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Інвестбудсервіс" у справі № 910/1602/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді: Отрюха Б.В., суддів: Михальської Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Інвестбудсервіс" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 27.10.2016.

Представник відповідача через відділ документального забезпечення суду 27.10.2016 подав клопотання про відкладення розгляду справи, яке колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.

В судове засідання, призначеному на 27.10.2016, представник відповідача не зявився.

Представник позивача заперечував проти клопотання про відкладення розгляду справи, що було подано представником відповідача 27.10.2016.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Інвестбудсервіс" відкладено на 10.11.2016.

Представник позивача в судовому засіданні 10.11.2016 надав свої пояснення по суті спору та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

В судовому засіданні 10.11.2016 представник відповідача надав свої пояснення по суті спору, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції повністю і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частиною 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2012 між Приватним акціонерним товариством "Сєвєродонецьке обєднання ОСОБА_1" та Приватним акціонерним товариством "Інвестбудсервіс" укладений Договір №10сб/02-106 на поставку метанолу технічного.

Згідно з пунктом 1.1 Постачальник зобовязується поставити, а покупець оплатити і прийняти "метанол технічний марка А" за цінами та умовах, передбачених даним Договором.

Сторони визначили умови та строки поставки, ціну та загальну вартість договору, умови платежу та порядок розрахунків, відповідальність сторін.

Відповідно до п. 12.1 цей Договір вступає в дію з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.12.2013, а в частині взаєморозрахунків, врегулювання, спірних питань і виконання Сторонами своїх зобовязань за цим Договором до їх повного виконання.

Додатковою угодою № 2 від 10.06.2013 до Договору, сторони змінили вартість ціни однієї тони метанолу, що підлягає постачанню.

З матеріалів справи вбачається, вказаний Договір та Додаткова угода № 2 до нього підписані уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з статтею 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України продавець (постачальник) за договором поставки, який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобовязаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Кількість продукції, що поставляється за цим Договором складає 885 тонн (п. 2.1 Договору).

Згідно з пунктом 3.1 Договору продукція поставляється залізничним або автомобільним транспортом.

Відповідно до пункту 3.4.1 Договору поставка продукції залізничним транспортом здійснюється на умовах FCA ст. Рубіжне Дон.ж.д. (Інкотермс-2010) рухомим складом постачальника чи покупця. Транзитна норма для відгрузки партії продукції складає 55 тонн.

Приписами статті 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобовязаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що строк поставки 2013р.

Згідно з пунктом 3.4.2 Договору датою поставки вважається дата електронної накладної при прийомці вантажу до перевезення ст. Рубіжне Дон ж.д.

З наявних в матеріалах справи копій видаткових накладних № 13390 від 12.06.2013, № 13400 від 13.06.2013, № 13436 від 16.06.2013, № 13447 від 17.06.2013 та залізничні накладні № 53393310 від 12.06.2013, № 53445094 від 13.06.2013, № 53619797 від 16.06.2013, № 53669073 від 17.06.2013 вбачається, що позивачем було здійснено поставку відповідачу 212, 310 тонн "метанолу технічного марки А" за ДСТУ 3057-95 (ГОСТ 2222-95) на загальну суму 2 116 026,43 грн а відповідач в свою чергу отримав дану продукцію продукцію.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Частиною 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обовязковим видом обліку, що ведеться підприємством.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Крім того, в матеріалах справи наявні копії відповідних податкових накладних, а саме: № 170 від 12.06.2013 на суму 535497,84 грн, № 282 від 13.06.2013 на суму 518575,74 грн, № 378 від 16.06.2013 на суму 527594,10 грн та № 414 від 17.06.2013 на суму 534358,75 грн.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на дату здійснення поставки) витрати, які враховуються для визначення обєкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обовязковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункта 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на дату здійснення поставки) передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на дату здійснення поставки) визначено, що обєктом оподаткування є постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на дату здійснення поставки) платник податку зобовязаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних; у такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обовязковим.

Абзацом 2 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на дату здійснення поставки) при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобовязаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Таким чином, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних беззаперечно підтверджують факт отримання відповідачем продукції від ПАТ "Сєвєродонецьке обєднання ОСОБА_1" та належне його оприбуткування і відображення у власному бухгалтерському обліку позивача.

Відповідно до частини 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Частиною 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право предявити вимогу у звязку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з пунктами 2.2 та 2.3 Договору якість продукції відповідає вимогам ДСТУ 3057-95 та підтверджується сертифікатом якості та гарантується постачальником.

Пунктом 2.4 Договору визначено, що приймання продукції за кількістю здійснюється згідно з товаросупровідними документами, по якості згідно сертифікату якості.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 2 статті 632 Цивільного кодексу України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

На момент укладення договору ціна 1 тони продукції складала 8215,00 грн без ПДВ плюс 1643,00 грн ПДВ, всього 9858,00 грн з ПДВ (пунктом 4.1 Договору).

Сума Договору, у відповідності до п.4.2, становить 8 742 330,00 грн з ПДВ, в т.ч. ПДВ 1 454 055,00 грн.

Додатковою угодою № 2 від 10.06.2013 до Договору сторони доповнили зміст п.4.1 договору, зазначивши: "з 10.06.2013 ціна 1 тони метанолу технічного за договором складає 7995,00 грн без ПДВ, плюс ПДВ 1599,00 грн, всього 9594,00 грн з ПДВ. При цьому загальна сума договору змінюється еквівалентно зміни ціни на продукцію".

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1 та 2 статті 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що за поставку продукцію оплата здійснюється у безготівковій формі платіжним дорученням шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до пункта 5.2 Договору поставлена партія продукції підлягає оплаті протягом 45 днів з дня поставки відповідної партії продукції.

Договір є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З наявної в матеріалах справи претензії №15КД/1-09/ від 14.05.2014 вбачається, що у звязку з порушенням відповідачем своїх договірних зобовязань щодо оплати поставленої продукції та з метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся з вимогою про сплату у строк до 30.05.2014 суми заборгованості в розмірі 2 264 583,37 грн, з яких 2 116 026,43 грн основний борг.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, свої зобовязання щодо сплати ПАТ "Сєвєродонецьке обєднання ОСОБА_1" грошових коштів в сумі 2 116 026,43 грн у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі.

Датою поставки продукції, відповідно до пункту 3.4.2 Договору, вважається дата електронної накладної при прийманні товару до перевезення ст. Рубіжне Донецької залізниці. Відтак, поставка вантажу визначається датою оформлення електронної залізничної накладної при прийманні вантажу до перевезення.

Згідно зі статтею 307 Господарського кодексу України приписи якої кореспондуються із статтею 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладання договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" визначено перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування.

Відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону, перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Закону України "Про транспорт", Закону України "Про залізничний транспорт", Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 за №457, та інших актів законодавства України, зокрема, Правил оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, Правил складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 за №334, Правил приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №861/5082, Правил видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083.

Зокрема, статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обовязковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення.

Згідно із частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу звязку, використання при вчиненні правочинів, зокрема, електронно-числового підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч. 3 ст. 207 ЦК України).

У відповідності до статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обовязкові реквізити документа.

Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватись виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644,зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.06.2011 за № 765/19503, передбачено, що накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису). Порядок здійснення електронного документообігу під час перевезення вантажів залізничним транспортом у внутрішньому сполученні регламентується додатком до договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги.

Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.

Таким чином, за наявності видаткових накладних, складених на паперовому носії та оформлених у належному порядку, дійсність яких не оспорюється, посилання відповідача на факт ненадання позивачем накладних у формі електронного документа як на підставу відсутності обовязку з оплати поставленої продукції спростовуються.

Крім того в матеріалах справи наявний акт звірки взаємних розрахунків між сторонами станом на 01.11.2015 від 19.11.2015 підписаний представниками постачальника та покупця, зокрема, головою правління ПАТ "Інвестбудсервіс", який додатково свідчить про підтвердження відповідачем наявності спірної заборгованості за поставлену продукцію в сумі 2 116 026,43 грн.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається зі змісту наявної в матеріалах справи копії позовної заяви ПАТ "Інвестубдсервіс" до ПАТ "Сєвєродонецьке обєднання ОСОБА_1" про визнання недійсним договору поставки, підставами поданого відповідачем позову щодо визнання недійсним спірного Договору у справі № 913/473/16 було укладення останнього керівником ПАТ "Інвестбудсервіс" у 2012 році з перевищенням повноважень без відповідного рішення правління товариства.

Пунктом 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, повязаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або в певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини пятої статті 216 ЦК України).

Зазначені обставини щодо невідповідності спірного Договору приписам чинного законодавства внаслідок укладення останнього головою правління відповідача - ПАТ "Інвестбудсервіс" з перевищенням повноважень, за відсутності усних або письмових посилань відповідача на недійсність спірного Договору поставки, не знайшли відображення в наявних матеріалах справи.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобовязань за Договором № 10сб/02-106 на поставку метанолу технічного від 28.12.2012 у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 2 116 026,43 грн за вказаним Договором підлягає задоволенню, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Відповідно до приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" правовими наслідками порушення грошового зобовязання, тобто зобовязання сплатити гроші, є обовязок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно із статтею 625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином, що в свою чергу призюмується з частиною 1 статті 202 Господарського кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України впостановах від 23.01.2012 у справі №37/64 та від 01.10.2014 у справі №6-113цс14.

Таким чином, оскільки відповідачем було прострочено виконання зобовязання щодо оплати за поставлену продукцію у строк, визначений умовами Договору, позивачем було нараховано та предявлено до стягнення 157 309,74 грн процентів річних за період з 28.07.2013 по 20.01.2016 та 1 685 962,60 грн інфляційних нарахувань за період з 28.07.2013 по 20.01.2016.

Відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань" з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має зясовувати обставини, повязані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у звязку з порушенням грошового зобовязання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобовязання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо зясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобовязати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобовязати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку матеріали справи не містять.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань" визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобовязання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно з пунктом 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань" день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Листом від 03.04.1997 № 62-97 Верховний Суд України вказав, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанці, що заявлені позивачем до стягнення відсотки річних в розмірі 157 309,74 грн підлягають задоволенню.

Що стосується інфляційних нарахувань, то колегія суддів також погоджується з позицією суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 1 685 962,60 грн.

Таким чином беручи до уваги все вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанці, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Доводи, які наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Згідно з положеннями ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обовязків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним зясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Інвестбудсервіс" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2016 у справі № 910/1602/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/1602/16 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

СуддіЮ.Б. Михальська

ОСОБА_1