Постанова № 6270726, 23.07.2009, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2009 р. Справа № 35/421-08

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Погребняк В. Я., судді Істоміна О. А. , Шевель О. В.

при секретарі Цвірі Д.М.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 дов.

1-го відповідача не зявився

2-го відповідача Озімковського С.В. дов. (після перерви не зявився), Козаченко О.О. дов.

3-ї особи Копійки В.А. дов.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу 2-го відповідача (вх. № 1181Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 13 квітня 2009 р. по справі № 35/421-08

за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_5, м. Київ

до 1. Фізичної особи підприємця ОСОБА_6, м. Харків

2. Акціонерного страхового товариства закритого типу «Дніпроінмед», м. Дніпропетровськ

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Арбат ЛТД», м. Харків

про стягнення 640000,00 грн.,

встановила:

Позивач, ФОП ОСОБА_5, у жовтні 2008 р. звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій (після уточнення позовних вимог) просив стягнути на свою користь з першого відповідача 6400,00 грн. завданої шкоди, з другого відповідача - 633600,00 грн. страхового відшкодування, 145382,62 грн. пені, а також покласти на відповідачів понесені ним судові витрати.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13 квітня 2009 року по справі № 35/421-08 (суддя Швед Е.Ю.) прийнято до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог. Задоволено усне клопотання позивача про залучення додаткових документів. Стягнуто з ФОП ОСОБА_6 на користь ФОП ОСОБА_5 6400,00 грн. основного боргу, 64,00 грн. держмита та 1,18 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з АСТЗТ «Дніпроінмед»на користь ФОП ОСОБА_5 633600,00 грн. основного боргу, 145382,62 грн. пені, 7789,83 грн. держмита та 116,82 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Рішення суду мотивоване тим, що позивачем належними доказами доведено факт настання страхового випадку та ним здійснені усі передбачені договором та Законом дії щодо звернення до другого відповідача з відповідною заявою про виплату страхового відшкодування.

Другий відповідач, АСТЗТ «Дніпроінмед», з даним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 13 квітня 2009 р. по справі № 35/421-08 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, неповне зясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Так, як стверджує відповідач, він не був належним чином повідомлений про час та місце засідання суду, в якому прийнято оскаржуване рішення, оскільки ухвала про поновлення провадження по справі від 03.04.2009 р. (після проведення експертизи) та призначення справи до розгляду на 13 квітня 2009 р. фактично на адресу відповідача була направлена 08.04.2009 р. та отримана відповідачем 14.04.2009 р., тобто, вже після прийняття рішення по справі. Відповідач вважає, що вказані обставини позбавили його передбачених законом процесуальних прав бути присутніми у судовому засіданні та подавати докази.

Відповідач також просить суд апеляційної інстанції звернути увагу на ті обставини, що позивачем під час подання позову держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу сплачені за неналежними реквізитами, що було підставою для повернення позовної заяви, однак суд першої інстанції відповідних процесуальних дій не здійснив, а безпідставно прийняв позовну заяву до розгляду.

Щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права, другий відповідач стверджує, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача, оскільки події, які, як стверджує позивач, сталися із застрахованим майном, не є страховими подіями, так як умовами договору сторони за взаємною згодою визначили вичерпний перелік страхових випадків, а саме - що стосується протиправних дій третіх осіб, то до страхових випадків сторонами віднесено лише крадіжку зі зломом та грабіж.

Другий відповідач стверджує, що сам лише факт викрадення застрахованого майна не є підставою для настання страхової події, оскільки на час звернення позивача до відповідача (05.03.2008 р.) встановлено, що кримінальна справа була порушена за фактом шахрайства, а шахрайство не визначено умовами договору як страховий випадок. До того ж, позивачем порушені встановлені законом строки для такого звернення, що є підставою для відмови.

Відповідач вважає, що під час укладання договору страхування позивач навмисно ввів в оману другого відповідача, не повідомивши його, що товар, щодо якого укладено договір страхування, знаходиться на консигнації у першого відповідача ФОП ОСОБА_6, тобто, не надав повної та достовірної інформації про обєкт страхування. Вказані обставини, на думку відповідача, мають істотне значення для справи, оскільки впливають на ступінь ризику, що застосовується.

Відповідач стверджує, що позивач при поданні заяви про виплату страхового відшкодування не надав всіх передбачених Законом та договором документів, необхідних для виплати такого відшкодування, що є підставою для відмови у задоволенні заяви. Отже, на думку відповідача, у позивача відсутнє право вимагати виплати страхового відшкодування та відповідно у другого відповідача відсутні підстави для такої виплати, у звязку з чим листом від 08.07.2008 р. позивачу і було відмовлено у виплаті страхового відшкодування за відсутності страхового випадку.

Відповідач також зазначає, що позивачем не була оскаржена відмова від виплати страхового відшкодування, в подальшому, після зміни обставин, позивач до відповідача повторно не звертався, а звернення позивача до суду здійснено на підставі інших доказів та правовідносин, які виникли після відмови йому у виплаті страхового відшкодування.

Позивач, ФОП ОСОБА_5, проти апеляційної скарги заперечує, оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що судом першої інстанції зроблені обґрунтовані висновки та прийнято вірне рішення про задоволення позовних вимог, оскільки такі вимоги ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та доведені документально.

Позивач зазначає, що відповідно до ст. 104 ч. 2 ГПК України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це призвело до прийняття неправильного рішення.

Так, як стверджує позивач, матеріалами справи доведено факт настання страхового випадку, оскільки таким випадком є саме протиправні дії третіх осіб. Позивач стверджує, що КК України не передбачає такого складу злочину, як крадіжка зі зломом, і, як наслідок, жодна подія не може бути кваліфікована ні слідчими, ні судовими органами, як крадіжка зі зломом. А враховуючи те, що постановою Дергачівського районного суду Харківської області від 27.03.2009 р. встановлено, що товар був викрадений внаслідок вчинення крадіжки, поєднаної з проникненням до схову, позивач вважає, що господарський суд Харківської області дійшов вірного висновку про настання страхового випадку. Одночасно позивач наголошує на тому, що спірним договором не встановлено обмежень стосовно розуміння протиправних дій третіх осіб, а тому, на його думку, оскільки протиправність шахрайства прямо передбачена КК України, страховий випадок вважається таким, що настав.

Щодо тверджень другого відповідача про неповідомлення його про наявність договору консигнації, позивач зазначає, що положеннями договору страхування не обмежено право позивача щодо утримання застрахованого майна іншими особами.

Що ж стосується тверджень другого відповідача про ненадання необхідних документів, позивач зазначає, що положеннями договору та Закону на другого відповідача покладений обовязок, у разів необхідності, витребувати та отримати будь-які документи, що стосуються страхових випадків, а тому, у разі необхідності, відповідач повинен був здійснити (однак, не здійснив) відповідні дії. Таким чином, неподання страхувальником документів не є безумовною підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, оскільки в такому разі слід враховувати можливість страхувальника отримати та подати такі докази. Що ж стосується строків повідомлення, позивач вважає, що ним не порушені передбачені законом та договором строки, оскільки про викрадення майна (про настання страхового випадку) він дізнався лише 03.03.2008 р., та вже 05.03.2008 р. подав заяву до другого відповідача.

Перший відповідач, ФОП ОСОБА_6, в судові засідання апеляційного господарського суду не зявлявся, відзиву на апеляційну скаргу не надав, рішення суду по даній справі не оскаржив.

Третя особа, ТОВ фірма «Арбат ЛТД», у наданих суду апеляційної інстанції поясненнях зазначив, що не має ніякого відношення до спірного товару, оскільки лише надав приміщення для зберігання ФОП ОСОБА_6 на підставі укладеного договору. Умовами укладеного договору не передбачено відповідальності фірми по зберіганню товару. Доступ на територію складу, де зберігався товар, мав ОСОБА_6 та його співробітник.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06 травня 2009 р. апеляційна скарга 2-го відповідача призначена до розгляду на 27 травня 2009 р. Ухвалою від 27 травня 2009 р. розгляд справи був відкладений до 06 липня 2009 р. В судовому засіданні 06 липня 2009 р. оголошена перерва до 15 липня 2009 р.

Відповідні дії судом апеляційної інстанції здійснювались з метою надання сторонам можливості реалізувати свої процесуальні права, як то: подавати докази, знайомитися з матеріалами справи та надавати заперечення щодо поданих доказів іншою стороною. Також, судом апеляційної інстанції у сторін були витребувані необхідні для розгляду справи документи, що не були ними подані до суду першої інстанції, в тому числі Правила страхування, ліцензію другого відповідача на здійснення страхової діяльності, докази оплати страхового платежу, який є свідченням того, що спірний договір страхування набув чинності.

В судовому засіданні 15 липня 2009 р. оголошена перерва до 22 липня 2009 р. для виготовлення та оголошення повного тексту постанови (за клопотанням другого відповідача).

Таким чином, у відповідності до ст. 43 ГПК України колегією суддів апеляційного господарського суду були створені сторонам всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, досліджені усі належні та допустимі докази по справі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судових засіданнях пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга другого відповідача підлягає задоволенню частково, оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 13 квітня 2009 р. по даній справі підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.104 ГПК України, порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про дату, час та місце засідання суду.

Повідомлення сторони вважається неналежним, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце розгляду справи надіслано з порушенням вимог ст.87 ГПК України. Стороною, не повідомленою належним чином про місце засідання суду, що є порушенням вказаної вище статті ГПК України, слід вважати сторону, стосовно якої судом першої інстанції не дотримано вимог статті 64 ГПК України.

Разом з тим, якщо сторона брала участь у судовому розгляді те реалізувала свої процесуальні права, то саме по собі неналежне повідомлення не є підставою для скасування рішення.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою від 19 грудня 2008 р. судом першої інстанції було призначено судову економічну експертизу, у звязку з чим зупинено провадження по справі.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 квітня 2009 р., у звязку з надісланням суду висновку судово-економічної експертизи, провадження у справі було поновлено та її розгляд призначено на 13 квітня 2009 р.

З матеріалів справи вбачається, що на зворотному боці вищевказаної ухвали міститься штамп про направлення її на адресу сторін 06 квітня 2009 р. (т.2 арк.справи 29), разом з тим, наданий другим відповідачем конверт з відміткою про відправлення кореспонденції по вказаній справі, свідчить про те, що відповідна ухвала на адресу другого відповідача фактично направлена 08 квітня 2009 р. (т. 2 арк.справи 105), та, як стверджує другий відповідач, завчасно ним не отримана. Другим відповідачем надано витяг та копію з книги реєстрації вхідної кореспонденції, з яких вбачається, що відповідна ухвала отримана 14 квітня 2009 р., тобто, після прийняття рішення по справі.

Зважаючи на те, що представник другого відповідача був відсутній в судовому засіданні 13 квітня 2009 р., ухвала від 03 квітня 2009 р. про призначення справи до розгляду на 13 квітня 2009 р. надіслана на його адресу тільки 08 квітня 2009 р. - повідомлення відповідача про час і місце судового засідання не можна визнати таким, що відповідає вимогам ст.ст.64, 87 ГПК України. Відповідач також не міг в повній мірі реалізувати свої процесуальні права, передбачені ст.22 ГПК України, і зокрема, право на подання доказів, що потягло за собою подання таких доказів суду апеляційної інстанції та витребування судом апеляційної інстанції доказів, що мають суттєве значення для вирішення справи (зокрема, докази оплати страхового платежу).

Вищенаведене свідчить про наявність безумовних підстав для скасування рішення господарського суду Харківської області від 13 квітня 2009 р.

Також, колегія суддів визнає обґрунтованими твердження другого відповідача, що судом першої інстанції при прийнятті позовної заяви до розгляду не було надано обґрунтованої правової оцінки тим обставинам, що частина сум держмита (у розмірі 1700 грн.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (т. 1 арк.справи 11, 13-14) сплачені за неналежними реквізитами. Відповідна помилка не була виправлена і під час розгляду справи (судом не було витребувано у позивача доказів зарахування відповідних сум за належними реквізитами, або доказів сплати таких сум за належними реквізитами).

Разом з тим, під час апеляційного провадження позивачем така помилка була виправлена та надано копії і оригінали платіжних квитанцій, які засвідчують факт повторної оплати сум держмита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за належними реквізитами.

Що стосується вимог позивача по суті спору, судова колегія встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, 01 жовтня 2007 р. між ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 було укладено договір консигнації строком дії протягом одного року з моменту його підписання (т. 1 арк.справи 15-18). Відповідно до даного договору позивач брав на себе зобовязання поставляти першому відповідачеві цукор-пісок в мішках по 50 кг для їх продажу, а останній зобовязувався приймати товари на реалізацію та продавати їх третім особам. Право власності позивача на цукор-пісок підтверджується наявними у матеріалах справи договорами купівлі-продажу та накладними про прийняття товару (т. 1 арк. справи 27-51), цей факт другим відповідачем не заперечується.

Відповідно до п. 3.1. договору, консигнатор (перший відповідач) зобовязується забезпечити повне збереження цукру та його якості. П. 4.1 договору визначено, що товар є власністю позивача до моменту його продажу покупцю.

П. 8.5 договору консигнації сторони визначили, що поставка товару здійснюється за адресою: Харківська область Дергачівський район с. Мала Данилівна, вул. Кільцевий шлях,3.

Матеріали справи свідчать, що відповідно до договору № 29 від 01 жовтня 2007 р., ФОП ОСОБА_6 уклав з ТОВ «Арбат ЛТД»договір про надання послуг по зберіганню продукції в камері №12 складського комплексу, розташованого за адресою: Харківська обл., Дергачівський р-н, с. Мала Данилівка, вул. Кільцевий шлях, 3 (т. 1 арк.справи 54-57). Відповідно до наявних у матеріалах справи пояснень сторін за цим договором, доступ на територію складу, де зберігався товар, мав ОСОБА_6 та його співробітник, представники ТОВ «Арбат ЛТД»доступу до вказаного складу не мали, умовами укладеного договору не передбачено відповідальності фірми по зберіганню товару.

Актом від 07 листопада 2007 р. сторони за вищевказаним договором консигнації підтвердили, що ФОП ОСОБА_5 передав, а ФОП ОСОБА_6 прийняв на підставі договору консигнації цукор-пісок в мішках масою 50 кг у кількості 4000 шт. загальною масою 200000 кг. Відповідно до цього акту товар в повному обсязі складований на складі за адресою: Дергачівський район, Кільцевий шлях, 3 (т. 1 арк.справи 19).

Отже, вищевказані документи підтверджують, що станом на 07 листопада 2007 р. цукор-пісок загальною масою 200000 кг у кількості 4000 мішків, що є власністю позивача, знаходився за адресою: Харківська обл., Дергачівський р-н, с. Мала Данилівка, вул. Кільцевий шлях, 3.

13 листопада 2007 р. між ФОП ОСОБА_5 та АСТЗТ «Дніпроінмед»було укладено договір добровільного страхування майна за № ИМ-Х-11/13-2 (т. 1 арк.справи 20-26).

Відповідно до розділу 1 договору страхування та додатку №1 до договору страхування № ИМ-Х-11/13-2, обєктом страхування за даним договором є майнові інтереси страхувальника (позивача), повязані з володінням, користуванням і розпорядженням цукром-піском в 4000 мішках вагою по 50 кг, ринкова вартість якого складає 640000 грн. Цим же розділом договору сторони підтвердили, що застраховане майно знаходиться за адресою: Харківська обл., Дергачівський р-н, с. Мала Данилівка, вул. Кільцевий шлях, 3, камера 12.

Отже, станом на дату укладання договору страхування, другий відповідач знав, що товар позивача, який мешкає у м. Києві, знаходився за адресою: Харківська обл., Дергачівський р-н, с. Мала Данилівка, вул. Кільцевий шлях, 3. Як встановлено під час судових засідань в суді апеляційної інстанції, представники другого відповідача виїжджали за місцезнаходженням товару, перевіряли його фактичну наявність, та у них не виникало питань щодо того, чому товар власника, який мешкає у м. Києві, знаходиться за вищевказаною адресою. З вищенаведеного колегія суддів робить висновки, що другий відповідач або знав про наявність договору консигнації, або в порушення вимог ст. 18 Закону України «Про страхування», не здійснив усіх передбачуваних дій щодо витребування у позивача документів, необхідних для оцінки страхового ризику (в тому числі, і щодо правових підстав знаходження майна саме за вказаною адресою).

Також, як вірно зазначає позивач, положеннями договору страхування не обмежено право позивача на утримання застрахованого майна іншими особами, а тому колегія суддів вважає безпідставними твердження другого відповідача про те, що позивач навмисно ввів в оману другого відповідача та не надав усієї необхідної інформації про обєкт страхування.

Пунктами 2.1.1., 2.1.2. розділу 2 даного договору сторони дійшли згоди, що страховим випадком за даним договором є пошкодження або знищення застрахованого майна внаслідок:

-пожежі, вибуху, удару блискавки п. 2.1.1;

-стихійних явищ (урагану, бурі, зливи, граду, землетрусу, сходу снігових лавин, селі, повню) п. 2.1.1;

-аварії систем гарячого та холодного водопостачання, каналізаційної та опалювальної системи, а також систем пожежегасіння п. 2.1.2;

-протиправних дій третіх осіб (крадіжки зі зломом, грабежу) п. 2.1.2 договору.

Згідно з розділом 3 договору страхування, страхова сума за даним договором складає відповідно до п. 2.1.1 та 2.1.2 - 640000 грн., страховий тариф 0,25% страхової суми, страховий платіж 1600 грн., розмір франшизи 1% від страхової суми. Загальний страховий платіж складає 3200 грн., який перераховується страхувальником на поточний рахунок страховика в повному обсязі до 14 листопада 2007 р.

П. 4.1 вказаного договору встановлено, що договір набуває чинності з 00:00 годин дня, наступного за днем надходження страхового платежу в повному обсязі та діє до 00:00 годин 13 листопада 2008 р. У разі несплати страхового платежу, даний договір вважається таким, що не набув чинності.

Наявна у матеріалах справи квитанція від 13 листопада 2007 р. (т. 3 арк.справи 182) свідчить про те, що позивачем сплачено страховий платіж у сумі 3200 грн. відповідно до розділу 3 договору страхування, а відтак, вказаний договір набув чинності. Відповідний факт також не заперечувався представниками другого відповідача.

Як вбачається з наданих сторонами документів, зокрема рапорту дізнавача Дергачівського РВ ГУМВС України в Харківській області лейтенанта міліції Товстоган Е.А. (т. 1 арк.справи 62) та листа старшого слідчого СУ ГУМВС України в Харківській області майора міліції Кошелєвої В.Л. у відповідь на заяву другого відповідача від 07.03.2008 р. (т. 1 арк.справи 78), в період з 21.12.2007 р. по 12.01.2008 р. із камери №12 складського комплексу, розташованого за адресою Харківська обл., Дергачівський р-н, с. Мала Данилівка, вул. Кільцевий шлях, 3 зникло 7836 мішків цукру, в їх числі 4000 мішків цукру, що належали позивачу, за фактом чого 23.01.2008 р. було порушено кримінальну справу №77080020 за ознаками злочину, передбаченого ст. 190 ч. 3 КК України по факту шахрайства. З цього ж листа вбачається, що позивач отримав копію постанови про порушення кримінальної справи 03.03.2008 р.

Отже, як стверджує позивач, він був повідомлений про скоєння злочину та зникнення належних йому на праві власності 200000 кг цукру-піску, тобто, про настання страхового випадку, лише 03.03.2008 р. До вказаної дати відповідні факти йому не були відомі. Другим відповідачем докази зворотного не надані, а тому колегія суддів вважає, що наявні у матеріалах докази свідчать про обґрунтованість тверджень позивача щодо часу, коли йому стало відомо про скоєння злочину.

Таким чином, твердження другого відповідача про несвоєчасне подання позивачем заяви суперечать вимогам п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦК України, п. 5 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про страхування»та п. 7.15. договору страхування № ИМ-Х-11/13-2, оскільки позивач довів поважність причин несвоєчасного повідомлення про настання відповідної події, та, за загальними правилами, для позивача датою порушення його права вважається дата, коли він фактично дізнався про таке порушення.

Згідно з пп. 2 п. 6.1. договору страхування, на страхувальника (позивача) покладається обовязок протягом 24 годин з дня настання страхового випадку повідомити про це страховика (відповідача) будь-яким чином, та протягом 2 робочих днів надати письмове повідомлення про настання страхового випадку.

У звязку з чим, 05 березня 2008 р. позивач надав другому відповідачу письмову заяву про настання випадку, що має ознаки страхового, в якій повідомив про викрадення належного йому та застрахованого другим відповідачем цукру-піску загальною вагою 200000 кг.

Однак, як стверджує позивач, про прийняте рішення за результатами звернення з заявою про настання випадку, другий відповідач позивача не повідомив, у звязку з чим 03 липня 2008 р. позивач звернувся до другого відповідача з запитом про надання інформації стосовно прийнятого рішення про виплату страхового відшкодування за договором № ИМ-Х-11/13-2.

08 липня 2008 р. другий відповідач повідомив позивача про те, що у виплаті страхового відшкодування йому відмовлено з мотивів того, що подія, внаслідок якої було викрадено належні позивачу та застраховані другим відповідачем 200000 кг. цукру-піску, не охоплюється ризиками, на випадок настання яких відбувалося страхування. Відповідна відмова і стала підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Дослідженням матеріалів справи, положень укладеного між сторонами договору страхування, Правил добровільного страхування майна (іншого, ніж передбачено п. 5-9 ст. 6 Закону України «Про страхування») та названого Закону в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача, оскільки:

відповідно до договору консигнації від 01 жовтня 2007 р. між позивачем та першим відповідачем, на першого відповідача покладений ризик випадкового знищення та пошкодження цукру, тобто, ФОП ОСОБА_6 несе, в тому числі, ризик знищення чи пошкодження цукру внаслідок протиправних дій третіх осіб, а отже на ньому лежить обовязок, у випадку пошкодження чи знищення (або викрадення, що рівноцінне знищенню за наслідками) цукру, відшкодувати позивачу заподіяну цим шкоду. А відповідно, позивачу належить кореспондуюче цьому обовязку право, а саме - право вимагати від першого відповідача відшкодування шкоди заподіяної, в тому числі, пошкодженням чи знищенням (викраденням) цукру внаслідок протиправних дій третіх осіб.

В той же час, в силу договору страхування № ИМ-Х-11/13-2, позивач має право вимагати відшкодування шкоди, заподіяної йому пошкодженням чи знищенням (викраденням) цукру внаслідок протиправних дій третіх осіб від другого відповідача.

Право вибору від кого: першого відповідача чи другого відповідача отримати відшкодування шкоди, заподіяної викраденням цукру належить позивачу.

Позивач, подаючи відповідну позовну заяву, вирішив отримати відшкодування шкоди, заподіяної йому протиправними діями третіх осіб, що були вчинені в період з 21.12.2007 р. по 12.01.2008 р., і внаслідок яких було викрадено належні йому на праві власності 200000 кг. цукру-піску загальною вартістю 640000 грн., від другого відповідача на підставі договору страхування № ИМ-Х-11/13-2. При цьому, так як договором страхування № ИМ-Х-11/13-2 встановлена безумовна франшиза в розмірі 6400 грн. та, надане другим відповідачем страхове відшкодування, не компенсує заподіяну позивачу шкоду в розмірі 6400 грн., а тому позивач вправі вимагати від першого відповідача відшкодування шкоди, заподіяної йому протиправними діями третіх осіб, внаслідок яких було викрадено належні йому 200000 кг. цукру-піску на суму 6400 грн., що не буде компенсована страховим відшкодуванням, в силу покладеного на першого відповідача договором консигнації від 01 жовтня 2007 р., ризику випадкового знищення та пошкодження цукру.

Відмовляючи у виплаті позивачу страхового відшкодування (т.1 арк.справи 61), другий відповідач єдиною причиною відмови зазначив те, що, відповідно до умов укладеного договору страхування, майно (цукор-пісок) не було застраховане за ризиком протиправні дії третіх осіб шахрайство, тобто, подія, що сталася із застрахованим товаром не є страховим випадком. Будь-яких інших обґрунтувань, щодо причин відмови, як то: ненадання відповідних документів, порушення строків звернення, ін. (про що представники другого відповідача зазначали у наданих до матеріалів справи письмових поясненнях) у вказаному листі не зазначено.

У відповідності до ч. 4 ст. 26 Закону України «Про страхування», рішення про відмову у страховій виплаті повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Відповідні положення також містяться у п. 7.5 договору, а тому колегія суддів не приймає до уваги посилання другого відповідача, як на підставу для відмови у виплаті страхового відшкодування, інші обставини, ніж ті, що зазначені у вказаній відмові.

Таким чином, колегія суддів вважає, що єдиною підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування було, на думку другого відповідача те, що подія, що сталася із застрахованим майном, не є страховим випадком відповідно до укладеного договору.

Відповідні висновки колегією суддів також зроблені виходячи з того, що, як вищеназваним Законом, так і умовами договору та Правил, передбачені права та обовязки страховика (другого відповідача) вживати заходів з оформлення всіх необхідних документів, самостійно зясовувати причини і обставини страхового випадку, одержувати всю необхідну інформацію від страхувальника, вигодонабувача і компетентних органів для встановлення причин і розміру збитків, при необхідності робити запити в правоохоронні органи, інші організації, які володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також самостійно зясовувати причини і обставини страхового випадку. В той же час, відмова у виплаті страхового відшкодування з причин ненадання (несвоєчасного надання) страхувальником всіх документів, передбачених умовами договору при поданні заяви про виплату страхового відшкодування, є правом, а не обовязком страховика, а тому, на думку колегії суддів, відмова у виплаті страхового відшкодування з таких підстав повинна бути мотивована належним чином та підтверджена належними доказами, чого фактично зроблено не було.

Як вбачається з матеріалів справи, другий відповідач не звертався до позивача з вимогою про надання додаткової інформації чи документів, однак, самостійно здійснював дії щодо зясування причин і обставин страхового випадку, про що свідчить його запит до правоохоронних органів та наявна у матеріалах справи відповідь на такий запит.

Відповідні дії другого відповідача свідчать про те, що він усвідомлював, що відмова у виплаті страхового відшкодування з причин ненадання повної інформації та щодо порушення строків звернення не може бути єдиною обовязковою підставою для такої відмови, а тому єдиною підставою для відмови відповідачем і було зазначено, що подія, яка сталася із застрахованим майном, не є страховим випадком відповідно до укладеного договору.

Отже, як зазначено вище, обґрунтовуючи прийняття рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування другий відповідач стверджує, що відповідна подія не охоплюється ризиком пошкодження або знищення майна внаслідок протиправних дій третіх осіб.

Таку свою позицію другий відповідач мотивує тим, що в п. 2.1.2. договору страхування № ИМ-Х-11/13-2 як страховий ризик, на випадок настання якого проводиться страхування, зазначається наступне: «протиправних дій третіх осіб (крадіжки зі зломом, грабежу)». Тобто, другий відповідач стверджує, що страховим ризиком «протиправні дії третіх осіб»охоплюються лише зазначені в дужках крадіжка зі зломом та грабіж, а оскільки за фактом викрадення належного позивачу цукру кримінальна справа порушена за ст. 190 КК України, яка передбачає відповідальність за шахрайство, другий відповідач вважає, що шахрайство, як протиправні дії третіх осіб, не визначено сторонами, як страховий випадок, тобто, не підпадає під дію договору страхування, укладеного між сторонами, і відповідно, відсутні підстави для виплати страхового відшкодування.

Позивач же, в свою чергу, вважає, що крадіжка зі зломом та грабіж, які наведені в дужках, є одним із прикладів протиправних дій третіх осіб, і що цим ризиком («протиправні дії третіх осіб») охоплюються будь-які дії, які за чинним законодавством відносяться до протиправних дій.

Дослідженням умов укладеного між сторонами договору, положень Закону України «Про страхування»та вищенаведених Правил, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість тверджень позивача та вважає, що звуження другим відповідачем змісту положення договору страхування № ИМ-Х-11/13-2 «протиправні дії третіх осіб»лише до крадіжки зі зломом та грабежу є неправомірним, оскільки, якщо б сторони мали на увазі визначити у якості страхового випадку лише крадіжку зі зломом та грабіж, в договорі необхідно було б зазначити, що страховим випадком за даним договором є пошкодження або знищення майна, що настало внаслідок крадіжки зі зломом або грабежу.

Оскільки ж сторонами за договором страховим випадком визначено пошкодження або знищення застрахованого майна, що настало внаслідок протиправних дій третіх осіб, а крадіжка зі зломом та грабіж зазначено лише в дужках, колегія суддів вважає, що відповідне є лише одним із прикладів протиправних дій третіх осіб, а тому зазначеним в п. 2.1.2. договору страхування № ИМ-Х-11/13-2 ризиком «пошкодження або знищення майна внаслідок протиправних дій третіх осіб», на випадок настання якого проводиться страхування, охоплюються всі випадки заподіяння пошкодження або знищення майна внаслідок дій визнаних чинним законодавством протиправними.

Відповідні висновки колегією суддів зроблені також виходячи з того, що договір страхування не містить положень, які б вказували на виключення зі змісту страхового ризику «протиправні дії третіх осіб»будь-яких інших протиправних дій окрім крадіжки зі зломом та грабежу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно ст. 8 названого Закону, страховий ризик певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обовязок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно ч. 3 ст. 16 Закону України «Про страхування», договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.

Договір страхування від 13 листопада 2007 р., укладений на підставі Правил добровільного страхування майна (іншого ніж передбачено пунктами 5-9 статті 6 Закону України «Про страхування»), зареєстрованих Держфінпослуг України 27 лютого 2007 р.

П. 4.1 названих Правил встановлено, що страховим випадком є подія, передбачувана договором страхування, яка відбулася, і з настанням якої виникає обовязок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику за матеріальний збиток, завданий визначеному договором обєкту страхування, і заподіяний страховим випадком з таких ризиків:

крадіжка зі зломом (пп. 4.1.3);

грабіж в межах місця страхування (пп. 4.1.4);

протиправні дії третіх осіб (пп. 4.1.5).

Отже, безпосередньо Правилами страхування, на які міститься вказівка у договорі страхування, крадіжка зі зломом, грабіж в межах місця страхування віднесені до окремих страхових випадків та ці ж правила містять загальне поняття «протиправні дії третіх осіб», без обмеження конкретними випадками. Тобто, вищеназвані Правила надають можливість страхувальникам застрахувати своє майно як від протиправних дій третіх осіб взагалі, так і окремо від конкретних протиправних дій, а саме: крадіжки зі зломом та грабежу, ймовірність настання яких є найбільш високою.

Відповідне знайшло своє відображення і в укладеному між сторонами договорі.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вказівка у пп. 4.1.5 Правил добровільного страхування майна: «Дивись «Додаткові умови страхування від крадіжки зі зломом та грабежу», свідчить лише про те, що страховиком щодо протиправних дій третіх осіб не розрозблені окремі положення, а вирішено застосовувати умови по страхуванню від крадіжки зі зломом та грабежу, які також є протиправними діями третіх осіб, однак, віднесені страхувальником до окремих страхових випадків.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що право позивача на отримання страхового відшкодування є доведеним матеріалами справи, тоді як другим відповідачем не надано належних доказів обґрунтованості відмови у виплаті страхового відшкодування, у звязку з чим позовні вимоги в частині стягнення з другого відповідача страхового відшкодування у розмірі 633600 грн. (за мінусом безумовної франшизи) є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки надані та досліджені матеріали справи свідчать про те, що зникнення цукру сталося внаслідок протиправних дій третіх осіб, позивачем своєчасно, після його обізнаності, було подано заяву до страховика, однак, останнім у виплаті страхового відшкодування було безпідставно відмовлено з тих підстав, що зазначена позивачем подія не є страховим випадком.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з другого відповідача 145382,62 грн. пені (т. 2 арк.справи 37-39 заява про збільшення позовних вимог), колегія суддів вважає такі вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного:

відповідно до п.8.3. договору страхування при несвоєчасній виплаті страхового відшкодування страховик сплачує страхувальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на дату сплати, від суми, яка належить до сплати, за кожен день прострочення.

Розрахунок пені позивачем здійснений за період з 15.04.2008 р. (з урахуванням дати подання заяви - 05.03.2008 р. та положень п. 7.3 договору щодо строків виплати страхового відшкодування) по 02.04.2009 р. (станом на дату подання відповідної заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Зроблені позивачем розрахунки перевірені апеляційним господарським судом, вони є обґрунтованими, заперечень відповідача щодо обґрунтованості розрахунків не надано. При поданні заяви про збільшення позовних вимог, на збільшену суму позивачем сплачено державне мито за належними реквізитами та копія цієї заяви направлена на адресу другого відповідача.

Також, колегія суддів вважає обґрунтованими і вимоги позивача до першого відповідача щодо стягнення 6400 грн. шкоди, через неналежне виконання останнім своїх договірних зобовязань. При цьому, колегія суддів враховує, що першим відповідачем не надано жодних обґрунтованих заперечень з приводу неправомірності заявлених до стягнення сум.

Колегія суддів зазначає, що нею, у відповідності до приписів чинного законодавства, досліджені усі належні та допустимі докази, що мають значення для справи.

Також, колегія суддів зазначає, що нею досліджувались і інші докази, в тому числі постанова від 25.07.2008 р. ст. слідчого СУ ГУМВС України в Харківській обл. Кошелевої В.Л. про перекваліфікацію кримінальної справи, відповідно до якої дії невстановленої особи кваліфікуються за ч. 5 ст. 185 КК України крадіжка, тобто таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням до схову, вчинене в особливо великих розмірах, встановлено, що дана постанова дійсно була винесена після відмови другого відповідача у виплаті страхового відшкодування та в подальшому позивач до відповідача не звертався.

Однак, відповідне не впливає на рішення суду, оскільки, як встановлено вище, шахрайство (наявність якого доведена належними доказами) є протиправними діями третіх осіб, за яке умовами укладеного між сторонами договору страхування передбачено виплату страхового відшкодування.

Також, досліджена Постанова Дергачівського районного суду Харківської області від 27.03.2009 р. (т. 2 арк.справи 40-42), якою карна справа щодо факту викрадення, в тому числі у позивача спірного товару, припинена через смерть підсудного та цивільний позов залишений без розгляду. Відповідна постанова є свідченням того, що станом на дату прийняття даної постанови позивач не отримав відшкодування заподіяної йому шкоди від інших осіб.

Що ж стосується тверджень другого відповідача про те, що при укладанні договору страхування ним застосований страховий тариф лише до страхових випадків «крадіжка зі зломом та грабіж», колегія суддів зазначає, що відповідно до Закону України «Про страхування», вищевказаних Правил, страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін, що фактично і було зроблено сторонами. При цьому, колегія суддів також враховує положення ст. 6 ЦК України, частина 3 якої надає сторонам можливість відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати відносини на власний розсуд.

Що ж стосується наявного у матеріалах справи висновку № 165 судово-економічної експертизи від 16.03.2009 р. (т. 2 арк.справи 15-16), колегія суддів погоджується з висновками експерта, що ряд питань, які були винесені на дослідження, виходять за межі компетенції експерта, разом з тим, цим висновком встановлений факт нестачі цукру-піску в спірній сумі при інвентаризації, факт відсутності руху вказаного товару з періоду його надходження на склад, встановлений розмір збитків від такої нестачі та те, що придбання, зберігання і передачу ФОП ОСОБА_6 такого товару позивач здійснював на підставі ряду договорів про придбання товару від сторонніх осіб.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження другого відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як позивачем надані всі необхідні докази, які підтверджують правомірність його позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99,101,102, п.2 ст. 103, п. 4 ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу другого відповідача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 13 квітня 2009 року по справі № 35/421-08 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_6 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, р/рахунок НОМЕР_2 в ХОФ АКБ «Укрсоцбанк»Благовіщенське відділення № 831, Код 09351017 МФО 351016) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_3, відомості про розрахункові рахунки відсутні) 6400,00 грн. завданої шкоди, 64,00 грн. держмита та 1,18 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Акціонерного страхового товариства закритого типу «Дніпроінмед»(49005, м. Дніпропетровськ, вул. Сімферопольська, 21, кв.307, р/рахунок 26504000001964 в ДФ АБ «Факторіал Банк», МФО 307101, код ЄДРПОУ 21870998) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_2, ідент. номер НОМЕР_3, відомості про розрахункові рахунки відсутні) 633600,00 грн. основного боргу, 145382,62 грн. пені, 7789,83 грн. держмита та 116,82 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Головуючий суддя Погребняк В. Я.

Суддя Істоміна О. А.

Суддя Шевель О. В.