Рішення № 62704817, 08.11.2016, Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/12732/16-ц

Провадження № 2/127/4475/16

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

08 листопада 2016 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді: Гриневича В.С.,

при секретарі: Малику О.В.,

за участю:

позивача (за первісним позовом): ОСОБА_1 та її представника: ОСОБА_2

представника відповідача (за первісним позовом): ОСОБА_3

представника третьої особи: Марценюк Л.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №127/12732/16-ц за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5, до ОСОБА_6, третя особа без самостійних вимог: Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини та зустрічною позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про позбавлення відповідача батьківських прав та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.

Позовні вимоги мотивовано тим, що в 2004 році між дочкою позивача ОСОБА_7 та відповідачем було зареєстровано шлюб. В шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилася дочка ОСОБА_5. Спільне проживання дочки та відповідача не складалося, між ними постійно виникали сварки та бійки, дочка неодноразово розповідала, що чоловік її бив. За час їх спільного проживання відповідач не працював та не утримував власну сім'ю, не приймав участі у фінансовому забезпеченні та вихованні дочки ОСОБА_8. В ніч з 07.01.2006 року на ІНФОРМАЦІЯ_9 року відповідач скоїв навмисне вбивство дочки позивача ОСОБА_7. Вироком Крижопільського районного суду Вінницької області відповідача було засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України та призначено покарання у вигляді чотирнадцяти років позбавлення волі. У зв'язку із смертю дочки позивача та у зв'язку із позбавленням волі відповідача, онука позивача ОСОБА_5 залишилася без батьківського піклування. В зв'язку із чим, 27.04.2009 року Крижопільською районною державною адміністрацією Вінницької області було видано розпорядження №80, відповідно до якого ОСОБА_5 було надано статус дитини позбавленої батьківського піклування та було призначено позивача опікуном дитини. На даний час дитина проживає з позивачем та з сім'єю її іншої дочки, яку називає матір'ю, а її чоловіка батьком. Вони спільно утримують дитину та займаються її вихованням. Проживаючи з позивачем, дитина має всі належні умови для життя, відвідує школу. Відповідач не бажав виконувати свої батьківські обов'язки по утриманню та вихованню дочки ні до позбавлення волі, ні на даний час. За весь час перебування в установі виконання покарань відповідач жодного разу не поцікавився життям дитини та її потребами. Відповідач тривалий час ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини та не надає будь-якої матеріальної допомоги на її утримання. Дитина потребує якісного харчування, одягу, взуття та витрат на задоволення інших потреб. Позивач не в змозі самостійно забезпечити потреби дитини. Посилаючись на ст. ст. 141, 150, 157, 164, 166, 180 Сімейного кодексу України позивач просить (з урахуванням заяви від 21.10.2016 року (а.с. 83)) позбавити відповідача батьківських прав відносно його малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини в розмірі ? частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною повноліття, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та стягнути з відповідача на користь позивача понесені нею судові витрати.

ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні.

Позовні вимоги мотивовано тим, що до його затримання в 2009 році він утримував свою дочку і був її єдиним годувальником, оскільки її мати не працювала. З 2009 року по травень 2016 року він перебував в місцях позбавлення волі і достроково був звільнений за зразкову поведінку. У вказаний період він не мав можливості надавати допомогу своїй дочці та належним чином виконувати батьківські обов'язки, що зумовлено об'єктивними причинами. Після звільнення ОСОБА_6 влаштувався на роботу. ОСОБА_1 та її дочка переховують від нього дитину, не дають можливості спілкуватися з дитиною та займатися її вихованням. Твердження ОСОБА_1 про те, що він ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків не відповідають фактичним обставинам справи. ОСОБА_1 є особою похилого віку, у зв'язку з чим немає можливості належним чином піклуватися про його дочку та повноцінно її утримувати. Утримувати дитину він не відмовляється, тому просить в задоволенні позовних вимог в частині стягнення аліментів відмовити. Посилаючись на ст. ст. 151, 153, 157, 159, 164 Сімейного кодексу України просить зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у спілкуванні між ним і його малолітньою дитиною ОСОБА_5 та визначити такі способи його участі у вихованні дитини: регулярні побачення кожного тижня в суботу та неділю з 11.00 год. до 21.00 год. В задоволенні первісного позову просить відмовити.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали з наведених у позові підстав та суду пояснили, що на даний час дитина проживає з позивачем та з сім'єю іншої дочки позивача, яку називає матір'ю, а її чоловіка батьком. Вони спільно утримують дитину та займаються її вихованням. Проживаючи з позивачем, дитина має всі належні умови для життя, відвідує школу. Зазначають, що відповідач тривалий час ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини та не надає будь-якої матеріальної допомоги на її утримання. Позивач не чинила перешкод відповідачу у спілкуванні з дитиною, оскільки він жодного разу не виявляв бажання зустрітися з дитиною або ж спілкуватися з нею. Зазначили, що відповідач не бажав виконувати свої батьківські обов'язки по утриманню та вихованню дочки ні до позбавлення волі, ні на даний час. За весь час перебування в установі виконання покарань відповідач жодного разу не поцікавився життям дитини та її потребами. Вважають, що ці обставини беззаперечно підтверджують факт самоусунення відповідача від виховання дитини та небажання виконувати будь-які батьківські обов'язки. Враховуючи те, що відповідач убив матір дитини, а також враховуючи вік дитини, вважають, що спілкування відповідача з дитиною буде негативно впливати на розвиток та психічний стан дитини. На даний час таке спілкування буде небезпечним для дитини, відповідач не зможе позитивно впливати на дитину та її розвиток. Просять позов задовольнити, судові витрати стягнути з відповідача. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

Представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував проти задоволення первісного позову з мотивів, зазначених у їх письмовому заперечені (а.с. 30-31) та, крім того, суду пояснив, що з 2009 року по травень 2016 року ОСОБА_6 перебував в місцях позбавлення волі і достроково був звільнений за зразкову поведінку. У вказаний період він не мав можливості надавати допомогу своїй дочці та належним чином виконувати батьківські обов'язки. Після звільнення ОСОБА_6 влаштувався на роботу та на даний час має можливість утримувати дочку і бажає це робити. Після звільнення з місць позбавлення волі ОСОБА_6 не намагався зустрітися з дитиною, оскільки розумів, що йому будуть чинити перешкоди та забороняти такі зустрічі. Вважає, що висновок органу опіки та піклування Вінницької міської ради від 28.09.2016 року про доцільність позбавлення ОСОБА_6 батьківських прав та недоцільність його участі у вихованні дитини є необґрунтованим та безпідставним, прийнятий без урахування всіх обставин справи. Просить в задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити.

В судовому засіданні представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служби у справах дітей Вінницької міської ради Марценюк Л.Є. пояснила, що питання про доцільність чи недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав та його участі у вихованні дитини розглядалося 28.09.2016 року, на дане засіданні ні позивач, ні відповідач не з'явилися, хоча своєчасно повідомлялися про засідання. На попередньому засіданні було заслухано пояснення батька дитини, який пояснював, що бажає брати участь у вихованні дитини та заперечував проти позбавлення його батьківських прав. Пояснення ОСОБА_1 та думка дитини не заслуховувалися, так як на засідання вони не з'явилися, оскільки перебували на відпочинку. За результатами розгляду даного питання було прийнято рішення про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав. При надані висновку про доцільність позбавлення відповідача ОСОБА_6 батьківських прав та недоцільність визначення порядку та способів участі ОСОБА_6 у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини ОСОБА_5 було враховано умови проживання дитини, вік дитини та її психологічний стан, те, що відповідач був засуджений за вбивство матері дитини. Вважає, що даний висновок відповідає вимогам чинного законодавства та підтримує даний висновок.

В судовому засіданні, за клопотаннями позивача були допитані свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11

Відповідно до частини 5 статті 180 ЦПК України свідки попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що вона друг сім'ї та сімейний лікар сім'ї ОСОБА_9 (доньки позивача), за спеціальністю невролог. Ій зі слів ОСОБА_9 відомо, що відповідач ОСОБА_6 та покійна ОСОБА_7 проживали дуже погано. Після смерті ОСОБА_7, її донька ОСОБА_5 була у дуже важкому психологічному стані, боялася чоловіків. Однак, на сьогодні дитина розвивається дуже добре і це заслуга позивача та сім'ї ОСОБА_9. З батьком дитини свідок не знайома, однак їй відомо, що ОСОБА_6 не приймав участі у вихованні дитини, її матеріальному забезпеченні як до, так і після його ув'язнення за вбивство ОСОБА_7

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що вона дочка позивача та сестра покійної ОСОБА_7. На даний момент свідок являється мамою ОСОБА_5. Як до, так і після смерті ОСОБА_12, відповідач не утримував сім'ю, сім'ю утримувала позивач та сім'я ОСОБА_9. Відповідач ніколи не займався вихованням дитини, на даний час ОСОБА_5 не знає свого батька, мамою називає свідка ОСОБА_9, а батьком її чоловіка. Свідок пояснила, що ними було прикладено дуже багато зусиль для стабілізації психологічного стану дитини, та на даний час спілкування ОСОБА_5 зі своїм батьком, який вбив її матір, буде вкрай негативним для дитини.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснив, що він працює головним спеціалістом психологом Вінницького міського центру соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді. У складі комісії органу опіки Вінницької міської ради він відвідував помешкання де проживає ОСОБА_5. Дитини проживає в нормальних умовах, має окрему мебльовану кімнату. Дитина вважає своїми батьками свою тітку та її чоловіка. Дитина не бажає сприймати інформації про її батька, виштовхує її. В розмові з дитиною батька не згадувала.

Дослідивши надані сторонами докази, заслухавши пояснення учасників процесу, свідків, суд дійшов висновку, що первісний позов є частково обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню, зустрічний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Положеннями частини 1 та 2 статті 3 Конвенції про права дитини (прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року і підписаної Українською РСР 21 лютого 1990 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Частинами 7 та 8 статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.

Згідно зі статтею 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до вимог частини 1 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Як встановлено в судовому засіданні, згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого 21.03.2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану Крижопільського районного управління юстиції Вінницької області, ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року в смт. Крижопіль Вінницької області, про що 21.03.2006 року зроблено відповідний актовий запис за №23. Батьками дитини є ОСОБА_6 та ОСОБА_7. (а.с. 6).

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2, виданого 09.01.2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Крижопільського районного управління юстиції Вінницької області, ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_9 року в смт. Крижопіль Вінницької області, про що 09.01.2009 року зроблено відповідний актовий запис за № 02. (а.с. 7).

Як вбачається з вироку Крижопільського районного суду Вінницької області від 20.12.2011 року, який набрав законної сили 21.11.2012 року, ОСОБА_6 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України і призначено покарання у виді чотирнадцяти років позбавлення волі.

Зі вказаного вироку слідує, що ОСОБА_6 був засуджений за те, що в ніч з 07.01.2009 р. на ІНФОРМАЦІЯ_9 р., діючи умисно, з метою позбавлення своєї дружини ОСОБА_7 життя, з прикладанням значної сили, кулаками обох рук почав наносити їй удари в життєво важливий орган - голову. Смерть ОСОБА_7 настала від закритої черепно-мозкової травми. (а.с. 54 -58).

27.04.2009 року Крижопільською районною державною адміністрацією Вінницької області видано розпорядження №80, відповідно до якого малолітній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, жительці смт. Крижопіль Вінницької області, було надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування та було встановлено опіку ОСОБА_1, 1949 р.н. над малолітньою онукою ОСОБА_5. (а.с. 11).

Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

В роз'ясненнях, що містяться в пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" зазначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 Сімейного кодексу України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Якщо позов про позбавлення батьківських прав заявлений із декількох підстав, суди повинні перевіряти та обґрунтовувати в рішенні кожну з них.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач є батьком малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. З січня 2009 року, тобто після смерті матері, дитина проживає з бабусею ОСОБА_1, яка є опікуном дитини, в м. Вінниці. Дані обставини сторонами не заперечуються.

З довідок виданих Закладом «Навчально виховний комплекс: спеціалізована загальноосвітня школа І ступеня з поглибленим вивченням іноземних мов - гуманітарна гімназія №1 ім. М.І. Пирогова Вінницької міської ради» №543 від 13.05.2013 року, №713 від 29.09.2016 року та з характеристики дитини ОСОБА_5 вбачається, що дитина протягом трьох років навчається у школі та є старанною ученицею. Вихованням та навчанням дитини займається бабуся ОСОБА_1 Батько дитини ОСОБА_6 у вихованні дитини участі не бере. (а.с. 12-13, 78).

Як вбачається з ОСОБА_14 обстеження житлово-побутових умов дитини ОСОБА_5 від 14.09.2016 року по АДРЕСА_1 в даній квартирі проживають дитина ОСОБА_14 та її опікун ОСОБА_1 Квартира відремонтована, належно вмебльована, дитина має окрему кімнату. Для дитини створено умови для проживання, розвитку та навчання. Дитина пояснила, що її батьки ОСОБА_15 та ОСОБА_9, що в неї є брат і сестра (старші). Членом своєї сім'ї вважає також бабусю ОСОБА_1 Взаємовідносини в сім'ї добрі, люблячі. Дитина доглянута, весела, доброзичлива. (а.с. 90).

Згідно довідок ТОВ «Житлово-Експлуатаційне Об'єднання» №2534 від 25.05.2016 року та №2535 від 25.05.2016 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 (власник) та її опікаєма ОСОБА_5 зареєстровані АДРЕСА_2. (а.с. 14-15).

Разом з тим, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_14 та її опікун ОСОБА_1 фактично проживають АДРЕСА_3.

Суд зазначає, що згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

В частинах 1, 3 статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року і підписаної Українською РСР 21 лютого 1990 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991 року) закріплено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Щодо стосується висновку органу опіки та піклування Вінницької міської ради від 28.09.2016 року суд зазначає наступне. (а.с. 69-71).

Відповідно до положень частин 4, 5 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та п0іклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Як встановлено в судовому засіданні, 28.09.2016 року орган опіки та піклування Вінницької міської ради надав висновок, згідно якого, враховуючи психологічний стан дитини ОСОБА_5, вважає доцільним позбавлення ОСОБА_6 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_5 та вважає недоцільним визначення порядку та способів участі ОСОБА_6 у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_5 (а.с. 69-71).

У висновку, зокрема, зазначено, що навесні 2016 року батько дитини ОСОБА_6 звільнився з місць позбавлення волі та повернувся на проживання в смт. Крижопіль. ОСОБА_6 протягом часу перебування у місцях позбавлення волі та після свого повернення матеріальної допомоги дочці не надавав, родинних відносин не підтримував, не цікавився її життям, розвитком та станом здоров'я. З питань виховання дочки до органів опіки та піклування Крижопільської РДА Вінницької області та Вінницької міської ради не звертався. Дитина проживає з опікуном ОСОБА_1, дитині створено належні умови для проживання, виховання та розвитку. Дитина фактично не знає свого батька, не має до нього родинних почуттів, називає своїми батьками рідну тітку та її чоловіка. Розмови та згадки про рідну матір і обставини її смерті викликають у дитини психологічне напруження, тривожність, вкрай негативні емоції.

При дачі висновку також враховано, що Служба у справах дітей Крижопільської РДА Вінницької області не заперечує проти позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 стосовно його малолітньої дочки ОСОБА_5

Як вбачається з листа служби у справах дітей Крижопільської РДА Вінницької області від 13.09.2016 року №320, адресованого службі у справах дітей Вінницької міської ради, відповідач ОСОБА_6 з часу його звільнення з місць позбавлення волі, а саме з весни 2016 року, до служби у справах дітей Крижопільської РДА Вінницької області не звертався з приводу участі у вихованні його малолітньої дочки ОСОБА_5, чи з інших питань. Служба у справах дітей Крижопільської РДА Вінницької області не заперечує проти позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 стосовно його малолітньої дочки ОСОБА_5 (а.с. 91).

З висновку також вбачається, що на засіданні комісії 02.08.2016 р. було заслухано пояснення відповідача ОСОБА_6, який пояснив, що заперечує проти позбавлення його батьківських прав. На наступні засідання комісії ОСОБА_6 не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про розгляд даного питання.

Відповідач та його представник вважають, що висновок органу опіки та піклування Вінницької міської ради 28.09.2016 року є недостатньо обґрунтованим, а тому просять його відхилити.

Позивач, її представник та представник органу опіки та піклування Вінницької міської ради висновок органу опіки та піклування Вінницької міської ради 28.09.2016 року підтримали, вважають його обґрунтованим та таким, що відповідає інтересам дитини.

Положеннями частини 6 статті 19 Сімейного кодексу України передбачено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Як вбачається з даного висновку, у ньому зазначені істотні обставини, які переконливо свідчать про те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків та може зашкодити розвиткові дитини.

Висновок містить конкретні посилання на винні дії або бездіяльність відповідача, які свідчать про свідоме нехтування своїми батьківськими обов'язками, викладені в ньому підстави для позбавлення батьківських прав носять конкретний характер.

На підставі викладеного суд не приймає до уваги заперечення відповідача та його представника та погоджується з даним висновком, оскільки він є достатньо обґрунтованим та не суперечить інтересам дитини.

З матеріалів позовної заяви та з пояснень позивача в судовому засіданні вбачається, що підставами для позбавлення відповідача батьківських прав позивач зазначає те, що він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, не цікавиться розвитком дитини, не підтримує з нею ніяких стосунків, усунувся від допомоги при вихованні та утриманні дитини, засуджений за вбивство матері дитини, що створює небезпеку для дитини.

Суд зазначає, що та обставина, що відповідач був засуджений та відбував покарання у вигляді позбавлення волі, не є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, однак суд враховує те, що відповідачем було убито матір дитини.

Враховуючи досліджені в судовому засіданні обставини справи, суд вважає такими, що заслуговують на увагу посилання позивача на те, що відповідач не буде позитивно впливати на розвиток дитини.

В судовому засіданні відповідач заперечив проти позбавлення його батьківських прав та суду пояснив, що він бажає займатися вихованням дитини, відвідувати її та допомагати матеріально.

Поряд з цим, в судовому засіданні встановлено, що відповідач звільнився з місць позбавлення волі в травні 2016 року, що підтверджується ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 26.05.2016 року у справі №138/1752/16-к. (а.с. 112-1130).

Як вбачається з даної ухвали ОСОБА_6 було звільнено умовно-достроково від відбування основного покарання згідно вироку Крижопільського районного суду Вінницької області від 20.12.2011 року на невідбутий строк 3 роки 3 місяці 22 дні позбавлення волі.

Як встановлено судом, протягом часу перебування у місцях позбавлення волі, а також після свого звільнення, тобто з травня 2016 року, ОСОБА_6 матеріальної допомоги дочці не надавав, родинних відносин не підтримував, не цікавився її життям, розвитком та станом здоров'я. Дані обставини підтверджуються, зокрема, поясненнями сторін та свідків в судових засіданнях, висновком органу опіки та піклування Вінницької міської ради від 28.09.2016 року.

При цьому суд критично оцінює пояснення представника ОСОБА_6 - ОСОБА_3 про те, що тривалий час він не мав можливості надавати допомогу своїй дочці, що зумовлено об'єктивними причинами, оскільки, як вбачається з ухвали Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 26.05.2016 року, під час відбування покарання ОСОБА_6 був працевлаштований на підсобному господарстві різноробочим.

Суд вважає, що в матеріалах справи наявні беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов'язками відповідачем ОСОБА_6, які свідчать про його ухилення від виховання дитини та є достатніми підставами для позбавлення відповідача батьківських прав щодо дитини.

Крім того суд вважає, що позбавлення відповідача батьківських прав не буде порушувати права дитини, гарантовані Декларацією прав дитини, Конвенцією про права дитини, Сімейним кодексом України та Законом України "Про охорону дитинства".

Як вбачається з довідки-характеристики, виданої виконкомом Крижопільської селищної ради Вінницької області від 19.07.2016 р. №3542, ОСОБА_6 зареєстрований та проживає в смт. Крижопіль Вінницької області. Інші матеріали про ОСОБА_6 до селищної ради не надходили. (а.с. 72).

Поряд з цим, в матеріалах справи відсутні докази того, що протягом усього життя дитини її батьком вчинялись активні дії щодо здійснення своїх батьківських обов'язків та налагодження із дитиною добрих стосунків.

Відповідно до статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Проте, суд зазначає, що підчас розгляду даної справи суд не заслуховував думку дитини, оскільки і позивач і відповідач заперечували проти цього в судовому засіданні, мотивуючи це небажанням психологічно травмувати дитину.

В той же час, ураховуючи встановлені судом обставини та малолітній вік дитини, суд вважає, що на теперішній час зміна звичних для малолітньої дитини умов життя та кола оточуючих близьких людей, за відсутності в матеріалах справи даних про наявність у ОСОБА_6 належного контакту з дитиною та його прихильності до дитини, стане для малолітньої дитини психотравмуючим фактором.

Такі наслідки негативно вплинуть на психічний стан малолітньої дитини, яка страждає з приводу смерті матері та потребує знаходження у звичному для себе оточенні рідних, яким довіряє та до яких відчуває прив'язаність.

Констатуючи безумовне право батька на особисте виховання своєї дитини, суд вважає, що в даному випадку неможливо надати перевагу саме цьому праву, оскільки воно суперечить інтересам малолітньої дитини, які мають братися до уваги в першу чергу.

Таким чином, аналізуючи встановлені обставини справи та наведені норми національного і міжнародного права, приймаючи до уваги те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батьків так і для дітей (ст. 166 СК України), виходячи із захисту інтересів дитини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині позбавлення відповідача батьківських прав є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог первісного позову в частині стягнення аліментів суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 51 Конституції України, статті 180 Сімейного кодексу України - батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до їх повноліття.

Згідно з положеннями частин 2, 3 статті 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов'язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Статтею 182 СК України передбачено, що суд при визначенні розміру аліментів, враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених ст. 184 СК України.

Згідно з частиною 1 статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 СК України) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК України) і виплачується щомісячно. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.

Виходячи із наведеного, суд вважає, що відповідач може і повинен надавати матеріальну допомогу дитині.

Позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини в розмірі ? частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною повноліття, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідач заперечує проти стягнення з нього аліментів мотивуючи це тим, що він не відмовляється утримувати дочку, у вересні 2016 року надіслав їй кошти в сумі 500 грн. 00 коп., тому, на його думку, підстав для стягнення аліментів немає.

При вирішенні питання про розмір аліментів, суд враховує положення статті 182 СК України, крім того, суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини, те, що дитина проживає з позивачем, яка є її опікуном та перебуває на її утриманні, позивач є людиною похилого віку, пенсіонеркою.

Також суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище відповідача, зокрема те, що відповідач працює, на даний час має щомісячний дохід в розмірі 1 600 грн. 00 коп., інших утриманців немає, стягнення за виконавчими листами з нього не проводяться, відповідач має нормальний стан здоров'я.

Як вбачається з довідки виданої Споживчим товариством «Заготпромзовнішторг» смт. Крижопіль Вінницької області від 27.07.2016 р. №18/4, відповідач ОСОБА_6 працює в даному товаристві на посаді помічника комерційного відділення і його середньомісячна зарплата складає 1 600 грн. (а.с. 74).

Із фіскального чеку №0307 від 13.09.2016 року вбачається, що відповідач ОСОБА_6 здійснив грошовий переказ на суму 500 грн. 00 коп. на ім'я ОСОБА_1 (а.с. 75).

Суд враховує, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Прожитковий мінімум для дитини відповідного віку з 01.05.2016 р. по 30.11.2016 р. становить 1531 грн., з 01.12.2016 р. по 31.12.2016 р. - 1689 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково та стягнення аліментів з відповідача на утримання дитини в розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15.06.2016 року і до досягнення дитиною повноліття.

При цьому суд критично оцінює твердження відповідача та його представника про те, що оскільки у вересні 2016 року відповідач здійснив грошовий переказ на ім'я ОСОБА_1, то підстав для стягнення з нього аліментів не має.

Суд зазначає, що аліменти на дитину відповідно до вимог діючого законодавства виплачуються щомісячно (ст. ст. 183, 184 СК України). Дитина має право на належне та постійне матеріальне забезпечення. Одноразовий переказ коштів відповідачем після подачі даного позову про стягнення аліментів не свідчить про утримання відповідачем дитини та не підставою для звільнення його від сплати аліментів.

Крім того, суд зазначає, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів того, що відповідач отримує інші доходи, крім заробітної плати, та має можливість виплачувати аліменти в розмірі, в якому просить позивач.

Суд також вважає за необхідне роз'яснити сторонам, що відповідно до частини 1 статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України.

Що стосується зустрічного позову варто зазначити наступне.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_6 просить зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у спілкуванні між ним і його малолітньою дитиною ОСОБА_5 та визначити такі способи його участі у вихованні дитини: регулярні побачення кожного тижня в суботу та неділю з 11.00 год. до 21.00 год.

В судовому засіданні ОСОБА_6 пояснив, що після звільнення з місць позбавлення волі він не намагався зустрітися з дитиною, оскільки розумів ставлення ОСОБА_1 до себе, а також те що йому будуть чинити перешкоди та забороняти такі зустрічі.

Позивач в судовому засіданні пояснила, що не чинила перешкод відповідачу у спілкуванні з дитиною, оскільки він жодного разу не виявляв бажання зустрітися з дитиною або ж спілкуватися з нею.

Відповідно до статті 153 Сімейного кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно з положеннями частини 1 статті 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав: втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; перестає бути законним представником дитини; втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Відповідно до статті 168 Сімейного кодексу України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду із заявою про надання їм права на побачення з дитиною. Суд може дозволити разові, періодичні побачення з дитиною, якщо це не завдасть шкоди її життю, здоров'ю та моральному вихованню, за умови присутності іншої особи.

Враховуючи, що судом частково задоволено первісний позов та позбавлено ОСОБА_6 батьківських прав, зустрічний позов задоволенню не підлягає, оскільки законодавством встановлено інший порядок надання особам позбавленим батьківських прав, права на побачення з дитиною.

Суд вважає за необхідне роз'яснити сторонам, що відповідно до частини 1 статті 169 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Приписами статей 10, 60 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на вищевикладене суд вважає доведеними належними засобами доказування правомірність вимог позивача про позбавлення батьківських прав відповідача та про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини. В той же час, вимоги за зустрічним позовом суд вважає такими, що не ґрунтуються на вимогах закону та відповідно задоволенню не підлягають.

За правилами визначеними у пункті 1 частини 1 статті 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Таким чином, рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць слід допустити до негайного виконання.

Відповідно до частини 1 статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

В той же час, згідно з частиною 3 статті 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

З огляду на вищевикладене, незважаючи на часткове задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 551,20 грн. витрат пов'язаних зі сплатою судового збору (з позовної вимоги про позбавлення батьківських прав), а також стягнути з відповідача в дохід держави 551,20 грн. судового збору (з вимоги про стягнення аліментів).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 10, 57, 60, 88, 180, 209, 212- 215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Первісний позов задовольнити частково.

Позбавити ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_7, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4, батьківських прав відносно його малолітньої доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягувати з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_7, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 аліменти на користь ОСОБА_1, на утримання малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 15 травня 2016 року до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні зустрічного позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_7, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 551,20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна грн. двадцять коп.)

Стягнути з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_7, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 на користь держави судовий збір в розмірі 551,20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна грн. двадцять коп.)

Рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: