Ухвала суду № 62702631, 08.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого-судді Слюсар Т.А.

суддів: Волошиної В.М., Котули Л.Г.

при секретарі: Крічфалуши С.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 липня 2016 року

в справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа: Національний банк України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.

Колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (надалі - ПАТ «ОТП Банк») про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.

Зазначав, що 05 листопада 2007 між ним та закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», було укладено кредитний договір № ML - 420/2007, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти, в сумі 60 594 дол. США.

Право власності на зазначені коштів до нього не перейшло, валютний рахунок на який би поступали 60 594 дол. США на його ім'я не відкривався, заявки на конвертацію 60 594 дол. США в грошову одиницю України та про перерахування вказаних коштів в оплату нерухомості позивач не подавав.

Зазначав, що його представник звертався до відповідача із запитом на інформацію від 19 листопада 2015 року, відповідно до якого просив надати інформацію наступного змісту: чи направлялась заявка 05 листопада 2007 року про продаж Міжбанківській валютній біржі, в сумі 60 594 дол. США від позичальника через банк на купівлю української гривні, якщо так, то вказати по якому курсу, яка комісія була знята і скільки коштів зараховано в гривні після продажу вказаної суми валюти; повідомити номер валютного рахунку на який були зараховані кошти за договором; надати копії меморіальних ордерів та платіжних доручень на оплату 60594 дол. США; підтвердити повноваження особи, яка підписала кредитний договір від імені банку.

Між тим, на дату подання позову до суду відповідь на запит ним не отримано.

Просив визнати бездіяльність ПАТ «ОТП Банк» протиправною та зобов'язати відповідача надати формацію на запит ОСОБА_2 від 19 листопада 2015 року.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 липня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Про день і час учасники судового розгляду справи повідомлені належно, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, що не з'явились в судове засідання.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Як убачається з матеріалів справи, 05 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», було укладено кредитний договір № ML - 420/2007. З дати укладення зазначеного договору ОСОБА_2 в розумінні Закону України «Про та банківську діяльність» став клієнтом (а.с.6-8).

Встановлено, що 19 листопада 2015 року представником ОСОБА_2 - ОСОБА_1 на адресу ПАТ «ОТП Банк» рекомендованим листом було направлено запит на інформацію від 19 листопада 2015 року, до якого долучено копію нотаріально засвідченої довіреності на представлення інтересів ОСОБА_2 від 13 червня 2014 року (а.с.9).

З відповіді на запит представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 про надання інформації вих. № 400-3-01/187 від 16 грудня 2015 року вбачається, що ОСОБА_1 було відмовлено у доступі до запитуваної інформації з підстав відсутності згоди клієнта та/або рішення суду про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю (а.с.26).

Отже, відповідач дав відповідь на звернення представника позивача.

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд виходив з повноважень ОСОБА_1, встановлених в довіреності, що була видана йому ОСОБА_2 на представлення інтересів останнього, яка не дає правових підстав до надання представнику інформації, що містить банківську таємницю, як то передбачено ст. 62 Закону України «Про банки та банківську таємницю», а також відсутності письмового дозволу його довірителя на доступ до зазначеної інформації.

Колегія суддів погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції та визнає їх законними й обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги про те, що районним судом не було взято до уваги факту неспростування банком того, що для видачі кредиту в іноземній валюті комерційному банку необхідно здійснити конвертацію на межбанківській валютній біржі, що не надано оцінку кредитному договору, правовій природі правовідносин сторін та що судом недоцільно застосовано положення Закону України «Про банки і банківську діяльність» про банківську таємницю, - колегія суддів визнає безпідставними та такими, що не спростовують висновків районного суду.

Нині правовий режим банківської таємниці в Україні визначається ЦК України, а також Законом України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність», в якому дано визначення поняття «банківська таємниця», встановлено механізм збереження та порядок її розкриття.

Зокрема, у ст. 60 згаданого Закону поняття «банківська таємниця» визначено як інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку.

Банківською таємницею, зокрема, є:

1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України;

2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

3) фінансово-економічний стан клієнтів;

4) системи охорони банку та клієнтів;

5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю.

Відповідно до ст. 61 зазначеного Закону, банки зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом:

1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;

3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;

4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.

Банк має право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів, у тому числі про відступлення права вимоги до клієнта, за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яку він здійснює відповідно до статті 47 цього Закону.

В матеріалах справи міститься копія довіреності від 13 червня 2014 року, яка видана ОСОБА_2 на ім'я: ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, кожен з яких має право виконувати повноваження незалежно один від одного (а.с.10).

В зазначеній довіреності не міститься наділення ОСОБА_1 повноваженнями про можливість запиту інформації, що містить банківську таємницю та стосується довірителя, з урахуванням визначеного положеннями ст. 62 Закону України «Про банки та банківську таємницю» порядку доступу до такої інформації.

Враховуючи викладене, а також конкретні обставини справи, районний суд обґрунтовано прийшов до висновку про відсутність правових підстав до задоволення поданого по справі позову.

Рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального й процесуального права.

Правових підстав до скасування постановленого по справі рішення, як про це ставиться в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді:

Справа № 752/9864/16-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/12234/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Антонова Н.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.